14 березня 2024 року справа №200/5212/23
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 р. у справі № 200/5212/23 (головуючий І інстанції Духневич О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 в період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року включно індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року включно індексацію (індексацію-різницю) грошового забезпечення у розмірі 4463,15 грн. щомісяця відповідно до абз. абз. 4, 5, 6 п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з відрахуванням військового збору і податку з доходів фізичних осіб з компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, та з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні ОСОБА_1 на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та її невиплаті;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по день остаточного розрахунку;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 жовтня 2020 року по день остаточного розрахунку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 р. позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року).
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 року компенсацію втрати частини доходів з 25.10.2017 року по день фактичної виплати індексації (18.08.2023 року) з урахуванням раніше виплаченої суми.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11274,56 грн. (одинадцять тисяч двісті сімдесят чотири гривні 56 коп.). В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить частково скасувати рішення суду першої інстанції в частині та прийняти нове рішення про визнання протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.20р. по 18.08.2023р. у зв'язку з виплатою 25.11.21р. індексації грошового забезпечення з період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 17552,95 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018-2020р. у сумі 256,19 грн. та виплатою 18.08.23р. індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 55236,65 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2018р.-2020р. у сумі 2215,19 грн.. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 у зв'язку з виплатою 25.11.21р. індексації грошового забезпечення з період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 17552,95 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018-2020р. у сумі 256,19грн. та виплатою 18.08.23р. індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 55236,65 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2018р.-2020р. у сумі 2215,19 грн. нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2020р. по 18.08.2023р. у розмірі 51331,95 грн..
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач наголошує на тому, що відповідачем не виконано обов'язку щодо повного розрахунку у строки, визначені ст.116 КЗпП України, що є підставою для настання передбаченою ст. 117 КЗпП України відповідальності у вигляді виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме суми 17809,14 грн. згідно рішення від 16.08.2021 року по справі № 200/5794/21 за період з 26.10.2020р. по 25.11.2021р., суми 57451,84 грн. згідно рішення суду від 19.12.2022р. по справі № 200/19153/21 за період з 26.10.2020р. по 19.01.2023р.. Позивач вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані критерії співмірності. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зокрема, зазначено, що ключовим фактором, який може свідчити про співмірність та компенсаторність суми середнього заробітку, що підлягає стягненню у зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, є приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, які розумно можна було би передбачати. Тому, на думку позивача розмір середнього заробітку має розраховуватися виходячи з даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за період 2020-2023 роки. Таким чином, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.20р. по 25.11.21р., а саме виплати індексації грошового забезпечення з період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 17552,95 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018-2020р. у сумі 256,19 грн. та розміру середнього заробітку за час розрахунку за період з 26.10.20р. по 18.08.23р., а саме індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 55236,65 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2018р.-2020р. у сумі 2215,19 грн., складає 57451,84 грн.. Загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 26.10.20р. по 18.08.23р. у зв'язку із виплатою 25.11.21р. індексації грошового забезпечення з період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 17552,95 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018-2020р. у сумі 256,19 грн. та виплатою 18.08.23р. індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017р. по 25.10.20р. у сумі 55236,65 грн. та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасника бойових дій за 2018р.-2020р. у сумі 2215,19 грн. складає 51331,95 грн..
Позивач зазначає, що частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Позивач вважає, що сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням принципу співмірності становить 19488,27 грн.. Позивач вважає, що сума 2000 грн. не відповідає принципам справедливості та співмірності, та ніяк не компенсує втрат, понесених позивачем з вини відповідача. Окрім того, судом не наведено математичного розрахунку цієї суми.
Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь від 23.10.2020 року № 604-ОС виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 25.10.2020 року.
У період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення. Тому з метою нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.08.2021 року по справі № 200/5794/21 зобов'язано відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, а за період з 01.03.2018 року по 25.10.2020 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, врахувавши при підрахунку підвищення грошового забезпечення всі його складові, які не мають разового характеру, з урахування виплачених сум; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі компенсацію за невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, з відрахуванням раніше сплачених сум та з врахуванням суми індексації на день звільнення; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на суму недоплаченої індексації грошового забезпечення за період з 25.10.2017 року по 25.10.2020 компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
На виконання вказаного рішення суду відповідачем було нараховано: - індексація грошового забезпечення за період з 25.10.2017 по 28.02.2018 у сумі 17 552,95 грн. із базовим місяцем при нарахуванні - січень 2008 року; - компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у сумі 2 650,25 грн., грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2020 роки у сумі 256,19 грн.. Після утримання податків та зборів відповідачем здійснено виплату суми коштів у загальному розмірі 19 675,45 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 24.11.2021р. № 3603.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19.12.2022р. по справі № 200/19153/21 зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 25 жовтня 2020 року включно, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язано відповідача перерахувати та виплатити (за виключенням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, із грошового забезпечення на день звільнення з включенням індексації, обчисленої з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем були зроблені наступні донарахування:
- індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 25.10.2020р. у сумі 55 236,65 грн.;
- грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 2 215,19 грн..
Після утримання податків та зборів відповідачем 18.08.2023 р. перераховано позивачу суму коштів у розмірі 46 248,73 грн..
Наведені обставини сторонами не оспорюються.
Відповідачем апеляційна скарга не подана, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статті 308 Кодексу адміністративного судочинства, переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.
У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України ( в редакції, чинної на дату звільнення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
19.07.2022 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022 р. (далі - Закон № 2352-ІХ), яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Вказана саме ця редакція норми є чинною на день здійснення остаточного розрахунку відповідача з позивачем, отже має бути застосована до спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним судом у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.
Як встановлено судом, позивача звільнено зі служби 25.10.2020року , а остаточний розрахунок проведено 24.11.2021р. у розмірі 19 675,45 грн. та 18.08.2023 року у розмірі 46 248,73 грн..
Враховуючи обмеження, встановлене статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки починаючи з 26.10.2020р., але не більш як за шість місяців, що становить 183 календарних днів.
Механізм обчислення середньої заробітної плати визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100(далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
Згідно довідки від 27.11.2023 року № 828 середньоденний заробіток позивача виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу частини серпень-вересень 2020 року становив 384,10 грн. ((11839,74 грн. +11590,50 грн.): 61 кал. днів)).
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за період з 26.10.2020 р.по 18.08.2023р. розмір коштів, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складає 394 470,70 грн. (384,10 грн. х 1027 днів).
Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку за період з 26.10.2020р. по 18.08.2023р. складає 394 470,70 грн. (384,10 грн. х 1027 днів), за шість місяців - 70290,30 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, з-поміж іншого, зазначила таке: «Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Поряд з цим, Верховний Суд у постанові від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22 зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, причинами, що пов'язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не зразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо повного розрахунку, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.
Щодо дій відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, невиплата відповідачем усіх сум належних позивачу при звільненні не носить свавільного характеру, а пов'язана із помилковим застосуванням норм чинного законодавства. До того ж, у разі незгоди із розміром грошового забезпечення, позивач ще під час проходження ним служби міг вживати відповідних заходів спрямованих на його перерахунок, чого ним зроблено не було.
З огляду на встановлені обставини та з метою дотримання балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно було зменшено розмір середнього заробітку, визначивши його в загальній сумі 11 274,56 грн. виходячи із істотності частки невиплачених сум 16,04 %.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення, їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/5212/23 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 200/5212/23 - залишити без змін.
Повне судове рішення 14 березня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук
Судді: А.А. Блохін
І.В. Сіваченко