14 березня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/1086/24-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військово-лікарської комісії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними рішень та дій, зобов'язання вчинити дії,
12 березня 2024 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військово-лікарської комісії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними рішень та дій, зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Військово-лікарської комісії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , здоровим та придатним до військової служби;
- визнати протиправними дії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо призову на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про присвоєння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , військового звання;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити дії щодо звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , від проходження військової служби.
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову, у якій позивач просить суд вжити до набрання чинності рішенням суду по даній справі заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії наступних індивідуальних актів: рішення Військово-лікарської комісії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , здоровим та придатним до військової служби, наказу Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , наказу Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про присвоєння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , військового звання;
- заборони посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії, що стосуються проходження військової служби ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що оскаржувані у позові накази про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 та про присвоєння йому військового звання мають очевидні ознаки протиправності, а їх подальше виконання порушує основоположні права, свободи та законні інтереси позивача. При цьому в обґрунтування незаконності оскаржуваних наказів зазначено про те, що на момент призову ОСОБА_1 не мав статусу військовозобов'язаного, в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», оскільки військову службу не проходив, у запасі не перебував, та має 26 повних років, а відтак не міг бути призваний на військову службу за загальною мобілізацією. Наголошено, що на момент призову на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 . Чернівецьким РТЦК та СП, позивач мав статус призовника, а не військовозобов'язаного, а тому не міг бути призваний за загальною мобілізацією в силу приписів Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». ОСОБА_1 жодних заяв про його добровільний призов за загальною мобілізацією працівникам ІНФОРМАЦІЯ_2 ані в усній, ані в письмовій формі не надавав. Крім цього, вказано і про грубе порушення процедури проходження військово-лікарської комісії позивачем та здійснення фальсифікації документів, які пов'язані з ВЛК. Зазначено, що фактично лікарями Військово- лікарської комісії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки огляд позивача не проводився, до матеріалів справи не долучалися та не досліджувалися будь-які аналізи, медичні документи, передбачені чинним законодавством України, що призвело до порушення процедури проходження ВЛК та ухвалення незаконних рішень. Тому, на думку позивача, рішення про його призов на військову службу за мобілізацією та присвоєння йому військового звання прийнято на підставі очевидно незаконного рішення ВЛК щодо придатності позивача до військової служби, а тому, в свою чергу, також є незаконними та безпідставними. У заяві вказано, що у випадку подальшого виконання спірних наказів, підстави для проходження позивачем військової служби та перебування його у Військовій частині НОМЕР_1 будуть відсутні. Як наслідок, така військова служба позивача буде незаконною, безпідставною та такою, що порушує основоположні права, свободи та законні інтереси позивача, а подальше виконання оскаржуваних рішень призводить до унеможливлення відновлення порушених прав позивача, у разі якщо вказані рішення будуть скасовані на підставі рішення суду. На думку позивача, оскільки оскаржувані дії та рішення Чернівецького районного ТЦК та СП призвели до незаконного проходження позивачем військової служби, то необхідним заходом забезпечення позову буде заборона посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії, що стосуються проходження військової служби ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду по даній справі.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши подані матеріали, суд зазначити таке.
Питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).
Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, які суд враховує в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення заявником обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Отже, заявником не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фактично, зміст заяви про забезпечення позову свідчить про наведення у ній доводів в обґрунтування заявлених у позові вимог.
Застосування ж судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах заяви про ймовірність порушення у майбутньому прав та інтересів позивача оскаржуваними рішеннями.
При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем до поданих суду матеріалів не було додано рішень відповідачів, дію яких позивач просить зупинити у заяві про забезпечення позову (рішення ВЛК Чернівецького РТЦ та СП про визнання ОСОБА_1 здоровим та придатним до військової служби, наказів ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 та про присвоєння йому військового звання).
До заяви про забезпечення позову заявником додано документи, які є не достатніми для того, аби обґрунтовано підтвердити наявність правових підстав для забезпечення позову.
Відсутність у наявних матеріалах оскаржуваних рішень унеможливлює суд здійснити оцінку доводам заявника і про їх очевидну незаконність.
Поряд з цим суд зауважує, що твердження у поданій заяві про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень як підстава для зупинення їх дії (пункт 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України) наразі є передчасними і тому, що наведення в ухвалі суду про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень відповідачів буде фактично означати вирішення спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що в даному випадку є неприпустимим та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суб'єктивне переконання заявника не може свідчити про явну протиправність оскаржуваних рішень.
Також, в контексті доводів поданої заяви про необхідність вжиття заходів забезпечення позову саме шляхом зупинення дії оскаржуваних рішення ВЛК Чернівецького РТЦ та СП про визнання ОСОБА_1 здоровим та придатним до військової служби, наказів ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 та про присвоєння йому військового звання, то суд зазначає, що названі рішення відповідачів, враховуючи викладені у позові обставини, фактично реалізовані, адже позивач у зв'язку з прийняттям таких рішень був призваний на військову службу за мобілізацією та проходить її у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відтак, саме по собі зупинення дії указаних рішень до вирішення цього спору по суті не призведе до відновлення порушених, як стверджує позивач, його прав, свобод та інтересів.
Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення поданого позову є не ефективним, що виключає можливість задоволення поданої заяви.
Щодо вимог заяви про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зобов'язання заборони посадовим особам Військової частини НОМЕР_1 вчиняти дії, що стосуються проходження військової служби ОСОБА_1 до набрання законної сили рішення суду по даній справі, то такі не можуть бути задоволенні в силу пункту 10 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якого не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
До того ж, у поданій заяві не наведено конкретних визначених дій, які вчиняються (можуть вчинятися) посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 по відношенню до ОСОБА_1 при проходженні ним військової служби.
Водночас суд зазначає, що такі дії можуть вчинятися, фактично, на підставі наказів або розпоряджень командира (начальника) Військової частини НОМЕР_1 , відданих військовослужбовцю ОСОБА_1 (або іншим військовослужбовцям, однак які стосуються проходження військової служби позивачем) в умовах воєнного стану, який наразі триває в Україні, а зупинення судом дії таких наказів або розпоряджень прямо заборонено законом (пункт 10 частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність поданої заяви про забезпечення позову, а тому така задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військово-лікарської комісії Чернівецького районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними рішень та дій, зобов'язання вчинити дії -відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя О.П. Лелюк