14 березня 2024 р. м. Чернівці Справа № 600/4788/23-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-
І. РУХ СПРАВИ
1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати Постанову № 352787 від 18 квітня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 51000,00 грн., Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, код ЄДРПОУ 39816845.
1.2. Ухвалою суду від 13.07.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЇ СТОРІН
2.1. Відділом державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті складено постанову № 352787 від 18.04.2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу, згідно якої, за порушення вимог статті 34 Закону України “Про автомобільний транспорт”, пункту 22.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, постановлено стягнути з позивача адміністративно-господарський штраф на загальну суму 51000,00 грн.
Позиція позивача
2.2. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.
2.3 Так вказує, що 21 березня 2023 року о 13 годині (згідно інформації наданої Відповідачем) інспекторами Державної служби України з безпеки на транспорті на автомобільній дорозі М-19км: 499+070 КМ с. Мамаївці, було проведено перевірку під час перевезення вантажу автомобілем КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 , але під керуванням громадянина ОСОБА_2 , за результатами якої складені наступні документи:
- акт № 352137 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 21.03.2023 року;
- акт № 00614558 про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів від 21.03.2023 року;
- довідку № 0079425 про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 21.03.2023 року;
2.4. 18 квітня 2023 року з участю позивача та з врахуванням вищевказаних первинних документів відповідач прийняв Постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №352787, якою накладено адміністративно-господарський штраф в сумі 51000,00 грн на позивача.
2.5. Однак, позивач не погоджується з Постановою № 352787 від 18 квітня 2023 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 51000,00 грн. Державної служби України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області.
2.6. Так, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу КАМАЗ моделі 6520-0-9, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 (копії надаються). В той же час позивач допомагає у скрутний час мешканцям села, які мають у цьому потреби та надає у користування своє майно, а саме і транспортній засіб.
2.7. 18 квітня 2023 року він передав свій транспортний засіб КАМАЗ моделі 6520-029 реєстраційний номер НОМЕР_1 у користування мешканцю с. Станівці, Чернівецького району ОСОБА_2 , якій мав використати транспортний засіб для власних потреб. Отже з 21 березня 2023 року позивач не здійснював жодних перевезень вантажу транспортним засобом КАМАЗ моделі 6520-029, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 . Громадянин ОСОБА_2 використовував транспортний засіб КАМАЗ моделі 6520-029, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на власний розсуд на підставі усної домовленості саме 21.03.2023 року для перевезення гравію у власне господарство.
2.8. Наголошує, що позивач не міг виступити в якості перевізника вантажу згідно товаро-транспортної накладної № 21383 від 21 березня 2023 року (надалі ТТН), оскільки автомобіль був у користуванні ОСОБА_2 21 березня 2023 року згідно копії товарно-транспортної накладної перевізником був громадянин ОСОБА_2 (копія ТТН № 21383 від 21 березня 2023 року).
2.9. Підсумовуючи вищенаведене вважає, що наявні два юридичні факти, які підтверджують, що позивач не був ні учасником дорожнього руху, ні перевізником, що здійснює перевезення вантажів: 1) відомості зазначенні в Акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №352137 від 21.03.2023 року, на підставі якого винесена оскаржувана постанова містять виключно інформацію та підписи посадових осіб Відповідача; 2) КАМАЗ моделі 6520-029, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 не був у користуванні Позивача, а був переданий у користуванні громадянину ОСОБА_2 на підставі усної домовленості між ними.
2.10. Посадові особи відповідача внесли необґрунтовані відомості в документи, на підставі яких в подальшому було винесено незаконне рішення повноважного органу відносно позивача, який не є суб'єктом правовідносин, та до якого застосовується відповідальність.
Позиція відповідача
2.11. Згідно відзиву на позовну заяву представник відповідача зазначає, що посадовими особами Укртрансбезпеки було правомірно притягнуто позивача до відповідальності за абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”.
2.12. Зокрема вказує, що старшими державними інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Ліліком А.Ю. та Джеголею І.І. в рамках проведення заходів державного контролю відповідно до Порядку № 1567, на підставі направлення на рейдову перевірку від 20.03.2023 року № 015522 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області, шляхом проведення рейдової перевірки, 21.03.2023 року на а/д: М-19, 499 + 070 км, перевірено транспортний засіб марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 . Транспортним засобом керував водій - ОСОБА_2 , що належить ОСОБА_1 , здійснював перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної від 20.03.2023 року № 21383.
2.13. Під час здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу) на підставі чеку зважування від 21.03.2023 року встановлено перевищення вагових обмежень, загальна маса транспортного засобу становить 40,88 т. при допустимих 26 т. (понад 30%), перевищення вагових обмежень на 57%.
2.14. За результатами проведення габаритно-вагового контролю - старшими державними інспекторами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області складено Довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 0079742 від 21.03.2023 року та Акт № 0061458 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 21.03.2023 року.
2.15. Також, факт проведення зважування транспортного засобу позивача підтверджується талоном зважування від 21.03.2023 року.
2.16. За результатами проведення рейдової перевірки складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 352137 від 21.03.2023 року, в якому вказано, що транспортним засобом марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , здійснювалось перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень, на підставі чеку зважування від 21.03.2023 року, встановлено перевищення вагових обмежень, загальна маса транспортного засобу становить 40,88 т. при допустимих 26 т. (понад 30%), перевищення вагових обмежень на 57%, відповідальність за яке передбачено абз. 17 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2.17. Щодо визначення позивача у статусі автомобільного перевізника представник відповідача зазначає, що відповідно до пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року № 379 (далі - Інструкція № 379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
2.18. Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов'язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення вантажів, зобов'язаний надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб (договір оренди та тимчасовий реєстраційний талон, оскільки саме він підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
2.19. Також звертає увагу на висновки Верховного Суду у Постанові від 20.12.2018 року по справі № 804/8740/16, згідно яких, пряма вимога щодо наявності реєстраційних документів на транспортний засіб у водія міститься у положеннях Закону № 2344-III. Наявність тимчасового реєстраційного талону, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом № 2344-III.
2.20. Окрім того, під час здійснення рейдової перевірки 21.03.2023 року водієм транспортного засобу надано для перевірки інспекторам Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області серед інших документів також посвідчення водія, реєстраційні документи на транспортний засіб. Згідно зі ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» саме на підставі зазначених документів здійснюються внутрішні перевезення вантажів і інформація котра міститься в них вказана, в сукупності із реєстрацією позивача, як фізичної особи підприємця є достатньою для встановлення особи перевізника. Зі вказаних документів вбачається, що транспортний засіб знаходився в користуванні позивача, котрий і є перевізником вантажу.
2.21. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в Постанові від 18.04.2018 року по справі № 814/1461/16 дійшов висновку: «саме інформація, отримана на підставі реєстраційних документів на транспортні засоби, в сукупності із реєстрацією позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності є достатньою для встановлення особи перевізника. Зі вказаних документів вбачається, що транспортний засіб знаходився в користуванні позивача. Інші документи у спростування цієї інформації у посадових осіб Укртранбезпеки на час проведення перевірки були відсутні, а отже посилання позивача на неправомірність визнання його перевізником слід вважати необґрунтованими».
2.22. Крім того, беручи до уваги положення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», позивач зобов'язаний був забезпечити водія транспортного засобу під час перевезення ним вантажу копією договору оренди для підтвердження факту використання такого транспортного засобу орендарем та (або) тимчасовий реєстраційний талон.
2.23. Згідно зі свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля є саме позивач.
2.24. Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, власник транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зобов'язаний здійснити перереєстрацію такого транспортного засобу, а водій, здійснюючи перевезення вантажів зобов'язання надавати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи, на підставі яких на законних підстава використовується транспортний засіб (договір оренди та тимчасовий реєстраційний талон). Водій транспортного засобу під час проведення рейдової перевірки тимчасовий реєстраційний талон не пред'явив, що свідчить про відсутність таких документів у водія на момент перевезення вантажу під час проведення рейдової перевірки.
2.25. Правову позицію щодо необхідності оформлення тимчасового реєстраційного талону на транспортний засіб, який передано в тимчасове законне користування іншим особам, висловив Верховний Суд у Постанові від 20.12.2018 року по справі № 804/8740/16.
2.26. Також вказує, що аналіз товарно-транспортної накладної від 21.03.2023 року № 21383, на яку посилається позивач, дає підстави для висновку, що даний документ не заповнений належним чином, зокрема відсутні відомості коду платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта автомобільного перевізника.
2.27. Враховуючи наведене, надані позивачем в позовній заяві аргументи не є достатніми, достовірними та допустимими доказами того, що позивач не був автомобільним перевізником під час перевезення вантажу та при проведенні перевірки уповноваженими особами Укртрансбезпеки під час складання акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. Тобто, уповноважені посадові особи Укртрансбезпеки обґрунтовано склали матеріали перевірки відносно позивача, як автомобільного перевізника вантажу.
ІІІ. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
3.1. Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що 21.03.2023 року посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області на а/д: М-19, 499 + 070 км здійснено перевірку транспортного засобу марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Перевірка транспортного засобу здійснювалася на підставі направлення на рейдову перевірку від 20.03.2023 року № 015522 та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області.
3.2. За результатами перевірки складено акт №352137 від 21.03.2023 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом. В акті наявний запис про те, що водій транспортного засобу з актом ознайомився. Жодних зауважень водієм в акті не зазначено.
Згідно вказаного акту виявлено порушення, передбачене статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», зокрема вказано про те, що під час надання послуг з перевезення вантажів згідно ТТН №21383 від 21.03.2023 перевізником ОСОБА_1 з перевищенням вагових обмежень загальна маса т/з 40,88 т при допустимих 26 т понад 30%, а саме перевищення вагових обмежень на 57%.
3.3. За результатами перевірки складено також акт №0061458 від 21.03.2023 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, в якому вказано: марка автомобіля - “КАМАЗ” реєстраційний номер НОМЕР_1 , нормативно допустима маса транспортного засобу 26,00 т, фактична маса - 48,88 т. Також вказано фактичне осьове навантаження, тон: 7,7/16,8/16,2 при нормативно допустимому 11,5/11,5/11,5.
3.4. У результаті проведеного габаритно-вагового контролю оформлено також довідку №00078742 від 21.03.2023 року, згідно з якою навантаження на осі транспортного засобу складає (в тонах): 1) 7,7; 2) 16,8; 3) 16,2; Повна маса транспортного засобу становить 48,88 т. Тип транспортного засобу визначено по схемі за №4 згідно наведеного переліку.
3.5. 23.03.2023 року начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Віталієм Пономаренко оформлено повідомлення №18676/42/24-23 від 23.03.2023 року, згідно якого ОСОБА_1 запрошується на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на 18.04.2023 року.
Вказане повідомлення надіслане позивачу засобами поштового зв'язку. Згідно наявного у матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (трекінг №5802303395455), повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт вручено позивачу особисто 05.04.2023 року.
3.6. 18.04.2023 року начальник Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті Віталій Пономаренко, розглянувши справу про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийняв постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №352787, відповідно до якої за порушення вимог статті 34 Закону України “Про автомобільний транспорт”, пункту 22.5 Правил дорожнього руху, відповідальність за яке передбачена абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, постановлено стягнути з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарський штраф на загальну суму 51000,00 грн.
ІV. ПОЗИЦІЯ СУДУ
4.1. Так, предметом оскарження у цій справі є постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 18.04.2023 року №352787. Отже, в цій справі суд має надати оцінку на предмет законності оскаржуваної постанови, оцінивши її на предмет відповідності верховенству права та критеріїв законності рішення суб'єкта владних повноважень, які наведені в частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4.2. При цьому, для зручності та зрозумілості, оцінка на предмет правомірності оскаржуваних постанов буде проводитись, виходячи із обґрунтування яке міститься у позовній заяві. При наданні оцінки на предмет правомірності оскаржуваних постанов як актів індивідуальної дії, суд виходить з того, що такі в розумінні КАС України є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому мають відповідати критеріям законності таких рішень, які наведені у частині 2 статті 2 КАС України.
4.3. Так, засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України “Про автомобільний транспорт” від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III та інші нормативно-правові акти в редакції, чинній на час здійснення перевірки транспортного засобу позивача).
4.4. Згідно статті 3 Закону №2344-III цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
4.5. Статтею 18 Закону №2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Тобто, в розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем.
4.6. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону №2344-III автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
4.7. Згідно частини 1 статті 47 Закону №2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов'язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об'єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.
4.8. Відповідно до приписів статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
4.9. Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених статтею 48 Закону №2344-III віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.
4.10. Суд також зазначає, що Постановою Кабінет Міністрів України від 08.11.2006 року №1567 затверджено Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі - Порядок №1567 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України № 79 від 02.02.2022 року).
4.11. Відповідно до пункту 1 Порядку №1567 цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
4.12. Згідно з пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
4.13. Згідно пункту 4 Порядку №1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.
4.14. Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно:
- наявність визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом;
- додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону №2344-III;
- додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода);
- відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам;
- оснащення таксі справним таксометром;
- відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу;
- додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху;
- наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення;
- додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів;
- виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі);
- виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
4.15. Статтею 60 Закону №2344-III передбачена відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Так, згідно абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III (який було застосовано відповідачем при прийнятті оскаржуваних постанов) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
4.16. Відповідно до частини 5 статті 60 Закону №2344-III розглядати справи про накладення адміністративно-господарських штрафів за порушення, зазначені у цій статті, мають право посадові особи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті.
4.17. Частиною 6 статті 60 Закону №2344-III визначено, що адміністративно-господарські штрафи стягуються відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), і зараховуються до загального фонду Державного бюджету України, крім 50 відсотків адміністративно-господарських штрафів, передбачених абзацами чотирнадцятим - сімнадцятим частини першої статті 60 цього Закону, та плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю, що зараховуються до державного дорожнього фонду, створеного у складі спеціального фонду Державного бюджету України.
4.18. Згідно пункту 20 Порядку №1567 виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
4.19. У разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності) (пункт 21 Порядку №1567).
4.20. У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис. (пункт 22 Порядку №1567).
4.21. Справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 25 Порядку №1567).
4.22. Справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення (пункт 26 Порядку №1567).
4.23. У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (пункт 27 Порядку №1567).
4.24. Суд також зазначає, що згідно пункту 2 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.
4.25. Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
4.26. Відповідно до підпунктів 2, 5, 5-1, 11 пункту 2 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 року, вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу; дозвіл на рух - єдиний уніфікований документ, що видається уповноваженим органом відповідно до Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 30 "Про проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами" (Офіційний вісник України, 2001 р., № 3, ст. 75), після внесення в установлених порядку і розмірі плати за проїзд таких транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в якому визначаються умови експлуатації транспортних засобів протягом певного часу за встановленим маршрутом і який дає право на проїзд за таких умов; документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу; точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті (з урахуванням похибки вимірювального обладнання).
4.27. Згідно пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
4.28. Відповідно до пункту 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
4.29. Пунктами 7-13 Порядку №879 передбачені вимоги до контрольно-вимірювального обладнання та пунктів габаритно-вагового контролю, а пунктами 15-25 Порядку №879 - вимоги до габаритно-вагового контролю.
4.30. Так, контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції, та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. Габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. Габаритно-ваговий контроль транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години (з моменту заїзду транспортного засобу на ваги до кінцевого оформлення матеріалів у разі виявлення порушення). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. Водії під час перебування в зоні стаціонарного або пересувного пункту габаритно-вагового контролю повинні виконувати законні вимоги посадових осіб та/або працівників Укртрансбезпеки, її територіальних органів та поліцейських. У разі виявлення факту перевищення вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу під час руху без дозволу на рух або у разі здійснення руху з порушенням умов, визначених у дозволі на рух, подальший рух такого транспортного засобу забороняється до усунення порушення шляхом отримання дозволу на рух за пройдену частину маршруту або повного (часткового) перевантаження вантажу, що перевозиться в інший транспортний засіб, з подальшим підтвердженням дотримання вагових та/або габаритних параметрів, установлених законодавством, або отримання дозволу на рух на весь маршрут. У разі виявлення на стаціонарних або пересувних чи автоматичних пунктах габаритно-вагового контролю порушення правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів такий транспортний засіб тимчасово затримується згідно із статтею 265-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (пункти 15-20, 21-22 Порядку №879).
4.31. Отже, з наведеного вбачається, що за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, зокрема за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільні перевізники-суб'єкти господарювання несуть фінансову відповідальність.
4.32. У цій справі судом встановлено, що уповноваженими особами Укртрансбезпеки здійснено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, належному позивачеві. За результатом габаритно-ваговий контроль виявлено перевищення встановлених габаритно-вагових норм понад 30%, що підтверджується актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом №352137 від 21.03.2023 року; актом №0061458 від 21.03.2023 року про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів, а також довідкою №00078742 від 21.03.2023 року про результати здійснення габаритно-вагового контролю, згідно яких навантаження на осі транспортного засобу складає (в тонах): 7,7/ 16,8/ 16,2 при нормативно допустимому 11,5/11,5/11,5.
4.33. Згідно абзацу 17 частини 1 статті 60 Закону №2344-III (який було застосовано відповідачем при прийнятті оскаржуваної постанови) за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
4.34. Водночас, з огляду на доводи позивача, суд належить перевірити чи належить позивач до автомобільного перевізників в розумінні Закону №2344-III та чи порушено ним вимоги законодавства, про які зазначено у оскаржуваній постанові.
4.35. Так, у частині 1 статті 1 Закону №2344-III наведено наступні визначення:
- автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
- автомобільний самозайнятий перевізник - це фізична особа - суб'єкт господарювання, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів на таксі без застосування праці найманих водіїв.
- власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.
4.36. Відповідно до частини 1 статті 29 Закону №2344-III автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
4.37. Статтею 33 Закону №2344-III визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
4.38. Наказом Міністерства України транспорту та зв'язку України від 07 червня 2010 року №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
4.39. Згідно пункту 1.3 Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
4.40. У свою чергу, відповідно до пункту 1.4 Положення №340, це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, серед іншого, фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.
4.41. У цьому Положенні терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи/та вантажів транспортними засобами (далі - Перевізник).
4.42. Суд зауважує, що поняття «власник транспортного засобу» та «автомобільний перевізник» не є тотожними, оскільки автомобільним перевізником є фактичний користувач транспортного засобу, натомість власник транспортного засобу не завжди є автомобільним перевізником.
4.43. А тому, вирішальним при розгляді даної справи є встановлення факту чи є ФОП ОСОБА_1 у спірних правовідносинах автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».
4.44. У даному контексті суд вважає за необхідним навести правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постановах від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22 та від 22 лютого 2023 року у справі №240/22448/20 щодо схожих правовідносин, згідно якої:
« 26…відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Колегія суддів погоджується з доводами касатора про те, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.
Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися), як на тому акцентує касатор.
27. На місці здійснення габаритно-вагового контролю водій повинен пред'явити ті документи, які від нього вимагаються (стаття 48 Закону № 2344-III). Колегія суддів не заперечує того, що під час такого контролю можуть виникати ситуації, коли обсяг (перелік) наданих документів недостатній для встановлення всіх обставин, які мають значення для настання відповідальності. Але й адміністративно-господарський штраф (відповідно до статті 60 Закону № 2344-III) накладається не на місці габаритно-вагового контролю. Для цього призначається розгляд справи, під час якого посадова особа територіального органу Укртрансбезпеки має з'ясувати, зокрема, особу порушника, адже видається очевидним, що автомобільний перевізник не може встановлюватися на основі самих лише слів водія транспортного засобу, які зафіксовані в акті проведення перевірки (додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом)…».
4.45. Також, Верховним Судом у поставові від 01.06.2023 року у справі №640/39442/21 досліджувалося питання суб'єкта відповідальності, передбаченої абз. 14 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III "Про автомобільний транспорт" та наголошено, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу. Не без того, що надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом 14 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник у справах за позовами про оскарження штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі Закону України № 2344-III «Про автомобільний транспорт» не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.02.2023 року у справі №240/22448/20 та від 22.12.2021 року у справі №420/3371/21.
4.46. Окрім цього, у постановах від 23 серпня 2023 року у справі №600/1407/22-а, від 01 червня 2023 року у справі №640/39442/21 та від 06 липня 2023 року у справі №560/514/22 Верховним Судом наголошено, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
4.47. Як зазначалось судом вище, водій повинен мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, серед яких є товарно-транспортна накладна.
4.48. Приписами пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку №363 від 14 жовтня 1997 року, визначено, що товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
4.49. Аналіз вищезазначених положень Правил та форми яка наведена в додатку 7 до цих Правил, свідчить, що у будь-якому разі товарно-транспортна накладна має містити обов'язкову інформацію (обов'язкові реквізити) визначену цими Правилами та відображену у додатку.
4.50. Отже, правила перевезення вантажів автомобільним транспортом України, а також постанова Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207, якою затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні встановлюють, визначають що товарно-транспортна накладна (ТТН) обов'язково повинна оформлятися, якщо перевезення вантажу здійснюється автомобільним транспортом на договірних умовах (тобто коли є послуга перевезення вантажу).
4.51. Матеріалами справи підтверджується, що перевезення вантажу вказаним транспортним засобом під час проведення габаритно-вагового контролю здійснювалося на підставі товарно-транспортної накладної від 21.03.2023 року №21383, згідно з якою автомобільним перевізником зазначено ОСОБА_2 , який і керував транспортним засобом.
4.52. При цьому, в акті про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 21.03.2023 року, контролюючим органом зроблено посилання на товарно-транспортну накладну від 21.03.2023 року №21383, де зазначено автомобільним перевізником ОСОБА_2 . Таким чином, під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт у фахівців відповідача була наявна інформація щодо автомобільного перевізника.
4.53. Таким чином, суд вважає, що матеріалами справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт щодо ФОП ОСОБА_1 жодним чином не підтверджено того, що позивач провадив діяльність з перевезення, тобто був автомобільним перевізником на транспортному засобі марки КАМАЗ, номерний знак НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , станом на дату проведення перевірки, а отже не є суб'єктом відповідальності, передбаченої абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону №2344-III. Більше того, в товарно-транспортній накладній від 21.03.2023 року №21383, яка пред'являлась водієм під час рейдової перевірки, ФОП ОСОБА_1 взагалі не фігурує, ні як вантажовідправник, ні як вантажоотримувач, що окремо вказує на помилковість доводів відповідачів щодо належності позивача до автомобільних перевізників у спірних правовідносинах.
4.54. Відтак, безпідставними є доводи представника відповідача в тій частині, що саме на власника транспортного засобу належить покласти відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм.
4.55. Щодо доводів представника відповідача про те, що товарно-транспортна накладна від 21.03.2023 року №21383 оформлена з порушеннями, то з огляду на помилковість доводів відповідачів щодо належності позивача до автомобільних перевізників, на думку суду вказана обставина не свідчить про безумовне покладення на позивача відповідальності, передбаченої абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону №2344-III, адже позивач не виступав суб'єктом правовідносин, які регламентовані такою товарно-транспортною накладною.
4.56. Суд також звертає увагу на положення пункту 2.2 Правил дорожнього руху, а саме те, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
4.57. У свою чергу, посилання представника відповідача на положення абз. 4 пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.08.1998 року №1388 та пункту 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.08.2010 року №379 є помилковими в частині обов'язковості отримання тимчасового реєстраційного талону на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом у тому разі, якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам). Натомість абз. 4 пункту 16 вказаного вище Порядку свідчить про отримання такого тимчасового реєстраційного талону за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами
4.58. А тому, суд вважає, що встановлення факту належності транспортного засобі на праві власності ФОП ОСОБА_1 не робить його на безумовній основі автомобільним перевізником, на якого покладається відповідальність за перевищення габаритно-вагових норм при користуванні таким транспортним засобом.
4.59. Відповідачу при прийнятті оскаржуваного рішення слід було врахувати зміст права власності (володію, користуюсь, розпоряджаюся) та природу титульного власника, який фактично користувався автомобілем і саме він мав нести відповідальність за його перевантаження.
4.60. Відтак, при розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт така обставина підлягала обов'язково з'ясуванню, доказів чому суду надано не було.
4.61. Окрім цього, і у ході судового розгляду справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, не надано суду належних й достовірних доказів того, що позивач у спірних правовідносинах здійснював діяльність з перевезення вантажів як автомобільний перевізник.
4.62. Враховуючи зазначене, суд вважає, що застосування до позивача відповідальності, яка передбачена абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону України “Про автомобільний транспорт”, у вигляді адміністративно-господарського штрафу на загальну суму 51000,00 грн., є безпідставним.
V. ВИСНОВКИ СУДУ
5.1. Аналізуючи зазначене вище у своїй сукупності, суд приходить до висновку, що наявні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваної позивачем постанови Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті.
5.2. Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
5.3. Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваної позивачем постанови, а тому, зважаючи на наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
5.4. Суд зазначає, що інші доводи сторін, наведені у цій справі, вищезазначених висновків суду не спростовують.
5.5. При цьому суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
5.6. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
5.7. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), “Проніна проти України” (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та “Серявін та інші проти України” (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
6.1. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, а відповідно до частини третьої цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
6.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн., що підтверджується квитанцією №1178602645 від 12.07.2023 року. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у 1073,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
6.3. Доказів понесення інших витрат суду надано не було.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 18.04.2023 року №352787.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №1178602645 від 12.07.2023 року судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 грн.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 (Чернівецька обл., Чернівецький р-н., с. Станівці, РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач - Відділ державного нагляду (контролю) у Чернівецькій області Державної служби з безпеки на транспорті (м. Чернівці, вул. Руська, буд. 248У, код ЄДРПОУ 39816845).
Суддя О.В. Анісімов