про закриття провадження у справі
14 березня 2024 року м. Рівне №460/9806/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. розглянувши адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доДубенська міська рада
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 подано на розгляд Рівненського окружного адміністративного суду позов до Дубенської міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 у якому позивач просить суд:
Визнати протиправними дії Дубенської міської ради Рівненської області, структурним підрозділом якої є управління «Центр надання адміністративних послуг Дубенської міської ради Рівненської області, щодо зняття з реєстрації ОСОБА_1 ,
Зобов'язати Дубенську міську раду Рівненської області, структурним підрозділом якої є управління «Центр надання адміністративних послуг Дубенської міської ради Рівненської області, скасувати рішення про зняття з реєстрації, ОСОБА_1 ,
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2023 відкрито провадження у адміністративній справі постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Вирішуючи питання про належність даного спору до юрисдикції адміністративного суду, суд відмічає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Пункт 2 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачає, що публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
За усталеною судовою практикою Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило нового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи, відділом «Центром надання адміністративних послуг» Дубенської міської ради прийнято рішення про скасування місця проживання позивача, за заявою про зняття із зареєстрованого місця проживання, власника приватної нерухомості ОСОБА_2 (а.с. 21, 22).
Відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб була проведена процедура зняття з реєстрації місця проживання.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю, встановлення відсутності права на користування житлом, тощо.
Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та позивачем - ОСОБА_1 наявний спір, що стосувався права користування житловим приміщенням.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що цей спір має приватноправовий характер. Той факт, що відповідачем є Дубенська міська рада не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий, адже відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивача не здійснює.
Такий висновок суду ґрунтується на правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, відображених у її постановах від 16.05.2018 у справі №337/2535/17, від 12.12.2018 у справі №826/8687/16, від 27.02.2019 у справі №826/15089/17, від 30 липня 2019 у справі № 826/7335/17, в яких Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, про те, що якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
На підставі ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Враховуючи, що ініційований позивачем спір щодо скасування рішення про зняття з реєстрації місця проживання у квартирі через вирішення питання про наявність/відсутність права на користування житлом має цивільно-правову природу, суд доходить висновку, що дана справа підлягає розгляду місцевими загальними судами в порядку, визначеному нормами ЦПК України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (подалі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Таким чином, враховуючи приватноправовий характер спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі,
За змістом ч. 2 ст. 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до ч. 6 ст. 143 КАС України у випадку постановляння ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв'язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат.
Керуючись статтями 183, 238, 239, 241, 243, 248, 256, 293-295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дубенська міська рада, третя особа - ОСОБА_2 про визнання протиправним та зобов'язати вчинити певні дії - закрити.
Роз'яснити позивачу, що розгляд цього спору має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Д.Є. Махаринець