13 березня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/1353/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення штрафних санкцій,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі також відповідач) про стягнення штрафних санкцій, а саме, просить:
- стягнути з Головного управління Пенсійного Фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань три проценти річних за період з 01 січня 2012 року по 26 січня 2024 року в розмірі 9521 грн. 00 коп. (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять одна гривня 00 коп.) та інфляційне збільшення суми матеріальної шкоди за той же період у розмірі 17 192 грн. 78 коп. (сімнадцять тисяч сто дев'яносто гривні 78 коп.), а всього - 26 713грн. 78 коп. (двадцять шість тисяч сімсот тринадцять гривень 78 коп.).
Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області. Зазначає, що на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/483 від 16.04.2021 заборгованість у розмірі 262080,90 грн за період з 01.01.2012 по 31.12.2016 відповідачем не виплачена. Позивач стверджував, що має право на стягнення з огляду на положення статті 625 ЦК України з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області 26713,78 грн, з яких 9521,00 грн - три відсотки річних, 17192,78 грн - втрати від інфляції, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цій справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників.
Копію ухвали суду від 12 лютого 2024 року відповідач отримав 13 лютого 2024 року, однак відповідач не скористався правом на надання відзиву на позовну заяву у строк, встановлений судом.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі № 440/483/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2012, з 01.04.2012, з 01.07.2012, з 01.10.2012, з 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013, з 01.09.2015, 01.05.2016, з 01.12.2016 відповідно до довідок, виданих Апеляційним судом Полтавської області від 01.12.2020 №01-46/86/2020, №01-46/81/2020, №01-46/82/2020, №01-46/83/2020, №01-46/84/2020, №01-46/85/2020; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2012, з 01.04.2012, з 01.07.2012, з 01.10.2012, з 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013, з 01.09.2015, 01.05.2016, з 01.12.2016 відповідно до довідок, виданих Апеляційним судом Полтавської області від 01.12.2020 №01-46/86/2020, №01-46/81/2020, №01-46/82/2020, №01-46/83/2020, №01-46/84/2020, №01-46/85/2020.
На виконання вказаного судового рішення позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2012, з 01.04.2012, з 01.07.2012, з 01.10.2012, з 01.12.2012, з 01.01.2013, з 01.12.2013, з 01.09.2015, 01.05.1016, з 01.12.2016 згідно з довідками Апеляційного суду Полтавської області від 01.12.2020 № 01-46/86/2020, № 01-46/81/2020, № 01-46/82/2020, № 01- 46/83/2020, № 01-46/84/2020, № 01-46/85/2020, починаючи: - з 01.01.2012 у розмірі 80% від суми суддівської винагороди, зазначеної у довідці №01- 46/86/2020 від 01.12.2020; - з 01.01.2013 у розмірі 90% від сум суддівської винагороди, зазначених у довідках №01-46/81/2020, №01-46/82/2020, №01-46/83/2020, №01-46/84/2020, №01-46/85/2020 від 01.12.2020.
За період з 01.01.2012 по 01.12.2016 позивачу нарахована заборгованість з виплати довічного грошового утримання у розмірі 79528,19 грн.
З огляду на невиплату зазначеної заборгованості до пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом частини третьої статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.
Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється статтею 625 ЦК України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У цій справі, предметом судового розгляду є вимоги позивача про стягнення на його користь з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області втрат від інфляції у розмірі 17192,78 грн та 3% річних у розмірі 9521,00 грн, обчислених ним на суму заборгованості з виплати щомісячного довічного грошового утримання судді, нарахованої як заборгованість за період з 10.01.2012 по 31.12.2016 на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.04.2021 у справі №440/483/21.
Суд враховує, що за змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі №6-49цс12, від 24.10.2011 у справі №6-38цс11).
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.
Водночас, суд звертає увагу, що між ОСОБА_1 та Головним управління Пенсійного фонду України в Полтавській області відсутні цивільні правовідносини, адже спірні правовідносини щодо виплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці врегульовані спеціальним законодавством: Законом України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII.
У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом України у постанові від 20.01.2016 у цивільній справі №6-2759цс15.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 також зазначено, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (пункт 43).
За результатами системного аналізу законодавчих приписів, які регулюють спірні відносини, та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та пенсійним органом, як суб'єктом владних повноважень, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкоди та причинно-наслідкового зв'язку між ними.
Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин.
Частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні.
Вказана правова позиція щодо застосування положень статті 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15.
Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 судом відхиляється з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові зробила висновки щодо застосування норм права в інших правовідносинах, а саме щодо порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди), стороною в яких є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Водночас, суд звертає увагу на таке:
- у спірних правовідносинах відсутнє рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 440/483/21 має зобов'язальний характер та не містить конкретно визначеної суми стягнення;
- у спірних правовідносинах відсутній відповідач - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 відсутні висновки про застосування норм права, що стосуються виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці чи пенсії та/або виплати заборгованості по них.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 29.06.2022 у справі № 477/874/19, на яку посилається позивач, зроблено висновки про застосування норм права у правовідносинах щодо завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, що також не стосуються спірних правовідносин.
Висновки Великої Палати Верховного суду викладені у постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 також не є релевантними, позаяк стосуються стягнення коштів щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов'язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням.
Разом з цим, суд зауважує, що питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані спеціальним Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Індексація невиплаченого щомісячного довічного грошового утримання здійснюється в межах компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в порядку, встановленому Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 та спрямована на компенсацію особі інфляційних втрат.
Тож, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом.
Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач не заявляв відповідних вимог щодо саме компенсації втрати частини доходів, передбачених Законом України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати”, а позовна заява не вмотивована відповідними підставами, відповідне право не підлягає захисту в межах цієї справи, розгляд якої суд здійснює в межах та на підставі заявлених позивачем вимог.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищенаведене, позов ОСОБА_1 належить залишити без задоволення.
При прийнятті рішення у цій справі суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про стягнення штрафних санкцій залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною восьмою статті 18, частинами сьомою-восьмою статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з складення повного судового рішення.
Суддя К.І. Клочко