13 березня 2024 р. № 400/10740/23
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачівГоловного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Київська обл., Фастівський р-н,08500, вул. Варшавська,3-Б,смт Макарів,Київська обл., Бучанський р-н,08001
провизнання протиправним та скасування рішення від 31.07.2023 року № 143050004119; зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - позивач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 31 липня 2023 року за № 14305000411;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 24 липня 2023 року
В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що спірним рішенням їй відмовлено у призначені пенсії, з підстав не досягнення нею пенсійного віку. Такого висновку відповідач 2 дійшов застосовуючи п. 2 ч. 2 ст 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». З рішенням позивачка не згодна, вважає його протиправним. Позивачка стверджує, що у спірному випадку необхідно врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. А саме, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам. Відтак, на дату звернення до відповідача 1 позивачка досягла пенсійного віку - 50 років, має страховий стаж більше 20 років - 31 рік 02 місяці 15 днів та пільговий стаж більше 10 років - 22 роки 08 місяців 28 днів, а тому це дає позивачці право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Ухвалою від 30.08.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та запропонував відповідачам надати відзиви на позовну заяву.
Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що основним законом у сфері пенсійного забезпечення є Закон № 1058 і п. 2 ч. 2 ст. 114 цього Закону визначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки, які народились з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року після досягнення віку 53 роки 6 місяців. Згідно із даними паспорта громадянина України на ім'я Позивача, її вік станом на день подання заяви про призначення пенсії становив повних 50 рік, що є недостатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Відтак, позовні вимоги є безпідставними.
Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що вік позивачки складає 50 років, страховий стаж 31 рік 02 місяці 15 днів, пільговий стаж складає 22 роки 08 місяців 8 днів. До її страхового стажу зараховано весь період роботи, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 10.09.1997 по 31.12.1999 оскільки в довідці зазначено, що вона працювала не повний робочий день у зазначений період. Отже, позивачка не має права на призначення пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058, оскільки вона не досягла пенсійного віку. І відповідно, на думку відповідача 2, його рішення про відмову позивачці в призначенні пенсії на пільгових умовах є правомірним.
Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши докази, суд встановив наступне.
Позивачка 24.07.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Списку №2 розділу XXIV Постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року за № 461.
Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25- 1 Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України, зареєстрованого в Мін'юсті 16.03.2021 за № 359/35961, з 01.04.2021 заява позивачки була передана на розгляд із застосуванням принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення (перерахунки) пенсій, до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 31 липня 2023 року за № 143050004119 позивачці відмовлено у призначені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з посиланням на недосягнення віку встановленого абз.2 п.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме 55 років.
Зі змісту рішення вбачається, що на час звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягла 50 річного віку, має страховий стаж 31 рік 02 місяці 15 днів, 22 роки 08 місяців 28 днів. При цьому, до стрхового стажу зараховано весь період роботи, а до пільгового стажу не зараховано період з 10.09.1997 по 31.12.1999 оскільки в довідці зазначено, що вона працювала не повний робочий день у зазначений період. Підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії на пільгових умовах стало не досягнення нею пенсійного віку - 55 років.
Позивачка не погоджуючись з рішенням відповідача 2, вважаючи, що застосування у даному випадку підлягає ст . 13 Закону України"Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон № 1788) в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Вирішуючи спір між сторонами суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, який на думку відповідачів підлягає застосуванню у даних правовідносинах, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
В той же час, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно абзацу 3 пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.
Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Таким чином, в силу приписів пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років для жінок і при стажі роботи у період звернення з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 23 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Однак, рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в коментованій вище редакції) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
У спірних правовідносинах слід враховувати, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (стаття 152 Конституції України).
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам...".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Відтак, статтею 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
За висновками пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
З урахуванням вказаного, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вирішуючи даний спір, суд враховує правові висновки, сформовані у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа), з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021.
Отже, на пільгових умовах жінки мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Так, відповідач 1 у спірному рішенні, проаналізувавши подані позивачкою необхідні документи, фактично погодився з наявністю у неї:
- досягнутого віку 50 років;
- 31 рік 02 місяці 15 днів страхового стажу (який є більше обов'язкових 20 років);
- 22 роки 08 місяців 28 днів пільгового стажу за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України (що є більше необхідних 10 років), з чим погоджується також і суд.
Відтак, зважаючи на правове врегулювання спірних правовідносин, яке визначено рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020, позивачка набула право на пенсію за віком на пільгових умовах з 50 років.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що оскільки позивачка досягла 50 років, має загальний страховий стажу більше 20 років, та пільговий стаж за Списком № 2 більше 10 років, вона має право на призначення пенсії на пільгових умовах із зменшенням віку з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018(746/15) від 23.01.2020.
Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини суд доходить висновку про протиправність спірного рішення, яким їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. .
Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку (частина 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
В даному випадку з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 24.07.2023.
Надаючи об'єктивну оцінку факту порушеного права позивачки, враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для ефективного захисту у цій справі необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 з 24 липня 2023 року.
В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання.
Позов належить задовольнити.
Судові витрати розподіляються відповідно до ст.139 КАС України.
Так, позивачкою сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн, оскільки спірне рішення, скасоване судом за результатами розгляду даної справи, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, то саме за рахунок його бюджетних асигнувань належить стягнути судовий збір в сумі 1073,60 грн на користь позивачки. Доказів понесення інших судових витрат до суду не надано.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1.Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1,м. Миколаїв,54008 13844159) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів,Київська обл., Фастівський р-н,08500 22933548) задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, м. Фастів, Київська область, 08500, ЄДРПОУ 22933548) від 31 липня 2023 року за № 14305000411.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54008, ЄДРПОУ 13844159) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати подання заяви, а саме з 24 липня 2023 року.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10,м. Фастів, Київська області, Фастівський р-н,08500 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя І. А. Устинов