14 березня 2024 рокусправа № 380/23036/23
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кузана Р.І. розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо вирішення рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених пп. «г» п. 2 ч, 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи».
Обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на таке. Позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у військовій частині НОМЕР_1 . 10.07.2023 подав рапорт про звільнення його зі служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю 1 групи». Інвалідом першої групи, шо потребує стороннього догляду, є його дід ОСОБА_2 , з яким він мешкає. Позивач не отримав відповіді на його рапорт. Лише 18.09.2023 командир військової частини НОМЕР_1 скерував листа № 1629/2147 адвокатові позивача, з якого стало відомо, що рапорт ОСОБА_1 повернули без задоволення у зв'язку з тим, що надані документи не підтверджують факту відсутності інших осіб, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 . Відповідач вказав, що чинним законодавством не передбачено обов'язку внука здійснювати догляд за хворим дідусем, за винятком тих випадків, коли такий догляд встановлений рішенням органу місцевого самоврядування або суду. Вважає, що відмова військової частини НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби є незаконною.
Позивач зазначає, що згідно з реєстром Львівської міської територіальної громади № 122925 від 24.05.2023, за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано шестеро осіб, а саме: ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 . Крім цього, відповідно до довідки про склад сім'ї від 23.06.2023 ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 мешкають в Бельгії, муніципалітет Монс, провінція Ено, в АДРЕСА_4 . Також, згідно з довідкою МСЕК № 426656 від 02.04.09 ОСОБА_4 є інвалідом другої групи. Відповідно до довідки в/ч НОМЕР_1 від 18.07.2023 ОСОБА_8 перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 . З цих підстав позивач вважає, що єдиним членом сім'ї, який може доглядати ОСОБА_2 є його внук ОСОБА_1 . З врахуванням викладеного просить позов задовольнити.
Ухвалою від 10.10.2023 суддя залишив позовну заяву без руху.
Ухвалою судді від 23.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач 08.11.2023 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що будь-якої бездіяльності відповідач не вчиняв, оскільки рапорт позивача, про звільнення його з військової служби у запас був належним чином зареєстрований та прийнятий до розгляду. Проте відповідач не наділений повноваженнями на ухвалення рішення про таке звільнення зважаючи на вимоги пп.2 п.225 розділу XII «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, згідно з яким: «Звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється, під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них». Відтак, відповідачем було скеровано рапорт позивача (з додатками) на адресу вищого органу військового управління для розгляду та прийняття рішення. Таким чином представник відповідача вважає, що покликання позивача на протиправність бездіяльності відповідача щодо рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас є необґрунтованими.
З цих підстав необґрунтованим є і вимога щодо ухвалення рішення про звільнення з військової служби позивача з зазначених ним підстав через відсутність законних повноважень у позивача на прийняття такого рішення. Також вказує, що надані до рапорту і до позовної заяви докази не підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи саме позивачем. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Ухвалою судді від 20.11.2023 задоволено заяву представника відповідача про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Представником позивача 15.11.2023 подано до суду заяву про залучення співвідповідача та уточнення позовних вимог. Представник позивача з урахуванням відзиву відповідача просив залучити військову частину НОМЕР_2 другим відповідачем, у зв'язку з чим в позовних вимогах просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо вирішення рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених пп. «г» п. 2 ч, 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи».
Ухвалою суду від 23.11.2023 задоволено заяву представника позивача про залучення співвідповідача. Залучено Військову частину НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) до участі у справі як другого відповідача.
Від представника Військової частини НОМЕР_2 на адресу суду 21.12.2023 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований таким. У тексті рапорту позивач вважає, що він повинен бути звільненим з військової служби, оскільки у його діда ОСОБА_2 немає нікого, крім позивача, хто може здійснювати за ним постійний догляд. Водночас відповідач вказує, що сам факт наявності в Довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії (Серія 12 ААВ №742305) висновку, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 має через загальне захворювання «першу-Б» групу інвалідності та «потребує постійного стороннього догляду», а також факт тимчасової відсутності інших близьких родичів, у тому числі матері ОСОБА_1 - ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (доньки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ), не підтверджує необхідності здійснення постійного догляду за інвалідом саме позивачем.
Оскільки до рапорту позивача не було додано рішення суду або рішення уповноваженого органу держави про призначення його «опікуном», або «піклувальником», та/або «надавачем соціальної послуги по здійсненню догляду» за його дідом інвалідом першої «Б» групи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому військовою частиною НОМЕР_2 законно було залишено без розгляду рапорту та відмовлено у звільненні з військової служби мобілізованого військовослужбовця ОСОБА_1 . Зазначає, що звільнення військовослужбовця відповідно до вимог підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» можливе лише у випадку доведення військовослужбовцем, що у нього вже наявна необхідність здійснювати постійний догляд за близьким родичом відповідно до прийнятого рішення суду про встановлення опіки або піклування (або відповідно до рішення іншого уповноваженого органу) на основі висновку МСЕК та/або ЛКК закладу охорони здоров'я.
Крім цього вказує, що командир військової частини НОМЕР_2 не уповноважений приймати рішення по призначенню позивача «опікуном», «піклувальником» та/або «надавачем соціальної послуги по здійсненню догляду» за його дідом інвалідом першої «Б» групи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також не уповноважений досліджувати та аналізувати можливості невизначеної кількості сторонніх осіб, які можуть реалізувати та забезпечити медичні рекомендації медико-соціальної експертної комісії. Між позивачем та його дідом інвалідом першої «Б» групи ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 не оформлено належним чином отримання соціальної послуги по догляду, а тому відсутні підстави для звільнення позивача із служби. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач та його представник в судове засідання призначене на 21.02.2024 не прибули, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового засідання. Від представника позивача надійшло клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі.
Військова частина НОМЕР_1 участі повноважного представника в судовому засіданні не забезпечила, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про розгляд справи без участі повноважного представника до суду не надходило.
Представник Військової частини НОМЕР_2 в судовому засіданні 21.02.2024 проти задоволення позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю. Проти продовження розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.
Ухвалою судового засідання від 21.02.2024 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).
Представник Військової частини НОМЕР_2 22.02.2024 подав до суду додаткові пояснення.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . З 22.03.2022 позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період у Військовій частині НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 звернувся з письмовим рапортом від 10.07.2023 на ім'я командира міномета мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 (зареєстрований у книзі обліку вхідних документів за №984 від 15.07.2023) та просив клопотати перед вищим командуванням про звільнення його з військової служби в запас згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляд за особою з інвалідністю І групи його діда ОСОБА_2 , в якого відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд. Службу у військовому резерві проходити не бажав.
До рапорту позивач долучив нотаріально завірені копії таких документів: Паспорта громадянина України (ID карта) ОСОБА_1 та Довідки про присвоєння ІПН; Витягу з реєстру про місце проживання ОСОБА_1 ; Паспорта громадянина України (ID карта) ОСОБА_5 ; Паспорта громадянина України ОСОБА_2 ; Паспорта громадянина України ОСОБА_4 ; Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища; Рішення суду про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 ,; Ухвали суду про виправлення описки; Свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; Довідки до акту огляду МСЕК, виданої ОСОБА_11 ; Свідоцтва про народження ОСОБА_12 ; Довідки про присвоєння ІПН ОСОБА_2 ; Довідки про присвоєння ІПН ОСОБА_4 ; Довідки про склад сім'ї (місце реєстрації ОСОБА_5 з двома неповнолітніми дітьми в Бельгії) перекладену; Заяву про родинні зв'язки; Рішення комісії ЛКК відносно ОСОБА_4 .
Командир Військової частини НОМЕР_1 супровідним листом від 19.07.2023 №1684 рапорт та матеріали щодо звільнення позивача з військової служби в запас відповідно пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини) у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляд за особою з інвалідністю І групи, направлено для розгляду та вирішення командиру Військової частини НОМЕР_2 , які зареєстровані за вх. №2876 від 26.07.2023.
За результатами розгляду цих документів командиром Військової частини НОМЕР_2 листом №1626/4596 від 07.08.2023 повернуто командиру Військової частини НОМЕР_1 без реалізації матеріали на звільнення старшого солдата ОСОБА_13 , майстра номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 , у зв'язку з тим, що надані документи не підтверджують факту відсутності інших осіб, які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а також у зв'язку з тим, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок онука (онучки) по здійсненню догляду за хворим дідусем (бабусею), за виключенням тих випадків, коли такий догляд підтверджується відповідним рішенням органу місцевого самоврядування та/або суду.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не розгляду його рапорту про звільнення з військової служби у встановленому законодавством порядку, позивач звернувся до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд керувався таким.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України Про військовий обов'язок і військову службу від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі -Закон №2232-ХІІ).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, встановлені частиною 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (п. 1) та під час дії воєнного стану (п. 2).
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента України. На момент розгляду даної адміністративної справи воєнний стан в Україні триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України» та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Як вказано судом вище, з 22.03.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, на військову службу він призваний за мобілізацією.
З огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач за мобілізацією, підстави звільнення його з військової служби визначені частиною 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача із рапортом), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах:
а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
- у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
- у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- військовослужбовці-жінки у зв'язку з вагітністю; військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
- один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
- військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Слід зазначити, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Враховуючи вказані норми Закону №2232-XII та Положення №1153/2008 ОСОБА_1 заявив про своє небажання продовжувати проходити військову службу, у зв'язку із чим подав по команді рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляд за особою з інвалідністю І групи - його діда ОСОБА_2 , в якого відсутні інші особи, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Суд враховує, що, згідно з пунктом 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з абз. 13 п. 14.10 Розділу ХІV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України № 170 від 10.04.2009, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
З урахуванням наведених норм законодавства суд дійшов висновку, що рішення про звільнення позивача з військової служби згідно з його рапортом уповноважений приймати командир військової частини НОМЕР_2 .
Суд встановив, що рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби разом з долученими до нього документами листом №1684 від 19.07.2023 направлений командиром військової частини НОМЕР_1 на адресу військової частини НОМЕР_2 для прийняття рішення по суті.
Листом командира Військової частини НОМЕР_2 №1626/4596 від 07.08.2023, до повноважень якого належить приймати рішення про звільнення, повернено без реалізації матеріали на звільнення старшого солдата ОСОБА_1 , майстра номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї військової частини НОМЕР_1 у зв'язку з тим, що надані документи не підтверджують факту відсутності інших осіб, які б могли здійснювати догляд за ОСОБА_2 , а також у зв'язку з тим, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок онука (онучки) по здійсненню догляду за хворим дідусем (бабусею), за виключенням тих випадків, коли такий догляд підтверджується відповідним рішенням органу місцевого самоврядування та/або суду.
Отже, відповідачем-2 фактично відмовлено позивачу у звільненні з військової служби.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що рапорт ОСОБА_1 розглянутий відповідачами у встановленому законодавством порядку, а тому відсутня протиправна бездіяльність відповідачів щодо розгляду рапорту позивача.
Щодо позовної вимоги зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 ухвалити рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби суд зазначає таке.
Приписами абзацу 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, на які посилаються позивач та відповідач, передбачені підстави для звільнення з військової служби: у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Вказана норма законодавства не ставить в залежність можливість звільнення військовослужбовця з військової служби від необхідності доведення потреби постійного стороннього догляду особі з інвалідністю І групи.
Потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю 1 А,Б групи в Довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 30.07.2012 №577).
Відтак, на переконання суду, словосполучення «необхідність здійснення постійного догляду» в абзаці 7 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII потрібно розуміти не як потребу в догляді особі з інвалідністю І групи, а наявність потреби у виконанні цих функцій саме особою, яка претендує на звільнення з військової служби.
Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією №743/1 від 10.04.2023 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю першої «Б» групи по загальному захворюванню та потребує постійного стороннього догляду. Вказана обставина не заперечується сторонами, а тому є безспірною.
Таким чином, в межах цієї справи спірним є лише наявність чи відсутність обов'язку здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 саме у позивача.
У листі №1626/4596 від 07.08.2023 відповідач, як на підставу для відмови у задоволенні рапорту позивача, зазначив, що чинним законодавством України не передбачено обов'язок онука (онучки) по здійсненню догляду за хворим дідусем (бабусею), за виключенням тих випадків, коли такий догляд підтверджується відповідним рішенням органу місцевого самоврядування та/або суду. Позивачем таких доказів до рапорту не долучено.
Водночас позивач доводить наявність підстав для звільнення з військової служби відомостями з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб за адресою: АДРЕСА_3 ; довідкою про склад сім'ї від 23.06.2023, виданою муніципалітетом округу Монс, Бельгія та заявою родинного зв'язку ОСОБА_2 . На переконання позивача цими доказами підтверджується, що окрім нього відсутні члени сім'ї, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_14 .
Надаючи оцінку таким доводам сторін суд зазначає таке.
Відповідно до відомостей з реєстру Львівської міської територіальної громади про кількість зареєстрованих осіб № 122925 від 24.05.2023, за адресою АДРЕСА_3 зареєстровано шестеро осіб, а саме: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 ; ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
В нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_2 зазначив, що має одну дочку ОСОБА_5 та четверо онуків ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Згідно з довідкою про склад сім'ї від 23.06.2023, ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 проживають в Бельгії, муніципалітет Монс, провінція Ено, в АДРЕСА_4 .
Відповідно до медичного висновку Лікарської консультаційної комісії №118 від 24.06.2023 та довідки Серії ЛВА 1 №426656 ОСОБА_4 є інвалідом ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду.
Судом також встановлено, що згідно з довідкою в/ч НОМЕР_1 від 18.07.2023 ОСОБА_8 несе службу у в/ч НОМЕР_1 .
З аналізу вказаних документів суд дійшов висновку, що в родині ОСОБА_2 можливість здійснення за ним постійного догляду мають, зокрема донька ОСОБА_15 та повнолітні онуки ОСОБА_1 , ОСОБА_8 .
Суд зазначає, що аналіз факторів, які перешкоджають здійснювати цими особами постійного догляду за ОСОБА_2 , як то інвалідність ІІ групи, тимчасове проживання закордоном чи проходження військової служби, не входить до компетенції командира військової частини НОМЕР_2 . Тобто, при розгляді та прийнятті рішення за рапортом позивача командир військової частини НОМЕР_2 не уповноважений на власний розсуд вирішувати про необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 саме ОСОБА_1 .
Суд враховує, що постійний догляд за особою з інвалідністю І групи є по своїй суті різновидом соціальної послуги, яка надається такій особі за наявності потреби у зв'язку з життєвими обставинами.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону України «Про соціальні послуги» отримувачі соціальних послуг - особи/сім'ї, які належать до вразливих груп населення та/або перебувають у складних життєвих обставинах, яким надаються соціальні послуги.
Згідно з п.п. «ґ» ч.15 ст.1 цього Закону інвалідність є одним з чинників, що можуть зумовити складні життєві обставини.
Частиною 3 ст.13 Закону України «Про соціальні послуги» передбачено, що до надавачів соціальних послуг недержавного сектору належать підприємства, установи, організації, крім визначених частиною другою цієї статті, громадські об'єднання, благодійні, релігійні організації, фізичні особи - підприємці та фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності.
Відповідно до ч.6, 7 та 8 цієї статті передбачено, що фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, зокрема, особами з інвалідністю I групи.
Фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, виплачується компенсація за догляд.
Компенсація за догляд фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності на професійній основі, виплачується відповідно до тристороннього договору про надання соціальних послуг з догляду, що укладається у письмовій формі між фізичною особою - надавачем соціальних послуг з догляду, отримувачем соціальних послуг з догляду або його законним представником та структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих органів міської ради міст обласного значення, рад об'єднаних територіальних громад.
Однією з істотних умов такого договору є кількість годин надання соціальних послуг з догляду на місяць.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про соціальні послуги» рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів приймає структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 11 цього Закону. Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг надавачами соціальних послуг недержавного сектору приймає відповідний надавач.
У разі введення надзвичайного або воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях для невідкладного надання соціальних послуг структурний підрозділ з питань соціального захисту населення уповноважених органів системи надання соціальних послуг, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої статті 11 цього Закону, може надати право надавачам соціальних послуг державної/комунальної власності приймати рішення про надання соціальних послуг екстрено (кризово) (консультування, надання притулку, догляд, підтримане проживання, короткотермінове проживання, натуральна допомога, транспортні послуги тощо) особам/сім'ям, які опинилися у складних життєвих обставинах через шкоду, завдану пожежею, стихійним лихом, катастрофою, бойовими діями, терористичним актом, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією.
Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг приймається протягом 10 робочих днів з дня одержання заяви, звернення, повідомлення про надання соціальних послуг за результатами оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах.
Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг екстрено (кризово) приймається невідкладно, не пізніше однієї доби з моменту одержання відповідної заяви, звернення, повідомлення.
Рішення про надання чи відмову у наданні соціальних послуг не пізніше трьох робочих днів після його прийняття видається або надсилається заявнику. У рішенні про надання соціальних послуг обов'язково зазначаються результати оцінювання потреб особи/сім'ї у соціальних послугах та надавач соціальних послуг. Рішення про відмову у наданні соціальних послуг має бути вмотивованим.
Рішення про відмову у наданні соціальної послуги може бути оскаржено у судовому порядку.
Аналіз вказаних норм законодавства в контексті спірних правовідносин дає підстави суду дійти висновку, що рішення про надання соціальної послуги на непрофесійній основі - здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи, в тому числі членом сім'ї отримувача соціальної послуги, приймається у встановленому порядку уповноваженим органом системи надання соціальних послуг.
При цьому, при прийнятті такого рішення фахівцем з соціальної роботи оцінюються потреби особи у соціальних послугах, шляхом аналізу документів, фактів та інформації, зібраних під час спілкування з особою/сім'єю та їхнім найближчим оточенням, а також отриманих від юридичних та фізичних осіб у встановленому порядку (ст.20 Закону).
Тобто, оцінка фактичних обставин проживання, необхідних потреб у догляді в особи з інвалідністю І групи та кола осіб, які можуть надавати такі послуги, належить до компетенцій уповноважених органів системи надання соціальних послуг, а не командування військової частини, як про це вказує позивач.
Суд також зауважує, що у разі відмови уповноваженим органом у наданні соціальної послуги, зацікавлена особа може доводити в судовому порядку необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи лише конкретним членом його сім'ї.
Однак, з огляду на предмет та підстави позову у цій справі, а також характер правовідносин між сторонами, суд з наведених вище підстав в межах даної справи таких обставин не встановлює та не надає оцінки доводам позивача з цього приводу.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Долучені позивачем до рапорту та суду документи не доводять необхідність ОСОБА_1 здійснювати постійний догляд за інвалідом І групи ОСОБА_2 , відтак не є беззаперечними та достатніми підставами для звільнення з військової служби згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з «необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю І групи».
Враховуючи встановлені обставини суд дійшов висновку, що відповідачі при розгляді рапорту ОСОБА_1 діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю.
У відповідності до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.І. Кузан