04 березня 2024 рокусправа № 463/12584/21
Зал судових засідань №7,
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді Братичак У.В.,
секретар судового засідання Лєбєдєв Д.Ю.,
за участю сторін:
представника позивача: Василик Ю.М.,
представника відповідача Боднарчука М.І.,
представника третьої особи Проня Д.С.,
розглянувши в відкритому судовому засіданні, у м.Львові, в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державної служби України з питань праці, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 10.11.2021 звернувся до Личаківського районного суду міста Львова з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці (Держпраці), в якій просив:
- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 354295 ( триста п'ятдесят чотири тисячі двісті дев'яносто п'ять) грн. 89 коп., без урахування обов'язкових платежів та податків, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі;
- стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 130250 (сто тридцять тисяч двісті п'ятдесят) грн. 84 коп., без урахування обов'язкових платежів та податків.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 16.08.2019 звертався до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з питань праці, із залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 »; поновлення його на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області, а також стягнення середнього заробітоку за час вимушеного прогулу з 07.08.2019 та 40000 грн. витрат на правову допомогу. Рішенням Львівського окружного суду від 05.11.2019 у справі №1.380.2019.004183 в задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення суду він оскаржив в апеляційному порядку і постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято постанову, якою позов задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 » й поновлено на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області з 06.08.2019.
При цьому, йому було відмовлено в позові щодо стягнення заробітку за час вимушеного прогулу через звернення з позовом в цій частині до неналежного відповідача, а не до Головного управління Держпраці у Львівській області, де він працював на відповідній посаді та перебував у штаті, а також отримував заробітну зарплату, котре у справі мало статус третьої особи без самостійних вимог. Дане рішенням суду, відповідач оскаржив в касаційному порядку. Постановою Верховного Суду від 29.12.2020 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 - без змін. Враховуючи наведене судами апеляційної та касаційної інстанції встановлено факт незаконного звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області.
Так постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду в частині поновлення на посаді підлягала негайному виконанню, однак Державною службою України з питань праці лише 11.08.2021 видано наказ № 96-кт «Про виконання рішення суду», що в подальшому стало підставою до винесення Головним управлінням Держпраці у Львівській області наказу №356-к від 11.08.2021 «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 » та про допуск до роботи ОСОБА_2 ».
За пунктом 2 вищеописаного наказу позивача поновлено на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області з 07.08.2019 та в цей же час наказом Головного управління Держпраці у Львівській області №357-к 12.08.2021 «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06 08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 » та про допуск до роботи ОСОБА_2 » внесено зміни до нього та замінено « 07.08.2019» на « 06.08.2019».
Позивач вказує, що КЗпП України у цьому випадку передбачено компенсацію за вимушений прогул через незаконне звільнення (за період з 06.08.2019 по 12.03.2020) та за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі (за період з 13.03.2020 по 11.08.2021), враховуючи вищенаведене, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2022 року у цій справі позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середнього заробітку без урахування обов'язкових платежів та податків, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в розмірі 354 295 (триста п'ятдесят чотири тисячі двісті дев'яносто п'ять ) гривень 89 коп. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку без урахування обов'язкових платежів та податків за час вимушеного прогулу в розмірі 130 250 ( сто тридцять тисяч двісті п'ятдесят) гривень 84 коп. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці в рівних частках на користь ОСОБА_1 понесенні судові витрати пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, в розмірі 5 000 тисяч (п'ять тисяч) гривень. Стягнуто з Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці в рівних частках на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, в розмірі 11 350 (одинадцять тисяч триста п'ятдесят) гривень сплаченого судового збору.
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2023 року у цій справі апеляційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області та Державної служби України з питань праці задоволено частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 серпня 2022 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі закрито. Роз'яснено ОСОБА_1 , що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Роз'яснено ОСОБА_1 його право протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до Львівського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією із зазначенням одного суду до підсудності якого відноситься вирішення даного спору.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07.08.2023 у цій справі передано справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області, Державної служби України з питань праці про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі до Львівського окружного адміністративного суду.
Вказана справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 23.08.2023.
Після автоматизованого розподілу для розгляду цієї справи визначено головуючу суддю Братичак У.В.
Ухвалою суду від 28.08.2023 адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
На адресу суду 12.09.2023 від представника Головного управління Держпраці у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред'явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки позивач ознайомився з наказом Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 » 06.08.2019, а до суду з вимого про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу звернувся лише у листопаді 2021 року, вважає, що ним порушено строк звернення до суду з цим позовом.
Окрім цього, зазначає, що відповідно до довідки Головного управління Держпраці у Львівській області про розрахунок середньої заробітної плати, яка розрахована виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, середньоденна заробітна плата позивача становить - 782 грн., 17 коп. З урахуванням вищенаведеного, обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.08.2019 по 31.12.2019 (102 робочі дні) становить: 782,17 * 102 = 79 781 грн. 34 коп. Також, на час звільнення позивача схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (зі змінами). Посадовий оклад за посадою заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області становив: станом на 06.08.2019 - 9 690 грн. (в редакції постанови КМУ №102 від 06.02.2019); станом на 01.01.2020 - 10 600 грн. (в редакції постанови КМУ №16 від 15.01.2020). Відповідно до пункту 10 розділу IV Порядку №100 (в редакції на момент виникнення та дії спірних правовідносин), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача за період з 01.01.2020 по 12.03.2020 складає 1,1 (10600 / 9690). З урахуванням вищенаведеного, обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 12.03.2020 (50 робочих днів) становить: 782,17 * 1,1 * 50 = 43 019 грн. 35 коп., а не 50 469 грн. 50 коп., як пораховано позивачем. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.08.2019 по 12.03.2020 становить 79 781 грн. 34 коп. + 43 019 грн. 35 коп. = 122 800 грн. 69 коп., а не 130 250 грн. 84коп., як пораховано позивачем.
Щодо витрат на правову допомогу, зазначає, що розмір гонорару адвоката за надані (вказані) послуги, згідно акта здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 03.11.2021 по договору про надання правничої допомоги від 13.10.2021 є явно завищеним, не відповідає принципам розумності, обґрунтованості та є неспівмірним із складністю справи, затраченим часом, ціною позову та обсягом виконаних робіт.
Враховуючи вищенаведене, просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.
На адресу суду 13.09.2023 від представника Державної служби України з питань праці надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень також зазначив про пропущення позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Крім цього, вказав, що відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 1.380.2019.004183, щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держпраці середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.08.2019, то в задоволенні позову в цій частині суд апеляційної інстанції відмовив. Так, суд апеляційної інстанції щодо вищевказаної позовної вимоги зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом до Держпраці, хоча відповідати за позовом в цій частині повинно би було Головне управління, однак таке не було залучено до участі в справі як співвідповідач чи другий відповідач, а є третьою особою. Щодо заявлення позивачем вимог до неналежного відповідача (співвідповідача) у справі, в частині стягнення коштів з Держпраці, необхідно зазначити, що по відношенню до позивача Держпраці, в розумінні Закону № 889 вистуває виключно як суб'єкт призначення (звільнення). Юридичною особою, з якою позивач перебував у трудових відносинах (була роботодавцем позивача) є Головне управління (код ЄДРПОУ - 39778297), несе майнові зобов'язання щодо виплат заробітної плати позивачу, утримання податків із заробітної плати, нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за позивача, тощо.
Також зазначив, що обрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період з 06.08.2019 по 31.12.2019 (102 робочі дні) становить: 782,17 * 102 = 79 781 грн. 34 коп. Коефіцієнт підвищення посадового окладу позивача за період з 01.01.2020 по 12.03.2020 складає 1,1 (10600 / 9690). З урахуванням вищенаведеного, обрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2020 по 12.03.2020 (50 робочих днів) становить: 782,17 * 1,1 * 50 = 43 019 грн. 35 коп., а не 50 469 грн. 50 коп., як пораховано позивачем. Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.08.2019 по 12.03.2020 становить 79 781 грн. 34 коп. + 43 019 грн. 35 коп. = 122 800 грн. 69 коп.
Вказує також, що розмір гонорару адвоката за надані (вказані) послуги, згідно акта здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 03.11.2021 по договору про надання правничої допомоги від 13.10.2021 є явно завищеним, не відповідає принципам розумності, обґрунтованості та є неспівмірним із складністю справи, затраченим часом, ціною позову та обсягом виконаних робіт.
Враховуючи вищенаведене, просить суд у задоволенні позову відмовити повністю. У разі, якщо суд дійде висновку щодо порушенням позивачем строків звернення до адміністративного суду з цим позовом, просив залишити адміністративний позов без розгляду в порядку частини четвертої статті 123 КАС України.
На адресу суду 21.09.2023 від представника позивача надійшла заява про заміну відповідача та зменшення позовних вимог у справі № 463/12584/21. Вказана заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області та, в подальшому звільнено з цієї посади наказами Державної служби України з праці, відповідно, від 23.03.2016 № 16-кт і 06.08.2019 № 76-кт. Зважаючи на вищенаведене рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області мала виконувати саме Державна служба України з питань праці, яка і перебувала у статусі відповідача.
Державною службою України з питань праці на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 видно 11.08.2021 наказ № 96-кт «Про виконання рішення суду» про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області з 06.08.2019, що в подальшому стало підставою до винесення Головним управлінням Держпраці у Львівській області наказу №356-к від 11.08.2021 «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 ». За пунктом 2 вищеописаного наказу ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області з 07.08.2019 та у той же час наказом Головного управління Держпраці у Львівській області №357-к від 12.08.2021 «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 » внесено зміни до нього та замінено « 07.08.2019» на « 06.08.2019». З урахуванням вищенаведеного до участі в цивільній справі № 463/12584/21 в якості співвідповідача було залучено Державну службу України праці в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
У той же час, відповідно до постанов Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 та Верховного суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути покладено на Головне управління Держпраці у Львівської області, де ОСОБА_1 працював на відповідній посаді та перебував у штаті, й отримував заробітну плату. Відтак, на думку представника позивача, саме на Головне управління Держпраці у Львівської області повинен бути покладений обов'язок по виплаті позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Окрім цього, представник позивача зазначає, що при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення суду, була допущена математична помилка, а саме сума середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу в період з 01.01.2020 по 12.03.2020 складає - 43 019,35 грн., а не 50 469,50 грн., а період затримки виконання рішення становить 352 дні - з 13.03.2020 по 10.08.2021 (включно), а не 351 день, а відтак період вимушеного прогулу загалом становить 504 робочі дні, а не - 506, як зазначено в позовній заяві ОСОБА_1 , що відповідно, впливає на загальну суму виплати за час вимушеного прогулу в бік її зменшення.
З урахуванням вищенаведеного, просила суд:
- прийняти до розгляду заяву про уточнення позовної заяви, у тому числі її прохальної частини. Замінити відповідача в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на Головне управління Держпраці у Львівській області та залучити Державну службу України праці у справі за позовом ОСОБА_1 в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача;
- стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122 800 грн. 69 коп. та 355 305 грн. 28 коп. за час затримки виконання рішення суду, а всього 478 105 (чотириста сімдесят вісім тисяч сто п'ять) грн. 97 (дев'яносто сім) коп. без урахування обов'язкових платежів та податків;
- стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5 000, 00 (п'ять тисяч) грн. та 11 350,00 грн. (одинадцять тисяч триста п'ятдесят грн.) сплаченого судового збору, а всього - 16 350,00 (шістнадцять тисяч триста п'ятдесят) грн.
Протокольною ухвалою суду від 25.10.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Протокольною ухвалою суду від 27.11.2023 прийнято до розгляду заяву представника позивача про заміну відповідача та зменшення позовних вимог у справі №463/12584/21. Замінено відповідача у справі Державну службу України з питань праці на Головне управління Держпраці у Львівській області, а також залучено Державну службу України з питань праці до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.
З урахуванням заяви про заміну відповідача та зменшення позовних вимог, позовні вимоги ОСОБА_1 вирішено вважати такими:
- стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 122 800 грн. 69 коп. та 355 305 грн. 28 коп. за час затримки виконання рішення суду, а всього 478 105 (чотириста сімдесят вісім тисяч сто п'ять) грн. 97 (дев'яносто сім) коп. без урахування обов'язкових платежів та податків;
- стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5 000, 00 (п'ять тисяч) грн. та 11 350,00 грн. (одинадцять тисяч триста п'ятдесят грн.) сплаченого судового збору, а всього - 16 350,00 (шістнадцять тисяч триста п'ятдесят) грн.
На адресу суду 05.12.2023 від представника позивача надійшла заява про долучення додаткових доказів та практики Верховного Суду.
В судовому засіданні 04.03.2024 представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача та третьої особи в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили, просили суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з питань праці, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Головне управління Держпраці у Львівській області, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 06 серпня 2019 року № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 »;
- поновити його на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області;
- стягнути з Держпраці на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 серпня 2019 року та 40 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 05 листопада 2019 року у справі №1.380.2019.004183 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 12 березня 2020 року у справі №1.380.2019.004183 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2019 року скасував та прийняв постанову, якою позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ Держпраці від 06 серпня 2019 року № 76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 ». Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ Держпраці у Львівській області з 06 серпня 2019 року. В решті позову відмовив.
Постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді звернено до негайного виконання.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на правову допомогу суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач працював на відповідній посаді та перебував у штаті ГУ Держпраці у Львівській області, де і отримував заробітну плату, разом із тим звернувся до суду з позовом до Держпраці, хоча відповідати за ним у цій частині мало Управління, яке у справі має статус третьої особи. Доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу не подано.
Позивач 31.03.2020 звернувся до Державної служби України з питань праці та до Головного управління Держпраці у Львівській області зі заявою, в якій, посилаючись на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 просив повідомити його щодо видачі наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді, визначення робочого місця, а також куди надати трудову книжку для внесення відповідних записів.
Листом від 15.04.2020 №4438/1/7-07 Головне управління Держпраці у Львівській області поінформувало ОСОБА_1 про розгляд його заяви від 31.03.2020 та повідомило, що видання наказу про поновлення на роботі заступника начальника Головного управління ОСОБА_1 належить до повноважень Голови Держпраці. Додатково, в листі повідомлено, що відповідно до вимог п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, для запису в трудову книжку необхідним є посилання на наказ про поновлення на роботі.
При цьому, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції Держпраці звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 1.380.2019.004183 в частині задоволення позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Верховний суд постановою від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 касаційну скаргу Державної служби України з питань праці залишив без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2020 року без змін.
13.04.2021 ОСОБА_1 знову звернувся до Державної служби України з питань праці та до Головного управління Держпраці у Львівській області зі заявою в якій посилаючись на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 та постанову Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 просив повідомити його щодо видачі наказу про його поновлення на посаді, визначення робочого місця, а також куди надати трудову книжку для внесення відповідних записів.
Листом від 28.04.2021 №6774/1/07-10 Головне управління Держпраці у Львівській області надало відповідь позивачу, в якій, зокрема повідомило, що належною підставою для поновлення та фактичного допущення працівника до виконання посадових обов'язків є видача органом, що прийняв рішення про звільнення працівника відповідного наказу про поновлення на посаді. Додатково, в листі зазначено, що до Головного управління (станом на дату надання відповіді) не надходило відповідного наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Наказом Державної служби України з питань праці від 11.08.2021 №96-кт «Про виконання рішення суду» скасовано наказ Держпраці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області з 06.08.2019.
Наказом Держпраці у Львівській області від 11.08.2021 №356-к «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 », відповідно скасовано наказ Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454- к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління з 07.08.2019.
Наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 12.08.2021 №357-к внесено зміни до наказу від 11.08.2021 №356- к «Про скасування наказу Головного управління Держпраці у Львівській області від 06.08.2019 №454-к «Про оголошення наказу Державної служби України з питань праці від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » та про допуск до роботи ОСОБА_1 » в частині заміни дати поновлення позивача з « 07 серпня 2019 року» на « 06 серпня 2019 року».
20.08.2021 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держпраці у Львівській області зі заявою, в якій, посилаючись на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 та постанову Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №1.380.2019.004183 просив здійснити виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з 06.08.2019 по 11.08.2021.
Листом від 03.09.2021 №12249/1/07-10 Головне управління надало відповідь ОСОБА_1 на його заяву від 20.08.2021, де з посиланням на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 зазначило, що позивач звертався з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до суду, однак судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні вказаної позовної вимоги.
Позивач вважаючи, що має право на отримання компенсації середнього заробітку за вимушений прогул через незаконне звільнення за період з 06.08.2019 по 12.03.2020 та через затримку виконання рішення суду у справі №1.380.2019.004183 про поновлення на роботі за період з 13.03.2020 по 11.08.2021, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд керується таким.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом ч.ч. 1, 2 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Суд зазначає, що право особи на працю захищається Конституцією України. Виплата заробітку за час вимушеного прогулу з вини роботодавця є гарантом можливості реалізації людиною права на працю та захищає працівника від управлінського свавілля.
В свою чергу, вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника у засобах до існування на період незаконного звільнення шляхом компенсації певних втрат.
Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим незалежно від вирішення цього спору в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі чи в різних.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 14.11.2019 у справі № 826/14/16.
При цьому, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Вказана позиція суду узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Відповідно до підп. «з» п. 1 Розділу І Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом 3 пункту 3 Розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з пунктом 5 Розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За змістом абзацом 1 пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Таким чином, для визначення належної позивачу суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу суду належить встановити розмір середньомісячної заробітної плати з розрахунку за останні 2 календарні місяці роботи, що передували його звільненню, розмір середньоденної (годинної) заробітної плати та кількість днів вимушеного прогулу.
Відповідно до довідки Головного управління Держпраці у Львівській області про розрахунок середньої заробітної плати, яка розрахована виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували місяцю звільнення позивача, його середньоденна заробітна плата становить - 782 грн. 17 коп. (16425,60 грн. (заробітна плата, отримана ОСОБА_1 за червень-липень 2019 року) / 21 (відпрацьований робочий день ОСОБА_1 за червень-липень 2019 року).
Водночас, суд зауважує, що за змістом пункту 10 Порядку № 100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» виключено пункт 10 Порядку № 100. Вказані зміни набрали законної сили лише 12.12.2020.
Отже, враховуючи, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності вищевказаними змінами, у разі підвищення тарифної ставки і посадового окладу як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за позивачем зберігався середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 0640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 140/3020/19 та від 09 грудня 2020 року у справі № 2340/3865/18.
З листа Головного управління Держпраці у Львівській області від 27.10.2021 №14988/1/07-10 видно, що на час звільнення позивача, схема посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, під категорій та рівнів державних органів була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» (із внесеними змінами).
Посадовий оклад за посадою заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області становив: станом на 06.08.2019 - 9 690 грн. (в редакції постанови КМУ №102 від 06.02.2019); станом на 01.01.2020 - 10 600 грн. (в редакції постанови КМУ № 16 від 15.01.2020); станом на 01.01.2021 - 10 600 грн. (в редакції постанови КМУ № 15 від 13.01.2021).
Таким чином, коефіцієнт підвищення посадового окладу заступника начальника управління з 01.01.2020 склав 1,1 (10600 грн. / 9690 грн.).
Судом також з'ясовано, що спірний період з 06.08.2019 (дата звільнення) по 12.03.2020 (дата проголошення постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду в справі №1.380.2019.004183 про поновлення ОСОБА_1 ) є періодом вимушеного прогулу позивача, внаслідок його незаконного звільнення.
З урахуванням вищенаведеного, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 06.08.2019 по 31.12.2019 (102 робочі дні) становить: 782,17 * 102 = 79 781 грн. 34 коп., а за період з 01.01.2020 по 12.03.2020 (50 робочих днів) становить: 782,17 * 1,1 * 50 = 43 019 грн. 35 коп.
Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , у зв'язку з його незаконним звільненням за період з 06.08.2019 по 12.03.2020 становить 122 800 грн. 69 коп. (79 781 грн. 34 коп. + 43 019 грн. 35 коп.), що також не заперечується сторонами.
Водночас, оскільки позивач перебував у трудових відносинах із Головним управлінням Держпраці у Львівській області, і нарахування та виплата заробітної плати здійснювалася саме цим органом, відтак суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов'язаного з незаконним звільненням належить стягнути саме з відповідача, без урахування при цьому податків та зборів.
Вказаний висновок суду також підтверджується висновками, викладеними в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 щодо ОСОБА_1 .
При цьому, щодо аргументів представника відповідача про те, що у разі встановлення факту перебування позивача на час тривання судового спору у відносинах з іншими підприємствами, установами, організаціями, розмір середнього заробіток за час вимушеного прогулу, що призначений до стягнення з Головного управління має бути зменшений з урахуванням різниці в заробітку за час виконання іншої нижче оплачуваної роботи, чи позивачу має бути відмовлено у задоволенні позовних вимог, у разі якщо заробітна плата за цей період була на рівні середнього заробітку за час вимушеного прогулу або вищою.
Суд зауважує, що після незаконного звільнення, позивач не перебував у трудових відносних з відповідачем, у тому числі на нижче оплачуваній посаді.
Водночас, можливе самостійне працевлаштування позивача у період вимушеного прогулу при незаконному звільненні з попередньої роботи не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.
Вказаний висновок викладено Верховним Судом в постанові від 05.10.2023 у справі №340/693/22.
Надаючи оцінку аргументам представників відповідача та третьої особи щодо пропущення позивачем строку звернення до суд з цим позовом, суд зазначає таке.
На момент звернення позивача до суду з цим позовом (10.11.2021), частини 1, 2 статті 233 КЗпП України діяли в редакції, яка передбачала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
В постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з'ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.
Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв'язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов'язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.
Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.
Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.
Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та звернення позивача до суду з цим позовом.
Аналогічна правова позиція щодо строків звернення до суду в даній категорії справ застосовується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 серпня 2022 року та від 08 листопада 2022 року у справах № 380/6129/20 та № 460/15639/21, а також від 03 травня 2023 року у справі № 280/4125/21.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у сумі 355 305 грн. 28 коп., суд зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Приписами статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Частиною другою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Положеннями статті 236 КЗпП України передбачена відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Так, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Верховний Суд вже неодноразово викладав висновки щодо застосування статті 236 КЗпП України стосовно виконання рішення суду про поновлення на роботі/посаді, яке допущене до негайного виконання.
Зокрема, у постанові від 21 жовтня 2021 року у справі № 640/19103/19 Верховний Суд з цього приводу зазначив, що негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно із часу його проголошення у судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян і держави.
Належним виконанням рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання роботодавцем (власником або уповноваженим ним органом) про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.
Верховний Суд у цій справі підкреслив, що невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Водночас така відповідальність не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Необхідно також зауважити про те, що інститут звернення рішення суду до негайного виконання покликаний забезпечувати швидкий і реальний захист прав працівника. Цей інститут не заперечує можливості скасування в апеляційному чи касаційному порядку рішення, допущеного до негайного виконання, проте на стадії апеляційного або касаційного оскарження віддає перевагу інтересам працівника.
Зрештою, стаття 236 КЗпП України не містить у собі застереження про те, що скасування рішення про поновлення на роботі звільняє роботодавця від обов'язку оплатити працівнику вимушений прогул при затримці його виконання.
Суд звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 19.12.2023 у справі №520/15896/21, згідно з яким незастосування статті 236 КЗпП України у подібних випадках здатне потурати невиконанню судових рішень.
Також подібне правозастосування сприяє негативній практиці, за якої роботодавець зволікатиме з виконанням рішення про поновлення особи на роботі допоки апеляційний суд не перегляне справу.
На основі цих обставин і міркувань колегія суддів у вищевказаній справі дійшла висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі, навіть факт подальшого скасування цього рішення в апеляційному чи касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов'язку здійснити таку виплату.
Таким чином, оскільки постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допущено до негайного виконання, зазначені обставини породжували в уповноваженого органу обов'язок щодо поновлення позивача на вказаній посаді, який мав бути здійснений шляхом видання відповідного наказу негайно після проголошення судового рішення.
При цьому, оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 в касаційному порядку не є належною підставою для її не виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, яка звернута до негайного виконання.
З урахуванням вищенаведеного суд не заперечує право ОСОБА_1 на відшкодування суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 13.03.2020 по 11.08.2021.
Разом з тим, враховуючи правову позицію Верховного Суду від 09.01.2024 у справі №460/15639/21, при вирішенні питання щодо належного відповідача у справі, який у силу приписів статті 236 КЗпП України має нести відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі, суду необхідно установити: до повноважень якого органу належить вирішення питання поновлення позивача на посаді та яким органом у спірних правовідносинах видано відповідний наказ про поновлення позивача на посаді.
Водночас та обставина, що у трудових відносинах позивач перебував із Головним управлінням Держпраці у Львівській області і нарахування та виплата заробітної плати здійснювалася саме цим органом, не доводить того, що виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді здійснювалося саме цим суб'єктом владних повноважень.
Враховуючи, що предметом цього позову є, зокрема стягнення коштів, які є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а саме особи, яка зобов'язана судовим рішенням або в силу Закону видати наказ про поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, тому від встановлення вищеозначених обставин залежить вирішення питання визначення належного відповідача на якого має бути покладений обов'язок виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення у цій справі.
Так, пунктом 17 частини четвертої статті 19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що керівник центрального органу виконавчої влади призначає на посади за погодженням з міністром, звільняє з посад заступників керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади.
Згідно з частиною п'ятою статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» керівники та заступники керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади призначаються на посади та звільняються з посад керівником центрального органу виконавчої влади відповідно до законодавства про державну службу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 5 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 (далі - Положення №96) Держпраці з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат Держпраці та на керівні посади в її територіальні органи, на підприємства, в установи та організації, що належать до сфери її управління, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і працівників апарату Держпраці та її територіальних органів.
Згідно з пунктом 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до пп. 11 п. 11 Положення №96 голова Держпраці призначає на посаду за погодженням з Першим віце-прем'єр-міністром України - Міністром економіки заступників керівників територіальних органів Держпраці та звільняє їх з посади.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84 (далі - Положення №84), Головне управління Державної служби України з питань праці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується.
Згідно з пунктом 9 Положення №84 Головне управління очолює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади Головою Державної служби України з питань праці за погодженням з Міністром соціальної політики України та головою Львівської обласної державної адміністрації. Начальник Управління має двох заступників, у тому числі першого, які призначаються на посади та звільняються з посад Головою Державної служби України з питань праці за погодженням з Міністром соціальної політики України.
Суд також звертає увагу, що як наказ від 6 серпня 2019 року №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 », яким позивача звільнено з посади, так і наказ від 11.08.2021 №96-кт «Про виконання рішення суду», яким скасовано наказ від 06.08.2019 №76-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 » і поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держпраці у Львівській області, приймалися Державною службою України з питань праці.
Більше того, оскільки Головне управління Держпраці у Львівській області не було стороною в справі №1.380.2019.004183, тому не може відповідати за несвоєчасне виконання судового рішення у ній.
За таких обставин слід дійти висновку, що саме на Державну службу України з питань праці був покладений обов'язок щодо негайного і добровільного виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, тому саме Державна служба України з питань праці має відповідати за затримку виконання рішення суду, а не її територіальний орган.
Аналогічна правовий підхід застосований Верховним Судом у постановах від 27.04.2023 у справі №460/4900/21, від 18.12.2023 у справі №640/27278/21, від 09.01.2024 у справі №460/15639/21.
За змістом ч. 1 ст. 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 4 КАС відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. При цьому підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог, визначаються позивачем самостійно.
У свої заяві від 21.09.2023 про заміну відповідача та зменшення позовних вимог у справі № 463/12584/21, а також у судовому засіданні, представник позивача наполягала на необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду саме з Головного управління Держпраці у Львівській області.
Разом з тим, оскільки обов'язок щодо виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, був покладений на Державну службу України з питань праці, у суду відсутні підстави для стягнення з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 в сумі 355 305 грн. 28 коп.
З урахуванням вищенаведеного, у задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.
Щодо аргументів представника позивача про те, що Восьмий апеляційний адміністративний суд в постанові від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.004183 дійшов висновку, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути покладено лише на Головне управління Держпраці у Львівської області, суд зауважує, судом апеляційної інстанції не досліджувалося питання стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду, оскільки на той момент така затримка фізично була відсутня.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
Щодо відшкодування судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Приписами частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частинами 2, 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Згідно з висновком, сформованим Європейським судом з прав людини у рішенні у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia), від 28.11.2002, відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На обґрунтування вимог про стягнення правничої допомоги представником позивача долучено: договір про надання правової допомоги та представлення інтересів у цивільній справі №13/10-2021 від 13.10.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВС №1230195, акт здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) від 03.11.2021 по договору про надання правничої допомоги від 13.10.2021 на суму 5000,00 грн., квитанцію від 10.11.2021 на суму 5000,00 грн.
Як слідує з акта здачі-прийняття виконаних робіт від 03.11.2021 адвокатом були проведені такі роботи по договору про надання правничої допомоги від 13.10.2021:
- підготовка позовної заяви про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду відповідно до ст.ст.232-235 КЗпП України.
Загальна вартість наданих послуг 5000,00 грн.
Так, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів та часткове задоволення позовних вимог, суд приходить висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України, а також пропорційно до задоволених позовних вимог, тому наявні підстави для часткового стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи часткове задоволення позову, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частини сплаченого судового збору, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 2915, 22 грн. ((11350,00 грн. * 122800,69 грн.) / 478105,97 грн.).
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Cтягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: пл.Міцкевича, 8, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ 39778297) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 122800 (сто двадцять дві тисячі вісімсот) грн. 69 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, без урахування податків та зборів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: пл.Міцкевича, 8, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 39778297) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2915 (дві тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 22 коп., сплаченого судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (місцезнаходження: пл.Міцкевича, 8, м.Львів, 79005; код ЄДРПОУ: 39778297) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп., понесених витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2024.
СуддяБратичак Уляна Володимирівна