12 березня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/172/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Хилько Л.І. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справи за позовом ОСОБА_1 до Добровеличківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби та Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання протиправними та скасування рішень,
Позивач (через представника - адвоката Волошина І.В.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить визнати протиправними та скасувати:
- рішення Добровеличківського сектору ЦПМУ ДМС від 26.12.2023 року № 35184500000509 про скасування дозволу на імміграцію в Україну;
- рішення ЦПМУ ДМС від 26.12.2023 року № 35012500088246 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказано, що оскаржувані рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки позивачем не вчинено жодних дій, які б загрожували здоров'ю, правам чи законним інтересам громадян України. Також, у таких рішеннях не зазначено жодної інформації щодо притягнення позивача до відповідальності за протиправні діяння. При цьому, неврахування відповідачами наявності у позивача неповнолітніх дітей, які є громадянами України, а також порушення законного права дитини на проживання разом з батьками є недотриманням Конвенції про права дитини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, висновків ЄСПЛ, Конституції та законів України.
Представником ЦПМУ ДМС було подано до суду відзив на позовну заяву та зазначено про те, що 08.12.2023 до УДМС у Кіровоградській області надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 04.12.2023 № 16360/55/01-2023 про скасування дозволу на імміграцію, посвідки на постійне проживання в Україні і прийняття рішення про примусове повернення щодо позивача. Враховуючи це, було прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання, яке ЦПМУ ДМС вважає обґрунтованим, прийнятим з дотриманням вимог п.4 ч.1 ст.12 Закону № 2491-ІІІ, пп.1 п.64 Порядку № 321 та таким, що скасуванню не підлягає (а.с.62-63).
Представник позивача подав відповідь на відзив ЦПМУ ДМС (а.с.90-94).
Добровеличківський сектор ЦПМУ ДМС відзив на позовну заяву до суду не подав.
Дослідивши подані сторонами документи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Грузії (а.с.12-16).
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22.12.2016, виданим Новоукраїнським районним відділом ДРАЦС, ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_3 , батьками якої зазначено: батько - ОСОБА_4 (громадянин Грузії), мати - ОСОБА_5 (громадянка України) (а.с.40).
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 07.03.2018, виданим Новоукраїнським районним відділом ДРАЦС, 07.03.2018 між Ганішашвілі Рамазом (громадянином Грузії) та ОСОБА_5 (громадянкою України) укладено шлюб. Прізвище чоловіка і дружини після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 (а.с.38).
Рішенням Добровеличківського районного сектору УДМС України в Кіровоградській області від 15.12.2020 № 35184200041189 позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну (а.с.66).
22.12.2020 позивачу видано посвідку на постійне проживання за № НОМЕР_1 (термін дії 22.12.2030) (а.с.17).
Згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 07.08.2021, виданим Новоукраїнським відділом ДРАЦС у Новоукраїнському районі Кіровоградської області (повторно), ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_7 , батьками якої також зазначено: батько - ОСОБА_2 (громадянин Грузії), мати - ОСОБА_5 (громадянка України) (а.с.39).
У подальшому, 08.12.2023 р. на адресу УДМС України у Кіровоградській області надійшло подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 04.12.2023 р. № 16360/55/01-2023 про скасування дозволу на імміграцію, посвідки на постійне проживання в Україні та прийняття рішення про примусове повернення щодо позивача (а.с.69-71).
Рішенням Добровеличківського сектору ЦПМУ ДМС від 26.12.2023 р. № 35184500000509, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 15.12.2020 (а.с.49).
Рішення ЦПМУ ДМС від 26.12.2023 № 35012500088246, на підставі пп. 1 п. 64 Порядку № 321, було скасовано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 (а.с.8).
Підстави скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача у вищевказаних рішеннях не зазначені.
Вважаючи такі рішення відповідачів протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 26 Конституції України також передбачено те, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Вказані правовідносини регулюються Законом України "Про імміграцію" від 07.06.2001 № 2491-III (далі - Закон № 2491-III) та Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положення частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону № 2491-III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III (в редакції, чинній на день видання дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання) дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
Відповідно до статті 11 Закону № 2491-III особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Так, згідно з пунктом 1 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Підпункт 1 пункту 64 Порядку № 321 визначає, що посвідка скасовується ДМС або територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України “Про імміграцію”.
Згідно з приписами статті 12 Закону № 2491-III (в редакції, чинній на день винесення спірних рішень) дозвіл на імміграцію скасовується, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів, документів, що втратили чинність, або документів, які не підтверджують наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або на підставі документів, які підтверджують факт перебування у шлюбі, який за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
5-1) іммігрант звернувся із заявою про скасування дозволу на імміграцію (крім осіб, яким відповідно до частин другої і третьої статті 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" виїзд з України не дозволяється);
5-2) іммігрант набув громадянство України. На таких осіб не поширюються вимоги статті 13 цього Закону, крім вилучення посвідки на постійне проживання;
5-3) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його позбавлено батьківських прав стосовно дитини, яка є громадянином України;
5-4) іммігрантом отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 2 частини третьої статті 4 цього Закону, якщо рішенням суду, яке набрало законної сили, його звільнено від повноважень опікуна чи піклувальника громадянина України у разі невиконання ним своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до закладу освіти, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту;
5-5) іммігранта затримано під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України чи порушення порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію України або виїзду з неї;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
У разі скасування дозволу на імміграцію скасовується посвідка на постійне проживання, видана на підставі цього дозволу, у тому числі в порядку обміну.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок № 1983), який визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Згідно абзацу першого пункту 21 Порядку № 1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Абзацом 2 пункту 21 Порядку № 1983 передбачено, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно пункту 22 Порядку № 1983, для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України “Про імміграцію”, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 1983, ДМС, територіальні органи і територіальні підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.
Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.
Отже, питання щодо скасування дозволу на імміграцію порушується за наявності підстав для його скасування за поданням уповноваженого на це органу.
Як встановлено судом, дозвіл на імміграцію в Україну позивачу було скасовано на підставі пункту 4 частини першої статті 12 Закону № 2491-III (якщо це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України).
При цьому, питання про скасування дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та прийняття рішення про примусове повернення щодо позивача було ініційовано поданням Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 04.12.2023 № 16360/55/01-2023, що надійшло до УДМС України у Кіровоградській області (а.с.69-71).
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про національну безпеку України":
громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз (п.3);
національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян (п.10);
Статтею 3 Закону України "Про національну безпеку України" від 21 червня 2018 року № 2469-VIIІ визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.
Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про національну безпеку України" до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Міністерство внутрішніх справ України, Національна поліція України, Державна міграційна служба України.
На виконання приписів частини 1 статті 7 Закону України "Про Національну поліцію" від 2 липня 2015 року № 580-VIII під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.
Статтею 2 Закону України "Про Національну поліцію" на Національну поліцію покладено завдання забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності.
Підпунктами 1-4 частини першої статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
Як зазначалось судом, питання про скасування дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та прийняття рішення про примусове повернення щодо позивача було ініційовано поданням Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 04.12.2023 № 16360/55/01-2023.
Разом з тим, ознайомившись із змістом такого подання встановлено, що у ньому взагалі відсутні будь-які посилання на докази, як б свідчили про те, що в діях позивача наявні ознаки, які свідчать про наявність загрози національній безпеці України та/або громадському порядку в Україні, відповідно до ст.12 Закону України "Про імміграцію".
При цьому, суд звертає увагу на постанову Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 802/1439/17-а у якій суд чітко зазначив, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта, існування яких має підтверджуватися вироком суду, яким особу засуджено за вчинення злочинів, чи постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.
Водночас, станом на 05.01.2024 року позивач на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває (а.с.20),
Доказів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності також не надано суду.
Верховний Суд у постанові від 14.04.2020 у справі № 480/296/19 наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб'єктів права, у зв'язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, як суб'єктом управлінської діяльності, який на підставі цього подання приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу, рішення ДМС як суб'єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб'єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.
Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).
Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 (у редакції на час прийняття спірного рішення) передбачив, що ДМС, територіальні органи і територіальні підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Тобто Порядок №1983 передбачає певний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.
Хоч вказана норма Порядку № 1983 і не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв'язків, сім'ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.
Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.
В межах спірних правовідносин Добровеличківський сектор ЦПМУ ДМС не використав надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, не дослідив будь-які інші документи чи докази, окрім подання Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, натомість обмежився лише надходженням цього подання, як достатньої підстави для прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію.
Слід зазначити, що у справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09.01.2007 у справі "Інтерсплав" проти України" Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати "справедливий баланс" між інтересами особи і суспільства.
На переконання суду, спірне рішення про скасування дозволу на імміграцію прийнято без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті цього рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, позаяк при видачі дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, відповідний державний орган ДМС підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання йому дозволу на імміграцію в Україну.
Крім того, приймаючи рішення про скасування дозволу на імміграцію не взято до уваги, що позивач має стійкий правовий та соціальний зв'язок з Україною, перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України та виховує двох спільних дітей, а відтак, скасування дозволу на імміграцію становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
До того ж, не варто залишати поза увагою також й те, що позивач 30.03.2022 року був мобілізований у Збройні Сили України, брав безпосередню участь в бойових діях по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення бойових дій, отримавши при цьому бойове травмування під час виконання ним обов'язків військової служби (а.с.21-57).
Згідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що Добровеличківський сектор ЦПМУ ДМС під час прийняття рішення від 26.12.2023 року № 35184500000509 про скасування дозволу на імміграцію в Україну діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Враховуючи протиправність рішення про скасування дозволу на імміграцію, рішення ЦПМУ ДМС від 26.12.2023 року № 35012500088246 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 також є протиправним та підлягає скасуванню.
Підсумовуючи вищевказане, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір" від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон №3674-VI).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно до пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
З 01.01.2024 року набрав чинності Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року № 3460-IX, згідно з яким розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2024 року становить 3028 гривень (стаття 7).
Представник позивача звернувся до суду з цим позовом з використанням системи "Електронний суд".
Отже, за подання позовної заяви позивачу необхідно було сплатити судовий збір в сумі 1937,92 грн (3028 грн х 0,4 х 2 х 0,8).
Позивач сплатив судовий збір в сумі 2423,00 грн (а.с.54), який в сумі 1937,92 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ЦПМУ ДМС. Інша частина сплаченого судового збору підлягає поверненню позивачу на підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону №3674-VI.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Добровеличківського сектору Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби від 26.12.2023 року № 35184500000509 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого 15.12.2020 року громадянину Грузії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби від 26.12.2023 року № 35012500088246 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 22.12.2020 року громадянину Грузії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Центрально-південного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (ЄДРПОУ - 45200774) судовий збір в розмірі 1937,92 грн
Повернути Ґанаєву Рамазу (РНОКПП - НОМЕР_5 ) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 485,08 грн., перерахований 11.01.2024 року згідно квитанції № 8744-4025-3378-3492.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.255 КАС України та може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295-297 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Л.І. ХИЛЬКО