11 березня 2024 року 640/28770/21
Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Колеснікова І.С., суддів Головенка О.Д. та Перепелиці А.М., Київський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуюча суддя Колеснікова І.С., суддів Головенка О.Д. та Перепелиці А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправними та нечинними постанов, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) до Кабінету Міністрів України (далі також - Уряд, відповідач), у якій позивач просив суд визнати протиправними та нечинними:
- підпункт 14 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №333 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 № 214», якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей»;
- пункт 19 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі із визначенням порядку розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до вимог Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» дана справа передана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.
У судовому засіданні 21 лютого 2024 року вирішено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про звуження та обмеження його права, оскільки зменшення суми грошової компенсації, яка підлягає виплаті зменшується пропорційно до відповідної нової складової формули.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані акти прийняті ним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Як вбачається з матеріалів справи, Оскаржуваним підпунктом постанови Уряду від 29 квітня 2020 року № 333 внесено зміни до пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 шляхом викладення абзацу другого пункту 20 у наступній редакції: «ГК = ((13,65 х Nc) - Вп + 35,22 + (10 х Nn)) х Вг х Км + ПЗ».
Також, відповідними змінами доповнено пункт 20 після абзацу 4 новим абзацом такого змісту: «Вп - жила площа, яка перебуває у власності заявника (членів його сім'ї, які включені в розрахунок грошової компенсації)».
Крім того, оскаржуваним пунктом постанови пункт 20 постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 доповнено абзацом наступного змісту: «Розмір грошової компенсації підлягає перерахунку у зв'язку із зміною складових формули, за якою розраховується грошова компенсація, якщо грошова компенсація не виплачена чи виплачена не у повному обсязі».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.
Згідно з вимогами частини 1 статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі також - Закон України № 3551-ХІІ) учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Згідно пунктом 7 частини 2 статті 7 Закону України № 3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у цих державах.
Пунктом 18 статті 13 Закону України № 3551-XII визначено, що особам з інвалідністю - внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги, як позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій. Особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, а особи з інвалідністю І групи з числа учасників бойових дій на території інших країн - протягом року.
Статтею 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, соціальної політики, праці та зайнятості, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, природокористування, правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, запобігання і протидії корупції, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, цивільного захисту, національної безпеки та обороноздатності.
Відповідно до статті 48-1 Житлового кодексу Української РСР порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей (далі також - Порядок № 214).
Пунктом 1 Порядку № 214 встановлено, що цей Порядок визначає умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав, визначених в абзаці першому пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у таких державах, визначених пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та які потребують поліпшення житлових умов (далі - грошова компенсація) і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР (далі - квартирний облік) та на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 214 право на отримання грошової компенсації відповідно до цього Порядку мають члени сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав, визначені в абзаці першому пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та особи з інвалідністю І-ІІ групи, визначені пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням в інших державах, які перебувають на квартирному обліку.
Відтак, вказаний Порядок встановлює механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для двох категорій осіб: членів сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав, визначені в абзаці першому пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; осіб з інвалідністю І-ІІ групи, визначені пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням в інших державах.
З наведеного вбачається, що Кабінет Міністрів України є суб'єктом уповноваженим на прийняття, зокрема, Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, які в даному випадку затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214, а отже Уряд є уповноваженим суб'єктом на внесення змін до відповідних прийнятих постанов.
Враховуючи наведене, вбачається, що Уряд, при прийняття оскаржуваних положень спірних постанов, діяв на підставі, у спосіб та у межах наданих Кабінету Міністрів України повноважень.
За наслідком аналізу позовної заяви вбачається, що на думку позивача оскаржувані положення порушують його права, оскільки суперечать вимогам статті 58 Конституції України та звужують його права, шляхом включення до формули розрахунку нової змінної (Вп), яка зменшує суму компенсації яка підлягає виплаті за належні для отримання жилі приміщення.
Водночас, у контексті наведеного суд звертає увагу на те, що позивач самостійно обирає шляхи реалізації права на отримання відповідного житлового приміщення.
Реалізація такого права має вираження або в отриманні відповідного пільгового житлового приміщення або в отриманні грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення.
Позивач вправі отримати або відповідне приміщення або грошову компенсацію.
При цьому, очікування отримання/виплати грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення не позбавляє права позивача на перебування на обліку для отримання приміщення.
Виключно отримання відповідної грошової компенсації нівелює право позивача на отримання пільгового житлового приміщення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей та Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей.
Пунктом 1 Порядку та умов визначено механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав, визначених в абзаці першому пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю І - II групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у таких державах, визначених пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та які потребують поліпшення житлових умов (далі - субвенція) і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР станом на 01 січня 2018 року.
Пунктом 1 Порядку виплати грошової компенсації визначено умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей загиблих учасників бойових дій на території інших держав, визначених в абзаці першому пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю І - II групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов'язаних з перебуванням у таких державах, визначених пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та які потребують поліпшення житлових умов (далі - грошова компенсація) і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР (далі - квартирний облік) та на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги (далі - Реєстр).
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2019 року № 333 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 214» змінено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей. Змінено та доповнено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей.
Пунктом 6 Порядку виплати грошової компенсації (в редакції від 29 квітня 2019 року) визначено, що до повноважень комісії належить:
- перевірка наявності в особи статусу члена сім'ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та статусу особи з інвалідністю;
- визначення категорії особи як члена сім'ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла;
- перевірка складу сім'ї особи з інвалідністю;
- перевірка наявності документів про взяття на квартирний облік (в тому числі про включення до списку громадян, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень - для осіб з інвалідністю) членів сім'ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, особи з інвалідністю та членів її сім'ї (для малолітніх за наявності);
- перевірка факту спільного або окремого проживання членів сім'ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, які мають право на грошову компенсацію;
- прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні грошової компенсації;
- перегляд рішення про призначення грошової компенсації за нововиявленими обставинами (у разі змін у складі сім'ї, зміни показників опосередкованої вартості спорудження житла тощо);
- визначення розміру грошової компенсації;
- перевірка наявності майнових прав на нерухоме майно чи права власності на нерухоме майно членів сім'ї особи, яка загинула (пропала безвісти), померла, та особи з інвалідністю, а також всіх членів сім'ї, на яких розраховується грошова компенсація, або відчуження такого майна протягом п'яти років, що передують даті подання заяви про призначення грошової компенсації;
- перевірка факту надання раніше одержувачу грошової компенсації або членам його сім'ї житла або виплати грошової компенсації за рахунок бюджетних коштів.
Так, як будо встановлено вище, пунктом 18 частини 1 статті 13 Закону України № 3551-ХІІ передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги, як позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов.
Водночас, згаданим Порядком передбачено можливість особам, які мають право на пільгове отримання житла, зокрема, відповідно до пункту 18 частини 1 статті 13 Закону України № 3551-XII, скористатися правом на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
Тобто, законодавством передбачено два альтернативні шляхи щодо реалізації права на позачергове забезпечення житлом певних категорій осіб, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до Закону № 3551-XII, а саме:
- шляхом постановлення на квартирний облік, як осіб які потребують поліпшення житлових умов та отримання такого житла у порядку, визначеному законодавством,
- отримання в порядку черговості грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 214, якою затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей.
Водночас, Порядок виплати грошової компенсації, як до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 333, так і після внесення таких змін не встановлює будь-яких обмежень для позивача щодо реалізації його права на отримання пільгового житла у відповідності до пункту 18 частини 1 статті 13 Закону № 3551-XII.
При цьому, добровільне подання позивачем заяви на отримання грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до Порядку виплати грошової компенсації не позбавляє права останнього, до моменту отримання такої грошової компенсації, на отримання житла в порядку, визначеному пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України № 3551-ХІІ та Житлового кодексу Української РСР.
Особа, яка бажає отримати грошову компенсацію за належні для отримання жилі приміщення може отримати її у порядку та умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214, яка, як було зазначено вище, передбачає, що така компенсація відповідно до пункту 4 Порядку виплати грошової компенсації надається в порядку черговості включення до списку громадян, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, за рахунок коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей учасників бойових дій на території інших держав; розраховується відповідно до пунктів 19, 20 Порядку та може бути перерахована відповідно до останнього абзацу пункту 20 Порядку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 480/3499/20.
Таким чином, суд констатує відсутність обставин звуження/обмеження прав позивача оскаржуваними положеннями спірних постанов.
При вирішенні даної справи суд враховує обставини судового розгляду справи №480/3499/20.
Так, у справі № 480/3499/20 предметом розгляду була заява ОСОБА_1 до Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, Управління соціального захисту населення Роменської міської ради, Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області про:
- визнання протиправними дій Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області при прийнятті рішення від 25 травня 2020 року;
- скасування рішення Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області від 25 травня 2020 року;
- визнання протиправними дій Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення при прийнятті рішення від 09 липня 2020 року;
- скасування рішення Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей, про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення від 09 липня 2020 року.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 15 березня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 у справі № 480/3499/20 залишено без задоволення.
Формуючи правову позицію, стосовно відсутності підстав для задоволення касаційної скарги позивача, та як наслідок відсутність підстав для скасування рішення судів попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 15 березня 2021 року у справі № 480/3499/20 прийшов до наступного висновку: «Суд зазначає, що зміна Кабінетом Міністрів України порядку та умов отримання такої компенсації до моменту її фактичного отримання не може розцінюватися як звуження змісту права скаржника на житло та порушено його право на житло».
Водночас, рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 480/3499/20 встановлено, що відповідно до пункту 6 Порядку Комісією здійснено перевірку наявності права власності на нерухоме майно за заявником та членами його сім ї та встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів від 16 грудня 1992 року № 295 «Про квартирні питання» ОСОБА_1 отримав квартиру в 50-квартирному будинку МЖК-2 за рішенням адміністрації і профкому об'єднання заводу АТС.
При цьому, позивач у адміністративному позові не звертає уваги як на наявність преюдиційних обставин щодо нього та рішень, сформованих у справі № 480/3499/20, так і на факт отримання квартири на підставі рішення виконавчого комітету Роменської міської ради народних депутатів від 16 грудня 1992 року № 295 «Про квартирні питання», які мають значення для розгляду даної справи.
Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Відтак, необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, є, виходячи з наведених положень статті 5 КАС України, порушення у зв'язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у п. 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку саме цього відповідача, зокрема наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Водночас, як було встановлено вище, законодавством передбачено два альтернативні шляхи щодо позачергове забезпечення житлом певних категорій осіб, які потребують поліпшення житлових умов відповідно до Закону № 3551-XII, а саме, шляхом постановлення на квартирний облік, як осіб які потребують поліпшення житлових умов та отримання такого житла у порядку, визначеному законодавством, або отримання в порядку черговості грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №214, якою затверджено Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей.
Крім того, як також було встановлено вище, постановою Верховного Суду від 15 березня 2021 року у справі № 480/3499/20 встановлені обставини, які свідчать про відсутність порушення прав Позивача, як Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення, Управління соціального захисту населення Роменської міської ради, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області так і оскаржуваними положеннями спірних постанов.
Відсутність порушеного права позивача положеннями спірних постанов також вбачається з того, що прийняті оскаржувані постанови Кабінет Міністрів України самостійно не створюють жодного впливу на права позивача. Оскільки, як було встановлено вище, розрахунок грошової компенсації за належні для отримання житлові приміщення здійснюється відповідною комісією.
У той же час, з позовної заяви вбачається, що фактично позивач незгодний з сумою грошової компенсації, яка призначена останньому на підставі рішення Комісії з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, Управління соціального захисту населення Роменської міської ради, Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області.
Також, як самостійно зазначає позивач, основним аргументом протиправності нової формули яка відображена у оскаржуваних постановах Кабінету Міністрів України, є те, що Комісія з розгляду заяв деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей про виплату грошової компенсації для отримання житлового приміщення Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, Управління соціального захисту населення Роменської міської ради, Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області при обрахунку грошової компенсації керувалася формулою затвердженою Урядом України.
Водночас, позивач не зазначає яким конкретно положенням чинного законодавства України не відповідають оскаржувані положення спірних постанов.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України доведено правомірність прийнятих ним оскаржуваних рішень.
Відповідно, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Кабінету Міністрів України (01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2) про визнання протиправними та нечинними постанов - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий - суддя Колеснікова І.С.
Судді: Головенко О.Д.
Перепелиця А.М.