про залишення позовної заяви без руху
08 березня 2024 року м. Київ № 320/10318/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В., дослідивши матеріали адміністративного позову та додані до нього документи
за позовом ОСОБА_1
до 1) ОСОБА_2 , старшого державного виконавця відділу
примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання
рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального
управління Міністерства юстиції (м. Київ)
2) Коломієць Інни Миколаївни, головного державного виконавця відділу
примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання
рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального
управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправними та скасування постанови та повідомлення, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ОСОБА_2 , старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Коломієць Інни Миколаївни головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Костюченко А.П. щодо прийняття постанови від 18.07.2022 про закінчення виконавчого провадження ВП №65610098, яка винесена передчасно, без виконання всіх необхідних дій, без заміни сторони виконавчого провадження до закінчення строку 05.03.2024 пред'явлення виконавчого документу до виконання;
- скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.07.2022 про закінчення виконавчого провадження ВП № 65610098;
- визнати протиправними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коломієць Інни Миколаївни, щодо винесення повідомлення від 25.01.2024 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання, залишення без виконання ухвали Київського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі №640/21047/20 і ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі №640/21047/20 з порушенням статті 129-1 Конституції України;
- скасувати повідомлення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 25.01.2024 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання.
Відповідно до частини першою статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Так, відповідно до частини третьої вказаної статті відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Отже, належним відповідачем у даній категорії справ є відповідний орган державної виконавчої служби.
Водночас, позивачем у позовній заяві відповідачами зазначено ОСОБА_2 , старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Коломієць Інни Миколаївни головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), що не відповідає вимогам частини третьої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, позивачем до позовної заяви не надано жодного документу, що посвідчують особу.
Суд зазначає, що згідно з частиною 1 першою статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).
Адміністративна процесуальна правоздатність - абстрактна умова володіння всіма процесуальними правами і обов'язками, яка передбачає можливість конкретної особи стати суб'єктом конкретних процесуальних правовідносин, стати персоніфікованим носієм прав і обов'язків, передбачених законом для даного суб'єкта і даних правовідносин. Тому особою, що бере участь у справі, можуть бути лише особи, які володіють процесуальною правоздатністю.
Для особистої участі в адміністративній справі недостатньо володіти лише правоздатністю, необхідна ще й адміністративна процесуальна дієздатність, тобто здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді.
Відповідно до частини другої статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Таким чином, змістом адміністративної процесуальної дієздатності є здатність особисто здійснювати процесуальну діяльність, яка породжує відповідні юридичні наслідки.
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VІ (далі-Закон № 5492) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України на території України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку належним доказом наявності у позивача адміністративної процесуальної правосуб'єктності є саме паспорт громадянина України, копія якого до позовної заяви не долучена.
Статтею 118 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що саме строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності, остаточності та захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка б могла виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (рішення від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (п.137), рішення від 22.10.1996 року у справі "Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства" (п. 51).
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Відповідно до статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом, а тому суд не може надавати привілеї тим чи іншим особам якщо позовну заяву подано або не буде приведено у відповідності до Кодексу адміністративного судочинства України при зверненні до суду або у встановлений судом строк. Надання такого привілею порушить принцип рівності сторін.
Так, пунктом 1 частини другої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Судом встановлено з матеріалів доданих до позовної заяви, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 18.07.2022 закінчено виконавче провадження ВП № 65610098 щодо примусового виконання виконавчого листа №640/21047/20 виданого 02.04.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсію ОСОБА_1 , виходячи з розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2016 без обмеження її максимальним розміром із врахуванням раніше виплачених сум.
У подальшому позивач 13.10.2023 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про прийняття до виконання означеного виконавчого листа.
Тобто, на момент звернення до відповідача із виконавчим листом позивач був обізнаний про постанову від 18.07.2022 про закінчення виконавчого провадження №65610098.
Таким чином, з матеріалів доданих до позовної заяви вбачається, що позивач 13.10.2023 вже знав про означену постанову.
Водночас, з позовною заявою щодо оскарження постанови від 18.07.2022 №65610098 до суду позивач звернувся лише 29.02.2023, тобто, з порушенням десятиденного строку звернення до суду, визначеного процесуальним законом для цієї категорії справ.
До позовної заяви позивачем додано заяву про поновлення строку звернення до суду із даним позовом. У вказаній заяві позивач зазначає, що хронічні захворювання одержані з проходженням тривало, безперервно, інтенсивно військової служби в якості особи рядового і сержантського складу строкової служби з 07.09.1958 по 12.12 1961 і офіцерського складу з 18.11.1969 по 27.08.1990, яка припинена за станом здоров'я (втрата працездатності) захворювання пов'язаного із проходженням військової служби зменшують тривалість (якість) життя і як наслідок позбавили права своєчасно, без пропущеного строку звернутися до суду.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Також позивачем зазначено, що старечий вік (85 років), не дозволяє/не має здоров'я і часу при наявності когнітивних порушень, встановлених висновками №1349 від 13.07.2022 і №519 від 09.08.2023, тому швидко реагувати та здобувати докази порушеного права дуже важко. До вказаної заяви позивачем додано копії медичної документації.
Як встановлено судом, 13.10.2023 позивач вже був обізнаний про оскаржувану поставу від 18.07.2022.
Водночас, позивачем, а ні в позові, а ні в заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено дату отримання оскаржуваної постанови.
Отже, з дати обізнаності позивача про наявність оскаржуваної постанови, встановленої судом, до моменту звернення до суду із даним позовом минуло більше 4 місяців.
Необхідно зазначити про те, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Суд зазначає, що звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов'язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що наведені позивачем підстави не свідчать про наявність особливих і непереборних обставин, які є поважними причинами пропущеного строку на подання позовної заяви, тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, враховуючи приписи частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, суд пропонує позивачу подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
Суд зазначає, що строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дії відповідача щодо винесення повідомлення від 25.01.2024 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання та скасування повідомлення відповідача від 25.01.2024 про повернення виконавчого документу стягувану без прийняття до виконання на даний час судом не вирішується, оскільки позовна заява не містить доказів отримання означеного повідомлення та позивачем не зазначено дату отримання оскаржуваного повідомлення.
У зв'язку з цим, у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду: уточнену позовну заяву в частині складу відповідачів; уточнену позовну заяву надати суду у кількості відповідно до сторін; копію паспорта громадянина України; заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із даним позовом відмовити.
2. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
3. Встановити позивачу 10-денний строк з дня отримання даної ухвали на усунення недоліків позовної заяви.
4. Попередити позивача про те, що у разі, якщо недоліки не буде усунуто у встановлений судом строк, позовну заяву буде повернуто відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до статті 294, частин другої та третьої статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України даної ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Жук Р.В.