27 грудня 2023 року № 320/4611/23
Київський окружний адміністративний суд в особі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить суд:
-визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №168 при обрахунку ОСОБА_1 : «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та пунктом 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані 20 календарних днів щорічної основної відпустки передбаченої пунктом 14 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XIІ;
-зобов?язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 : «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та пунктом 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII за 2022 рік; грошової компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки передбаченої пунктом 14 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-X11; з урахуванням додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №168.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач протиправно здійснював нарахування і виплату грошової допомоги на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки без врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 №168.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.03.2023 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 07.04.2022 року по 12.12.2022 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2022 року №350 позивача було звільнено, виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення 12.12.2022 року.
Проте, позивачу стало відомо, що відповідач протиправно не враховував щомісячну додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обрахунку:
-розміру «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та пунктом 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2022 рік;
-при обрахунку розміру грошово компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки передбаченої пунктом 14 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Таким чином, вищезазначені дії відповідача призвели до того, що позивачу в неповному обсязі здійснено нарахування та виплату «грошової допомоги на оздоровлення» за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно частини 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Щомісячна додаткова грошова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - постанова № 889) та Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 №595, виданим на виконання постанови № 889 (далі - Інструкція, наказ № 595 відповідно).
У пункті 1 Постанови №889 встановлено, що військовослужбовці (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби), мають право на отримання щомісячної додаткової грошової нагороди в розмірі: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року -- у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови № 889).
Суд при наданні оцінки фактичним обставинам справи вказує, що застосовуючи положення зазначених Інструкцій як спеціального нормативно-правового акту, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Так, частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.
Аналогічний правовий висновок був неодноразово викладений Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.07.2019 у справі №826/3398/17, від 15.10.2019 у справі №240/445/19, від 16.10.2020 у справі №826/4043/16, від 26.02.2021 у справі №620/3346/19, від 31.03.2021 у справі №620/2878/20 та від 28.05.2021 у справі №400/1955/20.
Суд також враховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17.
Ухвалюючи постанову від 06.02.2019 у вищеозначеній справі Велика палата дійшла наступних висновків: «Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Оскільки додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.».
Віднесення зазначеної винагороди до щомісячних видів грошового забезпечення також підтверджено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17.
Відтак, щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889, включається до складу сум грошового забезпечення, з якого нараховується та виплачується грошова допомога на оздоровлення.
Про необхідність врахування додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 до складу грошового забезпечення, з якого розраховується розмір грошової допомоги для оздоровлення, наголосив також і Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №820/3423/18.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд зауважує, що грошове забезпечення, одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошова допомога на оздоровлення, є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Приписами пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 обумовлено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно із пунктом 6 розділу ХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.
Відповідно до відомостей витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ( по стройовій частині) від 12.12.2022 № 350, грошову допомогу на оздоровлення за 2022р. отримав, щорічна відпустка за 2022р. не надавалася, наказано виплатити грошову компенсацію за 20 діб невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022 р.
Проте, Позивач зазначив, що відповідач протиправно не врахував щомісячну додаткову винагороду при обрахунку.
Відповідно до приписів частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
При цьому, суд зауважує, що відповідачем не було надано до суду відзиву на позовну заяву, як і не було надано будь-яких пояснень по суті справи та витребуваних судом документів ухвалою від 08.03.2023.
Суд враховує, що відповідно до приписів частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі "Ковач проти України", п. 59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Беручи до уваги наведене у свій сукупності, суд дійшов до висновку, що дії відповідача щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168 до складу сум грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення та що компенсація за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки є протиправними, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Як наслідок суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 : «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та пунктом 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII за 2022 рік; грошової компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки передбаченої пунктом 14 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-X11; з урахуванням додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №168.
Отже, адміністративний позов підлягає до задоволення в повному обсязі.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України у суду відсутні, з огляду на звільнення позивача від сплати судового збору.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №l68 при обрахунку ОСОБА_1 : «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та пунктом 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII за 2022 рік; грошової компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки передбаченої пунктом 14 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XIІ.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 : «грошової допомоги на оздоровлення» передбаченої статтею 10-1 та пунктом 3 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII за 2022 рік; грошової компенсації за невикористані 20 календарних дні щорічної основної відпустки передбаченої пунктом 14 статті 15 Закону України від 20.12.1991 № 2011-X11; з урахуванням додаткової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 року №168.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.