27 грудня 2023 року № 320/2402/21
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянув у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 21.01.2021 р. № 103950002059;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області врахувати період роботи з 08.01.1992 р. по 10.07.1993 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку.
Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вказав, що спірним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з підстав не підтвердження наявності страхового стажу за періоди з 08.01.1992 р. по 10.07.1993.
На думку позивача, твердження відповідача про те, що записи в трудовій книжці внесені з порушенням введення Інструкції трудових книжок, не є обґрунтованою підставою для відмови йому у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки на підтвердження дійсності наявного трудового стажу в цей період є довідки, які надавались позивачем до заяви відповідачу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.03.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатами вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволенні позовних вимог просив відмовити. Стверджував про відсутність підстав для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки загальний трудовий стаж позивача складає 9 років 4 місяці 7 днів. При цьому до загального страхового стажу не зараховані періоди трудової діяльності згідно з дублікатом трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , оскільки вони містять часові невідповідності що додати прийняття та звільнення з роботи та підстав такого прийняття та звільнення, які не дозволяють вирахувати дійсний страховий стаж позивача.
Додатково, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зазначило, що вік виходу на пенсію зменшується на 5 років, а отже необхідний стаж становить 22 роки. Згідно документів, наданих позивачем, страховий стаж заявника становить 18 років 4 місяці 18 днів. До страхового стажу не зараховані періоди роботи, записи про які внесені в трудову книжку з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993. Отже, умова щодо наявності необхідного страхового стажу не виконується.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України, що підтверджується відомостями з копії паспорта громадянина України Серія НОМЕР_3 виданого 24.06.1998 року Фастівським МРВ ГУ МВС України в Київській області.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення йому як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.01.2021 № 10395002059 про відмову у призначенні пенсії за віком відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Відповідач зазначив, що наданими документами підтверджено проживання заявника в зоні посиленого радіологічного контролю 6 років 8 місяців 27 днів, що дає право на зниження пенсійного віку на 4 роки. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) з 01.01.2020р., право на призначення пенсії за віком мають особи, які досягли пенсійного віку, за наявності страхового стажу 28 років. Вік виходу на пенсію за віком зменшується на 4 роки, отже необхідний страховий стаж становить 24 роки.
Також відповідач вказав, що відповідно до п.2 ст.24 Закону страховий стаж обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. До страхового стажу не були зараховані період з 08.01.1992 р. по 10.07.1993., оскільки записи внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок, затверджено спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1995 р. № 58, а саме виправлення в даті наказу на прийняття на роботу, та навчання в Згурівському СПТУ (Д 157458) - відсутня дата видачі диплому.
За наданими документами страховий стаж заявника становить 18 років 4 місяці 18 днів. Право па призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутнє. За наявного страхового стажу право на призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону ОСОБА_1 набуде по досягненню віку 65 років.
На думку позивача, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, відмовляючи йому у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, діяло всупереч нормам чинного законодавства, чим порушило його права та інтереси, що стало підставою для звернення з даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796 (далі Закон №796) особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії складає 24 роки.
Оскільки позивач з 09.01.1986 по 26.12.1991 проживав в с. Великополовецьке Сквирського району Київської області, вказане село до 01.01.2015 р. відносилось до 4 зони посиленого радіологічного контролю, згідно Постанови КМ УРСР від 23.07.91 р. № 106 «Про організацію виконання постанов ВР УРСР про порядок введення в дію законів Української РСР про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та « Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ЧАЕС».
А з 3 08.01.1992 р. по 10.07.1993 р. позивач працював в м. Фастові СМУ 60, що підтверджується записами в трудовій книжці. М. Фастів також відноситься до 4 категорії зони посиленого радіологічного контролю.
Таким чином, згідно записів трудової книжки та поданими довідками підтверджується факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю 6 років 8 місяців, що дає право на зниження пенсійного віку на 4 роки.
У разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні ним 55 років, тобто з 26.09.2020.
Відповідач не заперечує проти наявного у позивача права для нарахування зниженої пенсії.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084) та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94171730) та від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1988 р. надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач не надав відповідне посвідчення, в якості доказів, проте судом встановлено, що в період проживання в зоні ЧАЕС у позивача народились діти, яким було видано в подальшому посвідчення дитини, яка потерпіла від ЧАЕС.
Вказане підтверджують свідоцтва сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про народження та посвідченнями.
Також, як було вказано раніше, 30.09.2020 виконавчим комітетом Великополовецької сільської ради було видано позивачу довідку №759, якою підтверджено проживання у зоні посиленого радіологічного контролю.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсною цієї довідки як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
Отже, вказана довідка, посвідчення дітей Позивача та записи з трудової книжки підтверджують право позивача на зниження пенсійного віку на 4 роки.
Як було вказано вище, відповідач повідомив позивачу про те, що у наданій ним копії трудової книжки записи містять часові не відповідності щодо дати прийняття та звільнення з роботи та підстав такого прийняття та звільнення.
Так запис № 9 про звільнення з роботи зроблено 10.07.1993 року, проте він посилається на ще не виданий наказ про звільнення № 34-к від 12.07.1993 року. Запис № 10 про прийняття на роботу зроблено 01.12.1994 року з посиланням на ще не виданий на момент внесення запису наказ № 56 від 02.12.1994 року. Запис № 11 про звільнення з роботи здійснено в загальнодержавне свято 01.01.1995 року на підставі наказу № 4 від 20.01.1995 року, що не може відповідати дійсності. Запис №12 про прийняття на роботу здійснено 01.01.1995 року, проте на підставі рішення Правління КСП від 26.06.1995 року, яке зафіксоване протокол № 2 від цієї ж дати.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Кабінет Міністрів України було прийнято постанову від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі-Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутність трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Крім того, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
У пункті 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд звертає увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд зазначає, що право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов'язані вести облік трудового стажу працівників.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 19.12.2019 у справі 307/541/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 86460129).
Як було вказано вище, як порушення порядку ведення трудових книжок відповідач у спірному рішенні не врахував до страхового стажу періоди роботи з 08.01.1992 р. по 10.07.1993, посилаючись на те, що вони містять часові невідповідності, що до дати прийняття та звільнення з роботи та підстав такого прийняття та звільнення.
Однак, суд зазначає, що наведений факт жодним чином не свідчить про відсутність у позивача трудового стажу, оскільки на підтвердження дійсності наявного трудового стажу в цей період є довідки, які надавались позивачем до заяви відповідачу.
Суд наголошує на тому, що відповідач у разі наявності сумнівів щодо періоду роботи позивача мав можливість звернутись до вказаного підприємства для перевірки відповідної інформації, однак в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем таких дій.
Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про те, що відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період її роботи 08.01.1992 р. по 10.07.1993.
У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.01.2021 р. № 103950002059 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Крім того, ефективний захист порушеного права позивачки потребує зобов'язання відповідача вчинити ті дії, від здійснення яких він протиправно ухилився.
Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку не досліджуючи його страховий стаж, суд вважає, що у даному випадку належним способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком з урахуванням записів, що містяться у трудовій книжці та відповідних довідках до неї ОСОБА_1 , та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду. Таким чином позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 КАС України. Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн. Керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області від 21.01.2021 р. № 103950002059.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням періоду роботи з 08.01.1992 р. по 10.07.1993 та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.