13 березня 2024 рокум. Ужгород№ 260/132/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо недоплати ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 5.06.2022р. по 2.09.2022р. в розмірі 210000,00 грн.; 2) Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 недоплачену додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 5.06.2022р. по 2.09.2022р. в розмірі 210000,00 грн.; 3) Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 07.03.2022 р. по 31.01.2023 р. проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно з довідкою від 03.09.2022 р. № 256 позивач 05.06.2022 р. виконуючи бойове завдання щодо стримування та відсічі збройної агресії російської федерації на території Донецької області, одержав «Вибухову травму. Термічні опіки ніг та кистей 1-2 ступеню 3%. Садна обличчя. Забій лівого гомілковостопного суглобу». В період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з травмою, отриманою внаслідок бойових дій, що пов'язано з виконанням позивачем бойових завдань при виконанні обов'язків військової служби, пов'язаних із захистом Батьківщини під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації. Отже, за період перебування на стаціонарному лікуванні з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р. позивач мав право на виплату додаткової винагороди згідно з Постановою № 168 в розмірі 100000 гривень на місяць. Проте, фактично відповідач сплачував позивачу за вказаний період додаткову винагороду згідно Постанови № 168 лише в розмірі 30000 гривень на місяць. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо недоплати додаткової винагороди згідно Постанови № 168 за період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р., а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
ОСОБА_1 з 07.03.2022 р. по 31.01.2023 р. проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 12.08.2023 р. № 1203 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на території Луганської та Донецької областей, зокрема в період з 18.03.2022 р. по 05.06.2022 р.
Відповідно до Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 256 від 03.09.2022 р. старший солдат ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання за призначенням, в районі н.п. Краматорськ Донецької області, внаслідок ракетного обстрілу збоку збройних формувань російської федерації, одержав: «Вибухову травму. Термічні опіки обох ніг та кистей 1-2 ступеню 3%. Садна обличчя. Забій лівого гомілковостопного суглобу», за обставин: «Виконуючи бойове завдання, щодо стримування та відсічі збройної агресії російської федерації на території Донецької області». Травми отримані у засобах індивідуального захисту, при виконанні обов'язків військової служби пов'язаних із захистом Батьківщини під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та не пов'язане з вчиненням адміністративного, кримінального правопорушення, не є наслідком дій, скоєних у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або навмисним спричиненням собі тілесних ушкоджень.
Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 3637/8889 позивач проходив стаціонарне лікування в КНП «КЛШМД» ДМР м. Дніпро з 05.06.2022 р. по 08.06.2022 р., з діагнозом: «Мінно - вибухова травма. Акуботравма. Термічна опіки обох передплічь».
Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 9314 позивач проходив стаціонарне лікування у Волинській обласній психіатричній лікарні з 09.06.2022 р. по 13.06.2022 р., з діагнозом: «Термічний опік полум'ям обох передплічь ІІ Аст. площа 6%. Пошкодження в результаті військових дій, завдані вогнепальною зброєю та іншими видами зброї та вибухами. Стан після мінно-вибухової травми. Акуботравма. Посттравматичний стресовий розлад».
Відповідно до виписки з історії хвороби № 2939 позивач проходив стаціонарне лікування в 11 відділенні Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради з 13.06.2022 р. по 28.07.2022 р.
Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1784 позивач проходив стаціонарне лікування у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» з 01.08.2022 р. по 02.09.2022 р.
Позивач не погодившись з не нарахуванням і невиплатою йому у збільшеному розмірі винагороди згідно постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у спірний період, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
У Рішенні від 06 квітня 2022 року №1-р(II)/2022 Конституційний Суд України зазначив, що частину п'яту статті 17 Конституції України викладено так, що реалізація права на соціальний захист осіб, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей потребує якісного і ефективного законодавчого регулювання та запровадження механізмів забезпечення їх державної підтримки" (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини); а також, що з урахуванням вимог частини п'ятої статті 17 Конституції України метою законодавчого регулювання в цій сфері є як усебічне соціальне забезпечення військовослужбовців, яке компенсуватиме установлені законом обмеження та умови служби, властиві цій категорії громадян, так і підвищення мотивації особового складу Збройних Сил України у виконанні ними покладених на них функцій щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина друга статті 17 Основного Закону України).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон 2011-ХІІ) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно зі ст. 1 Закону 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За змістом ст. 9 ч. 1-4 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Так, п.1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Пунктом 4 цього Указу визначено Кабінету Міністрів України невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Пунктом 6 цього Указу визначено Кабінету Міністрів України, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов'язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 Про введення воєнного стану в Україні та № 69 Про загальну мобілізацію Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнята постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" (далі - Постанова №168).
Відповідно до п. 1 цієї Постанови №168 установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
- у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.
Тобто, виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, здійснюється особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини.
Згідно матеріалів справи, позивач під час виконання бойового завдання за призначенням, в районі н.п. Краматорськ Донецької області, внаслідок ракетного обстрілу збоку збройних формувань російської федерації, одержав: «Вибухову травму. Термічні опіки обох ніг та кистей 1-2 ступеню 3%. Садна обличчя. Забій лівого гомілковостопного суглобу», що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) № 256 від 03.09.2022 р.
У зв'язку із вказаною травмою, позивач потребував лікування. Так, у спірний період позивач, відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 3637/8889 проходив стаціонарне лікування в КНП «КЛШМД» ДМР м. Дніпро з 05.06.2022 р. по 08.06.2022 р., з діагнозом: «Мінно - вибухова травма. Акуботравма. Термічна опіки обох передплічь». Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 9314 проходив стаціонарне лікування у Волинській обласній психіатричній лікарні з 09.06.2022 р. по 13.06.2022 р., з діагнозом: «Термічний опік полум'ям обох передплічь ІІ Аст. площа 6%. Пошкодження в результаті військових дій, завдані вогнепальною зброєю та іншими видами зброї та вибухами. Стан після мінно-вибухової травми. Акуботравма. Посттравматичний стресовий розлад». Відповідно до виписки з історії хвороби № 2939 проходив стаціонарне лікування в 11 відділенні Комунального підприємства «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради з 13.06.2022 р. по 28.07.2022 р. Згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1784 проходив стаціонарне лікування у КНП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги м. Берегова» з 01.08.2022 р. по 02.09.2022 р.
Відтак, зважаючи на обставини отриманої травми, викладені у довідці Військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2022 р. № 256, суд вважає, що позивач має право на отримання додаткової винагороди в розмірі до 100000 гривень, як такий, що перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р.
Позивач не заперечує тієї обставини, що за оскаржувані періоди частково отримав додаткову винагороду у відповідності до пункту 1 Постанови №168, а саме з розрахунку 30000 грн.
Водночас суд звертає увагу, що за період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р. позивачу слід здійснити розрахунок на отримання додаткової винагороди в розмірі до 100000 гривень, а не з розрахунку 30000 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача недоплаченої додаткової винагороди за період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р. в розмірі 210000,00 грн., то суд зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення є виключною компетенцією відповідача, як роботодавця. Тому суд не може перебирати на себе повноваження органу Військової частини НОМЕР_1 та втручатись в її дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 КАС України).
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах. Роль суду в правовій державі, окрім іншого, полягає в забезпеченню правового порядку та правової визначеності. Суд не може використовуватись як механізм розбалансування правовідносин, його діяльність має відповідати вимогам справедливості та враховувати наслідки реалізації його рішень.
Судом у цій справі констатовано про необхідність відповідача нарахувати та виплатити позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168. Здійснення самих розрахунків покладається на відповідача в силу його дискреційних повноважень. При цьому, у суду відсутні об'єктивні дані існування у владного суб'єкта наміру на недотримання закону та порушення прав позивача в частині вірного нарахування та виплати належних позивачу сум.
Виходячи з встановлених фактичних обставин справи, беручи до уваги повноваження суду при вирішенні справи, передбачені ст. 245 КАС України, суд вважає що належним способом захисту порушених прав позивача в спірних правовідносинах буде визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному обсязі позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р., та зобов'язання нарахувати та виплатити додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.06.2022 р. по 02.09.2022 р., з урахуванням фактично виплачених сум.
Щодо вимоги про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
Суд усвідомлює, що порушення прав людини з боку суб'єкта владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Суд, оцінивши обставин справи, не виявив доказів, що доводять негативний вплив на позивача у тій мірі, яка б спровокувала негативні емоції позивача рівня страждання або приниження.
При цьому сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати безумовною і достатньою підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак позивачем таких доказів суду не надано.
Твердження позивача про те, що моральних страждань йому завдала не виплата належної додаткової винагороди, суд оцінює критично, зокрема з огляду на те, що позивачем не доведено втрати нормальних життєвих зв'язків, а також наявності чи необхідності його додаткових зусиль для організації свого життя внаслідок порушення прав через невиконання військовою частиною своїх обов'язків, що відповідно, підлягають захисту у судовому порядку.
Таким чином, за встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ст. 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Питання розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», у розмірі збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.06.2022 року по 02.09.2022 року.
3. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 р. «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 05.06.2022 року по 02.09.2022 року, з урахуванням фактично виплачених сум.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька