про відмову у відкритті провадження у справі
14 березня 2024 року м. Житомир справа № 240/4919/24
категорія 106030000
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Токаревої М.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом у якому просить:
- ухвалити рішення, яким зобов'язати Ценгрально- Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виплатити на користь ОСОБА_1 понесений по вині і протиправній діяльності Відповідача моральний збиток в сумі 500000,00 грн.;
- ухвалити рішення, яким зобов'язати Центрально-Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці виплатити на користь ОСОБА_1 понесений по вині і протиправній діяльності Відповідача матеріальний збиток в сумі 1433000,00 грн.
- надати правову оцінку обставинам справи та діям працівників Центрально- Західного міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.
У відповідності до вимог п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS №005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, що «судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Статтею 55 Конституції України проголошено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У відповідності до ч.5 ст.125 Конституції України, з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Згідно із п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.4 КАС України відповідач суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно із п. 7 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно із ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо о
Аналіз вказаних вище норм, дає підстави для висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах, зокрема, фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій та у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Тобто, з контексту наведених норм видно, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно приписів ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
За загальним правилом, під змістом позовних вимог розуміються запропоновані позивачем, із визначених у частині 1 статті 5 КАС України, способи захисту своїх порушених прав, свобод чи інтересів.
Під змістом позовних вимог розуміється визначення способу захисту свого права, свободи чи інтересу згідно ч.1 ст.5 КАС України, який має бути сформульований максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. При цьому позовні вимоги і обставини в їх обґрунтування мають викладатися лаконічно, чітко, зрозуміло, з використанням прийнятої юридичної термінології.
Аналізуючи частину першу статті 5 КАС України, суд звертає увагу на те, що права, свободи або законні інтереси особи підлягають судовому захисту в адміністративному суді за наявності наступних обов'язкових умов безпосереднього порушення прав, свобод або законних інтересів особи, вчинення такого порушення законодавчо визначеним суб'єктом, а саме суб'єктом владних повноважень, та у разі порушення прав, свобод або законних інтересів особи у спосіб встановлений законодавством, а саме рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб'єкт.
За змістом положень ст.ст. 244-245 КАС України для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії суду необхідно встановити, яку протиправну бездіяльність допущено відповідачем чи які конкретно протиправні дії було вчинено відповідачем. Тобто, під час звернення до суду позивачем необхідно пред'явити в позові основну позовну вимогу (визнання рішення, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень протиправними) та похідну позовну вимогу (зобов'язання скасування рішення, утриматися від вчинення певних дій чи вчинити певні дії).
Отже, якщо позивачем пред'явлено адміністративний позов, він має містити ознаки публічно-правового спору та позовна заява має містити вимоги, що відповідають ч.1 ст.5 КАС України.
Разом з тим, позовні вимоги, викладені у прохальній частині позову не відповідають вимогам частині 1 статті 5 КАС України та не містять ознак публічно-правового спору.
Водночас суд зазначає, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, але не виключно, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
В той же час, вирішуючи питання, до юрисдикції якого суду належить розгляд справи, також необхідно враховувати характер спірних правовідносин, права та інтереси, за захистом яких звернувся позивач.
Як вбачається з позовних вимог, позивач просить зобов'язати Центрального-західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці відшкодувати йому матеріальний та моральний збиток .
Тобто, подана до суду позовна заява містить лише вимоги про стягнення матеріальної шкоди та стягнення моральної шкоди по вині і протиправній діяльності державного органу, будь яких інших вимог щодо вирішення публічно-правового спору позивачем не заявлено.
Відповідно до ч.ч.1 та 5 ст.21 КАС України, позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов'язані між собою.
Вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Таким чином, вимоги про відшкодування шкоди за протиправні дії (рішення) суб'єкта владних повноважень, повинні розглядатися адміністративним судом у разі заявлення в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Аналогічну правову позицію було викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.03.2018 у справі №234/14299/15-ц, від 27.02.2019 по справі № 405/4179/18 та від 17.09.2021 по справі №580/2091/21.
Також такий висновок суду у даній справі узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постановах від 28.04.2020 №607/15692/19, від 08.04.2020 у справі №180/1560/16-а (180/3464/16-а) та Верховного Суду в постанові від 12.07.2019 у справі №592/4622/17.
За положеннями ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що виникнення спірних правовідносин обумовлено завданням матеріальної шкоди у виді упущеної в майбутньому заробітної плати позивача та моральному стану, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Відповідно до ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
На підставі ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із п.8 ч.2 ЦПК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Частинами 1-2 ст.22 ЦПК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом наведених правових положень суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Частиною 6 ст.28 ЦПК України врегульоване питання підсудності справ у разі пред'явлення позовів про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб.
Згідно зі ст.1166 ЦПК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ст.1167 ЦПК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
Суд зазначає, що в даному випадку існує спір про право цивільне, хоча однією зі сторін у ньому виступає особа публічного права, а спірні правовідносини врегульовані нормами цивільного права. У спірних правовідносинах у цьому випадку реалізується не публічний, а приватний інтерес.
Таким чином, відносини щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди є цивільними правовідносинами, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд зазначає, що розгляд та вирішення таких справ віднесено до юрисдикції загальних судів, в порядку цивільного судочинства, про що Верховним Судом сформовано однозначну позицію.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
З огляду на те, що дану позовну заяву не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає, що такий спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись статтями 170, 171, 243, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Центрального-західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про зобов'язання вчинити дії.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати особі, яка подала позовну заяву, не пізніше наступного дня після її постановлення, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя М.С. Токарева