06 березня 2024 року
м. Київ
справа № 752/10940/19
провадження № 61-12358св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Курило Вікторією Григорівною , на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що 04 травня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 20 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 45 527, 93 грн, яка складається з: 25 414,77 грн ? заборгованість за кредитом; 17 068,97 грн ? заборгованість за процентами за користування кредитом; 400,00 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 2 144,19 грн - штраф (процентна складова).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Голосіївський районний суд м. Києва від 10 липня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04 травня 2011 року у розмірі 45 527, 93 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, наданого АТ КБ «ПриватБанк», станом на 17 квітня 2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 45 527,93 грн. На спростування доводів та розрахунків заборгованості банку відповідач не надав доказів, так само як і доказів належного виконання умов договору. Враховуючи наведене та те, що суд встановив порушення відповідачем умов кредитного договору б/н від 04 травня 2011 року, розмір заборгованості підтверджений документально та не спростований відповідачем, позовні вимоги є обґрунтованими та законними.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17 березня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення у справі; в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від від 10 липня 2019 року відмовлено.
Короткий зміст ухвали апеляційного суду
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на виконання вимог ухвали Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, якою апеляційну скаргу залишена без руху у зв'язку з несплатою судового збору, 29 травня 2023 року від ОСОБА_1 надійшла заява про відстрочення сплати судового збору. В обґрунтування заяви апелянт зазначала, що зараз вона знаходиться в скрутному матеріальному становищі, оскільки від початку збройної агресії російської федерації на території України, вона проживає на тимчасово окупованій території, ? в смт Лазурне Скадовського району Херсонської області. Разом з тим ОСОБА_1 не надала доказів, які б засвідчували, що розмір судового збору, який необхідно сплатити, перевищує 5 відсотків її річного доходу за попередній календарний рік. При цьому, доводи апелянта про проживання на тимчасово окупованій території не є тією обставиною, на підставі якої можна відстрочити сплату судового збору, оскільки така обставина не характеризує майновий стан сторони. Інших документів, що підтверджують наявність підстав для звільнення від обов'язку сплати судового збору або його відстрочення, суду не надано. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 не усунуто недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року, її апеляційна скарга підлягає визнанню неподаною та поверненню.
Аргументи особи, яка подала касаційну скаргу
У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, у якій вона просила скасувати оскаржену ухвалу та повернути справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду по суті.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач просила суд звільнити її від сплати судового збору, оскільки з 25 лютого 2022 року вона знаходиться на тимчасово окупованій територій: смт Лазурне Скадовського району Херсонської області. З метою врегулювання питання визначення територіальної підсудності, адже відповідно до статті 124 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» навіть в умовах воєнного стану суди мають працювати, Головою Верховного Суду визначено, що суди, які не могли працювати через активні бойові дії, тимчасову окупацію територій, перенесено до інших, більш тихих, районів та областей. Водночас судовий захист навіть в умовах війни є незамінним видом діяльності держави у сфері забезпечення прав людини. Незважаючи на окупацію територій, державою було вжито заходів, щоб забезпечити права учасників судового процесу, аби їх право на захист було реалізовано та здійснено судом, проте достатність і дієвість таких заходів важко оцінювати, особливо в умовах ведення бойових дій на території України. Тому захисту потребують не тільки органи державної чи судової влади на тимчасово окупованих територіях, але й прості громадяни, особливо пенсіонери, якою є й вона. Апеляційний суд позбавив її права на доступ до правосуддя через її фінансову неспроможність сплатити судовий збір.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджає сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Вона надала через адвоката Курило В. Г. копію довідки про фактичне місце проживання від 12 січня 2023 року № 12. Вказана довідка єдиний документ, який вона може надати і виключно по тій причині, що ще 16 листопада 2019 року уклала з адвокатом договір про правову допомогу. За надані адвокатом послуги з 24 лютого 2022 року вона не сплачує. Щодо довідки про доходи чи майно, то її не можливо отримати через відсутність доступу до таких послуг, а тим більше, якщо особа перебуває в окупації з другого дня війни, тож доходів вона не може мати.
Суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція частин першої та другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин. З огляду на зазначені обставини суд апеляційної інстанції не застосував своє право звільнити її від сплати судового збору чи зменшити його розмір.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору задоволено. Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання та розгляд касаційної скарги.
Позиція Верховного Суду
Стаття 6 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини зауважував, що:
відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року);
згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року, пункт 54);
внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110-111, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року).
У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями тощо.
Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).
Відповідно до частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються, в тому числі, документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (частина друга статті 357 ЦПК України).
Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (частина друга статті 127 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою. Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду (див. пункти 61-62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 910/10939/22 (провадження № 12-53гс23) зроблено висновок, що «апеляційний суд одночасно постановив ухвалу про відмову позивачці в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору та повернення апеляційної скарги. Внаслідок цього позивачка була позбавлена можливості дізнатись про те, що їй відмовили у задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору, та відповідно не змогла сплатити судовий збір і усунути недоліки апеляційної скарги. […] Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний суд, прийнявши рішення про відмову у звільненні позивачки від сплати судового збору, мав постановити відповідну ухвалу, направити її позивачці та переконатись, що вона отримала цю ухвалу і має розумний строк для сплати судового збору та подання заяви про продовження або поновлення строку на усунення недоліків разом з доказами сплати судового збору».
У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 520/16295/15-ц зроблено висновок, що «відмовивши в задоволенні клопотання про зменшення розміру судового збору, апеляційний суд безпідставно не надав відповідачу можливості усунути недолік апеляційної скарги та не продовжив строк для усунення недоліків, передчасно дійшовши висновку про наявність правових підстав для визнання неподаною та повернення апеляційної скарги особі, яка її подала».
Аналіз матеріалів справи свідчить, що:
17 квітня 2023 року до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - Курило В. Г. , на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року, в якій також просила звільнити її від сплати судового збору, оскільки вона знаходиться в скрутному матеріальному становищі, від початку збройної агресії російської федерації проживає на тимчасово окупованій території в смт Лазурне Скадовського району Херсонської області. До збройної агресії єдиним її джерелом доходів була пенсія, однак вже більше пів року вона не отримує пенсію у зв'язку з окупацією. До апеляційної скарги додала «справка о фактическом месте проживания лица № 13 от 23.01.2023 г» (а. с. 137);
відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року №309 (зі змінами), територія, на якій перебуває заявник, з 24 лютого 2022 року є тимчасово окупованою;
ухвалою Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2019 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для сплати судового збору. Ухвала мотивована тим, що заявником не надано було доказів, які б свідчили, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків її річного доходу за попередній календарний рік, не було доведено й наявності інших підстав для застосування положень статті 8 Закону України «Про судовий збір». За таких умов, ОСОБА_1 слід надати до суду інші докази звільнення від сплати судового збору або сплатити судовий збір у розмірі 2 881,50 грн;
29 травня 2023 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , яка подана її представником - Курило В. Г. , про відстрочку сплати судового збору. Заява мотивована тим, що вона перебуває на тимчасово окупованій території, що унеможливлює надати відповідні докази скрутного матеріального становища, у зв'язку з окупацією не має джерел доходу;
оскарженою ухвалою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року суд визнав неподаною апеляційну скаргу та повернув її заявнику, оскільки ОСОБА_1 не було усунуто недоліки апеляційної скарги, зазначені в ухвалі Київського апеляційного суду від 02 травня 2023 року. Апеляційний суд в мотивувальній частині ухвали також зазначив, що заява про відстрочення сплати судового збору не підлягає задоволенню;
апеляційний суд постановив ухвалу, якою одночасно відмовив у задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору та повернув апеляційну скаргу, проте не вирішив питання про продовження строку для усунення недоліків у зв'язку з відмовою в задоволенні заяви про відстрочення сплати судового збору та не обґрунтував підстав ненадання відповідного строку.
За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена без додержанням норм процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання відкриття апеляційного провадження.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року скасувати.
Справу № 752/10940/19 направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання відкриття апеляційного провадження.
З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвалу Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук