11 березня 2024 року
м. Київ
справа № 446/562/21
провадження № 61-849св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лущанця Миколи Васильовича на рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 травня 2022 року у складі судді Костюк У. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») про стягнення коштів за договором банківського вкладу.
Позов мотивований тим, що 01 лютого 2012 року між ОСОБА_1 і АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», укладено договір банківського вкладу (депозит) № 2630616913718463, за умовами якого позивачка передала банку 20 000,00 дол. США. Оскільки вона не могла повернути передані на депозитний рахунок кошти, позивачка звернулась до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів за договором банківського вкладу: основної суми вкладу в розмірі 20 000,00 дол. США, відсотків за користування кредитом за період з 01 лютого 2012 року до 01 травня 2013 року в розмірі 4 667,00 дол. США, пені за період з 05 травня 2013 року до
06 листопада 2013 року, інфляційних втрат за період 2013-2015 роки та 3 % річних за період з 05 травня 2013 року до 31 грудня 2013 року.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року, з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 стягнено суму за договором банківського вкладу (депозит) у розмірі
20 000,00 дол. США, а також відсотки за користування вкладом у розмірі
19 572,60 дол. США, а всього 39 572,60 дол. США. 19 червня 2018 року
АТ «УкрСиббанк» виконало рішення суду.
У подальшому постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року змінено рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня
2016 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 05 червня
2018 року, зменшено розмір нарахованих процентів з 19 572,60 дол. США до 4 667,00 дол. США.
Оскільки станом на 25 березня 2020 року АТ «УкрСиббанк» не виконало зобов?язання щодо повернення відсотків за користування кредитними коштами за період з 23 грудня 2016 року до 18 червня 2018 року в розмірі
5 939,49 дол. США, позивачка вважала, що банк зобов'язаний нести відповідальність у вигляді сплати неустойки (пені) відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та 3 % річних, нарахованих на суму 5 939,49 дол. США за період з 19 червня 2018 року до
25 березня 2020 року.
Ураховуючи наведене ОСОБА_1 просила стягнути з АТ «УкрСиббанк» на свою користь пеню в сумі 65 037,42 дол. США та 3 % річних в сумі 315,87 дол. США
в еквіваленті в грошовій одиниці України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 травня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення неустойки (пені), нарахованої відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між позивачкою та банком припинено правовідносини за договором банківського вкладу, то частина п?ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини.
Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення 3 % річних за період
з 19 червня 2018 року до 25 березня 2020 року, суд першої інстанції виходив із безпідставності заявлених вимог в цій частині.
Постановою Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лущанця М. В. залишено без задоволення.
Рішення Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 травня 2022 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд погодився
з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
18 січня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лущанець М. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої редакції просить скасувати рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що 05 червня 2018 року між сторонами були припинені, а не розірвані договірні відносини за депозитним договором від
01 лютого 2012 року. Повертаючи 19 червня 2018 року суму вкладу та відсотки згідно з рішенням суду, АТ «УкрСиббанк» не виконало умови договору та не сплатило відсотки за період з 23 грудня 2016 року до 18 червня 2018 року за користування депозитними коштами, а тому позивачка має право на пеню, передбачену частиною п?ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», нараховану на невиплачені відсотки за указаний період. Висновок судів про нарахування пені на суму вкладу, а не на відсотки є неправильним. Також неправильним є висновок судів про те, що 3 % річних нараховуються лише на суму вкладу.
Вказує, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених
у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі
№ 761/26293/16-ц, від 02 грудня 2020 року у справі № 757/40017/17-ц, від
22 лютого 2021 року у справі № 757/61112/17-ц, від 09 листопада 2021 року
у справі № 320/5115/17, від 22 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц.
Доводи інших учасників справи
22 травня 2023 року АТ «УкрСиббанк» подало до Верховного Суду відзив,
у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відзив мотивований тим, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, такими, що прийняті з урахуванням усіх обставин справи та вимог процесуального і матеріального права.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 січня 2023 року касаційну скаргу передано суді-доповідачу
Антоненко Н. О.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області.
12 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2023 року касаційну скаргу передано суді-доповідачу Коротуну В. М.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
01 лютого 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір банківського вкладу (депозиту), відповідно до умов якого клієнт вносить, а банк приймає грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США на строк два місяці
- до 01 квітня 2012 року, зі сплатою 20 % річних.
15 квітня 2013 року ОСОБА_1 надіслала на адресу ПАТ «УкрСиббанк» заяву про повернення належних їй за договором банківського вкладу сум.
Рішенням Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Львівської області від 05 червня 2018 року, позов ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про захист прав споживачів та стягнення коштів за банківським вкладом задоволено частково (справа № 446/155/16-ц).
Стягнено з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу
у розмірі 20 000,00 дол. США, а також відсотки за користування вкладом
у розмірі 19 572,60 дол. США, а всього стягнено 39 572,60 дол. США, що еквівалентно 1 040 205,87 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
19 червня 2018 року АТ «УкрСиббанк» виконало рішення судів і сплатило
ОСОБА_1 39 572,60 дол. США, що еквівалентно 1 041 906,47 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 1.
Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року касаційну скаргу
АТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року та постанову апеляційного суду Львівської області від 05 червня
2018 року в частині стягнення з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 процентів за користування вкладом змінено, зменшено їх розмір
з 19 572,60 дол. США до 4 667,00 дол. США.
В іншій частині рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року та постанову апеляційного суду Львівської області від
05 червня 2018 року залишено без змін.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що оскільки на вимогу позивача банк вклад не повернув, керуючись статтями 1059, 1060, 1061 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення внесених за договором коштів у розмірі 20 000,00 дол. США, що еквівалентно 525 720,26 грн.
Стягуючи проценти за користування вкладом у розмірі 19 572,60 дол. США, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на зміст позовних вимог, відповідно до якого позивач просив стягнути проценти у розмірі 4 667,00 дол. США, нарахованих за період з 01 лютого 2012 року по 01 травня 2013 року. Даних про збільшення позивачем розміру позовних вимог матеріали справи не містять.
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «УкрСиббанк» у якому зврахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила стягнути відсотки за користування вкладом з 02 травня 2013 року до 18 червня 2018 року на загальну суму 16 475,76 дол. США (справа № 446/735/19).
Рішенням Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від
16 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнено
з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 12 972,01 дол. США - відсотки за договором банківського вкладу за період з 02 травня 2013 року до 18 червня 2018 року.
Постановою Львівського апеляційного суду від 11 травня 2021 року рішення Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 16 листопада
2020 року змінено, збільшено розмір стягненої з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за договором банківського вкладу
з 12 972,01 дол. США до 16 475,76 дол. США.
В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що станом на 25 березня 2020 року (день винесення постанови Верховним Судом) банк не виконав зобов'язання щодо повернення ОСОБА_1 відсотків за користування кредитними коштами за період з 23 грудня 2016 року (день ухвалення рішення про стягнення банківського вкладу) до 18 червня 2018 року (день, що передував дню виплати коштів за рішенням суду) у сумі
5 939,49 дол. США, тому вважала, що має право на стягнення з відповідача неустойки (пені) відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в сумі 65 037,42 дол. США та 3 % річних за період
з 19 червня 2018 року до 25 березня 2020 року в сумі 315,87 дол. США.
Щодо стягнення неустойки (пені) відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»
Відповідно до статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності та розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.
У частині другій статті 627 ЦК України передбачено, що у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Позовні вимоги стосуються правовідносин, які виникли з укладення договорів банківського вкладу.
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» врегульовані договірні відносини за участю споживача.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Отже, пеня, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», застосовується в разі порушення виконання договірного зобов'язання на користь споживача.
Разом з тим після ухвалення судового рішення Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року, яким стягнено
з АТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу (справа № 446/155/16-ц), розірвано договір банківського вкладу, тому між сторонами, договірні правовідносини з договорів банківського вкладу припинилися.
Після ухвалення рішення про розірвання договорів банківського вкладу та набрання ним законної сили між сторонами не існує споживчих правовідносин,
а до грошового зобов'язання зі сплати коштів, наявність якого підтверджене судовим рішенням, застосовуються норми статті 625 ЦК України у разі його невиконання.
Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.
Подібний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду
у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установивши, що між сторонами з 23 грудня 2016 року не існує споживчих правовідносин, зробили правильний висновок про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені, оскільки пеня відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не нараховується.
Щодо стягнення 3 % річних
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням
є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають
з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Отже, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), якою відступлено від правових висновків, зроблених у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав
у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п'ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
На підставі результатів аналізу статей 526, 599, 611, 625 ЦК України можна зробити висновок, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження
№ 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Установивши, що 19 червня 2018 року АТ «УкрСиббанк» добровільно виконало рішення Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня
2016 року у справі № 446/155/16-ц, зокрема, перерахувало на рахунок
ОСОБА_1 39 572,60 дол. США, в тому числі присуджену суму процентів за вкладом у розмірі 19 572,60 дол. США, про що свідчить копія меморіального ордера від 19 червня 2018 року № 1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову
в задоволенні позову про стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за період з 19 червня 2018 року до 25 березня 2020 року, який заявлений позивачем.
Вимог про стягнення 3 % річних за несвоєчасне виконання рішення Кам?янка-Бузького районного суду Львівської області від 23 грудня 2016 року позивачка не заявляла.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої й апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,
у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого
2010 року).
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 травня 2022 року та постанови Львівського апеляційного суду від
13 грудня 2022 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лущанця Миколи Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 18 травня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська