Справа № 462/9261/23
(заочне)
12 березня 2024 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:
головуючого - судді Колодяжного С.Ю.
з участю секретаря судового засідання Коць Н.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
встановив:
ОСОБА_1 27.11.2023 року звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь 37707,52 грн. заборгованості за договором позики, з яких: 37000 грн. - сума основного боргу, 482.48 грн. - інфляційних втрат та 225,04 грн. - 3% річних.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що між ним та відповідачем 26.07.2023 року було укладено договір позики грошових коштів, згідно якого відповідач позичив у нього грошові кошти в сумі 37000 грн. Вказані кошти відповідач зобов'язувався повернути до 31.08.2023 року, однак, станом на дату подання позову відповідач вказану за договором позики суму коштів не повернув, чим порушив взяті на себе, згідно договору позики, зобов?язання. Просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що передбачено ч.2 ст.625 ЦК України.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 14.12.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін. Відповідачу встановлено п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
У судове засідання 12.03.2024 року позивач не з'явився, хоча про дату, час і місце проведення такого був повідомлений належним чином, при цьому 07.02.2024 року подав суду заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності за наявними у справі доказами, що є його правом, передбаченим ч.3 ст.211 ЦПК України.
Відповідач, який належним чином був повідомлений про час, день та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, відзиву, заяви про розгляд справи за його відсутності не подав, про причини своєї неявки суд не повідомив.
За таких обставин, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши подані сторонами у справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - достатності.
Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 26.07.2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 , а позичальник ОСОБА_2 прийняв позику в сумі 37000 грн., зі строком повернення до 31.08.2023 року, що підтверджується договором позики від 26.07.2023 року (а.с.9).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов?язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов?язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 13.12.2017 року №6-996 цс 17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року у справі №638/18231/15-ц (провадження №14-712 цс 19), від 25.05.2021 року у справі №149/1499/18 (провадження №14-48 цс 21).
Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надано оригінал боргової розписки.
Таким чином, знаходження оригіналу цієї розписки у позивача свідчить про те, що зобов?язання з повернення позики не виконано, доказів протиправності знаходження оригіналу розписки у позивача суду не надано.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та наведене їх правове регулювання, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача основної суми боргу за договором позики у розмірі 37000 грн.
Щодо позовної вимоги про стягнення 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Так, відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За змістом ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми боргу за період з 01.09.2023 року по 13.11.2023 року у розмірі 225,04 грн. та інфляційні втрати за період з 01.09.2023 року по 31.10.2023 року у розмірі 482,48 грн.
Відповідно до п.18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на всій території України введено воєнний стан із 05.30 год. 24.02.2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 05.02.2024 року №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05.30 год. 14.02.2024 року строком на 90 діб.
Таким чином, оскільки у період з 24.02.2022 року по час ухвалення рішення у даній справі в Україні діє воєнний стан, а відтак, відповідно до п.18 «Прикінцевих та Перехідних положень» ЦК України, відповідач звільнений від сплати 3% річних від простроченої суми та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
За положеннями ст.141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову судовий збір та інші судові витрати, пов?язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п.36 Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом № 3674-VI).
Задовольняючи позовні вимоги частково, відповідно до положень ст.141 ЦПК України та вказаного роз'яснення, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1073,60 грн. розділяється між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, із відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1053,42 (98,12 % від 1073,60 грн.) грн. судового збору.
Керуючись ст.12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 37000 грн. боргу за договором позики від 26.07.2023 року
В решті позову - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 - 1053,42 грн. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення.
Позивач, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання якого зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя (підпис)
Згідно з оригіналом.
Суддя: С.Ю. Колодяжний