Справа № 522/6506/23
Провадження № 2/522/2688/24
06 березня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Шенцевої О.П.,
при секретарі - Міщенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Одеси в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням, -
ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона є дружиною ОСОБА_3 , який був наймачем квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду. Починаючи з 2009 року подружжя проживало разом у вказаній квартирі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. ОСОБА_1 звернулась до Приморської районної адміністрації ОМР, з метою переоформити на своє ім'я особовий рахунок на квартиру, але її повідомили, що оскільки її реєстрація місця проживання була скасована, то вона має звернутися до суду для вирішення питання визнання за нею права користування житловим приміщенням.
На адвокатський запит представника позивача, Приморська районна адміністрація ОМР надала інформацію, що син померлого, ОСОБА_2 звернувся до адміністрації із заявою про переоформлення особового рахунку на його ім'я, та що розпорядженням Приморської районної адміністрації ОМР № 59 від 17.02.2023 р. його заяву було задоволено.
Посилаючись на положення ст. 824 ЦК Украі?ни та ст. 106 ЖК УРСР, позивач вважає, що може стати наймачем житлового приміщення, оскільки постійно проживала з колишнім наймачем, та просить визнати за нею право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 та скасувати розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 59 від 17.02.2023 р. про переоформлення особового рахунку на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , на ім'я ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 12 квітня 2023 року позовну заяву залишено без руху через недоліки позовної заяви, а саме через подання позовної заяви засобами електронної пошти у некоректному форматі та несплату судового збору у повному обсязі.
Ухвалою суду від 26 квітня 2023 року, після усунення недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження.
Представник позивачки подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Приморській районній адміністрації Одеської міської ради укладати договори, зокрема договір найму житлового приміщення, та видавати розпорядчі акти, оформлювати інші документи на ім'я ОСОБА_2 та інших осіб стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 26 квітня 2023 року заяву представника позивачки про забезпечення позову задоволено, заборонено Приморській районній адміністрації Одеської міської ради укладати договори, зокрема договір найму житлового приміщення, та видавати розпорядчі акти, оформлювати інші документи на ім'я ОСОБА_2 та інших осіб стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
18 травня 2023 року представником Приморської районної адміністрації Одеської міської ради Білик Н.М. надано відзив на позовну заяву, в якому просила у задоволенні позовних вимог, оскільки у позивача відсутні будь-які документи, що дають право на використання спірної квартири для проживання, а квартира АДРЕСА_3 є неприватизованою, тобто фактично є власністю територіальної громади м. Одеси.
13 червня 2023 року від представника ОСОБА_2 адвоката Михайліна О.Є. надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, з підстав викладених у відзиві.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2023 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 13.02.2024 року представник позивача адвокат Іскра Світлана Леонідівна підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні 13.02.2024 року заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для цього.
06 березня 2024 року від представника ОСОБА_2 адвоката Михайліна О.Є. надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони та письмові пояснення (промова у судових дебатах).
Інші учасники до судового засідання не з'явилися, про дату та час судового засідання повідомлялись належним чином.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши сторін та свідків приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07 грудня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 , виданим Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис 3551.
Подружжя проживало разом у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , яка була виділена із державного житлового фонду ОСОБА_3 після демобілізації в 1989 році, та йому було видано начальником ЖЕУ-37 розрахункову книжку для оплати за квартиру.
Рішенням Центрального районного суду м. Одеси від 05.11.2002 р. у справі
№ 2-2647/2002 визнано за ОСОБА_3 право на житлову площу - квартиру АДРЕСА_4 , зобов'язано Центральну райадміністрацію виконавчого комітету Одеської міської ради укласти з ОСОБА_3 договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_3 , що розташована за вищевказаною адресою.
Згідно з випискою із розпорядження Центральної районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради № 1320 від 17.12.2002 р., було вирішено укласти договір найму житлового приміщення з громадянином ОСОБА_3 на ізольовану квартиру АДРЕСА_5 , та видати йому лицьовий рахунок на склад родини один чоловік, відповідно до рішення Центрального районного суду у справі № 2-2647/2002 від 05.11.2002 р.
Як вбачається з позовної заяви, після укладання договору найму житлового приміщення у 2002 році, ОСОБА_3 у спірній квартирі зареєстрував місце проживання свого сина від шлюбу з ОСОБА_4 - ОСОБА_2 .
03 травня 2019 року між Приморською районною адміністрацією Одеської міської ради, як наймодавцем, та ОСОБА_3 , як наймачем, укладено новий договір найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду, відповідно до умов якого,
ОСОБА_3 отримав у користування вищевказану квартиру.
Позивач 21.05.2019 р. було зареєстровано місце проживання, про що видано довідку про реєстрацію місця проживання особи, відповідно до якої, місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 .
Крім того, місце проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою підтверджується й довідкою (випискою з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію), в якій вказано відповідального ОСОБА_3 , його сина ОСОБА_2 та дружину ОСОБА_1 .
В подальшому, 18.07.2019 року центром надання адміністративних послуг ОМР було скасовано реєстрацію місця проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) зроблено актовий запис про смерть № 6092 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .
З метою переоформити на своє ім'я особового рахунку на квартиру, після смерті чоловіка, ОСОБА_1 звернулась до Приморської районної адміністрації ОМР, однак оскільки її реєстрація місця проживання була скасована, їй повідомили, що вона має звернутися до суду для вирішення питання визнання за нею права користування житловим приміщенням.
Водночас, з відповіді Приморської районної адміністрації ОМР від 15.03.2023 року № 01-13/136/1вих вбачається, що ОСОБА_2 звернувся до адміністрації із заявою про переоформлення особового рахунку на його ім'я, та що розпорядженням Приморської районної адміністрації ОМР № 59 від 17.02.2023 р. його клопотання було задоволено та переоформлено особовий рахунок на квартиру.
Позивач, посилаючись на зазначене та на те, що вона на момент смерті чоловіка проживала та була зареєстрована разом з ним у вищезазначеній квартирі, а тому є спадкоємицею, яка прийняла спадщину, звернулась до суду з даним позовом та просила визнати за нею право користування квартирою і скасувати розпорядження про переоформлення особового рахунку на квартиру на сина чоловіка.
Згідно з ст. 4 ЦПК України та ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку,встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 817 Цивільного кодексу України наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому.
У осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали : разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч. 1,2 ст. 64 ЖК УРСР). Крім того, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не буде іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК УРСР).
В свою чергу, відповідачі заперечували проти позову, посилаючись на те, що позивач самовільно вселилась в жиле приміщення та мешкає в спірній квартирі не маючи на це законних підстав і не зареєстрована в ній.
Крім того, відповідач посилався на те, що спільне проживання в квартирі не є безумовною підставою для визнання права на користування нею, про що зазначив Верховний Суд в постанові по справі № 199/10302/14-ц від 16.01.2019 року.
Однак, суд не в змозі погодитись з таким твердженням, виходячи з наступного:
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та померлий ОСОБА_3 з 2018 року перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .
В судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які показали, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 знають близько десяти років та підтвердили, що з 2009 року подружжя проживало однією сім'єю у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , син ОСОБА_3 ОСОБА_2 , у вказаній квартирі ніколи не проживав, з батьком перебував у поганих стосунках та не спілкувався.
Також, судом було досліджено додані до позовної заяви, квитанції про сплату комунальних послуг, фотографії.
Проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується й довідкою (випискою з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію).
Тому, суд доходить висновку, що позивач, у зазначеній квартирі проживала разом з її чоловіком на законних підставах.
Відтак, стверджувати, що позивач ОСОБА_1 самовільно вселилась в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у суду немає підстав.
Стаття 47 Конституції України встановлює, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути вселении? із заи?маного житлового приміщення або обмежении? у праві користування ним інакше як з підстав, передбачених законом.
Статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів визначений Правилами реєстрації місця проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 р. № 207.
Відповідно до п. 18 вказаних Правил, для реєстрації місця проживання особа або її представник подає, серед іншого, документи, що підтверджують, зокрема, право на проживання в житлі: ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи.
Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР до членів сім'і? наи?мача належать дружина наи?мача (власника), і?х діти, батьки та інші особи, якщо вони проживають разом з наи?мачем і ведуть з ним спільне господарство. Права члена сім'і? має також і особа, яка перестала бути членом сім'і? наи?мача, але продовжує проживати в заи?маному ним житловому приміщенні. Членом сім'і? наи?мача може бути визнано особу, яка постіи?но проживає з наи?мачем та веде з ним спільне господарство.
Відповідно до ст. 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здіи?снюється відповідно до договору наи?му жилого приміщення, якии? укладається на підставі ордера на жиле приміщеннях між наи?модавцем, житлово-експлуатаціи?ною організацією і наи?мачем -громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Ст. 62 ЖК УРСР передбачено, що до відносин, що випливають з договору наи?му жилого приміщення, у відповідних випадках застосовуються також правила цивільного законодавства.
На підставі ч. 2 ст. 824 ЦК Украі?ни у разі смерті наи?мача або вибуття и?ого з житла наи?мачами можуть стати усі інші повнолітні особи, які постіи?но проживали з колишнім наи?мачем, або, за погодженням з наи?модавцем, одна або кілька із цих осіб.
За змістом ст. 106 ЖК встановлено, що повнолітніи? член сім?і? наи?мача вправі за згодою наи?мача та інших членів сім'і?, які проживають разом з ним, вимагати визнання и?ого наи?мачем за раніше укладеним договором наи?му жилого приміщення замість попереднього наи?мача. Таке ж право у разі смерті наи?мача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'і? наи?мача.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996р. N 9 (у0009700-96) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно до п. 6 ст. 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» гарантує громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, свободу пересування та вільний вибір місця проживання на її території.
У Першому Протоколі до неї, встановлено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Згідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права кожному, хто законно перебуває на території і будь-якої держави, належить право на вільне пересування і свободи вибору місця проживання в межах цієї території.
З огляду на вказане, посилання відповідача на наявність у позивача іншого нерухомого майна, не може бути прийнято до уваги.
Окрім того, посилання відповідача ОСОБА_2 на наявність рішення Верховного Суду від 16.11.2022 року про скасування реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (справа № 522/18372/19) не може слугувати безумовною підставою для відмови у визнанні права користування квартирою, оскільки не спростовує факт самого проживання позивача з чоловіком в шлюбі у вказаній квартирі до моменту його смерті.
Складовою верховенства права є принцип правовоі? визначеності (пункт 61 Рішення Європеи?ського суду з прав людини «Брумареску проти Румуніі?»).
Основу принципу правовоі? визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєі? поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Принцип правовоі? визначеності вимагає ясності и? однозначності правовоі? норми та забезпечення того, щоб ситуаціі? та правовідносини залишалися передбачуваними.
Відповідно до частини четвертоі? статті 10 ЦПК Украі?ни суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неі?, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою Украі?ни, та практику Європеи?ського суду з прав людини як джерело права.
У справі № 58255/00 «Прокопович проти Росії» встановлено, що тривалии? час проживання особи в житлі, незалежно від и?ого правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такіи? особі в розумінні статті 8 Конвенціі?.
У відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач постійно проживала з колишнім наймачем житлового приміщення за адресою:
АДРЕСА_2 , є членом його сім'ї, а отже - може стати наймачем у разі його смерті та має право на користування житловим приміщенням.
Разом з тим, щодо вимоги позивача про скасування розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про переоформлення особового рахунку, суд зазначає, що вона жодним чином не обґрунтована та є недоведеною, а тому не вбачає підстав для її задоволення.
Частинами 1-3, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст. 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).
За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження, а відтак підлягають задоволенню в частині визнання права на користування житловим приміщенням.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.
Оскільки позов задоволено частково, суд стягує з відповідачів на користь позивача понесені документально підтверджені позивачем судові витрати у сумі 1073,60 гривень.
Разом з тим, доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять, із заявою про намір подати такі докази після ухвалення рішення суду позивач до суду не звертався.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування розпорядження та визнання права користування житловим приміщенням - задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право користування житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та Приморської районної адміністрації Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26303264) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору загальному розмірі 1073,60 гривень в рівних частках, а саме по 536,80 гривень з кожного.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Повний текст складено та підписано 12.03.2024 року.
Суддя