Справа № 307/72/24
Провадження №1-кп/307/4/24
про відмову у задоволенні клопотання
11 березня 2024 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області
у складі головуючої судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
та обвинуваченого ОСОБА_4 ,
провівши в залі суду судове засідання у кримінальному провадженні №12023071160000786 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України,
У провадженні Тячівського районного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження № 12023071160000786 про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України.
27 лютого 2024 року через канцелярію суду обвинувачений ОСОБА_4 заявив клопотання про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області ОСОБА_5 від 14 листопада 2023 року, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, шляхом заборони розпорядження, відчуження та користування, а саме на мобільний телефон марки «Apple iPhone 12 Pro Max», ІМЕІ1: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , із сім картою номер НОМЕР_3 .
В обґрунтування клопотання посилався на те, що на даний час в нього є крайня потреба у користуванні вказаним мобільним телефоном. Крім цього, він надав згоду старшому слідчому СВ Тячівського РВП ГУНП в Закарпатській області майору поліції ОСОБА_6 для огляду телефону та вся інформація відображена у відповідному протоколі слідчого, у зв'язку із чим просить скасувати арешт на тимчасово вилучене майно.
Під час розгляду клопотання обвинувачений ОСОБА_4 у підтримання клопотання посилався на обставини, викладені у ньому.
Прокурор ОСОБА_3 заперечував щодо задоволення вказаного клопотання посилаючись на те, що вилучений телефон визнано речовим доказом, на даний час судовий розгляд не розпочато, жодні докази не досліджені, відтак вказане клопотання є передчасним.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши документи, долучені до клопотання, суд дійшла висновку про відмову у скасуванні арешту на майно виходячи з такого.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
На підставі ухвали слідчого судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2023 року з метою збереження речових доказів накладено арешт на тимчасово вилучене у ОСОБА_4 майно.
Відповідно до ч.1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового розгляду - судом.
У частині другій вказаної статті цього Кодексу зазначено про те, що арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено не обґрунтовано.
В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.
Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Тобто, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
При вирішенні питання про скасування арешту майна, суд має встановити відсутність підстав для його подальшого застосування у конкретному кримінальному провадженні, розгляд якого здійснюється судом, при цьому правомірність та обґрунтованість арешту майна визначається наявністю передбачених законом підстав, зв'язком з обставинами конкретного кримінального провадження, змістом ухвали про накладення арешту та належним мотивуванням клопотання про скасування арешту.
Однак, на даний час триває судовий розгляд у вказаному кримінальному провадженні, жодні докази не дослідженні, а вилучений телефон визнано речовим доказом та на нього накладено обґрунтований арешт з метою його збереження, відтак скасування арешту майна може призвести до настання наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що обвинуваченим ОСОБА_4 не доведено, що в подальшому застосуванні арешту майна відпала потреба чи арешт накладено необґрунтовано, мета, з якою накладено арешт на мобільний телефон не відпала, відтак вказане клопотання є передчасним.
Керуючись ст. ст. 371, 372, 376 КПК України,
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про скасування арешту майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення і окремому оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Повний текст ухвали буде складено та оголошено 14 березня 2024 року о 16 год. 30 хв.
Суддя ОСОБА_1