Справа № 185/1983/24
Провадження № 1-кп/185/631/24
12 березня 2024 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в умовах дії воєнного стану в залі суду в м. Павлоград матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023131610000008 від 16 січня 2023 року за обвинуваченням:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Вільногірськ, Дніпропетровської області, громадянина України, який маж середню-спеціальну освіту, неодруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, який проходив військову службу на посаді оператора-топогеодезиста 1-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї 1-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 02 червня 2013 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст.185, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до позбавлення волі строком на 2 роки 2 місяця;
- 24 грудня 2013 року Вільногірським міським судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 71 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки 3 місяця. Звільнився 10 лютого 2017 року з П?ятихатської ВК Дніпропетровської області № 122 по відбуттю строку покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
захисника ОСОБА_5 ,
Солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призивом під час мобілізації та проходячи її на посаді оператора-топогеодезиста 1-го мінометного взводу 2-ї мінометної батареї 1-го механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , 13 листопада 2022 року перебуваючи в населеному пункті Макіївка, Сватівського району, Луганської області, діючи з прямим умислом, в умовах воєнного стану, з мотивів небажання виконувати свій конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, відмовився від несення обов'язків військової служби, в тому числі від виконання поставлених завдань, в рамках здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації на території Луганської області та діючи з особистих мотивів, з прямим умислом, направленим на самовільне залишення місця служби, того ж дня, 13 листопада 2022 року незаконно припинив виконувати свій конституційний обов'язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України та самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділу військової частини НОМЕР_1 , що дислокувався у населеному пункті АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд у спосіб, не пов'язаний із проходженням військової служби та виконанням обов'язків військової служби, тобто фактично ухилився від військової служби, до моменту, поки 30 серпня 2023 року самостійно з'явився до органу досудового розслідування Головного управління Національної поліції в Луганській області.
Дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України, (в редакції Закону № 2617-VIІІ від 22.11.2018), як самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
23 лютого 2024 року між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 , була укладена угода про визнання винуватості у відповідності до вимог ст.ст. 468-470, 472, 473 КПК України, яка була надана в підготовче судове засідання.
Згідно даної угоди обвинувачений ОСОБА_3 згоден з кваліфікацією дій, саме за ч. 5 ст. 407 КК України, (в редакції Закону № 2617-VIІІ від 22.11.2018), як самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби) та беззастережно визнав вину в повному обсязі, активно сприяв розкриттю злочину, щиро кається, приймав участь у відсічі збройної агресій російської федерації.
Сторони погодилися на призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIІІ від 22.11.2018) із застосуванням ст. 69 КК України (в редакції Закону № 1576-IX від 29.06.2021) у вигляді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
В судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та ухвалити вирок, призначивши обвинуваченому узгоджене сторонами покарання, обвинувачений ОСОБА_3 вину визнав повністю, в скоєному розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, приймав участь у відсічі збройної агресії російської федерації, зазначивши, що згоден з узгодженим покаранням. Захисник також просив затвердити угоду про визнання винуватості і призначити узгоджене покарання.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду про визнання винуватості.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Частина 4 статті 469 КПК України передбачає, що угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена, зокрема, у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке згідно ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
При цьому судом з'ясовано, що усі сторони кримінального провадження, зокрема і обвинувачений ОСОБА_3 розуміють, що відповідно до ст. 473 КПК України наслідком укладання та затвердження зазначеної угоди для прокурора, обвинуваченого є обмеження права на оскарження вироку згідно з положеннями ст.ст. 394 та 424 КПК України, а для обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами 1 та 4 пункту 1 частини 4 ст.474 КПК України.
Також судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_3 розуміє, що у разі невиконання угоди про визнання винуватості відповідно до ст. 476 КПК України прокурор має право упродовж строків давності притягнення до кримінальної відповідальності звернутися до суду з клопотанням про скасування вироку та судового розгляду кримінального провадження в загальному порядку, та що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст. 389-1 КК України.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також судом встановлено, що умови даної угоди відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України та Кримінального Кодексу України.
При цьому суд зазначає наступне.
27 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» № 2839-IX від 13.12.2022 (далі Закон № 2839-IX).
Законом № 2839-IX внесені зміни до ст. 69 КК України, якими встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Частиною 2 ст. 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Стаття 69 КК України у попередній редакції передбачала можливість застосування її до засуджених за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.
Обставинами, відповідно до вимог ст. 66 КК України, що пом'якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, прийняття участі у відсічі збройної агресії російської федерації.
Обставиною, відповідно до вимог ст. 67 КК України, що обтяжує покарання обвинуваченого є рецидив злочину.
Дії ОСОБА_3 суд вважає правильно кваліфіковано за ч. 5 ст. 407 КК України, (в редакції Закону № 2617-VIІІ від 22.11.2018), як самовільне залишення місця служби, вчинене в умовах воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
За місцем служби обвинувачений характеризується незадовільно за місцем проживання - задовільно, раніше судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Виходячи із викладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості від 23 лютого 2024 року, яка укладена між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 , і призначення обвинуваченому ОСОБА_3 узгодженого сторонами покарання.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою на гауптвахті.
Процесуальних витрат та речових доказів по справі не має.
Керуючись ст.ст. 314, 373, 374, 475 КПК України, суд -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 23 лютого 2024 року укладену між прокурором Луганської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 .
Визнати ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України (в редакції Закону № 2617-VIІІ від 22.11.2018) та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України (в редакції Закону № 1576-IX від 29.06.2021) у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_3 строк його попереднього ув'язнення по даному кримінальному провадженню з 15 лютого 2024 року по 11 березня 2024 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 обчислювати з 12 березня 2024 року.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити у вигляді тримання під вартою на гауптвахті.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України до Дніпровського апеляційного суду через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1