Справа № 204/9948/21
Провадження № 1-в/204/918/23
11 березня 2024 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі колегії суддів:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретарів судового засідання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
засудженого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції з приміщення зали судових засідань Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська клопотання засудженого ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства,
У провадженні Красногвардійського районного суду перебуває клопотання засудженого ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства, до якого останній неодноразово подавав доповнення та додаткові докази.
В обґрунтування клопотання засудженим зазначено, що вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 його було засуджено за п.п. «б», «г», «з» ст.93, ч.2 ст.17 п.п. «б», «г», «з» ст.93, ч.1 ст.145 КК України (в редакції 1960 року), на підставі ст.42 КК України (в редакції 1960 року) остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Ухвалою Верховного суду України від 16.01.2001 вирок залишено без змін. Постановою Староміського районного суду м. Вінниці від 22.10.2010 вирок Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 приведено у відповідність з Кримінальним кодексом (в редакції 2001 року) та виключено ч. 1 ст. 145 КК України.
Усунення протиріччя, яке виникло при виконанні вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000, яким ОСОБА_8 незаконно засуджено до довідного позбавлення волі, полягає в тому, що призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі за ст. 93 КК України в редакції 1960 року порушує принцип верховенства права та правової визначеності закону. Крім того, з 29.12.1999 (часу скасування смертної кари) по 29.03.2000 (часу введення довічного позбавлення волі) максимальною мірою покарання, передбаченою кримінальним законодавством України було 15 років позбавлення волі.
Оскільки станом на час подання даного клопотання засуджений відбув вже понад 25 років позбавлення волі, є очевидним обґрунтована необхідність у приведенні вироку Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 у відповідність з законодавством України. Крім того, чинна редакція ст. 82 КК України окрім можливості призначення повторного покарання за вчинення одного й того ж самого кримінального правопорушення, за яке ОСОБА_8 вже було засуджено Дніпровським обласним судом від 14.11.2000 у вигляді довічного позбавлення волі не містить диференціації підстав і порядку заміни довічного позбавлення волі на певний строк, залежно від фактичної тривалості відбутого особою покарання. Положення ст. 82 КК України містить очевидні ознаки дискримінації заборонені ст. 24 Конституції України. У зв'язку з викладеним, з посиланням на: Конституцію України, Конвенцію з прав людини та основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, ОСОБА_8 просив суд пом'якшити йому покарання призначене вироком Дніпровського обласного суду від 14.11.2000 у вигляді довічного позбавлення волі шляхом заміни його покаранням на певний строк, та у зв'язку з фактичним відбуттям призначеного покарання, звільнити його з місць ув'язнення, обмежившись фактично відбутим покаранням.
В судовому засіданні засуджений ОСОБА_8 при розгляді клопотання просив суд врахувати, що є батьком дитини-інваліда, має батьків похилого віку. Крім того зазначив, що є фізично здоровою людиною та оскільки на даний час в країні оголошено та діє воєнний стан, має бажання захищати Батьківщину. Враховуючи всі подані ним клопотання, просив суд дане клопотання задовольнити.
Захисник засудженого клопотання підтримав в повному обсязі, просив суд його задовольнити.
Прокурор в судовому засіданні проти задоволення клопотання заперечував в повному обсязі, у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення.
Суд, дослідивши клопотання засудженого ОСОБА_8 , матеріали справи, вислухавши позиції учасників судового розгляду, дійшов наступних висновків.
Відповідно до п.п. 2, 3, 14 ч. 1 ст. 537 КПК України під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким, інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.
Судом встановлено, що вироком Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 ОСОБА_8 засуджено за п.п. «б», «г», «з» ст.93, ч.2 ст.17 п.п. «б», «г», «з» ст.93, ч.1 ст.145 КК України (в редакції 1960 року), на підставі ст.42 КК України (в редакції 1960 року) остаточно призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Верховного суду України від 16.01.2001 вирок судової колегії в кримінальних справах Дніпропетровського обласного суду від 14.11.2000 залишено без змін.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 03.12.2018 року, зараховано ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в строк відбутого покарання за вироком Дніпровського обласного суду від 14.11.2000 року, строк попереднього ув'язнення з 22 листопада 1999 по 15 січня 2001 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, відповідно до Закону України від 26.11.2015 року №838-VIII «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув'язнення у строк покарання».
Станом на день розгляду клопотання, ОСОБА_8 тимчасово залишений у ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)».
Згідно ч.2 ст.4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Відповідно до ст. 51 КК України визначено два види покарання у виді позбавлення волі: позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі.
Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Застосування зазначеного покарання не суперечить, а ні Конституції України, а ні міжнародним нормам, застосування яких передбачено також і в багатьох інших Договірних країнах Європейського союзу.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 КПК України вирок або ухвала суду, які набрали законної сили, обов'язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України.
Згідно ч.1 ст. 82 КК України, невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Відповідно ч.3 ст. 82 КК України, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
Відповідно до ч. 5 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Конституційний Суд України в Рішенні від 16 вересня 2021 року №6-р(II)/2021 зазначив, що як свідчить практика Європейського суду з прав людини, неодмінною є вимога перегляду покарання на довічне ув'язнення, що застосовується як інструмент захисту людської гідності з огляду на зв'язок між надією на звільнення та людською гідністю. У контексті європейського правопорядку в ділянці людських прав «саме поняття звільнення поєднане з тією ідеєю, що людська гідність має стосунок до ресоціалізації довічно ув'язненої особи. Із цього випливає: звільнення означає, що довічно ув'язненим належить мати перспективу повернення в суспільство, якщо їх було ресоціалізовано та їх уже більше не вважають загрозою суспільству, і таке повернення відбувається тоді, коли вони все ще здатні бути активними членами суспільства» [Dirk van Zyl Smith and Catherine Appleton. Life Imprisonment: A Global Human Rights Analysis. Cambridge (Massachusetts): Harvard University Press, 2019. P. 236].
Крім того, у вказаному рішенні Конституційний суд також зазначив, що Конституційний Суд України вважає, що довічне позбавлення волі як вид кримінального покарання не суперечить приписам частини першої статті 3, статті 23, частини другої статті 28 Конституції України, якщо засудженому до такого виду покарання на законодавчому рівні гарантовано право на дострокове звільнення від відбування такого покарання та/або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.
Відповідно до ч.ч. 3, 12, 13 ст. 154 КВК України стосовно засудженого, щодо якого відповідно до ст.ст. 81, 82 Кримінального кодексу України може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа виконання покарань у місячний термін надсилає клопотання до суду у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Адміністрація органу або установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого Кримінальним кодексом України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким.
Разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі. Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації. Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення. Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Необхідною умовою застосування положень статті 82 КК України є те, що засуджений став на шлях виправлення, про що, зокрема, може свідчити дотримання засудженим правил внутрішнього розпорядку, беззаперечне виконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутність порушень дисципліни, зайняття трудовою діяльністю, добросовісне відношення до трудових обов'язків.
Згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26 квітня 2002 р. визначено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. Матеріали про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, які подають органи, що відають виконанням покарання мають відображати процес виправлення засудженого на протязі всього періоду відбування ним покарання, у зв'язку з чим орган має надати дані про попередні судимості, відшкодування матеріальних збитків та витяг із рішення спостережної комісії (п. 13постанови Пленуму ВСУ № 2 від 26 квітня 2002 р.).
Відповідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» № 2 від 26 квітня 2002 р., судам, зокрема, слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
При цьому висновок суду повинен ґрунтуватися на всебічному врахуванні даних про поведінку засудженого і ставлення його до праці за весь час відбування покарання.
Міністерством юстиції України відповідно до наказу №294/5 від 19.01.2023 року затверджено «Порядок визначення ступеня виправлення засудженого» (Порядок) згідно з ч.1 Порядку зазначається, що цей Порядок визначає обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, а також інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, для визначення ступеня виправлення засудженого.
Відповідно до ч.3 Порядку адміністрація установи виконання покарань після відбуття засудженим установленого статтями 81, 82 Кримінального кодексу України строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути питання та надіслати клопотання до суду щодо можливості представлення засудженого до заміни покарання у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством. Разом з поданням до суду надаються документи, перелік яких встановлений пунктом 9 розділу VI Інструкції про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2012 року № 847/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 14 червня 2012 року за № 957/21269 (Інструкція), та висновок щодо ступеня виправлення засудженого (Висновок), форма якого наведена в додатку до Методики визначення ступеня виправлення засудженого.
Згідно з ч.8 Порядку передбачається, що засуджений до довічного позбавлення волі додатково до подання щодо можливості представлення його до заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк повинен подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації (далі - індивідуальний план), форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Індивідуальний план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженому усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженого після звільнення. Індивідуальний план складається засудженим до довічного позбавлення волі разом з начальником відділення СПС у термін не більше ніж 15 календарних днів після завершення проведення оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення у двох примірниках. Один примірник зберігається у засудженого, другий - у начальника відділення СПС. Стан його виконання перевіряється заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи кожні шість місяців, про що робиться відповідна відмітка.
Як вбачається з характеристики ДУ «Криворізька установа виконання покарань (№3)» від 14.09.2023, ОСОБА_8 зарекомендував себе посередньо. Заохочень та стягнень в установі не мав. На момент відбування покарання у Вінницькій УВП № 1 соціальні зв'язки з родичами підтримував шляхом отримання посилок, передач та побачень. За час утримання в КУВП № 3 соціальні зв'язки з родичами підтримує: шляхом отримання посилок і передач, здійснює телефонні розмови з рідними та близькими. Зі співкамерниками безконфліктний, у камері неформального статусу не має. У побуті охайний, намагається дотримуватися встановлених санітарно-гігієнічних правил. Спільне місце завжди утримує в чистоті і порядку. За час перебування в установі працевлаштований не був. Бажання щодо отримання нової професії або працевлаштування не має.
Провину у вчиненому злочині не визнає. На виховні заходи реагує не завжди правильно.
З представниками адміністрації тактовний, дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин. Курсів неформальної освіти не проходив.
Відповідно до ст.128 КВК України не бере участь у реалізації програм диференційованого виховного впливу.
Відповідно до ст.126 КВК України не прагне до підвищення наявного загальноосвітнього рівня. Бібліотекою установи не користується.
На профілактичному обліку в установі не перебуває.
Адміністрація КУВП № 3 вважає недоцільним застосування до ОСОБА_8 акту про помилування Президента України.
Згідно з психологічною характеристикою КУВП № 3 від 14.09.2023, за час перебування в установі ОСОБА_8 зарекомендував себе посередньо.
Характеризується скритністю, мотиви поведінки зумовлені егоцентричністю ситуативних потреб. Висока мотивація досягнення бажаного суперечливо поєднується з достатньо вираженою спрямованістю уникнути покарання, помилок. При несприятливих ситуаціях засуджений може проявляти реакцію відмови від подальших дій. В цілому вся поведінка мотивується внутрішнім переконанням та власним суб'єктивним баченням ситуації. Разом з тим виражене прагнення до незалежності, негативна установка на авторитарний тиск з боку оточуючих. У соціально значимих ситуаціях проявляється поступливість, прагнення уникнути конфліктів, егоцентризм, помірна соціальна активність, у міжособистісних контактах відсторонений, впертий.
Ведучими потребами особистості є прагнення у збереженні власної індивідуальності та незалежності. У стресових ситуаціях проявляється потреба в обмеженні контактів, уникненні будь-якої активності, пасивність.
За характером незалежний з вираженим індивідуалізмом, наполегливий у досягненні цілей. Вираженими рисами характеру є пасивна впертість, яка проявляється пасивністю, безініціативністю, ігноруванням звернень та прохань оточуючих, образливістю.
Тип сприйняття цілісний, інтуїтивний, суб'єктивно-емоційний. Засудженому притаманна поспішність у прийнятті рішень, не завжди робить належні висновки з попереднього досвіду.
Комунікативні особливості: орієнтовний на широке коло спілкування, прагне до встановлення та підтримання контактів, висока комунікабельність, має розвинені комунікативні якості.
Конфліктний, схильний до створення конфліктних ситуацій, використовує неконструктивні стратегії поведінки в конфлікті.
Самооцінка завищена.
Агресивність на низькому рівні.
Схильність до насильства низька. Відсутнє вороже ставлення до оточуючих, присутня про соціальна стратегія самоствердження, відсутня ймовірність вчинення насильницьких дій, наявні обставини, що можуть стримувати особу від них.
Нервово-психічна стійкість - задовільна.
Ризик самогубства низький.
Спрямованість асоціальна, наявність асоціальних переконань та цінностей, мотивів.
Моральна нормативність низька, присутня незгода із загальноприйнятими моральними нормами та стандартами, непостійність, мінливість, ігнорування обов'язків, безпринципність, неорганізованість, можливість антисоціальної поведінки.
Взаємодія з соціумом: соціальна зрілість, засуджений приймає особисті рішення, бере на себе відповідальність за них, конструктивно взаємодіє з оточуючими, адекватно сприймає себе та інших.
Мотивація до змін негативна. У засудженого позитивні плани на майбутнє відсутні та не чіткі, незацікавлений в змінах, не готовий змінювати життя, не усвідомлює необхідність змін.
Відповідно до характеристики ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3», від 26.02.2024, засуджений ОСОБА_8 знаходиться в установі з 19.04.2023 року. За вказаний термін зарекомендував себе посередньо. Заохочень та стягнень не має.
За час утримання у КУВП № 3 соціальні зв'язки з родичами підтримує шляхом отримання посилок і передач, здійснює телефонні розмови з рідними та близькими.
Зі співкамерниками безконфліктний, у камері неформального статусу не має, намагається дотримуватися встановлених санітарно-гігієнічних правил. Спальне місце не завжди утримує в чистоті і порядку. За час перебування в установі працевлаштований не був. Бажання щодо отримання нової професії або працевлаштування не має.
Провину у вчиненому злочині не визнає. На виховні заходи реагує не завжди правильно.
З представниками адміністрації тактовний, дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин. Курсів неформальної освіти не проходив.
Відповідно до ст. 128 КВК України не бере участь у реалізації програм диференційованого впливу.
Відповідно до ст. 126 КВК України не прагне до підвищення наявного загальноосвітнього рівня. Бібліотекою установи не користується.
На профілактичному обліку установі не перебуває.
Отже, наявні в матеріалах справи характеристики засудженого ОСОБА_8 , які досліджені в судовому засіданні, сумнівів у достовірності викладених у них даних у суду не викликають.
Крім того, згідно наявних матеріалів справи засудженим індивідуальний план виправлення та ресоціалізації не складався.
Також, судом установлено, що на момент розгляду клопотання ОСОБА_8 дійсно формально набув право на застосування до нього ст. 82 КК України.
Водночас призначення більш м'якого покарання повинно сприяти досягненню мети, передбаченої ст. 50 КК України - виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Головною передумовою для застосування до особи більш м'якого покарання є не формальний сплив певної частини строку покарання, а факт того, що засуджений став на шлях виправлення.
Судом установлено, що у поведінці засудженого ОСОБА_8 мають місце позитивні тенденції, оскільки він стягнень не має, поряд з цим судом враховується, що за весь час відбування покарання заохочень засуджений також не мав, додержується правил поведінки в установі, неконфліктний, з адміністрацією установи тактовний, однак, працевлаштований не був, бажання до отримання нової процесії не має, має негативну мотивацію до змін, відсутні плани на майбутнє, не зацікавлений у змінах, не усвідомлює їх необхідність, провину у вчиненому злочині не визнає. Вказані обставини, на час розгляду клопотання засудженого не доводять, що він став на шлях виправлення та невідбута частина призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена строковим покаранням.
Згідно з ст. 6 КВК України виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої, правослухняної поведінки, свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства, повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.
Прийняття рішення про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі строковим покаранням не є обов'язковим, а залежить від наявності доведеності перед судом того, що цілі покарання досягнуті в більш короткий термін, ніж це було визначено вироком. На думку суду, процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Таким чином, на переконання суду, наведені вище обставини, за відсутності у засудженого стягнень та заохочень, додержання ним правил поведінки в установі, такі відомості не свідчать про зміни у свідомості засудженого ОСОБА_8 , які б вказували, що останній став на шлях виправлення, а невідбута частина призначеного йому судом покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінена строковим покаранням. Отже на час розгляду клопотання засудженого відсутні достатні ознак, які вказували б на виправлення засудженого. Підтримання ж засудженим соціальних зв'язків з родиною,безконфліктність, охайність у побуті не є підставою для застосування щодо засудженого пільги - заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки процес виправлення та перевиховання має бути стабільним та послідовним протягом всього перебування засудженого в установі виконання покарання.
Бажання ОСОБА_8 брати участь у захисті вітчизни в умовах оголошеного в державі воєнного стану, про яке він зазначив у судовому засіданні, поряд з не бажанням останнього працювати, освоювати нову професію, не визнається судом, як підстава для задоволення клопотання, та не підтверджує дійсним намірів засудженого.
Також матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали подальше відбування покарання засудженим ОСОБА_8 в установі виконання покарань. Наявність у ОСОБА_8 дитини-інваліда, батьків похилого віку, не є окремими підставами для задоволення його клопотання.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р., окрім того, що Конвенція була ратифікована Україною, держава визнала обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права.
Оскільки норми Конвенції сформульовані досить широко, то відповідно до статті 32 Конвенції, ЄСПЛ є органом, правомочним тлумачити положення Конвенції та протоколів до неї, тим самим вказуючи напрямок та сферу застосування тієї чи іншої норми. Відтак, положення Конвенції існують не самі по собі, а лише в тому вигляді, в якому їх розуміє, інтерпретує та застосовує Суд. Однак, ЄСПЛ не наділений повноваженнями творення нових норм права, а відповідно до статті 32 Конвенції, його роль стосується виключно тлумачення й застосування норм Конвенції та Протоколів до неї.
На виконання вимог ЄСПЛ, викладених у рішенні «Петухов проти України», 06 листопада 2022 року набрав чинності Закон України № 2690-ІХ від 18 жовтня 2022 року щодо гуманізації окремих норм кримінального законодавства стосовно застосування покарання у виді довічного позбавлення волі. Цим законом гарантується право особи, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, звернутися до суду з клопотанням про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
При цьому суд не зобов'язаний автоматично задовольняти кожне подібне звернення особи по факту відбуття останньою покарання строком від 15 років. Таке рішення про заміну покарання відноситься до дискреційних повноважень суду та ухвалюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. При цьому для суду є важливим дослідити у сукупності всі відомості, які характеризують особу засудженого, оскільки суд повинен переконатися в тому, що за час відбування покарання в особистості засудженого відбулися певні позитивні зміни, які свідчать, що останній дійсно став на шлях виправлення, яке може відбутися без відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
Відповідно до рішення у справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20.05.2014 Європейський суд з прав людини висловив позицію, що засуджені до довічного позбавлення волі повинні не тільки мати можливість дострокового звільнення, але й знати, що потрібно їм зробити, щоб стосовно них було розглянуто питання про таке звільнення. Для належного виконання цього рішення держава-відповідач повинна провести реформи переважно законодавчі, механізму перегляду покарання у виді довічного ув'язнення. Цей механізм повинен гарантувати оцінку в кожному конкретному випадку того, чи є утримання під вартою виправданим на обґрунтованих пенологічних підставах, і надати особам засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити, з певним ступенем точності, що вони повинні робити, щоб стосовно них було розглянуто питання звільнення і за яких умов.
При розгляді клопотання засудженого, судом досліджено наявність змін у поведінці засудженого, його виправлення, з'ясовано ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, а також його наміри щодо долучення до суспільно корисної праці, та не встановлено обставин та наявності підстав для заміни покарання у вигляді довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що клопотання засудженого ОСОБА_8 задоволенню не підлягає, оскільки у суду відсутні дані про виправлення засудженого. Також ОСОБА_8 не було подано до суду індивідуального плану в якому б було визначено заходи, здійснення яких, у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк, дасть змогу засудженому усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації його після звільнення.
Клопотання засудженого в частині звільнення з місць відбування покарання, у зв'язку з фактичним відбуттям покарання задоволенню не підлягає, оскільки на даний час на законодавчому рівні передбачено право засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, на заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням та в подальшому на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Щодо твердження засудженого ОСОБА_8 про те, що з 29.12.1999 по 29.03.2000 максимальною мірою покарання, передбаченою кримінальним законодавством України було 15 років позбавлення волі, то такі твердження є безпідставними та необґрунтованими.
За таких обставин суд вважає, що підстави для задоволення клопотання ОСОБА_8 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк відсутні.
Керуючись ст. 82 КК України, ст. ст. 371, 372, 376, 537, 539 КПК України,
У задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про приведення вироку у відповідність до чинного законодавства - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська.
Повний текст ухвали складено 12 березня 2024.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
Суддя ОСОБА_3