13 березня 2024 року
м. Київ
справа №340/1747/21
адміністративне провадження № К/990/4341/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мельник-Томенко Ж.М., Мартинюк Н.М.,
перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року
у справі №340/1747/21
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)
про стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - відповідач), в якому просив: стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року включно, в розмірі 408 088,50 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року, позов задоволено частково: стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20 за період з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року у розмірі 238 947,73 грн, що є різницею між сумою, яка підлягала до стягнення (390 342,73 грн) та раніше стягнутою сумою (151 395,00 грн); у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Міністерство юстиції України вчетверте звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду.
21 лютого 2024 року ухвалою Верховного Суду визнано неповажними, зазначені Міністерством юстиції України , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №340/1747/21 залишено без руху та надано десятиденний строк для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою. При цьому, зазначає, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків, проте ухвалами Верховного Суду від 14 грудня 2023 року, від 09 січня 2024 року та від 29 січня 2024 року касаційні скарга були повернуті відповідачу, що не перешкоджає повторному зверненню. Заявник зазначає, що скаржником кожного разу було викладені ґрунтовні підстави касаційного оскарження, а повноваження представника підтверджені належним чином. Посилається на практику ЄСПЛ та просить взяти до уваги введення воєнного стану в Україні.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 25 жовтня 2023 року Третім апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено постанову, а скаргу подано вчетверте 05 лютого 2024 року.
Суд звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
Як встановлено судом з відомостей автоматизованої системи документообігу суду, вперше з касаційною скаргою відповідач звернувся 27 листопада 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Так суд встановив, що у касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, указуючи на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 та від 30 січня 2023 року у справі №340/10802/21. Суд зазначив, що у разі оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстави, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник в касаційній скарзі повинен навести обґрунтовані та переконливі аргументи, які слугували б підставою для висновків про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Водночас, як встановлено Верховним Судом зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що судом апеляційної інстанції не застосовувались висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 та від 30 січня 2023 року у справі №340/10802/21. Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
З відомостей автоматизованої системи документообігу суду вбачається, що копію ухвали Верховного Суду від 14 грудня 2023 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 14 грудня 2023 року та відповідно до абзацу другого частини шостої статті 251 КАС України вважається врученим 15 грудня 2023 року.
27 грудня 2023 року скаржник вдруге звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, яку ухвалою Верховного Суду від 09 січня 2024 року також було повернуто заявнику.
З відомостей автоматизованої системи документообігу суду встановлено, що копію ухвали Верховного Суду від 09 січня 2024 року було надіслано до електронного кабінету відповідача в підсистемі «Електронний суд». Документ доставлено до електронного кабінету 09 січня 2024 року та відповідно до абзацу другого частини шостої статті 251 КАС України вважається врученим 10 січня 2024 року.
15 січня 2024 року відповідач втретє звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржувані судові рішення. Проте, ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року касаційна скарга повернута скаржнику, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Верховний Суд вказав, що в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України відповідно до якого відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100) у поєднанні зі статтею 236 КЗпП України і врахувати те, що при стягненні середнього заробітку за час затримки рішення суду необхідно враховувати два попередні місяці, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата, у цій справі це липень - серпень 2020 року. Подією з якою пов'язана виплата слід вважати - прийняття рішення про поновлення на роботі 02 вересня 2020 року у справі №340/221/20. При цьому, Суд навів ряд постанов Верховного Суду, в яких сформовано висновок щодо застосування норм права та є застосовним і до обставин цієї справи. Тобто, скаржник просить сформувати висновок щодо застосування норм права по правовідносинам, стосовно який вже наявний висновок Верховного Суду у цій справі.
З цією касаційною скаргою заявник звернувся 05 лютого 2024 року через підсистему «Електронний суд». У касаційній скарзі скаржник посилається на наявність підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, указуючи на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 та від 30 січня 2023 року у справі №340/10802/21.
Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, яка оскаржує судове рішення, і пов'язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п'ятої цієї статті).
Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку касаційного оскарження.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
Неодноразове невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Крім того, статтею 44 КАС України регламентовано обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Тому, виконання обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми, змісту і строку подання касаційної скарги покладається на особу, яка має намір її подати, а тому остання повинна вчиняти усі необхідні для цього дії.
Повернення касаційної скарги (з причин неналежного її оформлення) не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну та не надає особі права у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судових рішень.
Невиконання та неврахування вимог ухвали про повернення касаційної скарги не є поважною причиною пропуску строку касаційного оскарження, оскільки не є такою, що не залежить від волі особи, яка подає касаційну скаргу.
Скаржник звертаючись з касаційними скаргами неодноразово змінював підстави касаційного оскарження та їх мотиви. Проте, звертаючись з касаційною скаргою вчетверте відповідач знову ж таки посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, указуючи на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 серпня 2022 року у справі №560/7496/20 та від 30 січня 2023 року у справі №340/10802/21, а зміст скарги фактично дублює зміст поданої касаційної скарги від 30 листопада 2023 року, яку повернуто Судом ухвалою від 14 грудня 2023 року, що свідчить про ігнорування відповідачем роз'яснень суду.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Щодо посилання скаржника на обставину запровадження з 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану, Суд зазначає, що дійсно, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.
Запровадження воєнного стану є підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС України має враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
При цьому, питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в країні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, зокрема й у випадку звернення до суду з повторною (черговою) скаргою, оскільки поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом у виняткових, особливих випадках і лише за наявності обставин об'єктивного й непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про воєнний стан» в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Окрім того, Суд, надаючи оцінку доводам скаржника, вважає за необхідне зауважити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 стосується лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносились.
Органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на роботу цього державного органу.
Усталеною є позиція Верховного Суду, що питання оцінки поважності причин пропуску строку (навіть в умовах правового режиму воєнного стану) через невиконання суб'єктом владних повноважень вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру і не надають такій особі права у будь-який необмежений час після спливу строку касаційного оскарження реалізовувати право на касаційне оскарження судового рішення.
Покликання скаржника на гарантоване йому національним та міжнародним законодавством право на доступ до правосуддя, у даному випадку Верховний Суд вважає неприйнятним, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального закону щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
Скаржник є державний органи, тобто фактично держава. Проте ані держава, ані її органи не є суб'єктами, на яких поширюються гарантії, встановлені положеннями Конвенції, що конкретизовані у рішеннях ЄСПЛ.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання Міністерства юстиції України про поновлення строку на касаційне оскарження відмовити.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року у справі №340/1747/21.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Ж.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк