13 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14356/23 пров. № А/857/18885/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження м.Львові заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І. від розгляду справи за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправними дій,-
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.11.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
07.03.2024 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Обрізка І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І., яка мотивована тим, що цією ж колегією суддів в адміністративній справі № 380/7447/23 було винесено постанову від 15 листопада 2023, якою рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 червня 2023 року у справі № 380/7447/23 скасовано та ухвалено нове, яким в задоволенні позову до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправними дій, скасування рішення відмовлено. Вказана справа є абсолютно подібна до поточної справи, так як в цих справах є ідентичні правові підстави позову та аналогічні предмети позову.
На думку заявника, питання оцінки намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні не може досліджуватися судом апеляційної інстанції у поточній справі, з наведених вище причин.
Однак, беручи до уваги, що колегія суддів у № 380/7447/23 надавала оцінку намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні і на цій підставі скасувала рішення суду першої інстанції, у позивача є обґрунтовані підстави вважати, що ця ж колегія суддів в поточній справі прийме аналогічне рішення, що може призвести до непоправних наслідків, так як подання касаційної скарги в даній категорії справи не передбачено.
Вирішуючи подану заяву, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Статтею 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Неупереджений та об'єктивний розгляд справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Проте учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом».
Європейський суд з прав людини в п. 66 рішення у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року (заява № 7577/02) зазначив, що «безсторонність, в сенсі п. 1 статті 6, має визначатися відповідно до суб'єктивного критерію, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивного критерію - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі».
Аналогічна правова позиція закріплена також в п.п. 49, 52 рішення ЄСПЛ у справі «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (заява № 33949/02), п. 28 рішення ЄСПЛ у справі «Газета «Україна-центр» проти України» від 15.07.2010 р. (заява № 16695/04).
Крім того, в п. 105 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» від 09.01.2013 р. (заява № 21722/11) суд дійшов висновку про те, що: «між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності».
Як установлено Бангалорськими принципами поведінки суддів, схваленими резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН № 2006/23 від 27.07.2006 року «об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття».
Наведе свідчить про те, що підстави для відводу судді можуть бути оціночною категорією.
Підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтями 36, 37 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КАС України суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно з частиною 3 статті 39 КАС України відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим.
Разом з тим, підставою для відводу не обов'язково має бути доведений факт необ'єктивності чи заінтересованості судді. Питання про існування фактичного упередження не має значення, адже правосуддя не лише має бути здійснене, але й сприйматися як очевидно і без сумніву здійснене. Іншими словами, коли виникає питання про відвід, значення має не те, чи справді у судді є усвідомлене або неусвідомлене упередження, а те, чи виникла б у розумної та належним чином поінформованої особи підозра про існування такого упередження. У цьому сенсі обґрунтована підозра в упередженості не просто заміняє відсутні докази чи доказовий засіб для встановлення вірогідності неусвідомленого упередження, а є виявом пильнішої уваги до іміджу правосуддя, тобто домінуючої зацікавленості громадськості в тому, щоб існувала впевненість у чесності процесу.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків та проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття.
Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK). Крім того, відповідно до принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Le Comte, Van Leuven i De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.
Особиста безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного, про що зазначено у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Веттштайн проти Швейцарії» та у пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України».
Не є підставами для відводу судді заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, не підтверджених належними та допустимими доказами.
При цьому, частиною четвертою статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Як встановлено із доводів заяви про відвід колегії суддів Обрізка І. М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І. підставою для відводу слугує питання оцінки намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, яке досліджувалося судом апеляційної інстанції при розгляді подібної справи справі № 380/7447/23.
Враховуючи викладене, з метою усунення будь-яких сумнівів у безсторонності такого судді, апеляційний суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Обрізка І. М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І. є обґрунтованою лише за суб'єктивним критерієм, а тому підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною другою статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення відводу (самовідводу) одному із суддів або всьому складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, адміністративна справа розглядається в тому самому адміністративному суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу.
Керуючись статтями 36, 39, 40, 41, 241, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про відвід колегії суддів Обрізку І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І. у справі № 380/14356/23 задовольнити частково.
Відвести колегію суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Обрізка І.М., Іщук Л.П., Шинкар Т.І. від розгляду справи за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправними дій.
Адміністративну справу № 380/14356/23 передати для повторного автоматичного розподілу в порядку статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар