Справа № 320/3238/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
13 березня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області №104550004225 від 22.03.2022 року щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 17.05.2022 року №104550004225 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, із зменшенням пенсійного віку на підставі частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 14 січня 2022 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області 18.10.1995 року.
Згідно із копією посвідчення Серія НОМЕР_2 від 08.07.1993 року позивач є громадянином (громадянкою), яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю в період з 1986 по 01.01.1993 року (категорія 4).
21.02.2022 року ОСОБА_2 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (т. 1, а.с. 150-152).
До вказаної заяви позивачем долучено наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, анкету опитування, витяг з реєстру страхувальників, диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, документи про місце проживання (реєстрації) особи, інший документ, пам'ятка пенсіонеру, заява про спосіб виплати пенсії (через банк), посвідчення постраждалого від ЧАЕС, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про шлюб, трудова книжка або документи про стаж.
Так, з 01.04.2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, який передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсій бек-офісами територіальних органів Фонду в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер. Можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій передбачено постановою Правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року №25-1 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України».
Цією постановою внесено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року №22-1, де пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
На підставі зазначеного, після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області.
За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняло рішення від 22.03.2022 року №104550004225, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні дострокової пенсії за віком з підстав того, що документами не підтверджено право на зниження пенсійного віку на 5 років, оскільки згідно трудової книжки від 01.07.1985 року НОМЕР_3 у період з 08.10.1986 року по 01.08.1987 року і з 17.11.1987 року по 18.09.1990 року працювала на території Латвії (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1) (т. 1, а.с. 154).
Позивач, не погоджуючись з відмовою відповідача, звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 року таким законом є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058 (далі - Закон №1058).
Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З аналізу вказаного висновується, що право на призначення пенсії за віком у період з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року мають ті особи, які досягли 60-річного віку та мають страховий стаж не менше 29 років.
У той же час, згідно із частиною 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII (далі Закон №796-XII) особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Таким чином, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Разом з цим, згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року (далі Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Зі змісту оскаржуваного рішення слідує, що ГУ ПФУ у Хмельницькій області обчислено позивачу страховий стаж на рівні 36 років 4 місяці 25 днів.
Водночас, у спірному рішенні вказано про те, що документами не підтверджено право позивача на зниження пенсійного віку на 5 років, оскільки згідно трудової книжки від 01.07.1985 року НОМЕР_3 ОСОБА_1 у період з 08.10.1986 року по 01.08.1987 року і з 17.11.1987 року по 18.09.1990 року працювала на території Латвії.
Водночас, в оскаржуваному рішенні зазначено про те, що документами підтверджено, що особа (позивач) станом на 01.01.1993 року проживала у зоні гарантованого добровільного відселення 2 роки 3 місяці 12 днів.
У письмових поясненнях ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 04.05.2022 року №2200-0303-7/28792 вказало, що в результаті правової оцінки всіх поданих документів на відповідність періодів постійного проживання в зоні радіоактивного забруднення, визначеного в довідках органів місцевого самоврядування (зазначено факт реєстрації, а не факт проживання) іншим наданим документам встановлено наявну роботу позивача в інших населених пунктах, яка унеможливлює проживання на території радіоактивного забруднення.
Додатково у відзиві на позовну заяву представник відповідача-1 відмітив, що довідки, видані Виконавчим комітетом Кагарлицької міської ради Київської області с. Бурти, с.Очеретне №50 від 15.02.2022 року, №213 від 16.02.2022 року не підтверджують, що позивачка постійно проживала чи постійно працювала у зоні посиленого радіологічного контролю.
Досліджуючи підстави, які покладені відповідачем-1 в основу спірного рішення, у взаємозв'язку з наданими письмовими поясненнями та матеріалами справи, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до довідки від 15.02.2022 року №50, яка видана виконкомом Кагарлицької міської ради позивач була зареєстрована у АДРЕСА_1 з 19.07.1988 року по 11.10.1991 рік в місцевості, яку до 01.01.2015 року постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року було віднесено до зони №4 посиленого радіоактивного контролю (а.с.28).
Згідно з довідкою від 16.02.2022 року №213, яка видана виконкомом Кагарлицької міської ради ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_2 з 11.10.1991 року по цей час в місцевості, яку до 01.01.2015 року постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року було віднесено до зони №4 посиленого радіоактивного контролю (а.с.13).
08.07.1993 року позивачу видано посвідчення серія НОМЕР_2 , що вона є громадянином (громадянкою), яка постійно проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю в період з 1986 по 01.01.1993 року (категорія 4) (а.с.10).
Згідно з копією трудової книжки від 01.07.1985 року НОМЕР_3 ОСОБА_1 прийнята на роботу до Алуксненського районного відділу народної освіти інспектором бухгалтерії 08.10.1986 року та 01.08.1987 року звільнена із займаної посади за власним бажанням, місце роботи - Латвія, м.Алуксне (а.с.16-25).
Судом першої інстанції було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Бурти Кагарлицього району Київської області позивач народила сина - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 та паспортом серія НОМЕР_5 , виданим Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області 27.09.2004 року (а.с.15, 96-97).
За відомостями відповідача згідно з протоколом розрахунку стажу позивача за формою РС-право з Інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України (підсистема «Призначення та виплата пенсій на базі електронної пенсійної справи») ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3 років з 19.09.1990 року по 25.09.1990 року у кількості 0 років 0 місяців 7 днів (а.с.40).
Так, у 1971 році Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки прийняла Кодекс законів про працю Української РСР і надано йому чинності з 01.06.1972 року, згідно Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про затвердження Кодексу законів про працю Української РСР» №322-VIII.
На офіційному сайті Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/322-08) текст зазначеного кодексу, у редакції до 23.07.1996 року відсутній.
У той же час, судом першої інстанції було встановлено, що Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю Української РСР» від 24.01.1983 року №4617-X, затвердженим Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки «Про затвердження Указів Президії Верховної Ради Української РСР про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Української РСР» від 30.06.1983 року №5466-Х до Кодексу законів про працю Української РСР шляхом, зокрема доповнення його статтею 179, у відповідності до якої: «жінкам надаються відпустки по вагітності і родах тривалість п'ятдесят шість календарних днів до родів і п'ятдесят шість (у разі ненормальних родів або народження двох і більше дітей - сімдесят) календарних днів після родів і, за їх бажанням, при наявності загального трудового стажу не менше одного року частково оплачувані відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку одного року з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню.
Крім зазначених відпусток, жінці за її заявою, надається додаткова відпустка без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею півтора року.
Позивач на спростування доводів відповідача-1 надала суду довідку КП Кагарлицької міської ради «Центр первинної медико-санітарної допомоги» від 30.05.2022 року №01-03-93, у відповідності до якої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 перебував на обліку в дитячій консультації Кагарлицької центральної районної лікарні з народження і до досягнення ним 14-річного віку (далі - в підліткову кабінеті до досягнення повноліття) (а.с.111).
Також у вказаній довідці наведено перелік проведених щеплень сину позивача - ОСОБА_3 .
Разом з цим, ОСОБА_1 було надано суду архівну довідку від 28.02.2023 року №AZVA-6.2.2./2315 «Щодо наказів по догляду за дитиною і звільнення з роботи», яка видана Алуксненським державним зональним архівом, у відповідності до якої в наказах по особовому складу Алуксненської центральної трудової ощадкаси №7362 є відомості про те, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) призначена частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею одного року з 30.10.1988 року до 04.09.1989 року (наказ №66 від 28.10.1988 року), призначена неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 05.03.1990 року до 04.09.1991 року (наказ №9-а від 05.03.1990 року), звільнена з роботи за власним бажанням 18.09.1990 року (наказ №30-б від 18.09.1990 року) (т. 1, а.с. 145).
Окрім цього позивачем було надано суду доповнену за змістом довідку від 16.08.2023 року №AZVA-6.2.2./11940, видану Алуксненським державним зональним архівом, у відповідності до якої в наказах по особовому складу Алуксненської центральної трудової ощадкаси №7362 є відомості про те, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) прийнята на роботу інспектором 17 листопада 1987 року (наказ №35-б від 16.11.1987 року), призначена частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею одного року з 30.10.1988 року до 04.09.1989 року (наказ №66-а від 28.10.1988 року), призначена неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею півтора року з 04.09.1989 року до 04.03.1990 року (наказ №15-а від 30.08.1989 року), призначена неоплачувана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 05.03.1990 року до 04.09.1991 року (наказ №9-а від 05.03.1990 року), звільнена з роботи за власним бажанням 18.09.1990 року (наказ №30-б від 18.09.1990 року) (т. 1, а.с. 161).
Також ОСОБА_1 було надано суду заяву про підтвердження факту проживання ОСОБА_1 на території зони посиленого радіоекологічного контролю у період часу з 19.07.1998 року по 11.10.1991 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Руденко А.В. 15.09.2023 року та зареєстровано в реєстрі за №1323, у відповідності до якої ОСОБА_4 підтверджує факт проживання ОСОБА_1 у період часу з 19.07.1988 року по 11.10.1991 року в АДРЕСА_1 , в місцевості, яку до 01.01.2015 року Постановою Кабінету Міністрів України за №106 від 23.07.1991 року було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю за категорією №4 (а.с. 155).
Також, в матеріалах справи наявні заяви про підтвердження факту проживання ОСОБА_1 на території зони посиленого радіоекологічного контролю у період часу з 19.07.1988 року по 11.10.1991 року, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Руденко А.В. 15.09.2023 року та зареєстровано в реєстрі за №1321, №1322, у відповідності до яких ОСОБА_5 , ОСОБА_6 підтверджують факт проживання ОСОБА_1 у період часу з 19.07.1988 року по 11.10.1991 року в АДРЕСА_1 , в місцевості, яку до 01.01.2015 року Постановою Кабінету Міністрів України за №106 від 23.07.1991 року було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю за категорією №4 (а.с. 157, 159).
Щодо кожної особи, якою були надані нотаріально засвідчені пояснення до суду надано копії посвідчень громадянина (громадянки), який (яка) постійно проживав або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю Серія НОМЕР_6 від 16.11.1993 року ( ОСОБА_4 ) (а.с. 156), Серія НОМЕР_7 від 02.04.1993 року ( ОСОБА_5 ) (а.с. 158), Серія НОМЕР_8 від 02.04.1993 року ( ОСОБА_6 ) (а.с. 160).
Водночас, з метою встановлення всіх обставин справи, судом першої інстанції було допитано в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_1 , яка склала присягу свідка та якій було повідомлено про права та обов'язки, визначені статтями 65-67 КАС України та повідомлено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання або за відмову від надання показань за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.
Так, свідок ОСОБА_1 у судовому засіданні 20.09.2023 року повідомила, що народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 в Латвії, у місті Алуксне, мати - латишка, батько - українець, родом з села Бурти Кагарлицького району. Освіту отримувала також в Латвії, місто Рига, вступивши в Інститут фізкультури та спорту. Свідок повідомила, що приїжджала в Україну до дідуся та бабусі в село Бурти Кагарлицького району, де познайомилась з майбутнім чоловіком. ОСОБА_1 вказала, що 17.10.1987 року нею укладено шлюб з ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Шлюб укладено Буртівською сільською радою Кагарлицького району. До укладення шлюбу в Україні не проживала, тільки приїздила в гості.
Позивач відмітила, що її чоловік ОСОБА_7 жив в АДРЕСА_1 (приватний будинок батьків чоловіка). ОСОБА_1 стверджує, що після укладення шлюбу переїхали сім'єю в Латвію в м. Алуксне, оскільки чоловік не знайшов роботи за місцем проживання в Україні. Свідок повідомила, що навчання покинула та пішла працювати інспектором відділу кадрів відділу освіти Алуксненського районного відділу народної освіти. Свідок повідомила, що переїхали в Латвію з чоловіком 07.11.1987 року, проживали АДРЕСА_3 (квартира матері свідка). 17.11.1987 року позивач працевлаштувалась до Алуксненської центральної трудової ощадкаси №7362 на посаду інспектора централізованої бухгалтерії. 18.09.1990 року була звільнена за власним бажанням.
Свідок також зазначила про те, що в липні 1988 року у зв'язку з вагітністю та пологами була тимчасово непрацездатна, орієнтовно з 14.07.1988 року, а 16.07.1988 року разом з чоловіком повернулись в Україну, в село Бурти Кагарлицького району, де ІНФОРМАЦІЯ_2 народила сина, проживали по АДРЕСА_1 у батьків чоловіка. Свідок повідомила, що 19.07.1988 року вона та її чоловік були прописані за місцем проживання в АДРЕСА_1 .
Свідок повідомила суд, що нею було оформлено за місцем роботи (Латвія, м.Алуксне) відпустки по догляду за дитиною, заяву про що направлено нею було поштою, а потім направлено поштою і заяву про звільнення. Так, декретна відпустка тривала з 30 жовтня 1988 по 04 вересня 1989 року (частково оплачувана), з 04 вересня 1989 року по 04 березня 1990 року (неоплачувана відпустка), з 05 березня 1990 року по 04 вересня 1991 року (по догляду за дитиною до 3 років). Була звільнена 18.09.1990 року до закінчення відпустки, заяву про звільнення направлено поштою. Трудову книжку отримала по пошті з Латвії.
З 26.09.1990 року працювала у Кагарлицькому районному вузлі зв'язку до 10.11.1993 року. Свідок наголосила, що більше до Латвії не поверталась, з 11.10.1991 року переїхала до м.Кагарлика, де і живе по теперішній час. Також на підтвердження обставин постійного проживання в селі Бурти Кагарлицького району свідок повідомила, що син ходив з серпня 1990 року в дитячий садочок в м.Кагарлик, а проживала сім'я в селі Бурти Кагарлицького району до 10.10.1991 року, відстань 8 км між с.Бурти та м.Кагарлик, возили дітей в садочок рейсовим автобусом.
Проаналізувавши всі встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, колегія суддів також доходить висновку про підтвердженість матеріалами справи обставин стосовно того, що з 30.10.1988 року по 18.09.1990 року (день звільнення з роботи) позивач перебувала у декретній відпустці.
Таким чином, період, визначений ГУ ПФУ в Хмельницькій роботі з 17.11.1987 року по 18.09.1990 року роботи позивача в Латвії включає в себе період відпустки по догляду за дитиною з 30.12.1988 року по 04.09.1989 року (8 місяців 5 днів) та з 05.03.1990 року по 18.09.1990 року (5 місяців 13 днів).
При цьому, як засвідчила позивач, вона 19.07.1988 року переїхала в Україну з Латвії, ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Бурти Кагарлицького району Київської області позивач народила сина - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_4 та паспортом Серія НОМЕР_5 , виданим Кагарлицьким РВ ГУ МВС України в Київській області 27.09.2004 року.
Звідси слідує, що у період з 19.07.1988 року до 11.10.1991 року ОСОБА_1 проживала в селі Бурти Кагарлицького району Київської області, а з 11.10.1991 року в м.Кагарлик, тобто в місцевості, яка віднесена до зони посиленого радіологічного контролю, що підтверджується як матеріалами справи, так і показами свідка - позивача у справі.
Загальний період проживання становить - 4 роки 5 місяців 13 днів. (період з 19.07.1988 року по 01.01.1993 року), а не 2 роки 3 місяця 12 днів, як про це стверджує відповідач-1 станом на 01.01.1993 року.
Отже, спірне рішення відповідача-1 є протиправним, адже останнім неправильно визначено період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю.
Водночас, при розгляді даної адміністративної справи судом першої інстанціх було встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, за аналогічних підстав, прийнято рішення від 17.05.2022 року №104550004225 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , як потерпілій від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII, із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.
Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи підтверджено обставини проживання ОСОБА_1 в зоні посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо необхідності визнати протиправним та скасувати окреслене рішення у зв'язку з неправомірністю підстав, які покладені в основу його прийняття.
Між тим, надаючи оцінку позовним вимогам в частині правових підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 14.01.2022 року, призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком як постраждалій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, на підставі частини 1 статті 55 Закону №796-XII, судова колегія зазначає наступне.
Так, згідно із частиною 2 статті 55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Тобто, початкова величина знищення пенсійного віку - 2 роки застосовується тільки до тих осіб, які постійно проживали або постійно працювали у зоні посиленого радіоекологічного контролю у період з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
В іншому ж випадку, особи, які станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за три роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Судом першої інстанції було встановлено, що позивач проживала на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року - 4 роки 5 місяців 13 днів. (період з 19.07.1988 року по 01.01.1993 року).
Відомості щодо проживання ОСОБА_1 в окресленій зоні у період з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року, що дає право на застосування початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки в матеріалах справи відсутні.
Разом з цим, матеріалами справи підтверджено, що як станом на час звернення позивача до ГУ ПФУ в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії, так і станом на час вирішення спору по суті позивач проживала та проживає в місті Кагарлик.
Так, за даними паспорта позивача ОСОБА_1 зареєстрована в АДРЕСА_2 з 10 листопада 1991 року по теперішній час (а.с.8).
Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1992 року №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим територій, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» село Бурти Кагарлицького району та м. Кагарлик відносяться до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, ОСОБА_1 проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 19.07.1988 року і по теперішній час, звідки слідує, що часовий проміжок проживання останньої у такій зоні станом на 01.01.2015 року становить більше 26 років.
Таким чином, враховуючи положення частини 2 статті 55 Закону №796-XII, остання має право на зниження пенсійного віку на 5 років.
Резюмуючи наведене, з урахуванням положень статті 26 Закону №1058-IV, враховуючи дату народження позивача 13.01.1967 року та з урахуванням права на зменшення пенсійного віку на 5 років, ОСОБА_1 має право на вихід на пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років з 14.01.2022 року, тобто в 55 років.
Відповідно до Рекомендації №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач-1 та відповідач-3 неправомірно відмовили позивачу у призначенні пенсії віком, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у суб'єкта владних повноважень відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Пунктом 4.2 розділу IV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій наданих документів засобами програмного забезпечення, органом, що розглядає заяву, згідно принципу екстериторіальності, було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Згідно з вимогами пункту 4.3 розділу IV Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до абзацу другого пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, а після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Отже, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області є уповноваженим органом, який має право приймати рішення про призначення пенсії за віком, а прийнявши таке рішення, має передати електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення до Головного управління Пенсійного фонду у Київській області за місцем проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача-1 та відповідача-3 не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити позивачу пенсію за віком, з урахування зменшення пенсійного віку на 5 років.
Враховуючи, що позовні вимоги в межах даної адміністративної справи стосуються відповідача-1, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, звернутих позивачем до ГУ ПФУ у Київській області.
Щодо дати, з якої позивачу слід призначити пенсію, судова колегія зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком - 55 років, 13.01.2022 року, а із заявою про призначення пенсії звернулася 14.01.2022 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, отже пенсія має бути призначена їй з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 14.01.2022 року.
Таким чином, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Разом з тим, апеляційний суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.