Справа № 320/32024/23 Суддя першої інстанції: Терлецька О.О.
13 березня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Заїки М.М.,
суддів - Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФ в м. Києві), в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення на посаду судді вперше, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, який складає 2 роки 4 місяці 15 днів (половина періоду навчання з 01.01.1990 по 31.05.1995), періоду проходження строкової військової служби, який складає 1 рік 10 місяців 26 днів (з 01.06.1988 до 27.04.1990), а також періодів роботи на посаді судді з 10.02.1996 до 26.02.1996, з 01.09.2009 до 30.09.2009, з 01.07.2023 до 06.07.2023;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 24.07.2023 № 263040012191 в частині незарахування до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, двох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення на посаду судді вперше, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, який складає 2 роки 4 місяці 15 днів (половина періоду навчання з 01.09.1990 по 31.05.1995), періоду проходження строкової військової служби, який складає 1 рік 10 місяців 26 днів (з 01.06.1988 до 27.04.1990), а також періодів роботи на посаді судді з 10.02.1996 до 26.02.1996, з 01.09.2009 до 30.09.2009, з 01.07.2023 до 06.07.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, два роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 7 Закону України «Про статус суддів» № 2862-XII в редакції, чинній на момент призначення на посаду судді вперше, половину строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі, який складає 2 роки 4 місяці 15 днів (половина періоду навчання з 01.09.1990 по 31.05.1995), період проходження строкової військової служби, який складає 1 рік 10 місяців 26 днів (з 01.06.1988 до 27.04.1990), період роботи на посаді судді з 10.02.1996 до 26.02.1996, з 01.09.2009 до 30.09.2009, з 01.07.2023 до 06.07.2023, а також здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 08.07.2023 з виплатою недоотриманих сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що нормами законодавства, які були чинні як на момент звільнення позивача у відставку, так і на момент призначення його на посаду судді, передбачали можливість зарахування до стажу роботи на посаді судді як безпосередньо такої роботи, так і періоду проходження строкової військової служби, половини строку навчання на юридичних факультетах, а також стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та винести нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано неподання позивачем заяви установленого зразка про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та довідки про суддівську винагороди, оскільки лист-звернення не зумовлює у відповідача обов'язок прийняти рішення. Підкреслює, що судом не було розмежовані поняття «стаж роботи на посаді судді» та «стаж роботи, який дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання», у зв'язку з чим зроблено безпідставний висновок про можливість зарахування періоду проходження військової служби та половини періоду навчання у вищому навчальному закладів до стажу роботи на посаді судді. Окремо наголошує, що за період з 01.09.2009 по 30.09.2009 відсутні відомості про сплату страхових внесків, відомості про прізвище у дипломі не відповідають паспортним даним, а відтак позивачу правильно визначено розмір довічного грошового утримання у розмірі 64% суддівської винагороди.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом було правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та зазначено про неправильність обчислення відповідачем стажу роботи позивача на посаді судді. Крім того, підкреслює, що спірним у цій справі є не питання перерахунку довічного грошового утримання, а правильності його обчислення при призначенні, що нівелює твердження відповідача про недотримання позивачем порядку звернення за перерахунком.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 01.06.1988 по 27.04.1990 проходив строкову військову службу, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 .
Згідно з відомостями диплома серії НОМЕР_2 у період з 01.09.1990 по 31.05.1995 позивач навчався у Харківському юридичному інституті (Національній юридичній академії України).
Крім того, з 01.12.1991 по 26.01.1996 ОСОБА_1 працював у МДП «Унікорт» на посаді юриста, про що свідчать відомості трудової книжки серії НОМЕР_3 від 28.09.1987.
Судом першої інстанції також встановлено, що Указом Президента України від 10.02.1996 № 122/96 ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Старокиївського районного суду міста Києва, а постановою Верховної Ради України від 15.03.2001 № 2297-ІІІ обраний на посаду судді Старокиївського районного суду міста Києва безстроково.
Указом Президента України від 23.10.2004 № 1004/2001 ОСОБА_1 переведено на посаду судді Печерського районного суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 11.06.2009 № 1514-VІ позивач обраний на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду безстроково, а Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 - переведений на посаду судді Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 № 684/0/15-23 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку, а наказом Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2023 № 28 к/гс - відраховано зі штату суду.
Матеріали справи свідчать, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.07.2023 рішенням ГУ ПФ в м. Києві від 24.07.2023 № 263040012191 йому було призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з 07.07.2023 згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Із змісту цього рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 34 роки 3 місяці 22 дні, спеціальний стаж, що дає право на щомісячне грошове утримання судді - 27 років 3 місяці 23 дні, у зв'язку з чим загальний процент пенсії із заробітку обчислено у розмірі 64%.
Судом першої інстанції також встановлено, що у серпні 2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням спеціального стажу роботи на посаді судді - 33 роки 8 місяців та 10 днів, включивши до нього такі періоди: 2 роки стажу роботи за спеціальністю, наявність якого була передбачена в якості вимоги до громадян України для зайняття посади судді; половину строку навчання у юридичному навчальному закладі за денною формою; календарний період проходження строкової військової служби; період роботи на посаді судді з 01.09.2009 по 30.09.2009.
Листом ГУ ПФ в м. Києві від 04.09.2023 № 30138-30408/Г-02/8-2600/23 у здійсненні такого перерахунку ОСОБА_1 відмовлено з підстав, що відповідачем стаж роботи на посаді судді обчислено правильно.
Вважаючи протиправними дії та рішення відповідача щодо незарахування спірних періодів роботи, служби та навчання до стажу на посаді судді, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 137, 142 та п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII), ст. ст. 7, 43 Закону України «Про статус суддів» (далі - Закон №2862-ХІІ), Указу Президента України від 10.07.1995 №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (далі - Указ №584/95) і ряду інших підзаконних актів, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість відмови ГУ ПФ в м. Києві у врахуванні до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді спірних періодів.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 92 Основного Закону України статус суддів визначається виключно законами України.
Крім того, щодо суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької чи творчої.
Тобто, за рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Конституційний статус судді передбачає, у тому числі, надання судді в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та неупередженості.
Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
У рішенні від 24.06.1999 № 6-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, а важливим механізмом забезпечення цих гарантій є встановлений частиною першою статті 130 Конституції України обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Конституційним Судом України у рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначено, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої розуміється у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, у тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив про неможливість звуження змісту та об'єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 підкреслено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Згідно п. 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Положеннями Європейської хартії від 10.07.1998 про закон «Про статус суддів» визначено, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (п. 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку з посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (п. 6.4).
Також у Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів зазначено, що дуже важливо (особливо для новітніх демократій) передбачити конкретні нормативно-правові положення, які б гарантували захист від зменшення розміру суддівських виплат (п. 62).
Як зазначається в Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки від 17.11.2010 №(2010)12, «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці» (пункт 54).
Крім того, у наведеному вище рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України також встановив, що аналіз норм Конституції України свідчить, що надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності.
Матеріали справи свідчать, що на момент звернення ОСОБА_1 із заявою про звільнення з посади судді у відставку спірні правовідносини були врегульовані Законом №1402-VIII, який визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Судовою колегією враховується, що згідно із ст. 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
У свою чергу, абз. 4 п. 34 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді 10.02.1996 був чинний Закон України «Про статус суддів», який визначав статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про статус суддів» до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 2862-ХІІ (у редакції чинній на час призначення позивача суддею) право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який, зокрема, має, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років.
Аналізуючи указані норми права та вирішуючи питання щодо їх застосування, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі №9901/537/19 прийшла до висновку, що у зв'язку з набранням чинності Законом № 2447-VIII, яким унесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді також його стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) за юридичною спеціальністю - роботу юристом МДП «Унікорт» з грудня 1991 року по січень 1996 року - два роки, що було передбачено чинною станом на лютий 1996 року редакцією ч. 1 ст. 7 Закону №2862-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №9901/302/19.
Щодо висновків суду першої інстанції про необхідність зарахування позивачу до спеціального стажу судді половини строку навчання за денною формою у Харківському юридичному інституті з 01.09.1990 по 31.05.1995, а також періоду проходження строкової військової служби, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до абз. 3 ст. 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Після втрати чинності ст. 1 згаданого Указу Президента України питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2008 № 545 пункт 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту: «До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».
Зазначена постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність 01.01.2012.
У відповідності до п. 11 Перехідних положень Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.
У свою чергу, згідно з вже згаданим вище абз. 4 п. 34 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Таким чином, законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №1402-VIII, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби.
Указані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 498/337/17, від 20.04.2021 у справі № 344/5707/19, від 30.03.2023 у справі № 280/2167/21, від 28.08.2023 у справі № 360/6255/21, від 26.09.2023 у справі № 580/1983/20.
При цьому посилання апелянта на розбіжність в одній літері у прізвищі позивача в дипломі про вищу юридичну освіту як перешкоду для зарахування останньому половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу колегія суддів вважає безпідставним, оскільки допущена при заповненні такого документа помилка, на переконання судової колегії, жодним чином не спростовує наявність у ОСОБА_1 права на зарахування відповідного періоду до спеціального стажу судді. На користь цього висновку свідчить також й зміст рішення Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 №684/0/15-23, в якому не висловлювалося зауважень щодо змісту диплома позивача.
Щодо твердження суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно не зараховано періоди роботи ОСОБА_1 на посаді судді з 10.02.1996 до 26.02.1996, з 01.09.2009 до 30.09.2009, з 01.07.2023 до 06.07.2023, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Пунктом 15.3 Регламенту Вищої ради правосуддя, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 № 52/0/15-17 (зі змінами), встановлено, що при вирішенні питання про звільнення судді з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку стаж роботи на посаді судді обраховується з дати призначення (обрання) судді на посаду по дату ухвалення Радою відповідного рішення або по дату припинення повноважень судді у зв'язку з досягненням суддею шістдесяти п'яти років.
Як було встановлено раніше, ОСОБА_1 був призначений на посаду судді згідно з Указом Президента України від 10.02.1996 № 122/96 та звільнений з посади судді на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 06.07.2023 № 684/0/15-23. Отже, 10.02.1996 та 06.07.2023 є відповідно датами початку та закінчення перебігу періоду, який належить до стажу роботи безпосередньо на посаді судді.
Натомість, як свідчить зміст розрахованого відповідачем стажу роботи позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці в якості періоду роботи безпосередньо на посаді судді враховані лише з 27.02.1996 до 31.08.2009 та з 01.10.2009 до 30.06.2023.
Твердження апелянта про те, що за вересень 2009 року відсутня сплата страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу, а відтак цей період не зарахований позивачу до стажу роботи на посаді судді, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки чинне законодавство не містить норм про те, що обчислення спеціального стажу судді пов'язується із відомостями персоніфікованого обліку.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що стаж, який дає позивачу право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить 33 роки 8 місяців та 10 днів, що підтверджується, зокрема, розрахунком суддівського стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданим уповноваженим на розрахунок такого стажу органом, а саме Шостим апеляційним адміністративним судом. Зазначений розрахунок на виконання вимог пункту 2 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, подавався позивачем до ГУ ПФ в м. Києві, проте, як було встановлено вище, безпідставно при призначенні суддівської винагороди врахований не був.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Таким чином, неврахування ГУ ПФ в м. Києві при прийнятті рішення від 24.07.2023 № 263040012191 суддівського стажу, зазначеного у розрахунку Шостого апеляційного адміністративного суду, призвело до зменшення відсоткового значення довічного грошового утримання з 76% до 64%, що, як правильно зауважено судом першої інстанції, є суттєвим обмеженням розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
З приводу аргументів апеляційної скарги про те, що позивач не звертався із заявою встановленої форми про перерахунок довічного грошового утримання, а відтак у відповідача не виникло обов'язку з прийняття рішення за наслідками розгляду відповідної заяви, що свідчить про відсутність порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріали справи свідчать, що предметом цього спору є не перерахунок довічного грошового утримання у зв'язку із поданням позивачем додаткових документів, а визначення правильності обчислення такого утримання при його призначенні. Відтак, твердження ГУ ПФ в м. Києві про відсутність порушеного права ОСОБА_1 на перерахунок довічного грошового утримання є необґрунтованим, спростовується матеріалами справи та взагалі свідчить про неправильне визначення скаржником правової природи і суті цього спору.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач М.М. Заїка
Судді О.М. Ганечко
В.В. Кузьменко
Повний текст постанови складено та підписано 13 березня 2024 року.