Справа № 320/12137/20 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
12 березня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.
суддів: Губської Л.В.
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" до Головного управління ДПС у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області, про стягнення коштів, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК" (далі - позивач, ТОВ "РГК") звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач, скаржник), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України у Київській області) на користь ТОВ "РГК" пеню в розмірі 4 939 747,76 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 21 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року; пеню в розмірі 903 111,78 грн, нараховану на суму бюджетної заборгованості за період з 5 квітня 2019 року по 25 грудня 2019 року; збитки у розмірі 7 151 915,51 грн; інфляційні втрати у розмірі 14 317 514,54 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; 3 проценти річних у розмірі 1 858 076,87 грн за період з 1 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року; моральну шкоду у розмірі 10 000 000,00 грн, всього на суму 39 170 366,46 грн, у зв'язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10 952 811,00 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19 березня 2014 року), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019, встановлено факт протиправної бездіяльності щодо неподання Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК". Внаслідок цього суд зобов'язав податковий орган подати відповідний висновок, стягнув з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ "РГК" заборгованість бюджету із відшкодування ПДВ за спірний період та пеню, нараховану на суму такої заборгованості, за період з 05.04.2018 по 04.04.2019.
Позивач пояснює, що через несвоєчасне відшкодування відповідачем бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у нього виникло право на стягнення пені, нарахованої на суму такої заборгованості, що визначено у пункті 200.23 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України). При цьому, в межах справи №320/1844/19 не заявлялись позовні вимоги про стягнення на користь ТОВ "РГК" пені за період з моменту виникнення заборгованості - 21.04.2014 по 04.04.2018. Також останнім днем, за який стягнуто пеню вказаним вище рішенням суду є 04.04.2019, однак судове рішення у справі №320/1844/19 виконано відповідачем лише 25.12.2019.
Отже, позивач вважає, що на суму бюджетної заборгованості має бути нарахована пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії з 21.04.2014 по 04.04.2018 та з 05.04.2019 по 25.12.2019.
Також позивач вказує, що оскільки грошове зобов'язання в сумі 10952811,00 грн. було прострочено відповідачем на 2065 днів, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з нього підлягає стягненню 1858076,87 грн. трьох процентів річних та 14317514,54 грн. інфляційних нарахувань за період з 01.05.2014 по 25.12.2019.
Також, позивач посилається на норму підпункту 17.1.11 пункту 17.1 статті 17 ПК України, згідно з якою платник податків має право на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку та норму статті 1173 ЦК України, якою встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Вказує, що з вини відповідача ТОВ "РГК" понесло збитки у розмірі 7151915,51 грн. за несвоєчасне бюджетне відшкодування податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., які на думку позивача також підлягають стягненню на його користь.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення збитків у розмірі 7 151 915,51 грн та моральної шкоди у розмірі 10 000 000,00 грн на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.10.2021, позов задоволено частково: стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30 квітня 2014 року по 4 квітня 2018 року у розмірі 4912380,75 грн (чотири мільйони дев'ятсот дванадцять тисяч триста вісімдесят гривень 75 коп.) та за період з 5 квітня 2019 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 899690,90 грн (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч шістсот дев'яносто гривень 90 коп.); стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" інфляційні втрати за період з 1 травня 2014 року по 23 грудня 2019 року у розмірі 14317514,54 грн (чотирнадцять мільйонів триста сімнадцять тисяч п'ятсот чотирнадцять гривень 54 коп.); стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" три відсотки річних за період з 1 травня 2014 року по 22 грудня 2019 року у розмірі 1856276,41 грн (один мільйон вісімсот п'ятдесят шість тисяч двісті сімдесят шість гривень 41 коп.). В решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19.05.2022 справу №320/12137/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні заяви Головного управління ДПС у Київській області про поворот виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01 червня 2021 року відмовлено.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року даний адміністративний позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (ідентифікаційний код: 37066355, місцезнаходження: 09600, Київська обл., Рокитнянський р-н., смт Рокитне, вул.Ентузіастів, буд.3) пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 у розмірі 4 912 380,75 грн (чотири мільйони дев'ятсот дванадцять тисяч триста вісімдесят грн. 75 коп.) та за період з 05.04.2019 по 23.12.2019 у розмірі 899 690,90 грн (вісімсот дев'яносто дев'ять тисяч шістсот дев'яносто грн. 90 коп.).
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (ідентифікаційний код: 37066355, місцезнаходження: 09600, Київська обл., Рокитнянський р-н., смт Рокитне, вул.Ентузіастів, буд.3) інфляційні втрати за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 14 317 514,54 грн (чотирнадцять мільйонів триста сімнадцять тисяч п'ятсот чотирнадцять грн. 54 коп.).
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" (ідентифікаційний код: 37066355, місцезнаходження: 09600, Київська обл., Рокитнянський р-н., смт Рокитне, вул.Ентузіастів, буд.3) три відсотки річних за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 1 856 276,41 грн (один мільйон вісімсот п'ятдесят шість тисяч двісті сімдесят шість грн. 41 коп.).
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат, 3 процентів річних у зв'язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року, як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК" є обгрунтованими та доведеними, а отже підлягають задоволенню.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач не навів жодних поважних причин, які перешкоджали йому звернутись до суду з позовом у період з 29.04.2014 (дня коли він дізнався про порушення права) по 11.04.2019 (дата звернення позивача до суду у справі №320/1844/19, в рамках якої заявлено позовні вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року у розмірі 10 952 811 грн. та пені нараховану на суму такої заборгованості за період 05.04.2018 по 04.04.2019).
Вважає, що скільки всі позовні вимоги позивача в рамках даної справи є похідними від вимоги щодо стягнення заборгованості бюджету з ПДВ, строк звернення до суду щодо якої закінчився, відповідно до п. 102.5 ст. 102 ПК України - 29.04.2017 року (1095 днів з дня коли позивачу на рахунок повинно було бути перераховано суму бюджетного відшкодування ПДВ) - пропуск строків звернення до суду за основною вимогою тягне аналогічні висновки і до додаткових вимог у цій справі (пеня, інфляційні витрати, 3 % річних, збитки, моральна шкода). З урахуванням вищевикладеного вказує, що позивач пропустив, як шестимісячний строк на звернення до суду, так і 1095 днів.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК" (ідентифікаційний код 37066355, місцезнаходження: 09600, Київська обл., Рокитнянський район, смт Рокитне, вул.Ентузіастів, буд. 3) зареєстроване 01.04.2010 як юридична особа, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 18.03.2019 (т.1, а.с.22-23).
19.03.2014 позивачем до Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було подано податкову декларацію з ПДВ за лютий 2014 року (вх№9015879312 від 19.03.2014), в якій самостійно визначено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10952811,00 грн. (рядок 23.1) (т.1, а.с.39-40).
25.03.2014 до зазначеної вище декларації позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ, у зв'язку з виправленням ним самостійно виявлених помилок за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 25.03.2014) (т.1, а.с.37-38).
19.03.2014 позивачем було подано до контролюючого органу заяву (вх. №90145874312 від 19.03.2014) про повернення суми бюджетного відшкодування у розмірі 10952811,00 грн. на рахунок платника у банку (т.1, а.с.36).
Враховуючи подану заяву, Білоцерківською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області було проведено позапланову документальну виїзну перевірку, за результатами проведення якої складено довідку 15.04.2014 №1017/15-1/37066355 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ "РГК" код за ЄДРПОУ 37066355 бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2014 року" (т.1, а.с.30-35).
У вказаній довідці контролюючий орган зазначив, що перевіркою не встановлено порушень при відображенні ТОВ "РГК" у декларації за лютий 2014 року з урахуванням уточнюючого розрахунку бюджетного відшкодування ПДВ за рахунок платника у банку у сумі 10952811,00 грн.
Судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є узгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача;
- зобов'язано Головне управління ДФС у Київській області подати до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновок із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн, заявленої згідно декларації за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК";
- стягнуто з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ТОВ "РГК" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2014 року у розмірі 10952811,00 грн, заявлену згідно декларації за лютий 2014 (вх. №9015879312 від 19.03.2014) та пеню в розмірі 1248620,45 грн, нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05.04.2018 по 04.04.2019 (т.1, а.с.41-46).
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 вказане судове рішення залишене без змін (т.1, а.с.48-53).
Ухвалою Верховного Суду від 12.02.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області, яке є правонаступником Головного управління ДФС у Київській області, на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.09.2019 у справі №320/1844/19.
Як вбачається з платіжного доручення №238910969 від 23.12.2019 (т.1. а.с.84) та відомостей з інформаційно-аналітичної системи "Податковий блок" (т.1, а.с.102-103), 23.12.2019 територіальним органом державної казначейської служби було відшкодовано ТОВ "РГК" суму бюджетного відшкодування у розмірі 10952811,00 грн. шляхом перерахування вказаної суми коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок позивача.
Як вбачається зі змісту позовних вимог у даній справі, у зв'язку з протиправною бездіяльністю Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області щодо неподання до Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області висновку із зазначенням суми податку на додану вартість в розмірі 10952811,00 грн., заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014), як такої, що є неузгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ "РГК", позивач просить стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області:
- на підставі пункту 200.23 статті 200 ПК України пеню у розмірі 4939747,76 грн. та 903111,78 грн., нараховану на вказану суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ за період з моменту її виникнення - 21.04.2014 по її день погашення - 25.12.2019 без урахування періоду, за який таку вже було стягнуто судовим рішенням у справі №320/1844/19, а саме за період з 05.04.2018 по 04.04.2019;
- на підставі статті 625 ЦК України інфляційні втрати у розмірі 14317514,54 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019 та 3 проценти річних у розмірі 1858076,87 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019.
Надаючи правову оцінку обставинам у справі, колегія суддів враховує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, яка діяла на момент подачі позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2014 року) бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків врегульовано статтею 200 ПК України (далі - у редакції, яка діяла після оформлення відповідачем довідки від 15.04.2014 №1017/15-1/37066355).
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до пунктів 200.2 та 200.3 статті 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Пунктом 200.4 статті 200 ПК України визначено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:
а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;
б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.
За приписами пункту 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.
До податкової декларації платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій (пункт 200.8 статті 200 ПК України).
Згідно з пунктом 200.9 статті 200 ПК України форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Відповідно до пункту 200.10 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.
При цьому, за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, контролюючий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.
Перелік достатніх підстав, які надають право податковим органам на позапланову виїзну документальну перевірку платника податку на додану вартість для визначення достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 200.12-200.13 статті 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
На підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.
Пунктом 200.23 статті 200 ПК України передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Отже, у разі виконання платником податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування, передбачених пунктами 200.7 та 200.8 статті 200 ПК України вимог, та підтвердження достовірності нарахування такого відшкодування органом державної податкової служби за результатами проведення камеральної чи документальної позапланової виїзної перевірок, цей орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу Державного казначейства України висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.
Протягом п'яти операційних днів після отримання зазначеного висновку орган Державного казначейства України повинен видати платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку.
На суми податку, не відшкодовані протягом визначених статтею 200 ПК України строків, які вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ, нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Як вбачається з рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №320/1844/19 довідкою Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було підтверджено заявлену ТОВ "РГК" до відшкодування суму ПДВ на рахунок платника у банку у розмірі 10952811,00 грн., згідно з декларацією з ПДВ за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014).
До 20.04.2014 включно відповідач зобов'язаний був скласти та подати до відповідного органу казначейської служби висновок стосовно позивача із зазначенням суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню, однак цих дій Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області не було проведено і цим було порушено право позивача на відшкодування суми ПДВ, заявленої до відшкодування згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. №9015879312 від 19.03.2014) з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за лютий 2014 року (вх. №9014582402 від 25.03.2014) (том 1, а.с.41-53).
Положеннями частини четвертої статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, в адміністративній справі №320/1844/19, судове рішення у якій набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду 25.09.2019, встановлені обставини, які стосуються предмету цього судового розгляду і не потребують доказуванню у цій справі.
Отже, з урахуванням встановлених вище обставин, враховуючи, що датою складання довідки Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області є 15.04.2014, то п'ятиденний строк на складання та подачу висновку про бюджетне відшкодування суми ПДВ у розмірі 10952811,00 грн., згідно з декларацією з ПДВ за лютий 2014 року, спливає 22.04.2014 (з урахуванням святкового дня (Великдень) - 20.04.2014 та наступного за святковим днем вихідного дня - 21.04.2014).
Тобто право на нарахування пені у позивача за сумою ПДВ, що підлягає відшкодуванню згідно з податковою декларацією з ПДВ за лютий 2014 року, виникло з 30.04.2014 (з урахуванням 5-ти операційних днів після закінчення строку отримання висновку про бюджетне відшкодування).
Кінцевою датою нарахування такої пені є 23.12.2019 (день фактичного перерахування бюджетної заборгованості, що відповідає положенням п.200.23 ст.200 ПКУ).
Отже, сума пені, що підлягає нарахуванню та стягненню на користь позивача розраховується за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 (попередній день перед днем нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи №320/1844/19) та з 05.04.2019 (наступний день після дня нарахування ТОВ "РГК" суми пені при розгляді справи №320/1844/19) по 23.12.2019.
Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України пеня нараховується на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, тобто облікова ставка не змінюється протягом строку, за який розраховується пеня.
Аналогічна правова позиція щодо порядку визначення показника облікової ставки пені висловлена Верховним Судом у постанові від 10.11.2020 у справі № 818/1980/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 92810889).
Крім того, у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 808/660/16 Верховний Суд також зазначив, що для здійснення обрахунку пені застосуванню підлягає розмір облікової ставки, встановлений Національним банком України на момент виникнення пені. При цьому законом не визначено можливість її (облікової ставки) зміни протягом строку дії бюджетної заборгованості, включаючи день погашення.
Отже, при обчисленні розміру пені, яка повинна бути нарахована на суму бюджетної заборгованості за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 та з 05.04.2019 по 23.12.2019, застосовується облікова ставка Національного банку України на рівні 9,5% (облікова ставка НБУ з 15.04.2014).
Таким чином, сума пені, що підлягає нарахуванню та стягненню на користь ТОВ "РГК" за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 (1436 днів) становить 4 912 380,75 грн (10 952 811,00 грн (сума несвоєчасно відшкодованого ПДВ) х 9,5% (облікова ставка НБУ з 15.04.2014) х 1436 днів (прострочення відшкодування) х 120% / 365 днів).
У свою чергу, сума пені, що підлягає нарахуванню та стягненню на користь ТОВ "РГК" за період з 05.04.2019 по 23.12.2019 (263 дні) становить 899 690,90 грн (10 952 811,00 грн (сума несвоєчасно відшкодованого ПДВ) х 9,5% (облікова ставка НБУ з 15.04.2014) х 263 дні (прострочення відшкодування) х 120% / 365 днів.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за лютий 2014 року за період з 30.04.2014 по 04.04.2018 у розмірі 4 912 380,75 грн та за період з 05.04.2019 по 23.12.2019 у розмірі 899 690,90 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 14317514,54 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019 та трьох процентів річних у розмірі 1858076,87 грн. за період з 01.05.2014 по 25.12.2019, слід зазначити.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
Судом першої інстанції зауважено на постанові Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, в якій Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про те, що звернення позивача до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення інфляційних нарахувань та суми 3% річних є видом відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. За змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Таку ж природу має і неустойка. Зокрема, пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки НБУ, що нараховується на суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Далі Велика Палата Верховного Суду вказала: "…У справі, що розглядається, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою, а основною - вимога про сплату заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ. При вирішенні спору про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів перед судом обов'язково постане питання про наявність заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, суму такої заборгованості, строк сплати такої заборгованості та тривалість прострочення, тобто питання, спір щодо яких підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір щодо вимоги про стягнення з бюджету інфляційних та річних процентів, нарахованих на прострочену суму заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, належить розглядати за правилами адміністративного судочинства незалежно від того, чи поєднана така вимога з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України, чи поєднана вона з вимогою про стягнення заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ та чи розглянуті такі вимоги в іншій справі.
Враховуючи зазначене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів.".
З урахуванням вказаної Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4590/19, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до спірних правовідносин можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
Щодо порядку нарахування інфляційних втрат, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII для цілей цього Закону терміни вживаються в такому значенні: індексація грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою та другою статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру; пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку №1078).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку №1078.
Верховний Суд у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Враховуючи зазначене, за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 загальна сума інфляційних нарахувань на прострочену суму боргу в сумі 10 952 811,00 грн становить:
[Сукупний індекс інфляції] = 103,80% (індекс інфляції за травень 2014 року) х 101,00% (індекс інфляції за червень 2014 року) х 100,40% (індекс інфляції за липень 2014 року) х 100,80% (індекс інфляції за серпень 2014 року) х 102,90% (індекс інфляції за вересень 2014 року) х 102,40% (індекс інфляції за жовтень 2014 року) х 101,90% (індекс інфляції за листопад 2014 року) х 103,00% (індекс інфляції за грудень 2014 року) х 103,10% (індекс інфляції за січень 2015 року) х 105,30% (індекс інфляції за лютий 2015 року) х 110,80% (індекс інфляції за березень 2015 року) х 114,00% (індекс інфляції за квітень 2015 року) х 102,20% (індекс інфляції за травень 2015 року) х 100,40% (індекс інфляції за червень 2015 року) х 99,00% (індекс інфляції за липень 2015 року) х 99,20% (індекс інфляції за серпень 2015 року) х 102,30% (індекс інфляції за вересень 2015 року) х 98,70% (індекс інфляції за жовтень 2015 року) х 102,00% (індекс інфляції за листопад 2015 року) х 100,70% (індекс інфляції за грудень 2015 року) х 100,90% (індекс інфляції за січень 2016 року) х 99,60% (індекс інфляції за лютий 2016 року) х 101,00% (індекс інфляції за березень 2016 року) х 103,50% (індекс інфляції за квітень 2016 року) х 100,10% (індекс інфляції за травень 2016 року) х 99,80% (індекс інфляції за червень 2016 року) х 99,90% (індекс інфляції за липень 2016 року) х 99,70% (індекс інфляції за серпень 2016 року) х 101,80% (індекс інфляції за вересень 2016 року) х 102,80% (індекс інфляції за жовтень 2016 року) х 101,80% (індекс інфляції за листопад 2016 року) х 100,90% (індекс інфляції за грудень 2016 року) х 101,10% (індекс інфляції за січень 2017 року) х 101,00% (індекс інфляції за лютий 2017 року) х 101,80% (індекс інфляції за березень 2017 року) х 100,90% (індекс інфляції за квітень 2017 року) х 101,30% (індекс інфляції за травень 2017 року) х 101,60% (індекс інфляції за червень 2016 року) х 100,20% (індекс інфляції за липень 2017 року) х 99,90% (індекс інфляції за серпень 2017 року) х 102,00% (індекс інфляції за вересень 2017 року) х 101,20% (індекс інфляції за жовтень 2017 року) х 100,90% (індекс інфляції за листопад 2017 року) х 101,00% (індекс інфляції за грудень 2017 року) х 101,50% (індекс інфляції за січень 2018 року) х 100,90% (індекс інфляції за лютий 2018 року) х 101,10% (індекс інфляції за березень 2018 року) х 100,80% (індекс інфляції за квітень 2018 року) х 100,00% (індекс інфляції за травень 2018 року) х 100,00% (індекс інфляції за червень 2018 року) х 99,30% (індекс інфляції за липень 2018 року) х 100,00% (індекс інфляції за серпень 2018 року) х 101,90% (індекс інфляції за вересень 2018 року) х 101,70% (індекс інфляції за жовтень 2018 року) х 101,40% (індекс інфляції за листопад 2018 року) х 100,80% (індекс інфляції за грудень 2018 року) х 101,00% (індекс інфляції за січень 2019 року) х 100,50% (індекс інфляції за лютий 2019 року) х 100,90% (індекс інфляції за березень 2019 року) х 101,00% (індекс інфляції за квітень 2019 року) х 100,70% (індекс інфляції за травень 2019 року) х 99,50% (індекс інфляції за червень 2019 року) х 99,40% (індекс інфляції за липень 2019 року) х 99,70% (індекс інфляції за серпень 2019 року) х 100,70% (індекс інфляції за вересень 2019 року) х 100,70% (індекс інфляції за жовтень 2019 року) х 100,10% (індекс інфляції за листопад 2019 року) х 99,80% (індекс інфляції за грудень 2019 року) = 245,331353094 %,
10 952 811,00 грн (сума боргу) х (245,331353094 (сукупний індекс інфляції) / 100) - 10952811,00 грн (сума боргу) = 15 917 868,43 грн.
В той же час, позивачем заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати в сумі 14 317 514,54 грн., розмір яких є менший ніж розрахований судом.
Враховуючи положення ст.9 КАС України, задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01.05.2014 по 23.12.2019 підлягають задоволенню судом у заявленому позивачем розмірі 14 317 514,54 грн.
На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.
При цьому, стягнення 3% річних за своєю правовою природою є платою за користування чужими грошовими коштами, а отже стягнення їх за день, коли гроші сплачено (стягнуто), є неправомірним.
Вказана правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі №922/1008/16.
Отже, сума 3% річних з простроченої суми основного боргу за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 (день, що передує дню фактичного перерахування бюджетної заборгованості) становить 1 856 276,41 грн. (сума боргу) х 3%/365 (кількість днів у році) х 2062 (кількість днів прострочення).
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що слід частково задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України інфляційних втрат за період з 01.05.2014 по 23.12.2019 у розмірі 14 317 514,54 грн. та трьох відсотків річних за період з 01.05.2014 по 22.12.2019 у розмірі 1 856 276,41 грн.
Щодо строку звернення позивача з цим позовом, колегія суддів враховує таке.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 квітня 2023 року по цій справі зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
ПК України не містить прямої норми, яка б визначала строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням ПДВ державою.
Строк давності у 1 095 днів, встановлений статтею 102 ПК України, поширюється, зокрема, на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов'язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування (пункт 102.5); право платника податків на оскарження в суді податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу (пункт 56.18 статті 56).
При цьому положення пункту 102.5 статті 102 ПК України не регулюють питань строків звернення до адміністративного суду, а встановлюють лише строк для подання платником податків заяви до контролюючого органу про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом.
У справі, що розглядається, немає підстав для врахування й положень норми пункту 56.18 статті 56 ПК України, оскільки остання є відсильною до статті 102 ПК України та регулює виключно правовідносини щодо оскарження податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу.
У разі ж несвоєчасного відшкодування заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, платник, звертаючись до суду, фактично просить захистити його право на отримання зазначених коштів, які залишаються невиплаченими у зв'язку з невиконанням суб'єктом владних повноважень комплексу покладених на нього обов'язків. Відтак предметом оскарження у такому випадку є відповідна бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а отже, положення статті 102 ПК України, до яких відсилає пункт 56.18 статті 56 цього Кодексу, застосовуватись не можуть.
Ураховуючи наведене, стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду.
Отже, платник ПДВ може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, зміна правового регулювання, зміна Верховним Судом способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з'ясуванні поважності причин пропуску цього строку.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 140/1770/19(провадження № 11-106апп22) та від 16 лютого 2023 року у справі № 803/1149/18 (провадження № 11-98апп22).
Обґрунтовуючи заяву про поновлення строку звернення до суду, позивач зазначає, що в межах цієї справи наявні відповідні докази того, що бюджетна заборгованість з відшкодування ПДВ погашена відповідачем лише 23.12.2019, а з позовною заявою Позивач звернувся 23 жовтня 2020 року.
Позивач стверджує, що про порушення свого права на отримання пені він дізнався лише 23.12.2019, оскільки у зазначену відповідачем дату була сплачена лише основна заборгованість без врахування пені.
Крім того, загальний розмір пені, яку можливо стягнути на користь Позивача, він міг дізнатись лише після того, як відповідач остаточно виконає свій основний обов'язок.
Аналогічне обґрунтування позивач зазначає і щодо заявлених ним вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних.
При цьому позивач стверджує, що 23.12.2019 відповідач разом з основною сумою боргу, зобов'язаний був добровільно сплатити пеню за весь період прострочення, а також 3 проценти річних та інфляційні втрати, а тому саме 23.12.2019 позивач дізнався про порушення свого права, яке полягає у несплаті добровільно відповідачем вищевказаних сум, внаслідок чого з позовом до суду позивач міг звернутися до 23.06.2020, однак звернувся через 10 місяців після того, як дізнався про порушення свого права, тобто із пропуском строку на 4 місяці.
Позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" із наступними змінами та доповненнями, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 до 31.10.2020 на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України доповнено пунктом 3 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскаржения розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон №540-IX набрав чинності 02.04.2020, а зазначена редакція пункту 3 розділ VI "Прикінцеві положення" КАС України діяла до 17.07.2020, оскільки 17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України викладено в такій редакції: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Позивач зазначає, що одразу після набрання чинності Закону України від 18.06.2020 №731-IX він почав вчиняти дії, направлені на підготовку та подання позову: збирати докази, формувати правову позицію, здійснювати пошук фахівців у галузі права і т.д., а позов був поданий 23 жовтня 2020 року, тобто через 98 днів після набрання чинності Закону України від 18.06.2020 №731-IX, тобто приблизно через ту кількість днів, яку Позивачем фактично було втрачено у зв'язку із дією Закону України від 30.03.2020 №540-IX.
Також позивач стверджує, що в період з 17 липня 2020 року до 23 жовтня 2020 року впроваджувалися жорсткі обмеження, пов'язані із COVID-19, які вплинули на строк підготовки та подання позову: з 22 липня 2020 року почала діяти постанова Кабінету міністрів України від 22 липня 2020 р. №641, в якій було зазначено, що залежно від епідемічної ситуації в регіоні або окремих адміністративно-територіальних одиницях регіону встановлюється "зелений", "жовтий", "помаранчевий" або "червоний" рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19.
Позивач зазначає, що у місті Київ часто змінювався рівень епідемічної небезпеки поширення COVID-19, що перешкоджало ефективній реалізації своїх прав, оскільки не допускало можливість працювати в нормальних умовах, взаємодіяти з відповідальними людьми за підготовку та подання позову та вчиняти інші дії.
Позивач стверджує, що він не міг подати позов до суду раніше, ніж 23.10.2020, саме у зв'язку з поширенням вірусу COVID-19 та обмеженнями, які запроваджені з його існуванням, а також постійною зміною законодавства у зв'язку з його поширенням.
Внаслідок цього позивач вважає, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин, а тому просить суд поновити такий пропущений строк.
Також 31.07.2023 до суду першої інстанції від позивача надійшло доповнення до заяви про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зауважив, що на час звернення до суду ТОВ «РГК» з позовом у цій справі існувала судова практика, згідно якої позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів.
При цьому, строк звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з відшкодування ПДВ, обчислювався з наступного дня після її фактичного погашення.
Саме така правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 24.10.2019 у справі №810/1227/17 та від 02.02.2021 у справі №810/1506/17.
Таким чином, звертаючись до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РГК" пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості, збитків, інфляційних втрат та 3 процентів річних, позивач був переконаний, що строк звернення ним був дотриманий.
Однак, Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження №11-106апп22 та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22) було зазначено, що «стаття 102 ПК України, у тому числі й пункт 102.5 цієї статті, не є тим «іншим законом», яким установлені спеціальні строки звернення до суду із вимогами, спрямованими на захист та відновлення порушених прав платників податків у відносинах, що виникають у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а тому підлягають застосуванню положення частини другої статті 122 КАС України, якою встановлений загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду».
Таким чином, на початку 2023 року відбулася зміна судової практики, згідно якої було визначено, що для звернення до суду із позовом у зв'язку із несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, встановлюється загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду на підставі частини другої статті 122 КАС України.
Водночас позивач звернув увагу на те, що ТОВ «РГК» звернулось із вищезазначеним позовом до Київського окружного адміністративного суду ще 23 жовтня 2020 року, тобто майже за два роки поспіль до зміни судової практики щодо застосування процесуального строку на звернення до суду постановами Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі №140/1770/19 (провадження № 11-106a1122) та від 16 лютого 2023 року у справі №803/1149/18 (провадження №11-98апп22), тобто факт звернення до суду з метою захисту порушених прав ТОВ «РГК» відбувся задовго до зміни строку звернення з 1095 днів до шести місяців.
Позивач зазначає, що зміна сталої судової практики Верховного суду може розглядатися судами як поважна причина для поновлення строків звернення до суду, про що було зазначено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, в постанові від 30 червня 2022 року у справі №1.380.2019.004460, адміністративне провадження № К/9901/8654/20 (ЄДРСРУ №105025132).
Так, Верховний Суд зазначив, що суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зокрема, задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.
З урахуванням наведеного, позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк.
Дослідивши матеріали справи в частині наявності підстав для поновлення строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та вважає, що звертаючись у листопаді 2020 року до суду з позовом у цій справі, позивач мав достатньо обґрунтовані правомірні очікування, що строк звернення до суду ним був дотриманий, оскільки не знав та не міг бути обізнаним про те, що через більш ніж два роки (у січні 2023 року) судова практика зазнає кардинальних змін в частині застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії.
Як вбачається з матеріалів справи, оскільки сума бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року була перерахована з порушенням строків, визначених ПК України, позивач, зважаючи на приписи пункту 200.23 статті 200 ПК України та статті 625 ЦК України, розрахував пеню за періоди з 21 квітня 2014 року по 04 квітня 2018 року та з 05 квітня по 25 грудня 2019 року, інфляційні втрати і 3 відсотка річних за період з 01 травня 2014 року по 25 грудня 2019 року, які, на його думку, мають бути стягнуті з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області, що стало підставою для звернення до суду із цим адміністративним позовом.
Вимоги про стягнення суми бюджетного відшкодування ПДВ за лютий 2014 року та пені за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року вже були предметом розгляду в адміністративній справі № 320/1844/19.
Так, Київський окружний адміністративний суд рішенням від 19 червня 2019 року у справі № 320/1844/19, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, задовольнив позов ТОВ «РГК» до ГУ ДФС у Київській області:
- визнав протиправною бездіяльність ГУ ДФС у Київській області щодо неподання до ГУ ДКС України у Київській області висновку із зазначенням суми ПДВ у розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9014582402 від 19 березня 2014 року), як такої, що є узгодженою та підлягає відшкодуванню з бюджету на користь позивача;
- зобов'язав ГУ ДФС у Київській області подати до ГУ ДКС України у Київській області висновок із зазначенням суми ПДВ в розмірі 10 952 811 грн, заявленої згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9014582402 від 19 березня 2014 року), що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь ТОВ «РГК»;
- стягнув з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у Київській області на користь ТОВ «РГК» суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року у розмірі 10 952 811 грн, заявлену згідно з декларацією за лютий 2014 року (вх. № 9014582402 від 19 березня 2014 року), та пеню в розмірі 1 248 620,45 грн, нараховану на суму такої бюджетної заборгованості за період з 05 квітня 2018 року по 04 квітня 2019 року.
У зазначеному рішенні суд установив бездіяльність контролюючого органу щодо вжиття заходів бюджетного відшкодування суми ПДВ та обґрунтованість декларування платником податків ПДВ за лютий 2014 року на загальну суму 10 952 811 грн. Указані обставини в силу частини четвертої статті 78 КАС України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.
Судом встановлено, що 23 грудня 2019 року орган державного казначейства шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок ТОВ «РГК» сплатив позивачу суму бюджетного відшкодування в розмірі 10 952 811 грн.
Таким чином, правовідносини у справі, що розглядається, є похідними від правовідносин у справі № 320/1844/19 за позовом ТОВ «РГК» до ГУ ДФС у Київській області, третя особа - ГУ ДКС України у Київській області, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Так, на момент звернення позивача до суду з позовом у цій справі існуюча практика розгляду справ подібної категорії виходила з того, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, тобто протягом 1095 днів. При цьому такий строк слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення. Застосування ж такої практики до спірних правовідносин має наслідком висновок про дотримання позивачем строку звернення до суду.
Однак, як зазначав суд першої інстанції, у подальшому, під час розгляду справи у суді касаційної інстанції правові висновки Верховного Суду та її Великої Палати щодо застосування строків звернення до суду у справах подібної категорії були кардинально змінені та призвели до звуження прав платників податків на стягнення у судовому порядку пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України шляхом обмеження такого права шестимісячним строком звернення до суду.
У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що усталеною є практика Верховного Суду про те, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.
Зокрема, питання наявності підстав вважати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, які пов'язані зі зміною правової позиції Верховного Суду з цього питання було предметом дослідження Верховним Судом у справі № 640/11650/21, за наслідками касаційного розгляду якої було ухвалено постанову від 23 вересня 2021 року. У цій постанові суд касаційної інстанції зазначив, що «у перехідний період для забезпечення реалізації права особи на звернення до суду у вказаних умовах їй має бути забезпечений певний розумний строк, достатній для формулювання правової позиції і вчинення дій з підготовки відповідного позову та його подання до суду. Тобто, новий підхід Верховного Суду у питанні визначення строку звернення до суду з позовами може застосовуватися для нових позовів, поданих після ухвалення постанови від 26 листопада 2020 року, однак, при вирішенні питання поновлення строку звернення з позовом істотне значення мають такі обставини: строк, який сплинув після зміни судової практики і до моменту звернення до суду з позовом; причини, які заважали звернутися до суду з позовом у максимально короткий термін після зміни судової практики; чи є підставі вважати, що позивачем було допущено необґрунтовані зволікання».
Аналогічний підхід було продемонстровано Верховним Судом при розгляді справи № 580/3400/20 (постанова від 27 липня 2021 року) та справи №160/11673/20 (постанова від 22 січня 2022 року).
ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (рішення ЄСПЛ від 27 червня 2000 року у справі "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey), рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" (заява № 3236/03), рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06)).
З аналізу практики ЄСПЛ вбачається, що поновлення строку на оскарження судового рішення може бути обґрунтованим та вважається співвідносним та виправданим стосовно неповного забезпечення принципу правової визначеності, зазвичай, якщо: 1) недотримання строків було зумовлене діями (бездіяльністю) суду попередньої інстанції, зокрема особі не надіслано протягом строку на оскарження судового рішення копію повного тексту рішення суду попередньої інстанції (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" (заява № 8863/06)); 2) пропуск строку на оскарження обумовлений особливими і непереборними обставинами суттєвого та переконливого характеру (рішення ЄСПЛ від 24 липня 2003 року у справі "Рябих проти Росії" (заява № 52854/99); рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" (заява № 32053/13)); 3) відновлення строку необхідне для виправлення фундаментальних недоліків або помилок правосуддя (виправлення серйозних судових помилок) (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95).
У рішенні по справі "Іліан проти Туреччини" ЄСПЛ зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду, у зв'язку з пропуском строку звернення, повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
З огляду на викладені вище факти, колегія суддів вважає, що Верховний Суд не тільки забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, про що зазначено в частині першій статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й забезпечує остаточне вирішення спору як суд останньої інстанції, адже саме рішення Верховного Суду гарантують дотримання принципу правової визначеності (Верховний Суд постановляє остаточні судові рішення, які не можуть ставитися під сумнів). Крім того, на відміну від судів першої та апеляційної інстанцій, саме Верховний Суд наділений правом відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду.
Необхідність відступити від висновку, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені й аргументовані.
Обґрунтованими підставами для відступлення від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміни в правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики щодо застосування норм права тощо.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
Водночас суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Така правова позиція була викладена, зокрема, Верховним Судом у постанові від 26.11.2020 у справі № 500/2486/19.
У постанові від 30 червня 2022 року у справі № 1.380.2019.004460 Верховний Суд зауважив, що «задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики».
Слід зазначити, що при оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії» та інші).
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Верховний Суд у постанові від 22.06.2021 у справі №120/5780/20-а (ЄДРСРУ № 97806556) зазначив, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Враховуючи викладене, колегія суддів зауважує, що станом на момент звернення позивача до суду існуюча практика Верховного Суду (яка є обов'язковою для врахування судами нижчих інстанцій згідно положень КАС України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів») безумовно свідчила про те, що позовні вимоги про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України можуть бути заявлені протягом 1095 днів, а цей строк слід обчислювати з наступного дня після її фактичного погашення.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про наявність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом.
На підставі вищенаведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Всі наведені апелянтом доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Л.В. Губська
Є.І. Мєзєнцев