Справа № 620/7841/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
12 березня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Губська Л.В.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року по справі за адміністративним позовом Заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави до Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
Заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави (далі- позивач) до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не вжиття заходів по оформленню права власності на захисну споруду цивільного захисту НОМЕР_1, вартістю 3300319,02 грн, що знаходиться по АДРЕСА_1;
- зобов'язати Новобілоуську сільську раду оформити право комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту НОМЕР_1, вартістю 3300319,02 грн, що знаходиться по АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Новобілоуською сільською радою право власності на спірний об'єкт нерухомості не оформлено, що свідчить про бездіяльність органу місцевого самоврядування в частині оформлення прав на майно, яке знаходиться на його території та забезпечення раціонального використання об'єктів нерухомості шляхом збереження фонду захисних споруд цивільного захисту, а відтак вимагає втручання органів прокуратури.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року даний позов задоволено повністю.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що правовстановлюючих документів на спірний об'єкт цивільного захисту НОМЕР_1, площею 504,76 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташована у підвальному приміщенні КЗ «Чернігівський центр медико санітарної допомоги» Чернігівської районної ради, Новобілоуською сільською радою Чернігівського району не оформлено, чим допущено протиправну бездіяльність.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову - відмовити повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом зроблено хибні висновки «що захисна споруда цивільного захисту № НОМЕР_1, площею 504,76 кв.м., що розташована у підвальному приміщенні КЗ «Чернігівський центр медико санітарної допомоги» Чернігівської районної ради, до складу нежитлового приміщення загальною площею 1144,6 кв.м., на яке відповідачем зареєстровано право власності, не входить.», які не кореспондуються з матеріалами справи. Зокрема, вказує, що на вимогу суду Новобілоуською сільською радою було надано експлікацію приміщень, що є складовою Технічного паспорту нежитлового? приміщення загальною площею 1144,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. З наданих суду матеріалів вбачається, що площа укриття (підвал) складає 529,3 кв.м. (сторінка 61 експлікації), приміщення по І поверху 384,9 кв.м. (сторінка 63 експлікації), приміщення по II поверху 230,4 кв.м. (сторінка 64 експлікації). Разом 529,3+384,9+230,4= 1144,6. А тому незрозуміло, на чому ґрунтується висновок суду про те, що укриття не входить до загальної площі нежитлового приміщення амбулаторії.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, Чернігівською окружною прокуратурою в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вивчено стан додержання вимог законодавства при організації цивільного захисту населення шляхом збереження фонду захисних споруд цивільного захисту.
Встановлено, що на території Новобілоуської сільської ради а саме в АДРЕСА_1, розташоване КЗ «Чернігівський центр медико санітарної допомоги» Чернігівської районної ради, у підвальному приміщенні якого розташована захисна споруда цивільного захисту НОМЕР_1, площею 504,76 кв.м., місткістю 300 осіб.
Захисна споруда є частиною будівлі амбулаторії загальної практики сімейної медицини в с. Редьківка. Дана будівля передана у 2021 році до комунальної власності Новобілоуської сільської ради.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.04.2023 (а.с.12-14) та від 09.06.2023 (а.с.15-17) право власності на захисну споруду цивільного захисту населення НОМЕР_1 не зареєстровано.
Згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості (а.с. 23-25) від 02.05.2023 вартість вказаного об'єкту становить 3300319,02 грн.
Вважаючи, що дана бездіяльність Новобілоуської сільської ради Чернігівського району щодо не вжиття заходів по оформленню права власності на захисну споруду цивільного захисту НОМЕР_1, вартістю 3300319,02 грн, що знаходиться по АДРЕСА_1 є протиправною та потребує приведенню у відповідність до вимог законодавства, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до вимог частини 3-5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІІ «Про прокуратуру» (далі - Закон) встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У відповідності до норм вказаного Закону прокурор одержує передбачену законом можливість захищати права та інтереси не конкретного державного органу, а дещо абстрактні «інтереси держави», що в широкому сенсі можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів і являти собою потребу в здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих, зокрема, на гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, а також охорону землі, лісів, водойм як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, в тому числі, й територіальних громад.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 вказав, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Частиною першою статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - також - Закон) визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Згідно з ч.5 ст. 16 Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно зі ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Відповідно до статті 2 Закону України « Про оборону України» оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройної агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час, серед іншого, включає: забезпечення готовності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту об'єктів критичної інфраструктури до виконання завдань цивільного захисту в особливий період, зокрема у воєнний час, з урахуванням норм міжнародного гуманітарного права.
У пункті 14 статті 2 Кодексу цивільного захисту України визначено, що захисні споруди цивільного захисту - інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу цивільного захисту України суб'єктами забезпечення цивільного захисту є центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання, громадські організації.
Пунктами 1, 8 статті 7 Кодексу цивільного захисту України унормовано, що принципами цивільного захисту, серед іншого є: гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров'я та власності, а також виконання у воєнний час норм міжнародного гуманітарного права; відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту.
Згідно частини 2 статті 32 Кодексу цивільного захисту України захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту і належать до засобів колективного захисту.
Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню) (частина 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України).
Відповідно до частини 1 статті 36-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема: виконання вимог законодавства щодо визначення потреби, створення, використання, утримання, реконструкції та ведення обліку фонду захисних споруд цивільного захисту територіальної громади, здійснення контролю за станом утримання таких споруд та готовності їх до використання за призначенням та підтримкою в належному технічному стані.
Статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормовані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища зокрема і щодо здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом.
Законом № 1952-VI (надалі також - Закон № 1952-VI) врегульовано відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.
За визначенням статті 2 Закону № 1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1952-VI загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом; відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина 2 статті 3 Закону № 1952-VI).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №1952-VI державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності.
Відповідно до ч.3 ст.3 вказаного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону №1952-VI у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі
Так, матеріалами справи підтвердженно, що внаслідок проведеної сільською радою роботи 03.07.2023 було зареєстровано право власності за Новобілоуською територіальною громадою на об'єкт комунальної власності нежитлове приміщення - будівлю амбулаторії загальної практики медицини в АДРЕСА_1 на підтвердження чого надано копію витягу з Державного реєстру речових прав, де вказано про зареєстроване право власності на нежитлове приміщення загальною площею 1144,6 кв.м. (а.с.73-74).
У той же час, на вимогу суду першої інстанції відповідачем надано Експлікацію приміщень, що є складовою Технічного паспорту нежитлового приміщення загальною площею 1144,6 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, згідно якого судом встановлено, що захисна споруда цивільного захисту НОМЕР_1, площею 504,76 кв.м., що розташована у підвальному приміщенні КЗ «Чернігівський центр медико санітарної допомоги» Чернігівської районної ради, до складу нежитлового приміщення загальною площею 1144,6 кв.м., на яке відповідачем зареєстроване право власності, не входить.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає свою увагу, що відповідно до Паспорту протирадіаційного укриття НОМЕР_1 та Технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) «Протирадіаційне укриття» №40 місцем розташування об'єкту вказано - АДРЕСА_1, амбулаторія. Однак, відповідач надає суду докази реєстрації права власності за Новобілоуською територіальною громадою на об'єкт комунальної власності нежитлове приміщення - будівлю амбулаторії загальної практики медицини, розташоване за адресою АДРЕСА_1.
Також відповідно до Технічного паспорту нежитлового приміщення загальною площею 1144,6 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що площа укриття (підвал) складає 529,3 кв.м. (сторінка 61 експлікації), однак відповідно до Паспорту протирадіаційного укриття НОМЕР_1 та Технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) «Протирадіаційне укриття» №40 його площа складає 504, 76 кв.м.
Таким чином, колегія суддів вважає, що правовстановлюючих документів на спірний об'єкт цивільного захисту НОМЕР_1, площею 504,76 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, амбулаторія Новобілоуською сільською радою Чернігівського району не оформлено, чим допущено протиправну бездіяльність.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов'язати Новобілоуську сільську раду оформити право комунальної власності на захисну споруду цивільного захисту НОМЕР_1, вартістю 3300319,02 грн, що знаходиться по АДРЕСА_1.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Новобілоуської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 12 березня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Л.В. Губська
Є.І. Мєзєнцев