П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/6593/23
Категорія: 111010000 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Дата складання повного тексту: 04.01.2024 р.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Бітова А.І.
суддів - Лук'янчук О.В.
- Ступакової І.Г.
у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління (далі - ГУ) ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС в Одеській області №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 37 788,74 грн. відносно ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що оскаржувану вимогу №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року про сплату недоїмки з єдиного внеску на суму 37 788,74 грн. позивач не отримував. Лише 20 березня 2023 року на адвокатський запит відповідач повідомив про податковий борг позивача на суму 37 788,74 грн, однак копію вказаної вимоги не долучив.
Крім того, ГУ ДПС в Одеській області повідомило, що оскаржувана вимога була направлена на адресу: АДРЕСА_1 , однак позивач з 01 квітня 2011 року по теперішній час зареєстрований за іншим адресом, а саме, АДРЕСА_2 . Відтак, оскаржувана вимога не була направлена за адресою реєстрації позивача і тому не була ним отримана, що підтверджується відповідачем про її повернення 17 квітня 2021 року із зазначенням причин невручення адресат відсутній за адресою проживання.
При цьому, позивач вказував, що вимога №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року містить дату набрання чинності 14 червня 2022 року, проте повинна була набрати чинності протягом 10 календарних днів з дня надходження (отримання) вимоги про сплату боргу, тобто 28 квітня 2021 року, що свідчить про сплив строку більш, як на рік, що суперечить п.п.4, 5 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Крім того, позивач зазначав, що з відповіді Першого Малиновського ВДВС у місті Одеси Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) йому стало відомо про перебування на примусовому виконанні двох виконавчих провадження №68058508 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27083-51У від 15 листопада 2018 року у розмірі 15 819,54 грн. та виконавче провадження №70069012 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року у розмірі 37 788,74 грн.
А відтак, вважав, що відповідач, формуючи та узгоджуючи вимогу №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року зобов'язаний був врахувати попередню вимогу №Ф-27083-51У від 15 листопада 2018 року у розмірі 15 819,54 грн, яка вже знаходилась на виконанні в органах державної виконавчої служби, чим утворив надмірний тягар для позивача щодо перебування на примусовому виконанні вимоги у загальній сумі 53 608,28 грн., яка є очевидно протиправною. Вищевказане свідчить, що відповідачем була порушена внутрішньовідомча процедура узгодження та розрахунків оскаржуваної вимоги, оскільки приймаючи та узгоджуючи вимогу №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року, відповідач безпідставно та у незаконний спосіб збільшив суму податкового зобов'язання позивача на суму 15 819,54 грн.
Позивач зазначав, що не відмовляється від своїх податкових зобов'язань, але вимоги відповідача є неприйнятними та протиправними, з огляду на суму податкового боргу, що перебуває на примусовому виконанні, а також на дії ГУ ДПС в Одеській області в частині формування та узгодження вимог до ОСОБА_1 , які очевидно не відповідають вимогам чинного законодавства.
Відповідач позов не визнав, вказуючи, що позивач є платником єдиного внеску з 26 січня 2000 року та згідно до вимог п.2 ч.1 ст. 7 та абз.3 ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" фізична особа-підприємець повинен був сплатити єдиний внесок у розмірі 37 788,74 грн., нарахований за 2018-2021 роки. Оскільки станом на 31 січня 2021 року в інтегрованій картці платника рахувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 37 788,74 грн., ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року. Станом на 06 червня 2023 року сума заборгованості позивача з єдиного соціального внеску не погашена, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року ГУ ДПС в Одеській області є обґрунтованою.
Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ГУ ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги:
- у відповідності до п.7 розділу VI Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", якщо протягом наступного базового звітного періоду сума боргу (недоїмки) платника зросла, після проходження відповідних процедур узгодження та оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) подається до органу державної виконавчої служби або до органу Казначейства тільки на суму зростання боргу (недоїмки). Апелянт переконаний у тому, що відповідач, формуючи та узгоджуючи вимогу №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року був зобов'язаний врахувати попередню вимогу №Ф- 27083-51У від 15 листопада 2018 року у розмірі 15 819, 54 грн, яка вже знаходилась на виконанні в органах державної виконавчої служби та формувати оскаржувану вимогу тільки на суму зростання боргу. Апелянт вважає, що оскаржувана вимога №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року має містити суму податкового зобов'язання у розмірі 21 969,2 грн., але ніяк не 37 788,74 грн.
- відповідачем також порушено приписи п.5 розділу VI, Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 "Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Інструкція №449), оскільки оскаржувана вимога Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року повинна була набрати чинності протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги про сплату боргу або з моменту повернення поштового відправлення у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, тобто 28 квітня 2021 року. Але у вимогі відповідача №Ф-27083-51У від 18 лютого 2021 року зазначено дата набрання чинності: 14 червня 2022 року (сплив строку більш як на рік).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Обставини встановлені судом першої інстанції, підтверджені судом апеляційної інстанції та неоспорені учасниками апеляційного провадження:
ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 26 січня 2000 року з основним видом діяльності код КВЕД 45.33.1 - Монтаж систем опалення, вентиляції та кондиціювання повітря. З 26 січня 2000 року є платником єдиного соціального внеску та обліковується в ГУ ДПС в Одеській області (Малиновська ДПІ) за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Старицького, буд. 12/0, ГУР кв.212, що підтверджується ідентифікаційними даними ГУ ДПС в Одеській області.
Згідно витягів з Інтегрованої картки платника податків (далі - ІКП) ОСОБА_1 за платежем 70 71040000 000 "Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність" станом на 31 січня 2021 року сума заборгованості (недоїмка) складає 37 788,74 грн., яка нарахована в автоматичному режимі та становлять за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн., за 2018 у сумі 9 828,72 грн., за 2019 рік у сумі 11 016,72 грн., за 2020 рік у сумі 8 495,30 грн.
18 лютого 2021 року на підставі даних інтегрованої картки платника та згідно ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" позивачу, який здійснює діяльність, як фізична особа підприємець, ГУ ДПС в Одеській області сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27083-51, якою повідомлено, що станом на 04 червня 2021 року заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 37 788,74 грн. у тому числі недоїмка - 37 788,74 грн.
Дана вимога була направлена рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за податковою адресою АДРЕСА_3 та згідно копії Довідки УКРПОШТИ про причини повернення поштового відправлення повернулось до відправника - податкового органу "адресат відсутній за зазначеною адресою".
Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Недоліки оформлення оскаржуваної вимоги не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.
Враховуючи зазначене, а також закріплений Конституцією України обов'язок позивача сплачувати податки і збори та відсутність строку давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, суд дійшов висновку, що відповідач за наявної у позивача недоїмки у кожному кварталі, правомірно прийняв і надіслав вимогу від 18 лютого 2021 року №Ф-27083-51 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 37 788,74 грн., що арифметично зростала через систематичне невиконання позивачем обов'язку з нарахування, звітування і сплати згідно законодавства для застрахованих осіб.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ч.2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, пп.14.1.175 п.14.1 ст. 14, пп.16.1.4 п.16.1 ст. 16, пп.41.1.1 пп.41.1, 41.5 ст. 41, п.57.3 ст. 57 п.58.3 ст. 58 п.87.11 ст. 87 ПК України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 16.1.4 п.16.1 ст. 16 ПК України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, передбачених податковим законодавством.
Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк (п.38.1 ст. 38 ПК України).
Згідно з пп.14.1.175 п.14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений вказаним Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Відтак, статусу податкового боргу набуває лише узгоджена сума грошового (податкового) зобов'язання, не сплачена платником податків у визначений строк.
Відповідно пп.41.1.1 пп.41.1, 41.5 ст. 41 ПК України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених п.п.41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.
Повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.
Згідно п.57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст. 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Відповідно п.58.3 ст. 58 ПК України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу.
За правилами п.87.11 ст. 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
Як вбачається з оскаржуваної вимоги про сплату боргу від 18 лютого 2021 року №Ф-27083-51 з позначкою "У", то у п.5 зазначена дата набрання чинності 14 червня 2022 року, що вказує на те, що пред'явлення вимоги до органу державної виконавчої служби або про направлення узгодженої вимоги платнику.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вищезазначене не може бути самостійною підставою для визнання протиправною і скасування спірної вимоги, адже остання є правомірною по суті виявлених контролюючим органом порушень позивачем вимог законодавства.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивачем не було оскаржено вимогу від 18 лютого 2021 року №Ф-27083-51, проте позовні вимоги сформував щодо узгодженої вимоги від 18 лютого 2021 року №Ф-27083-51 з позначкою "У" як до виконавчого документа.
З урахуванням вищенаведених правових норм та обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію права контролюючого органу на примусове стягнення податкового боргу, у тому числі шляхом звернення до суду, є дотримання таких умов: надіслання платнику податкової вимоги рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи вручення її особисто платнику або його законному чи уповноваженому представникові; сплив строку у 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі №380/783/21.
Щодо доводів позивача про те, що він не проживає за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, про що неодноразово повідомляв відповідача, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно п.45.1 ст. 45 ПК України платник податків-фізична особа зобов'язана визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків-фізична особа може мати не більше однієї адреси.
Відповідно п.1, 2 Розділу ІХ Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків, затвердженому Наказом Міністерства фінансів України від 29 вересня 2017 року №822 фізичні особи - платники податків зобов'язані подавати до контролюючих органів відомості про зміну даних, які вносяться до Облікової картки або Повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання Заяви за формою №5ДР (додаток 12) або Заяви за формою № 5ДРП (додаток 13) відповідно.
Фізичні особи подають зазначені заяви особисто або через представника до контролюючого органу за своєю податковою адресою (місцем проживання), а у разі зміни місця проживання - до контролюючого органу за новим місцем проживання. Фізичні особи, які тимчасово перебувають за межами населеного пункту проживання, подають зазначені заяви особисто або через представника до будь-якого контролюючого органу.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №360/4692/19 та від 17 березня 2021 року у справі №823/1606/17.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на неузгодженість податкової вимоги, оскільки останній належним чином не повідомив свою адресу місцезнаходження.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що саме по собі не дотримання контролюючим органом строків направлення вимоги про сплату боргу не може свідчити про її необґрунтованість та не може звільняти платника податків від обов'язку сплати єдиного соціального внеску.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі №826/12543/17, від 03 грудня 2020 року у справі №440/1256/19 та від 11 лютого 2021 року у справі №160/4023/19
Доводи апелянта про те, що відповідачем тривалий час не реалізовувались повноваження по формуванню та направленню вимоги по сплаті боргу, не думку колегії суддів, не можуть бути підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною, оскільки наведені позивачем обставини жодним чином не спростовують обґрунтованість цієї вимоги в частині встановлення зобов'язань позивача зі сплати ЄСВ і не можуть слугувати підставою для звільнення останнього від обов'язку сплати єдиного соціального внеску, оскільки, як зазначено вище, ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" встановлено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ІКП позивача, відповідачем здійснено обчислення єдиного внеску щоквартально відповідно до абз.3 ч.8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування". Водночас ні Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ні Інструкцією №449 не передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) повинна надсилатись щомісячно або щоквартально.
Також колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що оскаржувана вимога прийнята відповідачем у межах компетенції та в межах строків, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань, з їх форми можна чітко встановити їх зміст, та направлені позивачу у порядку визначеному ст. 42 ПК України.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та є тотожними відзиву на позовну заяву, факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.
Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 12 березня 2024 року.
Головуючий: Бітов А.І.
Суддя: Лук'янчук О.В.
Суддя: Ступакова І.Г.