12 березня 2024 року Чернігів Справа № 620/7675/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Л.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 25 травня 2023 року №8378-7594/К-02/8-2500/23 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснювати із 01 травня 2023 року нарахування та виплачувати підвищення до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік), здійснивши виплату суми заборгованості, яка виникне, однією сумою без урахування постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України №6-р/2018 від 17.07.2018, відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення на підставі статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому вважає протиправною відмову відповідача у виплаті такого підвищення.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 13.06.2023 зупинено провадження у справі №620/7675/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №240/14828/22.
Ухвалою суду від 07.12.2023 заяву позивача задоволено та поновлено провадження у справі №620/7675/23.
Ухвалою суду від 05.02.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою суду від 12.03.2024 продовжено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач дійшов хибного висновку, що із 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, що діяла до 01.01.2015). Зазначає, що оскільки стаття 39 вказаного Закону, в редакції, що діяла до 01.01.2015, та в редакції Закону після 01.01.2016 є однопредметними, то має місце темпоральна (часова) колізія норм, і підлягає застосуванню правило «наступний закон скасовує попередній», а тому будь-які правові підстави для призначення позивачу підвищення до пенсії відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію за віком, що не заперечується відповідачем та підтверджується матеріалами справи /а. с. 27, 32/.
Позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи категорії 3, що підтверджується копією посвідчення, наявного у матеріалах справи /а. с. 29/.
Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області №165 від 02.06.2023 позивач зареєстрований та проживає в селі Глядин Чернігівського району Чернігівської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зони радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення /а. с. 28/.
Згідно з копією трудової книжки, позивач є непрацюючим пенсіонером /а. с. 13-24/.
На заяву позивача про здійснення перерахунку пенсії від 01.05.2023 /а. с. 26/, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області листом від 25.05.2023 повідомило, що частина друга статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення /а. с. 25/.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII).
Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Як встановлено судом, позивач є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, проте нарахування та виплату позивачу вказаного підвищення до пенсії відповідачем здійснено не було.
При вказаних обставинах, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, що порушує право позивача на отримання доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ, яке підлягає судовому захисту.
Згідно підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 затверджено Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок №1210), та доручено Пенсійному фонду України забезпечити здійснення перерахунку пенсій, призначених особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до набрання чинності цією постановою, за матеріалами пенсійних справ.
Відповідно до пункту 15 Порядку №1210, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах: тим, що проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, - 13,2 гривні; тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 гривні; тим, що проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю, - 5,2 гривні.
Зазначені положення Закону України від 28.12.2014 №79-VІІІ неконституційними не визнавалися, положення постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210 є також чинними.
У Рішенні від 25.01.2012 №3-рп/2012 Конституційний Суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
З ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28.12.2014 №76-VІІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом України від 04.02.2016 №987-VIII. Тому стаття 39 Закону №796-ХІІ із 17.07.2018 має такий зміст: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
В іншій частині стаття 39 Закону №796-ХІІ діє у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII.
Статтею 67 Закону №796-ХІІ установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
При цьому рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, а Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
Таким чином, позивач відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ в редакції до 01.01.2015.
Вказана справа відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18), а саме: позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; позивач є непрацюючим пенсіонером; відповідачем є відповідне управління ПФУ; предметом спору є нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у редакції, чинній до 01.01.2015.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду, за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Щодо визначення розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення в розрізі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ, який передбачає застосування з 01.01.2017 в якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд зазначає таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, яка в силу статті 291 КАС України обов'язково має застосовуватись судом, була висловлена правова позиція, згідно з якою позивач має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії саме у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Верховний Суд в ухвалі від 24 травня 2022 року у справі №240/42082/21 звернув увагу, що відступу від наведеної вище правової позиції суду касаційної інстанції не відбувалось, а процесуальний закон не наділяє такими повноваженнями суд першої інстанції.
Щодо позовних вимог у частині здійснення виплати суми заборгованості, яка виникне однією сумою без урахування постанови КМУ від 22.08.2018 №649, суд зазначає, що кількість платежів у межах однієї суми коштів не порушує прав особи на соціальний захист у формі пенсійного забезпечення, адже метою судового захисту є спонукання суб'єкта владних повноважень до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що полягає у проведенні розрахунку за всією належною до одержання сумою пенсії.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», платежі за пенсійним забезпеченням проводяться за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтями 23 та 116 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 22.08.2018 №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі по тексту - Порядок №649).
Вказаний Порядок визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету (пункт 1 Порядку №649).
Отже, проведення у спірних правовідносинах платежів на виконання рішення суду без застосування процедури попереднього визначення бюджетних призначень суперечить як приписам статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», так і приписам статті 116 Бюджетного кодексу України.
Суд також враховує висновки рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011, яким визначено, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
Крім того, суд зауважує, що нарахування та виплата підвищення до пенсії позивачу за рішенням суду ще не здійснена, а отже на момент розгляду справи у суду відсутні підстави вважати, що права позивача в зазначеній частині вимог будуть порушені. При цьому, судовому захисту підлягають порушені чи оспорювані права, а не права, які можливо/імовірно будуть порушені.
Враховуючи наведене вище правове регулювання, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, викладену листі від 25 травня 2023 року №8378-7594/К-02/8-2500/23 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 з 01 травня 2023 року нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, вул. П'ятницька, 83А,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14005, код ЄДРПОУ: 21390940.
Повний текст рішення суду виготовлений 12 березня 2024 року.
Суддя Л.О. Поліщук