Справа № 560/18779/23
іменем України
12 березня 2024 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 у якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 20.05.23 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за період з 29.01.2020 р. по 20.05.23р. ОСОБА_1 передбачене грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням і процентної надбавки в межах вислуги років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки і раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 роки та раніше виплачених сум;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення та матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань у визначеному розмірі за 2019 рік при виключенні його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у визначеному розмірі за 2019 рік;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу встановленого для посади начальника юридичної служби з 28.03.2022, строком за 6 (шість) місяців, за час тимчасового виконання обов'язків за посадою згідно розд. ХХ VІ наказу МОУ №260 від 07.06.2018;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 3 28.03.2022 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї вакантної посади та вимог діючого до 20.05.2023 п.4 Постанови №704, строком не більше ніж шість місяців, за час тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою начальника юридичної служби.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначав, що у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалось у заниженому розмірі, а саме військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплати за період з 29.01.2020 р. по 20.05.2023 основних видів грошового забезпечення здійснювалося без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки здійснювалося без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 роки, не нарахована грошова допомога на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення та матеріальна допомога для вирішення соціально - побутових питань у розмірі за 2019 рік, а також не нарахувано та не виплачувалося грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу встановленого для посади начальника юридичної служби з 28.03.2022, строком за 6 (шість) місяців, за час тимчасового виконання обов'язків за посадою. Просив позов задовольнити повністю.
Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву у якому останній просить відмовити в задоволенні позову з підстав, що викладені у поданому відзиві.
У відповіді на відзив позивачем викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.
До суду надійшло клопотання від Військової частини НОМЕР_1 про вступ у справу у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача - військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони країни і Міністерство оборони України в особі Департаменту соціального забезпечення.
Від представника позивача подано заперечення щодо задоволення поданого клопотання.
Суд визначаючись щодо поданого клопотання зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Вступ третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, не має наслідком розгляд адміністративної справи спочатку.
Рішення у справі жодним чином не вплине на права та обов'язки військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони країни і Міністерства оборони України в особі Департаменту соціального забезпечення, отже клопотання представника відповідача про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
До суду від Військової частини НОМЕР_1 подано клопотання про розгляд справи №18779/23 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи те, що дана справа є незначної складності, характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання, в задоволенні клопотання необхідно відмовити.
До суду від представника позивача подано клопотання про витребування доказів.
Суд визначаючись щодо поданого клопотання зазначає наступне.
Відповідно до статті 72 КАС України зазначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 5 статті 77 КАС України, суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на викладене та у зв'язку з тим, що в матеріалах справи місяться всі необхідні докази для вирішення справи, відтак у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів слід відмовити.
До суду від представника військової частини НОМЕР_1 подано клопотання про залишення позову без розгляду.
Вирішуючи вказане клопотання відповідача, суд зазначає, що згідно з рішенням Конституційного Суду України по справі № 1-13/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, а тому вказане клопотання Хмельницького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки задоволенню не підлягає.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини справи.
Наказом Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 23 жовтня 2019 року №14 (по особовому складу) позивача призначено на посаду офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_1 .
24.10.2019 року між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт строком на п'ять років (контракт набрав чинності з 02.12.2019 року).
Згідно припису Теофіпольського РВК №39 від 28.11.2019 року вказано з'явитися 02 грудня 2019 року у 47 арсенал (с. Цвітоха) для проходження військової служби за контрактом.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №289 від 02.12.2019 року позивач з 02.12.2019 року приступив до виконання своїх службових обов'язків на посаді офіцера юридичної служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2023 № 272 позивача призначено на посаду в іншу військову частину та 19.09.2023 виключено із списків особового складу та знято із усіх видів забезпечення.
Наведені обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу встановлено постановою Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704).
Станом на час прийняття Постанови №704, пункт 4 зазначеної постанови передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
В Додатках 1 та 14 до Постанови № 704 у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти. Вказані Додатки також мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Тобто, вказані додатки до пункту 4 Постанови №704 дублювали положення пункту 4 Постанови №704 в частині зазначення розрахункової величини - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
З 24 лютого 2018 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24 лютого 2018 року змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
Однак зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не було приведено у відповідність з нормою пункту 4 цієї Постанови.
Проте, не приведення Кабінетом Міністрів України приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704 у відповідність до змін, що були внесені в пункт 4 цієї ж Постанови, не може бути підставою для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням з використанням у якості розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
В подальшому рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, визнано протиправними та нечинними пункти 1, 2 Постанови №103 та зміни до пунктів 5 і додатка 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року №45.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови №704.
Відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704, розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таким чином, пунктом 4 Постанови №704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку посадового окладу, що складає розмір прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного року, але не менше 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року. Тобто, у випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% розміру мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, 50% розміру мінімальної заробітної плати стають розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями.
Зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18 не змінювався.
Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 №1038, яка застосовується з 01.10.2020 внесені зміни до постанов Кабінету Міністрів України, зокрема від 30 серпня 2017 року № 704, а саме примітки до додатка 1 викладено в такій редакції: 1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Посадові оклади осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу встановлюються за 1 - 12 розрядами. Посадові оклади за окремими посадами осіб рядового, сержантського і старшинського (осіб рядового і молодшого начальницького) складу понад 12 тарифний розряд визначаються керівниками державних органів.
Примітки до додатка 14 викладено в такій редакції: 1. Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями генерал-полковник, які присвоєні до 1 жовтня 2020 року, зберігається за ними у розмірах, встановлених законодавством. Виплата військовослужбовцям окладів за військовими званнями старший прапорщик, старший мічман, прапорщик, мічман, старшина, головний корабельний старшина, які присвоєні до 1 жовтня 2020 року, зберігається за ними до завершення проведення переатестації у розмірах, встановлених законодавством.
Разом з цим, примітки за своїм змістом та призначенням є такими, що лише роз'яснюють механізм (формулу) обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 06 вересня 2005 року №870 затверджені Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (далі - Правила №870), які визначають загальні підходи до підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України (постанов і розпоряджень), їх форму, структуру та техніко-юридичні особливості розроблення з урахуванням нормопроектувальної техніки.
За змістом пункту 20 вказаних Правил у структурі проекту положення або іншого нормативно-правового акта, який передбачається затвердити постановою, в окремих випадках допускається, як виняток, застосування примітки (зноски) без нормативних положень.
Положеннями п.2.16 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, також передбачено, що включення до нормативно-правових актів приміток не допускається, за винятком випадків, якщо необхідно дати визначення будь-якого суміжного поняття або помістити короткий коментар, що допоможе точніше зрозуміти положення, викладені в структурній одиниці нормативно-правового акта. Примітки не повинні містити норм права.
Тобто, примітка до нормативно-правового акту носить інформаційний характер та не може містити норм права.
Крім того, пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII були чинними як на дату прийняття Постанови №704, так і станом на 29 січня 2020 року, неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова №704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, суд приходить до висновку, що при розв'язанні колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VIII та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
При цьому, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, - пункт 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не вбачає правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №240/11952/19, у справі № 200/3774/20-а.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3757/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі № 200/3774/20-а, від 11 лютого 2021 року у справі №240/11952/19, від 14 квітня 2021 року у справі №240/12309/20.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі № 826/9052/18 було викладено висновки про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», що додатково свідчить про неможливість застосування п.4 Постанови №704 в редакції Постанови № 103.
При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на актуальну позицію викладену Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.
Так, у цьому рішенні суду зроблено наступні висновки: з 01.01.2020 положення п. 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів; через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування п. 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Разом з тим, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
На підставі викладених вище висновків Верховного Суду, суд дійшов висновку, що оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін, внесених Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням за відповідною посадою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного (2020, 2021, 2022, 2023) років.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача з 02.12.2019 такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно.
Вказана правова позиція суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року справа №440/6017/21 та від 12 вересня 2022 року справа № №500/1813/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються судом під час вирішення цього спору.
Таким чином, за період з 02.12.2019 і до 19.05.2023 відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини.
Враховуючи те, що 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», та те, що з 01.01.2017 мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, то за період з 02.12.2019 по 31.12.2022 позивач мав право на нарахування грошового забезпечення з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року, а за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 (а не 20.05.2023 як помилково вказує позивач) з врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року, з урахуванням виплачених сум.
Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови №704, надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно з п.п. 1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).
Відповідно до п. 1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Як передбачено п.7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Таким чином, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу в заниженому розмірі грошового забезпечення в період з 29.01.2020 по 19.05.2023, (а не 20.05.2023 як помилково вказує позивач) суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, роки, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідних календарних років, є протиправними.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік у розмірі місячного грошового забезпечення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у визначеному розмірі за 2019 рік суд зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 10 - 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зазначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році.
Зважаючи на викладене, судом встановлено, що позивача наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.12.2019 №289 прийнято ОСОБА_1 на посаду офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_1 та приступив до виконання обов'язків за посадою з 02.12.2019 року.
Судом встановлено, що позивач приступив до виконання своїх посадових обов'язків 02.12.2019 року, відтак місяць служби останнього був неповним, а тому відсутні правові підстави для надання йому щорічної основної відпустки за 2019 рік.
Також суд зазначає, що із рапортом про надання щорічної основної відпустки за 2019 рік, позивач до командування військової частини НОМЕР_1 не звертався, що підтверджується довідкою яка міститься в матеріалах справи.
Відтак, права на отримання грошової допомоги на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік позивач теж не набув.
Зважаючи на викладене, в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 з 28.03.2022 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї вакантної посади та вимог діючого до 20.05.2023 п.4 Постанови №704, строком не більше ніж шість місяців, за час тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою начальника юридичної служби, суд зазначає наступне.
Виплата грошового забезпечення за час тимчасового виконання обов'язків за посадою регулюється розділом XXVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018№ 260(далі Порядок № 260).
Згідно з пунктом 1 розділу XXVI Порядку № 260 військовослужбовцям, які допущені в установленому порядку до тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою, безперервно виконували обов'язки за цією посадою 30 календарних днів і більше, грошове забезпечення виплачується з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї вакантної посади, строком не більше ніж шість місяців.
Військовослужбовцям, допущеним в установленому порядку до тимчасового виконання обов'язків за невакантною посадою, безперервно виконували обов'язки за цією посадою 30 календарних днів і більше, грошове забезпечення виплачується з урахуванням посадового окладу, встановленого для цієї посади, строком не більше ніж чотири місяці, крім випадків тимчасового виконання обов'язків за посадами:
військовослужбовців, які направлені за кордон без виключення зі списків особового складу військових частин, - до одного року;
військовослужбовців, які відряджені до інших військових частин або направлені у відрядження в райони ведення бойових дій (виконання бойових завдань), проведення антитерористичних операцій або операції об'єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, а також для здійснення заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, - на період такого відрядження;
військовослужбовців, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показаннями), - на період такої відпустки.
Після закінчення вищезазначених строків тимчасового виконання обов'язків на посадах або прийняття рішення про повернення до виконання обов'язків за основною посадою військовослужбовцям виплачується грошове забезпечення за основною посадою.
Виплата грошового забезпечення за тимчасове виконання обов'язків за посадами здійснюється на підставі відповідного наказу командира (пункт 3 розділу XXVI Порядку № 260).
Згідно з пунктом 5 розділу XXVI Порядку № 260 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, які обіймають посади начальників штабів, заступників командирів (начальників) військових частин (установ, організацій) і начальників усіх найменувань, за тимчасове виконання обов'язків за невакантними посадами безпосередніх командирів (начальників) не здійснюється.
Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28.03.2022 №72 у якому зазначено, що старшого лейтенанта юстиції ОСОБА_1 , офіцера юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , допустити до тимчасового виконання обов'язків за посадою начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що з 28 березня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Однак, у матеріалах справи відсутній наказ про виплату грошового забезпечення за тимчасове виконання обов'язків за посадами, як це передбачено пунктом 3 розділу XXVI Порядку № 260.
З цього випливає, що виплата грошового забезпечення за тимчасове виконання обов'язків за посадами належить до виключних повноважень командира у які суд втручатися не вправі.
Тому у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази на підтвердження правомірності дій та докази, долучені в обґрунтування позову, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову відповідно до вищенаведених мотивів.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити за період з 29.01.2020 р. по 19.05.2023р. ОСОБА_1 передбачене грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням і процентної надбавки в межах вислуги років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 роки, з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 роки.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 роки, з урахуванням виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Судові витрати в порядку статті 139 КАС України розподілу між сторонами не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )
Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )
Головуючий суддя І.І. Тарновецький