Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
13.03.2024 р. справа №520/38323/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації)
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033.
Аргументуючи цю вимогу, зазначив, що належний заявнику об”єкт нерухомого майна повинен звільнятися від справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на підставі п.п. «є» п.п.266.2.2. ст.266 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 28.12.2014р. №71-VIII.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову, зазначив, що податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033 було скасовано рішенням Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 26.01.2024р. №272/20-40-24-05-02.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, відомі учасникам спору і у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів відносно таких відомостей, строки подачі процесуальних документів збігли, завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився - ІНФОРМАЦІЯ_1 , належить до громадянства України, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником нежитлової будівлі літ. «А-2» загальною площею 635,6 кв.м. за адресою - АДРЕСА_1 (далі за текстом - Об”єкт), пройшов визначену законодавством процедуру державної реєстрації суб”єктів господарювання, набув правового статусу фізичної особи - підприємця, за 2021р. подавав до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця.
Згідно із складеним 23.08.2005р. технічним паспортом на виробничий будинок Об”єкт в істотній питомій вазі складається з виробничих приміщень.
17.05.2023р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді Об'єкту було прийнято податкове повідомлення-рішення №0038402-2405-2033 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2021р. у розмірі 38.136,00грн.
Податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033 було скасовано рішенням Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 26.01.2024р. №272/20-40-24-05-02.
Стверджуючи про невідповідність закону означеного правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень з мотивів використання будівлі промисловості у межах власної господарської діяльності, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом, і тому до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
З 01.01.2011р. порядок виконання приватною особою податкового обов'язку, а також обсяг та зміст повноважень адміністративних органів в галузі справи контролю за податковою дисципліною і порядок реалізації контролюючими органами процедури застосування міри юридичної відповідальності до осіб, котрі скоїли податкові правопорушення, визначений, насамперед, нормами Податкового кодексу України.
Так, за правилом п.п. 54.3.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов'язань з окремого податку або збору та/або іншого зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З 01.01.2015р. таким законом відносно податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є положення ст.266 Податкового кодексу України.
Так, згідно з п.266.1.1 ст.266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Пунктом 266.2.1 ст.266 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а у силу положень п.п. 266.3.1 ст. 266 цього ж кодексу базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилом п.266.5.1 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, для справляння податку у порядку ст.266 Податкового кодексу України визначальними кваліфікуючими ознаками кожного окремого об'єкту нерухомого майна як об'єкту стягнення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є: 1) фізичне існування об"єкта як речі матеріального світу та функціонування цього об"єкта як прийнятої в експлуатацію будівлі; 2) тип об"єкта (тобто категорія будівлі) як за первісним призначенням, так і за реальним використанням; 3) місце розташування об'єкта (тобто поштова адреса будівлі), 4) площа об'єкта, 5) існування у конкретного суб"єкта права (громадянина чи юридичної особи) речових прав на об'єкт.
Пунктами 14.1.129 та 14.1.129.1 Податкового кодексу України об'єкти житлової та нежитлової нерухомості розмежовані законодавцем за категоріями і саме у залежності від конкретної категорії об'єкта згідно з рішенням органу місцевого самоврядування застосовується певна ставка податку.
Відповідно до положень п.п.266.3.2 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом п.п.266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (п.п.266.6.1 ст.266 Податкового кодексу України).
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що рішенням Харківської міської ради від 21.01.2015р. №1793/15 (із змінами та доповненнями) було затверджено у новій редакції Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі за текстом - Положення №1), згідно з п.п.1.2.1 якого об'єкти житлової нерухомості - будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. 1.2.1.1. Будівлі, віднесені до житлового фонду, поділяються на такі типи: а) житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості. Житловий будинок садибного типу - житловий будинок, розташований на окремій земельній ділянці, який складається із житлових та допоміжних (нежитлових) приміщень; б) прибудова до житлового будинку - частина будинку, розташована поза контуром його капітальних зовнішніх, стін, і яка має з основною частиною будинку одну (або більше) спільну капітальну стіну; в) квартира - ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання; г) котедж - одно-, півтораповерховий будинок невеликої житлової площі для постійного чи тимчасового проживання з присадибною ділянкою; ґ) кімнати у багатосімейних (комунальних) квартирах - ізольовані помешкання в квартирі, в якій мешкають двоє чи більше квартиронаймачів; 1.2.1.2. садовий будинок - будинок для літнього (сезонного) використання, який в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків; 1.2.1.3. дачний будинок - житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку.
Відповідно до п.п.1.2.2 Положення №1 об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Положення №1 було додатком до рішення Харківської міської ради від 12.01.2011р. №126/11 із доповненнями та змінами.
У подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17), згідно з п.5 Додатку №1 до якого, станом на 01.01.2018р. було установлено такі ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Також у подальшому ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було деталізовано рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017р. №542/17 (далі за текстом - рішення Міської ради №542/17) п.5 додатку 1 до якого станом на 01.01.2019р. встановлено такі ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) виключений; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
При цьому, у п.4 рішення Міської ради №542/17 указано, що це рішення набирає чинності з 01.03.2017р.
Пунктом п.5 рішення Міської ради №542/17 передбачено визнати з дня набрання чинності цим рішенням таким, що втратило чинність, рішення 4 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 12.01.2011р. № 126/11 "Про врегулювання питань справляння податків на території міста Харкова відповідно до норм Податкового кодексу України".
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 10.12.2021р. по справі №0940/2301/18: 1) терміни «оприлюднення» та «опублікування» не є синонімами та мають різний зміст і правове навантаження; 2) термін «оприлюднення» має більш широке значення порівняно із терміном «опублікування» та включає у себе різні передбачені законом способи донесення публічної інформації, у тому числі змісту нормативно-правового акту, до відома широкого кола осіб, зокрема, шляхом її розміщення на офіційному веб-сайті відповідного суб'єкта нормотворення, опублікування у офіційних друкованих виданнях, друкованих засобах масової інформації тощо; 3) відносно рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів, які є нормативно - правовим актом, то стосовно таких рішень як у Податковому кодексі України, так і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або будь-якому іншому акті законодавства, відсутня конкретизація способу їх оприлюднення, а також не регламентовано обов'язок опубліковувати ці рішення у офіційних друкованих виданнях та/або у друкованих засобах масової інформації відповідних рад, у місцевих друкованих засобах масової інформації; 4) на відносини, пов'язані із порядком та способом офіційного оприлюднення нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування, зокрема й з питань оподаткування місцевими податками та зборами, які не можуть залишатись неврегульованими, можливо поширити дію частини п'ятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» і статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», якою встановлено обов'язковість опублікування нормативно - правових актів органів місцевого самоврядування на офіційному веб-сайті (у разі наявності такого інформаційного ресурсу); 5) За змістом статті 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у тому числі нормативно-правового характеру, підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації», статтею 15 якого встановлено обов'язок оприлюднення розпорядниками своїх нормативно - правових актів невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів з дня їх затвердження. Ця ж стаття Закону України «Про доступ до публічної інформації» у імперативній формі визначає, що у разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.
Згадане вище рішення Міської ради №542/17 було оприлюднено на офіційному веб-сайті Харківської міської ради у мережі Інтернет, а тому підлягає кваліфікації у якості офіційно оприлюдненого та обов'язкового до застосування підзаконного нормативно-правового акту локальної дії за відсутності колізій із актами права вищої юридичної сили.
Суд зауважує, що національним законом України не визначено процедури та механізму кваліфікації об'єкту нерухомого майна у цілях справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема як будівлі промисловості, складу, готельної будівлі, торгівельної будівлі тощо.
Тому, з огляду на положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серков проти України" (заява № 39766/05) та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та № 37943/06), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника - приватної особи є кваліфікація об'єкту нерухомого майна за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, технічного паспорту на будинок або відповідного правочину (за яким об'єкт було набуто у власність), а не за свавільним розсудом адміністративного органу.
За приписами локального нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за реально існуючі як фізичні речі матеріального світу у 2021р. об'єкти нерухомого майна - будівлі чи приміщення у розмірі 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв. м. нерухомості справляється у місті Харкові з готельних будівель, з офісних будівель, з торговельних будівель.
Відповідно до ст.8 Закону України від 15.12.2020р. №1982-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021р. складав - 6.000,00грн.
Як з'ясовано судом, розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в оскарженому податковому повідомленні - рішенні стосовно Об”єкту був обчислений суб”єктом владних повноважень саме із використанням ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1% мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2021р. за 1 кв.м. нерухомості.
Згідно з п.55.1 ст.55 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Підпунктом 266.7.3 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що у разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за своєю податковою адресою платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
У ході розгляду справи судом достеменно з'ясовано, що податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033 було скасовано рішенням Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 26.01.2024р. №272/20-40-24-05-02.
Оскільки рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 26.01.2024р. №272/20-40-24-05-02 не є предметом судової перевірки у справі №520/38323/23 за критеріями ч.2 ст.2 КАС України, то причини і обставини скасування суб”єктом владних повноважень податкового повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033 не входять до предмету доказування у даному спорі, а відтак, не здобуваються, не досліджуються та не оцінюються судом.
За правилами п.60.1.2 ст.60 Податкового кодексу України податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033 у межах спірних правовідносин втратило юридичну силу і не може бути кваліфіковано у якості діючого рішення суб”єкта владних повноважень, котре підлягає скасуванню унаслідок постановлення відповідного судового акту.
Стосовно посилання заявника на п.п. «є» п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, де указано, що не є об”єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, суд зазначає наступне.
Згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 17.001.2024р. у справі №520/2239/21: для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підприємство повинне бути підприємством промисловості, класифікуватись за видом діяльності як промислове підприємство, також повинне використовувати будівлі, щодо яких існують спірні питання щодо їх оподаткування, безпосередньо для виробництва промислових товарів, використовувати у своїй діяльності; Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику; При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб'єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості; Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу «будівлі промисловості», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування; Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції; Установлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку, пункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва; Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме «будівлі промисловості», тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду; Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Також питання правомірності донарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, власнику нежитлового приміщення, що віднесене до будівель промисловості, та можливість застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України до будівлі, яка, хоч і віднесена до будівель промисловості згідно з правовстановлюючими документами, однак не використовується у виробничому процесі промислових підприємств, - отримало правову оцінку у рішенні Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (справа №820/3556/17).
У подальшому висновки касаційного суду у справі №820/3556/17 були застосовані Верховним Судом у постановах: від 25 лютого 2020 року (справа №0940/1708/18); від 5 березня 2020 року (справа №825/1625/17), від 1 квітня 2020 року (справа №120/4261/18-а), від 21 жовтня 2020 року у справі № 806/2686/18, від 11 листопада 2020 року у справі №826/6647/17 тощо.
Однак, у зв”язку із втратою юридичної сили оскарженим податковим повідомленням - рішенням Головного управління Державної податкової служби у Харківській області як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України від 17.05.2023р. №0038402-2405-2033 і припиненням існування цього рішення суб”єкта владних повноважень як реально існуючої речі матеріального світу суд не знаходить підстав для дослідження обставин спірних правовідносин на предмет існування підстав для застосування положень п.п. «є» п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України та відповідних висновків постанов Верховного Суду.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
З положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що у ході розгляду справи суб”єкт владних повноважень довів подію прийняття ГУ ДПС у Харківській області рішення від 26.01.2024р. №272/20-40-24-05-02 про скасування оскарженого податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.05.2023р. №0038402/2405-2033.
Таким чином, оскарженого заявником правового акту індивідуальної дії суб”єкта владних повноважень у якості окремої речі матеріального світу не існує, що унеможливлює порушення цим рішенням будь-яких прав (інтересів) заявника та є підставою для відмови у позові.
Суд повторно зауважує, що причини вчинення суб”єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу скасування повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.05.2023р. №0038402/2405-2033, процедура прийняття суб”єктом владних повноважень рішення про скасування повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.05.2023р. №0038402/2405-2033, обставини винесення ГУ ДПС у Харківській області будь-якого нового рішення з приводу справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відносно Об”єкту за 2021р. жодного юридичного значення для правильного вирішення даного спору не мають, позаяк не входять до предмету доказування, а тому відповідні докази не витребовуються, не досліджуються та не оцінюються судом у межах даного спору.
Згідно з п.8 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Оскільки матеріали справи не містять беззастережних та неспростовних доказів на підтвердження того, що прийняття ГУ ДПС у Харківській області рішення від 26.01.2024р. №272/20-40-24-05-02 про скасування податкового повідомлення - рішення ГУ ДПС у Харківській області від 17.05.2023р. №0038402/2405-2033 є виправлення раніше допущених недоліків (вад, похибок, помилок) у реалізації суб'єктом владних повноважень управлінської функції контролю за дотримання сучасниками суспільних відносин податкової дисципліни, то суд не знаходить підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), вичерпно реалізував існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини; надав розгорнуту оцінку усім юридично значимим факторам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат у справі належить провести за правилами ст.ст.132-143 КАС України.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 132-139, 238, 241-244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Клопотання ГУ ДПС у Харківській області як відокремленого підрозділу ДПС України про закриття провадження у справі на підставі п.8 ч.1 ст.238 КАС України - залишити без задоволення.
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко