Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
12 березня 2024 року № 520/36258/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови нарахувати та виплатити йому компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік у кількості 14 діб за кожен є протиправною та такою, що порушує його права. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 19.12.2023 року адміністративну справу за вищевказаним позовом прийнято до розгляду, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представником відповідача через канцелярію суду було подано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує з підстав його необґрунтованості та недоведеності. Також, представником відповідача вказано, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, врегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. В той же час згідно норм діючого законодавства обов'язковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення, але у наказі, який стосується позивача, не вказано, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку за попередні роки. У встановленому порядку наказ про звільнення, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом проводиться виплата коштів, позивачем оскаржено не було. Отже, представником відповідача вказано, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з положеннями Порядку №260. Також представником відповідача вказано, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до категорії щорічних і надається понад тривалість щорічної відпустки та інших видів відпусток. Вона надається у календарному році, а не за робочий рік, тобто незалежно від стажу роботи. У разі невикористання зазначеної додаткової відпустки, її не можна перенести на наступний календарний рік, не можна продовжити у разі хвороби працівника та не можна ділити на частини. Отже, законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошової індексації.
Отже, суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної поліції України в Харківській області та в подальшому звільнений наказом Головного управління Національної поліції України в Харківській області від 10.09.2019 року №324о/с.
Зі змісту позовної заяви встановлено доводи позивача стосовно того, що при звільненні йому не було нараховано та не було виплачено компенсацію за невикористані основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки та відпустки як учаснику бойових дій. У наказі про звільнення позивача не було зазначено невикористані ним відпустки.
Вважаючи свої права порушеними з приводу вказаного питання позивач через свого представника звернувся до відповідача із запитом з проханням нарахувати компенсацію за невикористані ним основні, додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсацію невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсацію невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсацію невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсацію невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, а всього 191 доба.
Листом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 23.11.2023 року №198аз/119/05/29-2023 позивача було повідомлено про те, що на підставі Закону України «Про Національну поліцію» та наказу МВС № 260-2016, які діяли на момент звільнення позивача грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена. Тобто, Відповідач вважає, що законних підстав для проведення розрахунків грошової компенсації за невикористані відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки немає.
Під час розгляду справи зі змісту наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що відповідно до інформації, яка міститься в довідці за підписом начальника УКЗ ГУНП в Харківській області під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 10.09.2019 ОСОБА_1 щорічні чергові основні а додаткові відпустки за 2015-2018 роки не використав (за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основний та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основний та 14 додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), за невикористану частину щорічної відпустки за 2019 рік при звільненні отримав грошову компенсацію, додаткові оплачувані відпустки, згідно зі ст. 12 п. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 - 2019 роки не використав (по 14 діб за кожен рік окремо).
Також згідно довідки за підписом начальника УКЗ ГУНП в Харківській області під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 10.09.2019 ОСОБА_1 щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2016 рік не використав (невикористана частина 30 діб основної та 13 діб додаткової відпустки), щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2017 рік не використав (невикористана частина 30 діб основної та 14 діб додаткової відпустки), щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2018 рік не використав (невикористана частина 30 діб основної та 15 діб додаткової відпустки), щорічну чергову основну та додаткову відпустки за 2019 рік не використав (невикористана частина 30 діб основної та 15 діб додаткової відпустки).
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно із статтею 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, встановлено Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР).
Згідно із ст.4 Закону № 504/96-ВР встановлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Приписами ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено в Законі України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Так, відповідно до положень ст.59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Згідно із ч.ч. 1 та 2 ст.92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3, 4, 8, 9, 10 та 11 ст.93 Закону № 580-VIII тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Положеннями ст.94 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання) визначено Порядком та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 за № 260 (далі - Порядок № 260).
Так, п. 3 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з положеннями п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 360/1874/20, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Проаналізувавши наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Враховуючи відсутність правового врегулювання даного питання положеннями Закону України "Про Національну поліцію" і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України "Про відпустки".
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Зазначена позиція суду відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі №160/10875/19.
Позивачем у позовній заяві вказано, що станом на час його звільнення з лав Національної поліції України за період з 07.11.2015 по 10.09.2019 щорічні чергові основні та додаткові відпустки за 2015-2018 роки не використав, а саме за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основний та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основний та 14 додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової, а за невикористану частину щорічної відпустки за 2019 рік при звільненні він отримав грошову компенсацію.
Надаючи оцінку вказаному, суд зазначає таке.
З наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що кількість невикористаних позивачем щорічних чергових оплачуваних відпусток за період із 07.11.2015 до 31.12.2018 становить загалом 135 (діб).
Компенсацію за вказану невикористану частину відпустки позивачу нараховано не було.
Враховуючи позицію Верховного Суду, наведену судом вище, обставини того, що позивачу саме при звільненні мала бути виплачена компенсація за невикористану частину відпустки, що в свою чергу включає і період з 07.11.2015 до 31.12.2018 року, суд приходить до висновку про те, що Головним управлінням Національної поліції в Харківській області було допущено протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області відновити порушені права позивача в цій частині.
Також, суд зазначає, що приписами ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Згідно із положеннями ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 листопада 2021 року у справі № 360/1874/20, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій, що знайшло своє відображення у постановах від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20 і від 29 квітня 2021 року у справі № 200/602/20-а.
Так, Верховним Судом зазначено, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12 Закону № 3551-ХІІ.
Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Як було встановлено під час розгляду справи, відповідачем не було нараховано позивачу та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2016 - 2019 роки.
Під час розгляду справи було встановлено, що позивач має право на пільги, визначені законодавством України для учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 06.11.2015 року.
При цьому, до суду не було надано доказів того, що позивачем було використано календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за вказаний період.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016 - 2019 роки, проте відповідачем протиправно не виплачено таку компенсацію позивачу, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб, у зв'язку з чим наявні підстави для зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області відновити порушені права позивача в цій частині.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головне управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5, м. Харків, 61002) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо відмови нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки, починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки починаючи з 2015 по 2018 рік (за 2015 - 3 доби, за 2016 рік - 30 діб основної та 13 діб додаткової, за 2017 рік - 30 діб основної та 14 діб додаткової, за 2018 рік - 30 діб основної та 15 діб додаткової), а також компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік у кількості 14 діб, компенсації невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік у кількості 14 діб.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.