Справа № 420/3324/24
12 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 19 січня 2024 року № 155450004953 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у призначення пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати період роботи з 08 липня 1994 року по 24 листопада 1994 року, з 25 квітня 1995 року по 15 травня 1997 року до загального страхового стажу ОСОБА_1 та призначити пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 15 січня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.01.2024 р. позивач звернулася до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Рішенням від 19.01.2024 р. № 155450004953 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що до страхового стажу не зараховано: період виплати допомоги по безробіттю за час перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.11.1999 р. (запис № 9), оскільки запис до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутній запис про припинення допомоги по безробіттю; також до страхового стажу не зараховано період роботи з 29.10.1993 р. по 16.06.1997 р. за час роботи на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 р. російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., а з 19 червня Україна припинила участь у зазначеній угоді. Позивач вважає свої права порушеними, а рішення відповідача протиправним та такими, що порушують її конституційні права на пенсійне забезпечення, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою від 02.02.2024 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачам п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
06.03.2024 р. відповідач надав відзив на позовну заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказує, що за доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи на території Російської Федерації, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації, на території якої провадилася трудова діяльність. Період виплати допомоги по безробіттю за час перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.11.1999 р. (запис № 9) згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 дата заповнення 15.07.1981 р., підстав для зарахування в страховий стаж відсутні, оскільки запис до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутній запис про припинення допомоги по безробіттю. На підставі наведеного, відповідач вважає відмову позивачу у призначенні пенсії за віком правомірною.
З урахуванням вимог п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, 15.01.2024 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За принципом екстериторіальності дана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, рішенням якого від 19.01.2024 р. № 155450004953 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
За результатами розгляду встановлено, що страховий стаж особи становить 30 років 0 місяців 15 днів.
За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано:
- період виплати допомоги по безробіттю за час перебування на обліку в центрі зайнятості з 01.11.1999 р. (запис № 9) згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 дата заповнення 15.07.1981 р., оскільки запис до трудової книжки внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутній запис про припинення допомоги по безробіттю;
- період роботи з 29.10.1993 р. по 16.06.1997 р. за час роботи на території російської федерації, оскільки з 01.01.2023 р. російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., а з 19 червня Україна припинила участь у зазначеній угоді.
Трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 містить, зокрема наступні записи:
- №№ 7-8, згідно яких позивач у період з 29.10.1993 р. по 16.06.1997 р. на посаді інспектора кадрів у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту;
- № 9, згідно якої позивачу з 01.11.1999 р. розпочата виплата допомоги по безробіттю відповідно до п.15 ст.29 Закону України "Про зайнятість населення".
При цьому, запис про припинення виплати такої допомоги відсутній, а наступний запис № 10 зроблений 01.07.2005 р. у зв'язку із прийняттям позивача на посаду касира в ТОВ "Комфорт-авто".
Згідно архівних довідок № Д-42 від 14.10.2005 р., № Д-09 від 06.02.2012 р., виданих мовою оригіналу "Представительство ОАО Компания "Роснефть" в Ямало-Ненецком автономном округе" Делі С.І. працювала повний робочий день у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту з постійним методом роботи у якості сторожа, розподільника робіт у транспортному виробництві з 08.07.1994 р. (наказ № 92-к від 11.07.1994 р.) по 24.11.1994 р. (наказ №142-к від 23.11.1994 р.), з 25.04.1995 р. (наказ № 36-к від 27.04.1995 р.) по 15.05.1997 р. (наказ № 50-к від 14.05.1997 р.).
Відповідно до архівних довідок № Д-42 від 14.10.2005 р., № Д-09 від 06.02.2012 р., № Д-04/274 від 04.07.2013 р. мовою оригіналу "Пурпейское управление технологического транспорта производственного объединения "Пурнефегаз" неодноразово змінювало назву та реорганізовано з 01.10.2006 р. на підставі рішення позачергового збору акціонерів від 02.02.2006 р.
Згідно довідки № 374 від 05.07.2013 р. наявні відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за червень-листопад 1994 року, січень-лютий, квітень-грудень 1995 року, січень-грудень 1996 року, січень-травень 1997 року. Особові рахунки по заробітній платі на ОСОБА_1 за грудень 1994 року по 1995 рік не збереглися, що підтверджується відповідною архівною довідкою № Д-04/277 від 04.07.2013 р.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22, 64 Конституції України).
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 р., ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п.23 ч.І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004 р. визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який прийнятий на зміну положенням Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Згідно ст.1 Закону № 1788-XII, зокрема, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Отже, позивачу як особі, яка в 2024 році досягла віку в 60 років для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 31 року.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст.62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Вказана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в постановах від 25.04.2019 р. у справі № 497/472/17, від 04.07.2019 р. у справі № 497/198/17.
Як вбачається із позовної заяви, предметом даного спору є страховий стаж позивача у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту. Вирішуючи питання про наявність підстав зарахування останнього до загального страхового стажу позивача, суд зазначає наступне.
Згідно оскаржуваного рішення, відповідачем не зараховано вище вказаний стаж, оскільки він здобутий за час роботи позивача на території російської федерації. Натомість з 01.01.2023 р. російська федерація припинила виконання зобов'язань відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р., а з 19 червня - Україна припинила участь у зазначеній угоді.
Згідно зі ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 р. №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Відповідно до ч.2, 3 ст.6 Угоди, для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до вступу в дію цієї Угоди. Обчислення пенсій здійснюється виходячи із заробітної плати (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно з ч.2,3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, обчислення стажу за період роботи в Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у відповідний період відбувалась трудова діяльність позивача, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Зі змісту трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач працювала у період з 29.10.1993 р. по 16.06.1997 р. на посаді інспектора кадрів у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту.
Записи про періоди роботи позивача в російській федерації, зроблені в трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного товариства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.
Згідно з ст.2 федерального закону російської федерації від 17.12.2001 р. № 173-ФЗ " Про трудові пенсії в російській федерації", страховий стаж - враховувана при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду російської федерації, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.10 федерального закону російської федерації від 17.12.2001 р. № 173-ФЗ " Про трудові пенсії в російській федерації" до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в ч.1 ст.3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені ст.10 та 11 даного федерального закону, до реєстрації громадянина у якості застрахованої особи у відповідності до федерального закону "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджується документами, які видаються в установленому порядку роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами.
При підрахунку страхового стажу періоди роботи та (або) іншої діяльності, передбачені ст.10 та 11 даного федерального закону, після реєстрації громадянина в якості застрахованої особи у відповідності до федерального закону "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджується на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку. (частинами 1, 2 статті 13 федерального закону російської федерації від 17.12.2001 р. № 173-ФЗ "Про трудові пенсії в російській федерації").
Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у федеральному законі російської федерації від 28.12.2013 р. № 400-ФЗ "Про страхові пенсії" (статях 3, 11, 14).
Отже, страховий стаж позивача за спірний період з 29.10.1993 р. по 16.06.1997 р. має бути підтверджений відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку та (або) документами, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації.
Згідно архівних довідок № Д-42 від 14.10.2005 р., № Д-09 від 06.02.2012 р., виданих мовою оригіналу "Представительство ОАО Компания "Роснефть" в Ямало-Ненецком автономном округе" Делі С.І. працювала повний робочий день у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту з постійним методом роботи у якості сторожа, розподільника робіт у транспортному виробництві з 08.07.1994 р. (наказ № 92-к від 11.07.1994 р.) по 24.11.1994 р. (наказ №142-к від 23.11.1994 р.), з 25.04.1995 р. (наказ № 36-к від 27.04.1995 р.) по 15.05.1997 р. (наказ № 50-к від 14.05.1997 р.).
Також довідкою № 374 від 05.07.2013 р. підтверджується нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за червень-листопад 1994 року, січень-лютий, квітень-грудень 1995 року, січень-грудень 1996 року, січень-травень 1997 року. У довідці також зазначено, що зі всіх сум, включених до довідки, відрахування в пенсійний фонд російської федерації здійснені за встановленими тарифами.
Судом встановлено, що жодних документально обґрунтованих сумнівів щодо правомірності видачі довідки та достовірності зазначеної в ній інформації відповідач суду не надав.
Тому, відмова у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи у російській федерації з єдиної підстави, такої як не підтвердження сплати страхових внесків роботодавцем, є протиправною, оскільки покладає на пенсіонера надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем, а не працівником вимог законодавства. Будь-яких доказів, які б свідчили про несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації з вини позивача, суду не подано.
Крім цього, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 р. у справі № 144/669/17, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 01.03.2021 р. у справі № 423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку (обрахунку) пенсії позивача періодів її роботи на такому підприємстві.
Посилання пенсійного органу на Закон України № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (далі - Закон № 2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 р., як основної підстави для не зарахування до страхового стажу періоду роботи на території ррфср, суд вважає необґрунтованими, оскільки положення Закону № 2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022 р.
Оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території цієї держави.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи позивача в російській федерації з 29.10.1993 р. по 16.06.1997 р., а саме в періоди з 08.07.1994 р. по 24.11.1994 р., з 25.04.1995 р. по 15.05.1997 р., що підтверджено належними і допустимими доказами.
Суд наголошує, що право особи на отримання пенсії, як складової частини права на соціальний захист, є її конституційним правом, що гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України. Таким чином, у даному випадку і при обставинах, що склались у зв'язку з вторгненням російської федерації на територію України та військовою агресією по відношенню до громадян України, позивач не може бути позбавлений свого законного права на призначення пенсії через здійснення трудової діяльності в російській федерації.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ч.ч.1, 3 ст.46 Конституції України працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Таким чином, відповідачем під час прийняття рішення від 19.01.2024 р. № 155450004953, яким відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, не враховано усі обставини, що мають значення для призначення даного виду пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком.
Отже, рішення від 19.01.2024 р. № 155450004953 є протиправними та таким, що підлягає скасуванню, а порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання Головного управління ПФУ в Рівненській області зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 08.07.1994 р. по 24.11.1994 р., з 25.04.1995 р. по 15.05.1997 р. у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання призначити пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 15.01.2024 р. про призначення пенсії за віком та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог лише у зв'язку з неправильним визначенням способу поновлення порушеного права позивача, за який судовий збір не стягується, то з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Олександра Борисенка, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Олександра Борисенка, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) від 19.01.2024 р. № 155450004953 про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Олександра Борисенка, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до страхового стажу - з 08.07.1994 р. по 24.11.1994 р., з 25.04.1995 р. по 15.05.1997 р. у Акціонерному товаристві типу "Пурнефегаза" в Пурпейському управлінні технологічного транспорту та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) від 15.01.2024 р. про призначення пенсії за віком й прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м.Рівне, вул.Олександра Борисенка, буд.7, код ЄДРПОУ 21084076) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) судовий збір в сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн.96 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко