Справа № 420/35504/23
12 березня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.11.2023 №155150001657 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 02.11.2023.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в оскаржуваному рішенні Відповідач вказав, що згідно положень пунктів 2-1, 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) в редакції Закону України від 03.11.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі - Закон №2148-VIII) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом №2148 (станом на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статті 52, 54, та 55 Закону №1788-XII.
Позивач вважає таку підставу відмови такою, що не грунтується на приписах закону, оскільки відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Враховуючи вищезазначене, зазначені положення Закону №1788-XII втратили чинність з 04.06.2019.
Так, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні Позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Отже, на день звернення Позивача із заявою від 02.11.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 року (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
Стаж роботи позивача на посадах, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що визначається Постановою №909, підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Відповідно до записів у трудовій книжці та з урахуванням періодів роботи з 15.08.1990 по 11.02.1991, з 26.02.1991 по 12.01.1999, з 15.01.1999 по 26.12.2011, з 26.12.2011 по 17.12.2012, з 18.12.2012 по 26.04.2013, з 03.05.2013 по 10.10.2017 спеціальний страховий стаж Позивача складає 26 років 08 місяців 29 днів (7 років 10 місяців 18 днів + 12 років 11 місяців 12 днів + 11 місяців 22 дні + 04 місяці 09 днів + 4 роки + 05 місяців 08 днів).
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 21.12.2023 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
05.01.2024 року за вхід.№790/24 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки до страхового стажу позивача зараховано всі періоди. До спеціального стажу не зараховано період роботи в Миколаївській обласній виробничій аптечній базі з 26.02.1991 р. по 12.01.1999 р. та період роботи фармацевтом з 15.01.1999 р. по 26.11.2011 р. у Любашівській центральній районній лікарні, період роботи з 26.12.2011 р. по 17.12.2012 р. в ПП «АКС», період роботи з 18.12.2012 р. по 26.04.2013 р. в ПП «ТІРА» та період роботи з 03.05.2013 р. по 10.10.2017 р. у ТОВ «САНАФАРМ», так як відсутні документи, що позивач працювала фармацевтом в закладах, шо передбачено у розділі ІІ Переліку №909, визначеного Постановою КМУ «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» та не зазначено структурний підрозділ.
Отже, у позивача відсутній необхідний стаж роботи за спеціальністю станом на 10.10.2017 р. - 26 років 6 місяців, в наявності - 0 років 5 місяців.
02.11.2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон №1788-XII) через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України.
Заява Позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якої прийнято рішення від 09.11.2023 №155150001657 про відмову в призначенні Позивачу пенсії за вислугу років.
У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж Позивача становить 36 років 02 місяці.
Відповідач визначив, що спеціальний стаж позивача складає 05 місяців (станом на 11.10.2017) та зазначив, що до спеціального стажу роботи не зараховано період роботи фармацевтом у Миколаївській обласній виробничій аптечній базі з 26.02.1991 по 12.01.1999 та період роботи фармацевтом з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні, період роботи з 26.12.2011 по 17.12.2012 в ПП «АКС», період роботи з 18.12.2012 по 26.04.2013 в ПП «ТІРА» та період роботи з 03.05.2013 по 10.10.2017 у ТОВ «САНАФАРМ», оскільки відсутні документи, що позивач працювала фармацевтом в закладах зазначених у Постанові Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (надалі - Постанова №909) та не зазначено структурний підрозділ.
Також Відповідачем зазначено, що не можливо визначити накази та дати наказів в трудовій книжці на переведення заявниці на посаду, яка не дає права на призначення пенсії за вислугу років.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996 року, ратифікована Законом України від 14.09.2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», яка набрала чинності з 01.02.2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом №1788-ХІІ та Законом №1058-IV (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон №1058-IV.
Так, частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною другою статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
При цьому, згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 2-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV особам, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-ХІІ.
Відповідно до статті 2 Закону №1788-XII, цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Статтею 52 Закону №1788-ХІІ встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, серед інших, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (надалі - Закон №213-VIII), що набрав чинності 01.04.2015, статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так, право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Надалі, Законом України від 24.12.2015 №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі - Закон №911-VIII), який набрав чинності 01.01.2016, внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років» і доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим.
Таким чином, пункт «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
У свою чергу, Рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Так, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункту «а» статті 54 Закону №1788-XII, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XII, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статті 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Конституції України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Конституції України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Враховуючи вищезазначене, зазначені положення Закону №1788-XII втратили чинність з 04.06. 2019.
Так, з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні Позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII.
Таким чином, на день звернення Позивача із заявою від 02.11.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що єдиною умовою для набуття позивачем права на призначення пенсії за вислугу років є наявність у неї станом на 11.10.2017 року (дату набрання чинності Законом №2148-VIII) не менше 25 років спеціального стажу роботи.
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено Постановою №909.
Так, до вказаного переліку віднесено, зокрема: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно -епідеміологічні заклади, діагностичні центри відповідно до посад лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад); аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії відповідно до посад провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти.
Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII є наявність спеціального стажу роботи на посадах, що передбачають право на призначення пенсії згідно з переліком, що затверджується Постановою №909.
Як встановлено судом, рішенням від 09.11.2023 №155150001657 ГУ ПФУ в Одеській області відмовило Позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII у зв'язку із відсутністю спеціального стажу роботи.
При цьому, Відповідачем зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 36 років 02 місяців, а спеціальний стаж обчислений згідно зі статті 60 Закону №1788-XII станом на 11.10.2017 становить 05 місяців.
Відмовляючи в призначенні пенсії Позивачу Відповідач зазначив, що згідно з пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров'я незалежно під віку при наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців, а спеціальний стаж позивача становить 05 місяців.
Відповідачем також вказано, що згідно з переліком, що визначається Постановою №909, посада фармацевта передбачена в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контроль-аналітичних лабораторіях.
При цьому, стаж роботи позивача на посадах, що дає право на призначення пенсії згідно з переліком, що визначається Постановою №909, підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Проте, Відповідач не зараховує до спеціального стажу Позивача періоди роботи фармацевтом у Миколаївській обласній виробничій аптечній базі з 26.02.1991 по 12.01.1999 та період роботи фармацевтом з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні, період роботи з 26.12.2011 по 17.12.2012 в ПП «АКС», період роботи з 18.12.2012 по 26.04.2013 в ПП «ТІРА» та період роботи з 03.05.2013 по 10.10.2017 у ТОВ «САНАФАРМ», оскільки відсутні документи, що позивач працювала фармацевтом в закладах передбачених у Постанові №909 та не зазначено структурний підрозділ. Додатково Відповідачем зазначено, що не можливо визначити накази та дати наказів в трудовій книжці.
На переконання суду такі підстави не грунтуються на приписах законів та нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини.
Щодо зарахування до спеціального страхового стажу Позивача періоду роботи з 26.02.1991 по 12.01.1999, з 15.01.1999 по 26.12.2011, 26.12.2011 по 17.12.2012, 18.12.2012 по 26.04.2013, 03.05.2013 по 11.10.2017.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач працювала фармацевтом у Миколаївській обласній виробничій аптечній базі з 26.02.1991 по 12.01.1999, фармацевтом з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні, фармацевтом з 26.12.2011 по 17.12.2012 в ПП «АКС», фармацевтом з 18.12.2012 по 26.04.2013 в ПП «ТІРА» та фармацевтом з 03.05.2013 по 10.10.2017 у ТОВ «САНАФАРМ».
Так, відповідно до рішення ГУ ПФУ в Одеській області зараховано до спеціального трудового стажу для призначення пенсії 05 місяців 27 днів у період роботи з 15.08.1990 по 11.02.1991, що не оспорюється та визнається позивачем та відповідачем.
До спеціального трудового стажу для призначення пенсії позивачу не було враховано період роботи позивача з 26.02.1991 по 12.01.1999 фармацевтом у Миколаївській обласній виробничій аптечній базі «Фармація».
Вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Постановою №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає праве на пенсію за вислугу років (далі - Перелік).
Згідно з Переліком, до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях.
Разом з тим, відповідно до примітки 2 Переліку: робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності та відомчої підпорядкованості закладів і установ.
Відповідно до статті 3 Закону України від 19.11.1992 №2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» заклад охорони здоров'я - юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, основним завданням яких є забезпечення медичного обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Таким чином, підставою для призначення пенсії за вислугу років є робота на посаді фармацевта у закладі, віднесеному до закладів охорони здоров'я, при наявності загального стажу від 25 до 30 років, незалежно від віку.
При цьому, відповідно до пункту 3 наказу Міністерства охорони здоров'я від 28.10.2002 року №385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» до фармацевтичних (аптечних) закладів відносяться: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціальною медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» (далі - Постанова №311) затверджено перелік державного майна України, що передавалось у власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). При цьому, згідно з цим переліком у власність обласних рад передавалось не індивідуально визначене майно, а майно підприємств, установ та організацій за галузями господарювання.
Пунктом 3 постанови №311 встановлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя, і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським та Севастопольським міськвиконкомами за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.
На виконання постанови №311 рішенням Виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.09.1992 №62 було затверджено переліки розмежування державного майна (комунальної власності) між власністю області і власністю міст обласного підпорядкування та районів області, у додатку №1 до якого наведено перелік державного майна (комунальної власності), яке є власністю Миколаївської області.
Згідно переліку (додаток №1 до рішення Виконавчого комітету Миколаївської обласної ради народних депутатів від 03.09.1992 №62), до власності Миколаївської області було передано майновий комплекс ВО «Фармація».
Отже, діяльність ВО «Фармація» перебувала у площині, встановленій Законом для закладів охорони здоров'я України.
З викладеного вбачається відсутність підстав вважати, що позивач у спірний період працювала на підприємстві, яке не є закладом охорони здоров'я, робота в якому дає право на пенсію за вислугою років.
Отже, стаж роботи позивача на посаді фармацевта з 26.02.1991 по 12.01.1999 в Миколаївській обласні виробничій аптечній базі «Фармація» підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
До спеціального трудового стажу для призначення пенсії не було враховано період роботи фармацевтом з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні.
Вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Відповідно до розділу 2 Переліку до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються періоди роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої та невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах; провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів в аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, в контрольно-аналітичних лабораторіях у аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-аналітичних лабораторіях; лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) у Медико-соціальні експертних комісіях, бюро судово-медичної експертизи.
Відповідно до приміток 2 і 3 до зазначеного Переліку робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від відомчої належності закладів і установ; робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Відповідно до Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 червня 1995 року №114 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1995 року за №399/935 (чинний до 12 листопада 2002 року), закладами охорони здоров'я є фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких належать аптека, аптечна база (склад), контрольно-аналітична лабораторія, база (склад) медичної техніки, магазин медичної техніки, магазин медичної оптики.
Згідно з Роз'ясненням, яке є додатком до переліку закладів охорони здоров'я: аптека - заклад охорони здоров'я, який функціонує з дозволу і під контролем державних органів, основним завданням якого є забезпечення населення, санаторно-профілактичних, лікувально-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санаторно-курортних, науково- медичних та інших закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення (пункт 22); аптека, на яку покладено адміністративне та організаційно-методичне керівництво аптеками району (міста), називається центральною районною (міською) аптекою (пункт 23); аптека, яка призначена для переважного забезпечення однієї або декількох лікарень, інших закладів охорони здоров'я, а також населення медикаментами і предметами медичного призначення, називається відповідно лікарняною або міжлікарняною аптекою (пункт 24).
Відповідно до вказаного Переліку №114 до посад, які в аптеці заміщаються фахівцями з вищою фармацевтичною освітою (провізор), віднесено посади завідуючого, заступника завідуючого, завідуючого відділом (запасів, рецептурно-виробничим, аптечних філій), старшого провізора, провізора, провізора-аналітика, провізора-інтерна; до посад, які в аптеці заміщаються фахівцями з середньою фармацевтичною освітою (фармацевт), віднесено посади завідуючого відділом (крім відділів, де вводяться посади фахівців з вищою фармацевтичною освітою), фармацевт, молодший фармацевт, до посад, які в аптечній базі (складі) заміщаються фахівцями з середньою фармацевтичною освітою (фармацевт), віднесено посади заступник завідуючого відділом (крім відділів, де вводяться посади фахівців з вищою фармацевтичною освітою).
Згідно з пунктом 3 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року №385 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 року за №892/7180 (чинний), закладами охорони здоров'я є: лікувально-профілактичні заклади, до яких належить Перинатальний центр зі стаціонаром; фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких належать аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Згідно з Поясненням до Переліку закладів охорони здоров'я: аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення (пункт 16); аптека, на яку покладено організаційно-методичне керівництво аптеками району (міста), називається центральною районною (міською) аптекою (пункт 17); аптека, яка призначена для переважного забезпечення однієї або декількох лікарень, інших закладів охорони здоров'я, а також населення медикаментами і предметами медичного призначення, називається відповідно лікарняною або міжлікарняною аптекою (пункт 18).
Відповідно до Переліку провізорських посад у закладах охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року №385 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 листопада 2002 року за №894/7182, до посад провізорів-спеціалістів віднесено посади керівників фармацевтичних (аптечних закладів) та їх заступників (завідувач, директор, начальник, заступники з числа провізорів (завідувача, директора, начальника), посади керівників структурних підрозділів (завідувач, начальник, заступники з числа провізорів (завідувача, начальника), завідувач аптечного складу) та посади провізорів-спеціалістів (старший провізор, провізор, провізор-косметолог, провізор-аналітик, провізор клінічний, провізор- інтерн).
Відповідно до Переліку посад фармацевтів у закладах охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року №385, до посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою віднесено посади фармацевта.
Отже, відсутність у Переліку, затвердженого Постаново №909 чіткого зазначення посади фармацевт у лікарні не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування до спеціального стажу роботи, що надає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, стаж роботи позивача на посаді фармацевта з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Також до спеціального трудового стажу для призначення пенсії позивачу не було враховано періоди роботи позивача з 26.12.2011 по 17.12.2012 у ПП «АКС», з 18.12.2012 по 26.04.2013 в ПП «ТІРА» та з 03.05.2013 по 10.10.2017 у ТОВ «САНАФАРМ».
Вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, визначення поняття «заклад охорони здоров'я» міститься у статті 3 Закону №2108-XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Отже, посада позивача - фармацевт належить до визначених розділом 2 Переліку №909 посад провізорів, фармацевтів, лаборантів, що надає право на пільгову пенсію.
Відповідачем зазначений факт не заперечується.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385 «Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я» (далі - Перелік №385) затверджено Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров'я. Згідно із цим переліком, до провізорських посад належать посади керівників фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники, зокрема завідувач, директор, начальник.
Пунктом 3 Переліку №385 затверджені фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких віднесені: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Водночас, відповідно до пункту 16 пояснень до цього Переліку №385 аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.
У чинній редакції частини 5 статті 16 Закону №2801-XII установлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
Таким чином, установлений частиною першою статті 9 Закону України від 04 квітня 1996 року №123/96-ВР «Про лікарські засоби» порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону №2801-XII визначення поняття «заклад охорони здоров'я», також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що особа, яка працювала на посаді фармацевта в аптеці, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «е» статті 55 Закону №1788-XII.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №492/446/15-а, від 25 вересня 2018 року у справі №355/632/17, від 29.01.2019 у справі №344/8122/17, від 29 січня 2020 року у справі №492/448/15-а.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із положень пунктів 20, 23, 24 Порядку №637 випливає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Поряд з цим, витягом з ЄДР підтверджується, що видами діяльності ПП - «АКС» є, зокрема, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний вид) та оптова торгівля фармацевтичними товарами. Також наявна ліцензія на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами ПП «АКС» серії АБ №599706.
Витягом з ЄДР також підтверджується, що видами діяльності ПП - «ТІРА» є, зокрема, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний вид) та оптова торгівля фармацевтичними товарами. Також наявна ліцензія на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами ПП «ТІРА» серії АБ №579187.
Також витягом з ЄДР підтверджується, що видами діяльності ТОВ - «САНАФАРМ» є, зокрема, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний вид) та оптова торгівля фармацевтичними товарами. Також наявна ліцензія на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами ТОВ «САНАФАРМ» серії АБ №598486.
Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, у трудовій книжці позивача зазначені, зокрема періоди роботи:
з 26.12.2011 по 17.12.2012 в ПП «АКС» на посаді фармацевта (записи № 12, 13);
з 18.12.2012 по 26.04.2023 в ПП «ТІРА» на посаді фармацевта (записи № 14, 15)№
з 03.05.2013 по 10.10.2017 в ТОВ «САНАФАРМ» на посаді фармацевта (записи №16, 17, 18).
За змістом розділу 2 Переліку, що затверджується Постановою №909 до закладів і установ охорони здоров'я відносяться, серед іншого, аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії.
Право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов'язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, в даному випадку - аптека, а й з посадою, яку обіймає працівник, у випадку, що розглядається - провізор, фармацевт (незалежно від найменування посади).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справі №492/446/15-а щодо припинення виплати особі пенсії, у зв'язку з неврахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи особи у в аптеці, яка державної акредитації закладу охорони здоров'я із видачею відповідного сертифікату не проходила.
За наслідками розгляду вказаної справи, Велика Палата у постанові від 29.08.2018 року відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 року у справі №21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації, та дійшла висновку, що з 13.06.2015 (у зв'язку з внесенням змін до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я» від 09.04.2015 №326-VIII, що набрали чинності 14.05.2015р. та введені в дію 13.06.2015р.) законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії.
Велика Палата дійшла висновку, що ситуація у справі №492/446/15-а, є подібною до ситуації аптечних закладів, які з 13.06.2015 не проходили державну акредитацію і працівники яких, незважаючи на відсутність такої акредитації, отримали право на включення стажу роботи у цих закладах до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років. Віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з 13.06.2015 стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об'єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, при розгляді заяви відповідачем помилково не враховано відомостей, що визначають право на пенсію за вислугу років, для підтвердження трудового стажу, а тому спірні періоди роботи позивача з 26.12.2011 по 17.12.2012 (11 місяців 22 дні), 18.12.2012 по 26.04.2013 (04 місяці 09 днів) та з 03.05.2013 по 10.10.2017 (4 роки 05 місяців 08 днів) повинні бути зарахованими до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Також варто враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду пов'язані із застосуванням Постанови №909, а саме про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів Пенсійного фонду України до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Така позиція Великої Палати Верховного Суду була висловлена у постановах від 29.08.2018 у справі №492/446/15-а, від 30.01.2019 у справі №876/5312/17 та від 13.02.2019 у справі №233/4308/17.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Заявник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу заявника за спірний період. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Отже, відповідно до записів у трудовій книжці та з урахуванням періодів роботи з 15.08.1990 по 11.02.1991, з 26.02.1991 по 12.01.1999, з 15.01.1999 по 26.12.2011, з 26.12.2011 по 17.12.2012, з 18.12.2012 по 26.04.2013, з 03.05.2013 по 10.10.2017 спеціальний страховий стаж Позивача складає 26 років 08 місяців 29 днів (7 років 10 місяців 18 днів + 12 років 11 місяців 12 днів + 11 місяців 22 дні + 04 місяці 09 днів + 4 роки + 05 місяців 08 днів).
Законом №2148-VIII Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону №1788-XII, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом №1788-XII.
Тобто, вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII.
Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону №1788-XII, а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за Рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019, а саме у редакції «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку».
Таким чином, на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років до органів пенсійного фонду Позивач мала право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII, а відтак рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 09.11.2023 №155150001657 є незаконним та належним чином необґрунтованим, у зв'язку з чим воно підлягає скасуванню із зобов'язанням суб'єкта владних повноважень призначити та виплачувати Позивачу пенсію за вислугу років.
Щодо способу захисту порушених прав Позивача
Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За правилами частин третьої та четвертої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus №32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria №38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у цій справі Відповідачі не наділені повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 справі №816/303/16, від 07.07.2022 у справі №640/4602/21, від 29.09.2022 у справі №360/2013/20, від 17.11.2022 у справі №120/3806/19-а та від 16.03.2023 у справі №160/18668/21.
Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою правильного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
При цьому, треба враховувати, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій.
Положеннями пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, закріплено вичерпний перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно з пункту 4.3 цієї постанови орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та наявності документів, необхідних для призначення пенсії, розглядає подані заяви та приймає рішення щодо призначення пенсії.
Отже, у разі наявності усіх документів, необхідних для призначення пенсії, прийняття рішення про призначення пенсії є обов'язком для Відповідача, що унеможливлює ствердження про те, що за таких обставин суб'єкт владних повноважень здатен діяти на власний розсуд через відсутність у нього альтернативних шляхів вирішення питання.
Враховуючи це, належним способом захисту прав Позивача у цій справі є зобов'язання пенсійного органу призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-XII з 02.11.2023.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1073,60 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №8837-2687-3555-1346 від 15.12.2023 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.11.2023 №155150001657 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 02.11.2023.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА