12 березня 2024 року м.Київ № 320/2420/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправної бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора з позовом, у якому просив визнати неправомірною бездіяльність Офісу Генерального прокурора в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 31.10.2019 у розмірі 28241,68 грн середнього місячного заробітку та щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку; стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку зі звільненням у розмірі 28241,68 грн, середнього місячного заробітку, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; стягнути з Офісу Генерального прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1344,842 грн за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 31.10.2019 по день фактичного розрахунку.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 01.09.2021, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 31.10.2019 у розмірі 35 081,55 грн; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку із звільненням у розмірі 35 081,55 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні) відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20.12.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково та скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та про стягнення з Офісу Генерального прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 344,842 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 31.10.2019 по день фактичного розрахунку.
У скасованій частині справу №320/2420/21 вирішено направити на новий судовий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
15.01.2024 адміністративна справа №320/2420/21 надійшла на адресу суду та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.
Ухвалою суду від 19.01.2024 справу прийнято до провадження та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав до суду відзив, в якому зазначив, що при стягненні середнього заробітку необхідно зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП. Просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 з 04.02.2004 працював в органах прокуратури на різних посадах.
15.03.2016 позивача призначено прокурором відділу екстрадиції Управління міжнародно-правового співробітництва Департаменту міжнародного співробітництва Генеральної прокуратури України в порядку переведення з Прокуратури Київської області.
Наказом Генерального прокурора України від 29.10.2019 №1308ц позивача звільнено з посади прокурора відділу екстрадиції Управління правової допомоги та екстрадиції Департаменту міжнародного співробітництва Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31 жовтня 2019 року.
Відповідно до відомостей розрахункового листа ОСОБА_1 за жовтень 2019 року позивачу не виплачено при звільненні вихідну допомогу.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 01.09.2021, позов задоволено частково:
визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 31.10.2019 у розмірі 35 081,55 грн та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв'язку із звільненням у розмірі 35 081,55 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог (щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні) відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 20.12.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково та скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.06.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.09.2021 у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку та про стягнення з Офісу Генерального прокуратури на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні із розрахунку в сумі 1 344,842 грн. за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 31.10.2019 по день фактичного розрахунку.
Скасовуючи рішення судів на новий розгляд, Верховний суд зазначив, що під час нового розгляду справи у цій частині суду першої інстанції необхідно витребувати у відповідача та дослідити довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток позивача за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення позивача, а також визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Таким чином, одним із ключових у цій справі є питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні.
Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 01 листопада 2019 року до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 01 січня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, дню звільнення працівника з роботи.
Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку №100).
Довідкою відповідача від 02.02.2024 № 21-58зп підтверджується, що середній заробіток позивача становить 35081,55 грн.: за серпень 2019 року кількість фактично відпрацьованих днів 6, заробітна плата становила 10448,40 грн, за вересень 2019 року кількість фактично відпрацьованих днів 8, заробітна плата 14 - 22962,50 грн. Середньоденна заробітна плата складає 33410,90 грн/20 днів = 16750,55 грн. Середньомісячна заробітна плата становить 16750,55грн х 21 = 35081,55 грн. Сума вказана без виключення сум відрахування на податки та збори.
Позивач не заперечує щодо суми середньоденної заробітної плати, визначеної відповідачем.
Як зазначалось судом вище, у межах цієї справи належить враховувати норми чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.
Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 оскільки станом на день розгляду справи сума вихідної допомоги не виплачена.
Відтак, у період з 01.11.2019 по 19.01.2023 розрахунок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить: 1760,55 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 1174 днів (кількість днів прострочення) = 2 066 885,70 грн. Вказана сума коштів істотно перевищує належну до виплати позивачу станом на день звільнення з посади та виплачену вихідну допомогу на виконання вказаного рішення суду.
Натомість, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 87952206) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.
У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків.
Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400), а також Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 90927063).
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у пункті 94.5 вищевказаної постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСРП 87952206) зазначила, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
При застосуванні до обставин цієї справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує таке:
- позивач звернувся до суду з цим позовом у березні 2021 року, тобто через 1 рік та 6 місяців після звільнення зі служби, яке мало місце 31.10.2019;
- відповідач заперечував проти права позивача на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, а тому факт порушення цього права та сума відповідної виплати були встановлені лише під час судового розгляду;
- загальна сума вихідної допомоги (35081 грн.) у 58 разів є меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні за період з 01.11.2019 по 19.01.2023 (2 066 885,70 грн).
Надаючи приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, суд зазначає, що згідно з даними, які розміщені на офіційному веб-сайті Національного банку України за адресою: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial/data-sector-financial, середньозважена ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам є такою:
- у листопаді 2019 року - 15,7%,
- у грудні 2019 року - 16,2 %,
- середня за 2020 рік - 13,1 %,
- середня за 2021 рік - 12,2%,
- середня за 2022 рік - 16,2%,
- у січні 2023 року - 19,6%.
Отже, ймовірний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні (у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення), дорівнює 15 852,15 грн та складається з таких сум:
- у листопаді 2019 року - 452,70 грн (35081,55 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні вихідної допомоги) х 15,7% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за листопад 2019 року) : 365 дн. х 30 дн. (кількість днів прострочення);
- у грудні 2019 року - 482,68 грн (35081,55 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні вихідної допомоги) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за грудень 2019 року) : 365 дн. х 31 дн. (кількість днів прострочення);
- у 2020 році - 4595,68 грн (35081,55 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні вихідної допомоги) х 13,1% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2020 рік) : 366 дн. х 366 дн. (кількість днів прострочення);
- у 2021 році - 4279,95 грн (35081,55 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні вихідної допомоги) х 12,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2021 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);
- у 2022 році - 5683,21 грн (35081,55 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні вихідної допомоги) х 16,2% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за 2022 рік) : 365 дн. х 365 дн. (кількість днів прострочення);
- у січні 2023 року - 357,93 грн (35081,55 грн (розмір неотриманої позивачем при звільненні вихідної допомоги) х 19,6% (середньозважена ставка за кредитами в річному обчисленні за січень 2023 року) : 365 дн. х 19 дн. (кількість днів прострочення).
За таких обставин, враховуючи вищенаведені правові позиції Великої Палати Верхового Суду, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 15852,15 грн (452,70 грн + 482,68 грн + 4595,68 грн + 4279,95 грн + 5683,21 грн + 357,93 грн).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.1 ст.77 КАС України).
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності оскаржуваних дій.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору, а матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора (ідентифікаційний код 00034051; місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні (з 01.11.2019 по 19.01.2023) у розмірі 15852 (п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн 15 коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.