12 березня 2024 року № 320/86/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення про відмову у призначенні пенсії №104550003738 від 29.10.2021 щодо призначення позивачу пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не зарахував до трудового стажу позивача період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , з огляду на наявність архівної довідки від 13.12.2021 р. № 273 КП КМР «Трудовий архів». Як наслідок відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком позивачу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.04.2022 р. відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у відзиві проти позовних вимог заперечив. Зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки печатка підприємства якою завірена трудова книжка не читабельна, чим порушено вимоги Інструкції ведення трудових книжок затверджених спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 р. № 58, а саме не зазначені наказ та дата в записах про зарахування та звільнення.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 від 18.11.1999 р.
26.10.2021 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, до якої було додано у тому числі трудову книжку НОМЕР_1 .
Рішенням відповідача від 29.10.2021 р. № 104550003738 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком у зв'язку з не зарахуванням до трудового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки печатка підприємства якою завірена трудова книжка не читабельна.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 січня 2022 року у справі № 219/4003/17, від 28 грудня 2021 року у справі №539/1398/17, від 12 грудня 2019 року у справі №219/2866/17, від 21 листопада 2019 року у справі №701/1232/16-а, від 08 травня 2018 року у справі № 559/484/17, від 07 листопада 2019 року у справі № 686/19477/16.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 р. № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Судом встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 НОМЕР_1 містить наступні записи про трудову дяльність позивача:
1. 07.12.1976 - прийнятий на роботу щофером 3 класу Кагарлицький межкосхозстрой (росп. № 154);
2. 16.04.1977 - звільнений за власним бажанням (розп № 34);
3. 28.05.1977 - прийнятий на роботу слюсарем (розп. № 38);
4. 24.10.1978 - звільненний за власним бажанням (розп. № 51);
5. 01.04.1978 - зарахований електромонтером 3 разраяда на участок № 3 Кагарлицький райузел зв'язку (пр. № 208);
6. 26.05.1979 - звільнений за власним бажанням;
7. прийнятий водієм 3 класу на обслуговування автомобілей групи ВСДЕ (пр. № 91);
8. 23.05.1980 - звільнений по п. 4 ст. 40 КЗОТ УССР;
9. 24.12.1981 - прийнятий каменщиком 2 розряду (пр. № 107);
10. 07.02.1983 - звільниний за власним бажанням;
11. 17.03.1983 - прийнятий водієм 3 класа Северодонецьке АТП «Укрсельхозхим» (пр. № 14-к);
12. 12..11.1984 - звільнений по п. 4 ст. 40 КЗОТ УССР;
13. 17.10.1988 - прийнятий в ремонтні слесаря по ремонту автомобіля 2 разряду (пр. 108);
14. 06.01.1989 - присвоєн 3 разряд слесаря (пр. 2-ок);
15. 16.02.1990 - присвоєн 4 разряд слесаря (пр. 21ок);
16. 20.02.1990 - переведений в ОДК 2 водієм третього класу (пр. 23-ок);
17. 01.03.1993 - переведений в реммайстерню (пр. 27-ок);
18. 26.03.1993 - звільниний за власним бажанням;
19. 24.03.1994 - прийнятий слесарем 4 разряду по ремонту автомобілей (пр. 17-ок);
20. 04.08.1994 - звільниний за власним бажанням;
21. 22.09.1994 - прийнятий слесарем 4 разряду по ремонту автомобілей (пр. 77-ок);
22. 09.02.1995 - звільниний за власним бажанням;
23. 21.02.1995 - прийнятий слесарем 4 разряду по ремонту автомобілей (пр. 17-ок);
24. 03.08.1995 - присвоєн 5 разряд слесаря (пр. 7 ок);
25. 23.01.1997 - звільниний за власним бажанням;
26. 01.06.2001 - прийнятий на роботу слюсарем в ТОВ «Переможець» (наказ № 19);
27. 17.03.2003 - звільниний за власним бажанням;
28. 11.07.2003 - прийнятий слюсарем 5 разряду (пр 19-ок);
29. 18.08.2003 - звільниний за власним бажанням;
30. 17.10.2003 - прийнятий слюсарем 5 разряду ВАТ «Сєверодонецьке АТП 10920» (пр 22-ок);
31. 31.03.2005 - звільниний за власним бажанням;
32. 19.09.2006 - прийнятий слюсарем 5 разряду (пр. 20);
33. 14.06.2013 - звільниний за власним бажанням;
Вказані записи у трудовій книжні позивача підтверджують факт його роботи, в них є посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою підприємства, не містять виправлень.
Крім того, в матеріалах справи є Архівна довідка № 273 від 13.12.2021 р. КП КМР «Трудовий архів» Кагарлицької міської ради, в якій зазначено, що в документах архіного фонду № 87 Кагарлицького районного міжколгоспного будівельного управління за 1976, 1977 та 1978 роки зазначено:
- ОСОБА_2 принять на работу водителем а/м 3 класа з 07.12.1976 (розпорядження № 154 від 23.12.1976 р.);
- ОСОБА_2 - звільнено з роботи за власним бажанням (розпорядження № 34 від 10.05.1977 р.);
- ОСОБА_2 принять на работу слюсарем 2-го разряда з 28.05.1977 (розпорядження № 38 від 01.06.1977 р.);
- ОСОБА_2 - звільнено з роботи за власним бажанням (розпорядження № 52 від 25.10.1978 р.);
Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що надана позивачем трудова книжка НОМЕР_1 та Архівна довідка № 273 від 13.12.2021 р. підтверджують страховий стаж позивача за вказані періоди.
Відмовляючи у зарахуванні позивачу до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , відповідач послався на те, що печатка підприємства якою завірена трудова книжка не читабельна, чим порушено вимоги Інструкції ведення трудових книжок затверджених спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 р. № 58, а саме не зазначені наказ та дата в записах про зарахування та звільнення.
Проте суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 р. у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 р. у справі № 490/12392/16-а, від 28.02.2018 р. у справі № 428/7863/17, від 04.09.2018 р. у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 р. у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача вказано посади де працював позивач, містяться дати прийняття на роботу та звільнення, міститься номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, містять прізвище та ініціали особи яка зробила ці записи.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
При розгляду даної справи суд також враховує що, обставини, які підлягать встановленню і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об'єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов'язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Крім цього, згідно вимог ч.2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині вимог про скасування рішення про відмову у призначенні пенсії №104550003738 від 29.10.2021 р. підлягають задоволенню.
Водночас, стосовно вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що в даному випадку відповідачем під час прийняття рішення про призначення пенсії необхідно перевірети дотримання позивачем усіх інших визначених законом умов щодо призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням оцінки суду у даній справі.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов'язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 та врахувати даний період страхового стажу під час призначення пенсії.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 454,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення №104550003738 від 29.10.2021 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 та врахувати даний період страхового стажу під час призначення пенсії.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 454,00 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.