13 березня 2024 року Справа № 280/1236/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
07 лютого 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №084750005933 від 31.10.2023 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком, передбаченої ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 25.10.2023;
зобов'язати відповідача 1 зарахувати до стажу період роботи на посаді машиніста з 19.07.1985 по 26.09.1991 в «Усть-Ілімьскій теплоелектроцетраль», та призначити позивачу пенсію за віком з дня, наступного за днем настання пенсійного віку, тобто з 25.10.2023.
Ухвалою суду від 12.02.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що йому протиправно відмовлено у призначенні пенсії з посиланням на недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що органом ПФУ протиправно та необґрунтовано, під час вирішення питання щодо призначення пенсії, відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи на посаді машиніста з 19.07.1985 по 26.09.1991 в «Усть-Ілімьскій теплоелектроцетраль». Позивач зазначає, що ним було надано до органу ПФУ всі документи, які підтверджують факт роботи протягом спірного періоду, а відповідно такий період має бути зарахований до страхового стажу. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач вказує на те, що він має право на призначення пенсії, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили. В обґрунтування заперечень зазначено, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із недостатністю страхового стажу. При цьому, зазначено, що до загального страхового стажу позивача правомірно не враховано період роботи з 19.07.1985 по 26.09.1991, оскільки печатка при звільненні не читабельна та дата звільнення не відповідає даті наказу. З урахуванням викладеного у відзивах на позовну заяву, відповідачі просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, встановив наступне.
Судом встановлено, що 25.10.2023 позивач звернувся до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ в м.Києві від 31.10.2023 №084750005933 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В якості підстави для відмови у призначенні пенсії зазначено про те, що: «… Відповідно до частини другої статті 26 Закону, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу від 20 років.
Відповідно наданих документів про стаж (ідентифікаційний код, трудова книжка, військовий квиток, уточнююча довідка) загальний страховий стаж складає 18 років 10 місяців 13 днів, що є недостатньо для призначення пенсії за віком.
До загального страхового стажу не враховано період роботи з 19.07.1985 по 26.09.1991 (при звільненні не читабельна печатка, дата звільнення не відповідає даті наказу)…».
Позивач не погодившись зі спірним рішенням про відмову в призначенні пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що згідно приписів статті 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно приписів статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Згідно ч.2 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ в м.Києві вказало на те, що його страховий стаж становить 18 років 10 місяці та 13 днів, а мінімально необхідний страховий стаж для призначення пенсії становить, у випадку позивача, 20 років.
При цьому, органом Пенсійного фонду не зараховано до стажу позивача період роботи з 19.07.1985 по 26.09.1991, оскільки при звільненні не читабельна печатка та дата звільнення не відповідає даті наказу.
Згідно з ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Суд зазначає, що у даному випадку трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу позивача з 19.07.1985 по 26.09.1991, а відповідно були відсутні підстави для відмови у зарахуванні зазначеного періоду до страхового стажу.
Та обставина, що є нечитаємою печатка на записі про звільнення не може слугувати відмові у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу.
Стосовно розбіжностей у даті наказу про звільнення та даті звільнення зазначеної у трудовій книжці, суд зазначає, що зазначена обставина також не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду з 19.07.1985 по 26.09.1991 до стажу.
Так, органом ПФУ не було враховано, що звільнення може відбуватися і не у дату видання наказу про звільнення, оскільки у самому наказі на звільнення може бути вказана конкретна дата з якої працівник буде звільнений з роботи, наприклад у разі звільнення за угодою сторін з певної дати, звільнення після закінчення перебування у невикористаній відпустці, закінчення у певну дату строкового трудового договору, тощо.
В свою чергу, відповідачами не доведено належними та допустимими доказами недійсність та/або помилковість записів трудової книжки за період з 19.07.1985 по 26.09.1991, а лише безпідставно відмовлено у зарахуванні до стажу позивача понад 6-ти років страхового стажу.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування спірного періоду до стажу та має на право на призначення пенсії.
Щодо позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Таким чином, з 01.04.2021 органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
В спірному випадку заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, за результатом якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. І саме Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві у цьому спорі є органом, що призначає пенсію.
В свою чергу, відповідно до пункту 4.10 зазначеного Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
Отже, в даному випадку повноваження щодо призначення позивачу пенсії були делеговані ГУ ПФУ в м.Києві, проте обов'язок виплати пенсії, у випадку її призначення залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонера, тобто у ГУ ПФУ в Запорізькій області.
За таких обставин, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Запорізькій області на даний час є необґрунтованими.
При цьому, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконання рішення суду, оскільки на даний час у суду відсутні підстави вважати, що після набрання рішенням законної сили відповідач буде ухилятися від виконання рішення.
А відтак, суд відмовляє у встановленні судового контролю.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (04053, місто Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №084750005933 від 31.10.2023 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком, передбаченої ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 25.10.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві зарахувати до стажу ОСОБА_1 період роботи на посаді машиніста з 19.07.1985 по 26.09.1991 в «Усть-Ілімьскій теплоелектроцетраль», та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 25.10.2023.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова