13 березня 2024 року Справа № 280/277/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154) про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ "ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ" (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року;
- стягнути з Державної установи "Центр пробації" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року, в сумі 43585,08 грн., а також понесені ним судові витрати.
На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує, що він проходив службу в Державній кримінально-виконавчій службі України, в тому числі в управлінні Державного департаменту України з питань виконання покарання у Запорізькій області, в управлінні Державної пенітенціарної служби України в Запорізькій області, в Південно-Східному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в Державній установі "Центр пробації", а з 28 лютого 2023 року позивача звільнено зі служби. Зазначає, що під час звільнення зі служби позивачу не була нарахована та виплачена грошова компенсація за недоотримане речове майно, виплата здійснена лише у жовтні 2023 року на виконання судового рішення в адміністративній справі 3 280/1864/23, що свідчить про протиправну затримку всіх належних до виплати коштів під час звільнення.
Ухвалою суду від 15 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку недоплатою судового збору.
24 січня 2024 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою від 29 січня 2024 року у справі відкрите спрощене позовне провадження. Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.
12 лютого 2024 року відповідачем надано до суду відзив, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що відповідач є бюджетною установою і фінансується за рахунок держави, затримка виплати обумовлена воєнним станом та особливостями проходження платежів через казначейство. Відповідач в свою чергу здійснив всі можливі заходи для реалізації прав позивача.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 проходив в службу в Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до наказу директора Державної установи "Центр пробації" "Про особовий склад" від 21 лютого 2023 року № 184/к ОСОБА_1 звільнено з 28 лютого 2023 року з посади старшого інспектора Пологівського районного сектору № 1 філії Державної установи "Центр пробації" в Запорізькій області на підставі пункту 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів.
Позивач звернувся із рапортом від 28 грудня 2022 року Центру пробації про нарахування та виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна.
Однак, при звільненні грошова компенсація за не отримане речове майно ОСОБА_1 виплачена не була, у зв'язку із чим позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом в адміністративній справі № 280/1864/23.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі № 280/1864/23, яке набрало законної сили 12 жовтня 2023 року, визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Центр пробації" щодо не невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації замість належного до видачі позивачу речового майна, а також зобов'язано Державну установу "Центр пробації" виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за речове майно особистого користування, яке не було ним отримано під час проходження служби, в розмірі 24 202,48 грн.
Грошова компенсація за належні до отримання предмети речового майна позивачу виплачена лише 19 жовтня 2023 року.
Вважаючи подібну затримку протиправною позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Приписи Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також не містять відсильної норми про право на отримання такої компенсації.
Водночас, згідно з частини 1 статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, нормами КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні працівників кримінально-виконавчої служби, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Таким чином, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення статей 116 та 117 КЗпП України, як такі, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду, зокрема, від 10 травня 2019 року у справі №П/811/276/16, від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, суд зауважує, що на час розгляду справи у вказані статті Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року№ 2352-IX (чинний з 19 липня 2022 року) внесені зміни та відповідно: Стаття 116 : При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України: у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
У справі, яка розглядається, позивач у зв'язку з порушенням відповідачем його права на своєчасне отримання компенсації за речове майно особистого користування у належному розмірі просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року. Зі змісту позову вбачається, що вказаний період позивачем обрано з урахуванням встановленого статтею 117 КЗпП України шестимісячного строку, за який здійснюється виплата середнього заробітку при звільнені за весь час затримки по день фактичного розрахунку (в редакції статті з 19 липня 2022 року).
Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вважає, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірних сум.
Твердження відповідача про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, є безпідставними.
Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2021 року у справі №580/278/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплатити розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Як зазначено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 липня 2022 року у справі №620/3095/20 та від 27 жовтня 2022 року у справі №1.380.2019.006549, при прийнятті рішення у справах даної категорії слід дотримуватися принципу співмірності та розумності заявлених позивачем вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні, з'ясувати, яку частку від суми, що підлягала до виплати позивачу на час його звільнення, становила сума несвоєчасно виплачених коштів.
Судом встановлено та визнається сторонами, що при звільненні позивача зі служби (21 лютого 2023 року) відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті, остаточний розрахунок при звільненні позивачу здійснено відповідачем із затриманням, а саме 19 жовтня 2023 року шляхом виплати грошових коштів у загальному розмірі 24 202,48 грн. (квитанції №№ 3182, 3183 від 18 жовтня 2023 року, копії яких містяться в матеріалах справи).
Будь-яких належних та допустимих доказів наявності перешкод щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі виплати належних позивачу сум у відповідні строки, відповідачем суду не надано.
Отже, не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником під час звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку з 22 лютого 2023 року (наступний день за днем звільнення) по 19 жовтня 2023 року (день проведення фактичного розрахунку з позивачем). При цьому, судом враховуються, що спірний період позивачем в рамках адміністративної справи № 280/27/24 (з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року) заявлено з урахуванням положень 117 КЗпП України в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин. У зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо належної до стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року "Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати" (далі - Порядок №100).
За змістом пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих/календарних днів, які мають бути оплачені за середньомісячною заробітною платою.
Так, з урахуванням наданої відповідачем довідки про доходи позивача, копія якої міститься в матеріалах справи, середньоденне грошове забезпечення позивача, розраховане відповідно до Порядку №100, становить 316,94 грн. (10 464,19 грн. за грудень 2022 року + 9 185,96 грн. за січень 2023 року = 19650,15: 62 дні).
Час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням дати початку перебігу періоду, визначеної позивачем у позовній заяві) за період з 01 серпня 2023 року по 31 серпня 2023 року складає 184 календарні дні, 132 робочі дні.
Так, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обчислена з урахуванням Порядку №100, становить 316,94 грн х 132 = 41836,08 грн.
Разом із тим, вирішуючи питання щодо співмірності належних до виплати працівникові сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із сумами, несвоєчасно виплаченими працівникові, суд враховує, що розмір середнього заробітку за час розрахунку при звільнення, обчислений відповідно до Порядку №100 в сумі 41836,08 грн. є неспівмірним з сумою невиплаченої позивачу грошової компенсації за речове майно особистого користування (24 202,48 грн.), виплаченої позивачу 19 жовтня 2023 року.
Зокрема, істотність частки компенсації у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні складає: 24202,48 грн. (несвоєчасна виплачена компенсація): 41836,08 грн. (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 57,85%.
Враховуючи компенсаторний характер такої виплати як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні; з огляду на неспівмірність суми, розрахованої відповідно до Порядку №100, зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, а також з огляду на положення статті 117 КЗпП України в редакції, чинній станом на дату звернення позивача до суду із позовною заявою в адміністративній справі № 280/27/24 - суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям визначення розміру відповідальності відповідача, є середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 24 202,48 грн
Суд також зазначає, що належним способом захисту порушеного права, який відповідає характеру правопорушення, змісту порушеного права та забезпечить його поновлення, є стягнення з відповідача вказаної суми.
При цьому, необхідно зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів (зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 08 листопада 2018 року у справі № 805/1008/16-а).
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність сукупності підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).
З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивачем у зв'язку із розглядом даної адміністративної справи понесено судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 КАС України).
Суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
В даному випадку, зважаючи на предмет спору, незначну складність адміністративної справи, сталість судової практики Верховного Суду зі спірного питання, суд дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. є не співмірними зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 2000,00 грн.
За таких обставин, судовий збір сплачений позивачем в розмірі 1211,20 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи "Центр пробації" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 березня 2023 року по 31 серпня 2023 року, в сумі 24 202,48 грн., із здійсненням відрахування із даної суми обов'язкових податків та зборів.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) та витрати на правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Центр пробації».
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - ДЕРЖАВНА УСТАНОВА "ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ" (вул. Юрія Іллєнка, буд. 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41847154).
Повне судове рішення складено 13 березня 2024 року.
Суддя Д.В. Татаринов