07 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 918/308/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
прокуратури - Зінкевич Ю.В. (прокурор),
позивача - Володимирецької селищної ради (далі - Рада, позивач) - не з'явився,
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", відповідач, скаржник) - Мельник О.П.,
у відкритому судовому засіданні за касаційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 (головуючий - суддя Торчинюк В.Г.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 (головуючий - суддя Філіпова Т.Л., судді: Бучинська Г.Б., Василишин А.Р.)
у справі №918/308/23
за позовом Керівника Вараської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Ради,
до ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 139 061,19 грн.
Спір у справі виник щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсними додаткових угод та стягнення з відповідача коштів у розмірі 139 061,19 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Прокурор звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивовано наявністю підстав для визнання недійсними додаткових угод до договору від 22.02.2021 №2078-ВЦ/27 та стягнення з відповідача коштів у розмірі 139 061, 19 грн.
1.2. Правовою підставою позову визначено порушення відповідачем пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що полягає у недотриманні вимог щодо внесення змін до вказаного Договору, а також збільшенні ціни за одиницю товару в межах визначеної законодавством 10% межі за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку.
2. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 позов задоволено частково. Визнано недійсними додаткові угоди №2-10 до Договору №2078-ВЦ/27. Стягнуто з відповідача на користь Ради 119 434,09 грн. Відмовлено в задоволенні позову в частині визнання недійсною додаткової угоди №1 від 17.03.2021 до Договору № 2078-ВЦ/27.
2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 17.03.2021 до Договору №2078-ВЦ/27 та стягнення 19 627,10 грн та ухвалено нове рішення, яким позов у цій частині задоволено. В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись з судовими рішеннями, ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №918/308/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що при ухвалені оспорюваних рішень, судами першої та апеляційної інстанції при визначенні повноважень прокурора щодо представництва інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради, неправильно застосовано норми матеріального права, що полягало в незастосуванні закону, який підлягав застосуванню, зокрема, судами першої та апеляційної інстанції не було застосовано частину четверту статті 7, частину першу, шосту статті 8 Закону України "Про публічні закупівлі", статтю 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", пункт 1, підпункти 3, 4, 9 пункту 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, та в порушення приписів частини четвертої статті 236 ГПК України, не враховано висновки Верховного Суду, а саме: постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2018 у справі №826/9672/17, постанову Верховного суду від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, що саме Держаудитслужба здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів і в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень; постанови Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18 від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 15.04.2021 у справі №905/1529/20, від 01.02.2023 у справі №924/996/21, від 09.09.2021 у справі №925/1276/19, від 13.04.2021 у справі №906/756/20, від 26.06.2019 у справі №924/1256/17, що саме Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель, а тому при ухваленні оспорюваних рішень, попередні судові інстанції помилково встановили, що у своєму позові прокурор правильно визначив позивачів;
4.2. також скаржник вказує на те, що судом першої та апеляційної інстанцій не вірно надано оцінку пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" щодо збільшення ціни за одиницю товару на 10 відсотків, як максимальний ліміт. У постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №904/6861/17 зазначено, що "у залежності від коливання ціни товару на ринку сторони протягом дії договору про закупівлю можуть вносити зміни декілька разів у частині ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків кожного разу з урахуванням попередніх змін, внесених до нього, сукупність яких може перевищувати 10 відсотків від ціни за одиницю товару, визначеної сторонами на момент укладання договору про закупівлю та за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі". Аналогічні висновки щодо можливості неодноразового збільшення ціни за одиницю товару, сума яких перевищує 10% викладені у постановах від 05.07.2021 у справі №826/11063/17 та від 05.04.2023 у справі №420/17618/21;
4.3. з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, як підставу для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, скаржник зазначає й про те, що при ухвалені оспорюваних рішень, суди фактично ухилилися від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи та надали лише перевагу доводам керівника Вараської окружної прокуратури, що є грубим порушенням статті 86 ГПК України. Судом першої та апеляційної інстанцій при ухвалені оспорюваних рішень не досліджено та не надано належної оцінки ключовим доказам наявних в матеріалах справи, а саме: - порядку зміни ціни постачання електричної енергії, а також не досліджено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладанні між сторонами у відповідності до умов пункту 13.8 договору; факту коливання ціни, який не заперечується прокурором. Прокурор заперечує лише, що таке коливання не підтверджено належними доказами, що охоплюється пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу, який поданий до Суду 19.09.2023, Прокурор заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
5.2. Від Володимирецької селищної ради до Суду 13.10.2023 та 04.03.2024 надійшли заяви про розгляд справи без участі представника.
5.3. Від ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" 16.10.2023 до Верховного Суду надійшли письмові пояснення.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Володимирецькою селищною радою 22.01.2021 в електронній системі публічних закупівель Prozorro оприлюднено оголошення про проведення процедури відкритих торгів UA-2021-01-22-011682-Ь за кодом ДК 021:2015:09310000-5-Електрична енергія з очікуваною вартістю 401500 грн.
6.2. Відповідно до опублікованого оголошення про проведення відкритих торгів джерелом фінансування вказаної закупівлі є кошти місцевого бюджету.
6.3. У зазначеній закупівлі взяли участь три учасники, подавши різні цінові пропозиції: ТОВ "РОЕК" - 336945 грн з ПДВ, ТОВ "Енергоносії України" - 394307 грн з ПДВ та ТОВ "Енергозбут-Транс" - 400483,20 грн з ПДВ. Відповідно до Звіту про результати проведення процедури закупівлі критерієм визначення переможця є ціна - 100 %.
6.4. Таким чином, переможцем вказаної закупівлі визначено ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" з максимально вигідною ціновою пропозицією у розмірі 336945 гри з ПДВ. За результатами проведеної закупівлі UA-2021-01-22-011682-Ь, 22.02.2021 Володимирецькою селищною радою та ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено договір № 2078-ВЦ/27 на постачання електричної енергії споживачу на суму 336 945 грн. з ПДВ.
6.5. Пунктом 3.1 Договору №2078-ВЦ/27 визначено, що початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднані, яка є додатком 1 до цього Договору.
6.6. Заявою-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, яка є Додатком №1 до договору постачання електричної енергії №2078-ВЦ/27 від 22 лютого 2021 року встановлено, що датою початку постачання електричної енергії є 22 лютого 2021 року.
6.7. Додатком №3 до договору № 2078-ВЦ/27 визначені договірні величини споживання електричної енергії, зокрема загальний обсяг електроенергії для споживання протягом року визначено в розмірі 160,450 кВт.год.
6.8. Відповідно до пункту 5.1 Договору, Володимирецька селищна рада (далі - Споживач) розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергію, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є Додатком № 2 до цього Договору.
6.9. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника (пункт 5.2 договору).
6.10. Відповідно до пункту 5.4 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
6.11. Згідно Додатку №2 Договору, ціна за одинцю товару (кВт*год) становить 1,75 грн. без ПДВ.
6.12. Пунктом 13.2 Договору встановлено, що Постачальник має повідомити про зміну будь-яких мов Договору Споживача не пізніше, ніж за 20 днів до їх застосування з урахування інформації про право Споживача розірвати Договір. Постачальник зобов'язаний повідомити Споживача в порядку, встановленому законом, про будь-яке збільшення ціни і про право припинити дію договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику, якщо Споживач не приймає нові умови.
6.13. Пунктом 13.8 Договору визначено, що умови договору не повинні відрізнятись від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зокрема:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
6.14. Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" та внутрішньо добовому ринку, та інші показники, які склалися у відповідному розрахунковому періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному вебсайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.orce.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії". У якості докуменального підтвердження даних, Сторонами визнається, зокрема, завірені належним чином копії (роздруківки з веб-сайту) Звітів про результати роботи РДН/ВДР та про діяльність ОР за відповідний календарний місяць, які оприлюднюються відповідно до законодавства ДП "Оператор ринку" https://www.orce.com.ua або інші документом органу, установи чи організації, які мають повноваження здійснювати моніторинг цін на товари, визначати зміни ціни товару на ринку.
6.15. В подальшому між сторонами підписано такі додаткові угоди:
• додатковою угодою № 1 від 17.03.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 1,89546 грн/кВт*год без ПДВ з лютого 2021 року);
• додатковою угодою № 2 від 25.08.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 2,05545 грн/кВт*год без ПДВ з 01 серпня 2021 року);
• додатковою угодою № 3 від 30.08.2021 року (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 2,23143 грн/кВт*год без ПДВ з 01 серпня 2021 року);
• додатковою угодою № 4 від 31.08.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 2,42499 грн/кВт*год без ПДВ з 01 серпня 2021 року);
• додатковою угодою № 5 від 01.10.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 2,61657 грн/кВт*год без ПДВ з 01 вересня 2021 року);
• додатковою угодою № 6 від 01.10.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 2,79193 грн/кВт*год без ПДВ з 14 вересня 2021 року);
• додатковою угодою № 7 від 04.10.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 3,01400 грн/кВт*год без ПДВ з 15 вересня 2021 року);
• додатковою угодою № 8 від 27.10.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 3,28573 грн/кВт*год без ПДВ з 01 жовтня 2021 року);
• додатковою угодою № 9 від 27.10.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 3,58461 грн/кВт*год без ПДВ з 14 жовтня 2021 року);
• додатковою угодою № 10 від 03.12.2021 (щодо збільшення ціни за (одиницю товару) кВт*год спожиту електричну енергію до 3,91335 грн/кВт*год без ПДВ з 05 листопада 2021 року).
6.16. Матеріалами справи підтверджено, за період дії Договору з сторонами 10 разів збільшувалась ціна за електричну енергію з 1,75 грн. без ПДВ до 3,91335 грн. без ПДВ, тобто на 123,62%.
6.17. Обґрунтовуючи необхідність внесення змін до Договору ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" надавало висновки Рівненської торгово-промислової палати, а також роздруківки із сайту ДП "Оператор ринку".
6.18. З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді у відповідності до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" Вараською окружною прокуратурою було скеровано на адресу Володимирецької селищної ради лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.
6.19. Відповідно до відповіді Володимирецької селищної ради від 22.02.2023 №52/1-383вих, селищна рада повідомила, що процесуальні заходи щодо визнання недійсними додаткових угод до договору №2078-ВЦ/27 на постачання електричної енергії від 22.01.2021 Володимирецькою селищною радою не здійснювались. З позовом до суду Володимирецька селищна рада не звертатиметься.
6.20. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що додаткові угоди № 2 - 10 до Договору № 2078-ВЦ/27 не відповідають вимогам статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а тому, з огляду на положення статей 203, 215 ЦК України, є недійсними. Відтак, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод № 2-10 з порушенням законодавства мала місце переплата коштів у розмірі 119 434,09 грн. Відповідно, отримана відповідачем оплата у сумі 119 434,09 грн за товар, який не був ним поставлений, підлягає стягненню з відповідача на підставі частини першої статті 670 ЦК України. Водночас, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо визнання недійсною додаткову угоду №1 оскільки, позивачем та відповідачем було надано докази щодо зміни ціни на ринку, а також збільшено ціну в межах визначеної законодавством України 10 відсоткової межі.
6.21. Апеляційний господарський суд, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною додаткову угоду № 1 від 17.03.2021 до Договору №2078-ВЦ/27 від 22.02.2021 та стягнення 19 627,10 грн - скасував та ухвалив нове рішення, яким позов у цій частині задовольнив. Суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевим судом при оцінці доказів не враховано, що докази, надані як підстава внесення змін до Договору № 2078-ВЦ/27 від 22.02.2021 шляхом укладання додаткової угоди № 1 від 17.03.2021, не відповідають вимогам статті 76 ГПК України та є неналежними, оскільки не підтверджують обставини щодо коливання ціни на електричну енергію з моменту укладення Договору №2078-ВЦ/27 від 22.02.2021 до моменту внесення змін додатковою угодою №1 від 17.03.2021. Постачальником наведено дані щодо порівняння ціни на електричну енергію за 20 днів січня та лютого 2021 року, тоді як договір №2078-ВЦ/27 укладено лише 22.02.2021 з аналогічно визначеною датою фактичного початку постачання електроенергії споживачу.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №918/308/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Булгакової І.В., Колос І.Б.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 01.09.2023 у справі №918/308/23, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.3. Ухвалою Верховного Суду від 17.10.2023 касаційне провадження у справі №918/308/23 за касаційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" зупинено до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.
7.4. Ухвалою Верховного Суду від 26.02.2024 провадження у справі №918/308/23 поновлено.
7.5. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.6. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
8.13. Скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, які вказані у пунктах 4.1 та 4.2 цієї постанови, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано відповідні правові висновки.
8.14. Верховний Суд зазначає, що предметом розгляду цієї справи є :
- визнання недійсними, укладених ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" і Радою, додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу;
- стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у розмірі 139 061,19 грн.
8.15. Предметом розгляду справи №826/9672/17 були позовні вимоги Північного офісу Державної аудиторської служби України до Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України про стягнення збитків.
8.16. Предметом розгляду справи №924/1237/17 були позовні вимоги заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Хмельницька атомна електрична станція" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІК-ЕКСПО" про визнання недійсним договору про надання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів та припинення зобов'язання за ним на майбутнє.
8.17. Предметом розгляду справи №911/1497/18 було:
- визнання недійсними результатів проведення процедури закупівлі, оформлені протоколом проведення переговорів щодо закупівлі послуг з розміщення твердих побутових відходів на полігоні;
- визнання недійсним, укладеного відповідачами, договору про надання послуг.
8.18. Предметом розгляду справи №904/5598/18 було визнання недійсним договору постачання.
8.19. Предметом розгляду справи №905/1529/20 були позовні вимоги керівника Волноваської місцевої прокуратури Донецької області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі позивача: Східного офісу Державної аудиторської служби України до Державного підприємства "Шахта ім. М. С. Сургая" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Норзе" про визнання недійсним рішення тендерного комітету державного підприємства "Шахта ім. М. С. Сургая" та договору про закупівлю №249Т від 21.05.2020.
8.20. Предметом розгляду справи №924/996/21 було визнання недійсними додаткових угод до договору постачання дизельного палива, укладених відповідачами.
8.21. Предметом розгляду справи №925/1276/19 було:
- визнання недійсним договору, укладеного відповідачами;
- зобов'язання повернути кошти, отримані за договором.
8.22. Предметом розгляду справи №906/756/20 було:
- визнання недійсним рішення тендерного комітету, оформленого протоколом, про визнання товариства переможцем процедури відкритих торгів та наміру на укладання договору про публічну закупівлю за предметом;
- визнання недійсним договору на закупівлю.
8.23. Предметом розгляду справи №924/1256/17 були позовні вимоги заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Публічного акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліз" про визнання недійсним рішення тендерного комітету.
8.24. Предметом розгляду справи №826/11063/17 були позовні вимоги Північного офісу Державної аудиторської служби України до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Києві про стягнення заборгованості.
8.25. Предметом розгляду справи №420/17618/21 було визнання протиправним і скасування висновку про результати моніторингу процедури закупівлі.
8.25.1. Колегія суддів вважає необхідним також зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 вирішила відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 05.04.2023 № 420/17618/21, про те, що приписи пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів (не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії - у будь-який час) змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
8.26. З огляду на викладене, справи означені скаржником справи та справа, що переглядається, у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є неподібними з точки зору спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників, ні за предметом розгляду, ні за підставами позову, ані за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи щодо підстави визнання додаткових угод недійсними та стягнення.
8.27. Верховний Суд також зазначає, що наявність інтересів держави є предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин, а встановлені судами фактичні обставини у зазначених скаржником справах не є ідентичними обставинам у справі, що переглядається.
8.28. Поряд з цим, у контексті доводів касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.
8.29. Так, відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
8.30. Згідно із частиною третьою статті 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
8.31. Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
8.32. Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
8.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).
8.34. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).
8.35. У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.
8.36. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
8.37. Суд враховує і те, що в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).
8.38. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
8.39. За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 зі справи № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.
8.40. Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначено про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган, як така сторона, може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу, як сторони правочину, має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
8.41. Аналогічний висновок наведений у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19, від 02.02.2021 у справі № 922/1795/19, від 07.04.2021 у справі № 917/273/20, від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
8.42. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Вараською окружною прокуратурою було скеровано на адресу Володимирецької селищної ради лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії. Остання листом від 22.02.2023 №52/1-383вих повідомила про те, що процесуальні заходи щодо визнання недійсними додаткові угоди до договору №2078-ВЦ/27 на постачання електричної енергії від 22.01.2021 Володимирецькою селищною радою не здійснювались. З позовом до суду Володимирецька селищна рада не звертатиметься.
8.43. Зважаючи на викладене, виходячи із предмета і підстав позову, сформульованих Прокурором, та враховуючи, що Володимирецька селищна рада є стороною правочину, до якого були укладені оспорювані додаткові угоди, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання їх недійсними після отримання інформації від Прокурора про наявні порушення, що підтверджує бездіяльність компетентного органу, суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про наявність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Володимирецької селищної ради та звернення до суду із вказаним позовом. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2023 зі справи № 927/366/22 і Суд у справі № 910/40/23 не вбачає підстав для відступу від неї.
8.44. Отже, у даному випадку встановлення судами різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, виключає подібність спірних правовідносин у справах вказаних у пунктах 4.1., 4.2. цієї постанови та у справі, що переглядається, за змістовним критерієм подібності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).
8.45. Верховний Суд також зазначає, що предметом розгляду справи №904/6861/17 були позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" про стягнення з Головного управління Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області боргу у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо оплати за поставлений природний газ.
8.46. У вирішенні спірного питання колегія суддів також враховує те, що касаційне провадження у цій справі зупинялось до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №922/2321/22.
8.47. Так, за наслідками розгляду справи №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 виклала правовий висновок щодо застосування норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з яким:
"Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі".
8.48. Суд наголошує, що забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
8.49. Нормами частини четвертої статті 300 ГПК України, серед іншого, визначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
8.50. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
8.51. З наведеного не вбачається, що між вказаними вище справами та даною справою, є спільні риси стосовно спірних правовідносин, що виключає їх подібність за змістовним критерієм, а також з оскаржуваних судових рішень не вбачається, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки, вказані скаржником.
8.52. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.53. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №916/2536/22 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
8.54. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, із посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України (пункт 4.3. цієї постанови), Верховний Суд зазначає таке.
8.55. Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.56. Скаржник у касаційній скарзі, як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, посилається на те, що суди попередніх інстанцій фактично ухилилися від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи та надали лише перевагу доводам керівника Вараської окружної прокуратури, що є грубим порушенням статті 86 ГПК України. Судом першої та апеляційної інстанцій при ухвалені оспорюваних рішень не досліджено та не надано належної оцінки ключовим доказам наявних в матеріалах справи, а саме: - порядку зміни ціни постачання електричної енергії, а також не досліджено додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладанні між сторонами у відповідності до умов пункту 13.8 договору; факту коливання ціни, який не заперечується прокурором.
8.57. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
8.58. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
8.59. Проте, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість такої підстави касаційного оскарження.
8.60. Відтак, з огляду на мотиви, викладені вище у Постанові, доводи касаційної скарги у цій частині не знайшли свого підтвердження.
8.61. Щодо доводів скаржника про те, що довідка Торгово-промислової палати є належним доказом у справі та містить інформацію про коливання ціни, але суди попередніх інстанцій не надали їй належної оцінки, то слід зазначити таке.
8.62. Параграфом 1 глави 5 розділу 1 ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому Верховний Суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
8.63. Отже, під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (зокрема Державної служби статистики України, на яку постановою КМУ від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; Торгово-промислової палати України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо) так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 Розділу 1 ГПК України.
8.64. Таким чином, довідки, експертні висновки Торгово-промислової палати України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім, судами у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар.
8.65. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частин першої та другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.
8.66. Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
8.67. Стаття 77 ГПК України визначає, що допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
8.68. Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
8.69. Верховний Суд відзначає, що чинний ГПК України не містить таке поняття як "достатність" доказів, натомість законодавцем запроваджено новий стандарт доказування "вірогідність доказів".
8.70. Верховний Суд наголошує, що стандарт доказування "вірогідність доказів", на відмінну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
8.71. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
8.72. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
8.73. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
8.74. Крім того, згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
8.74.1. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
8.74.2. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
8.75. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто тягар доказування лежить на сторонах.
8.75.1. Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
8.75.2. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
8.76. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
8.77. Довід скаржника з приводу порушення судами попередніх інстанцій балансу наведення доводів сторін Верховний Суд відхиляє, оскільки такі посилання спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам та аргументам сторін у контексті тих, які є вагомими, ключовими та могли вплинути на їх правову кваліфікацію.
8.78. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх судових інстанцій, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, тобто наданими сторонами на підтвердження своїх доводів, дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог Прокурора. Висновки судів щодо застосування норм пункту 2 частини п'ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не суперечать правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024.
8.79. Разом з тим, Суд враховує, що судами попередніх інстанцій надано оцінку доказів у справі з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
8.80. Відтак покликання скаржника у цій частині відхиляються Судом, при цьому Суд враховує, що такі доводи касаційної скарги є абстрактними, неаргументованими, необґрунтованими, невмотивованими та такими, що не підтверджені матеріалами справи, та фактично зводяться до заперечень встановлених обставин справи судами попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
8.81. Водночас у силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
8.82. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, доводи касаційної скарги, які могли/можуть вплинути на їх правову кваліфікацію у світлі застосування норм права судом, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Інші доводи касаційної скарги не є суттєвими і вагомими та не впливають на результат розгляду касаційної скарги.
8.83. Колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
8.84. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, з огляду на мотиви, викладені вище у цій постанові. Господарські суди надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
8.85. Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.86. Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення з цієї підстави.
8.87. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, беруться до уваги Касаційним господарським судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.
8.88. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.88.1. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
8.88.2. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
8.89. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
8.90. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
8.91. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
8.92. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
9.1.2. З огляду на викладене у пунктах 8.3. - 8.51. цієї постанови, касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, слід закрити.
9.2. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
9.2.1. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ТОВ "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023, в частинах, залишених без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №918/308/23 - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.
10. Судові витрати
10.1. Оскільки з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, а з підстави, визначеної пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, - про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір, сплачений за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №918/308/23, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 23.05.2023, в частинах, залишених без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023, та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №918/308/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя І. Колос