Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
29.02.2024м. ХарківСправа № 922/1332/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Василевського Віктора Яковича, АДРЕСА_1 )
до SRL "KADIGROUP", Republica Moldova (МД-4301, м. Каушани, вул. Михаіла Когелничану, 5, Республіка Молдова)
про стягнення 434 792,01 доларів США (еквівалентно 15 899 735,09 грн)
за участю представників:
не з'явилися
Фізична особа-підприємець Василевський Віктор Якович (далі - Позивач), звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до SRL "KADIGROUP", Republica Moldova (Республіка Молдова) (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 434 792,01 доларів США (де: 45 495,60 доларів США - сума попередньої оплати; 380 197,30 доларів США - пеня; 9 099,11 доларів США - штраф).
Суд зазначає, що згідно даних сайту https://finance.ua/, курс продажу валют до гривні, встановлений на Міжбанківському валютному ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню зверненню до суду з позовом (18.08.2022р.), становить 36,5686 грн за 1 Доллар США (USD), а отже сума до стягнення складає 15 899 735,09 грн.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням Відповідачем зобов'язань за контрактом №2409/2020 від 24.09.2020.
Ухвалою суду від 23.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі розгляд, якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання на "13" вересня 2022 р. о 12:30.
Ухвалою від 27.10.2022 було здійснено звернення до Міністерство юстиції Республіки Молдова (Ministry of Justice of the Republic of Moldova Ms Stela Braniste Head of International Relations and European Integration Division Strada, Adresa: MD-2009, mun. Chisinau, 31 August 1989, nr. 82) із судовим дорученням про надання правової допомоги щодо вручення судових документів Відповідачу - SRL "KADIGROUP", Republica Moldova, or. Causeni str.M.Kogalniceanu,5, де останньому як Відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву (з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України) - п'ятнадцять днів, з дня вручення даної ухвали.
Також, зазначеною ухвалою провадження у справі № 922/1332/22 зупинено у зв'язку зі зверненням Господарського суду Харківської області до компетентного органу іноземної держави із судовим дорученням про надання правової допомоги.
Так, суд зазначає, що через канцелярію 30.11.2023 надійшли докази підтвердження вручення компетентним органом Відповідачу документів. Отже, як вбачається з підтвердження, представник SRL "KADIGROUP" (Відповідача) Такмелов Олександр отримав відповідні документи 14.08.2023.
Ухвалою від 04.12.2023 провадження у справі № 922/1332/22 поновлено, призначено підготовче провадження у справі на 18 січня 2024 року о 11:00.
Позивач у підготовче засідання не з'явився, надав до суду заяву (вх. №1290 від 16.01.2024) про розгляд справи без участі.
Відповідачем не було здійснено направлення уповноваженого представника до суду, не надано заперечення, пояснення, відзиву.
Судом постановлено ухвалу від 18.01.2024 про закриття підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06 лютого 2024 року о 11:00. Ухвалою суду від 06.02.2024 повідомлено про наступне засідання, яке відбудеться 29.02.2024 о 11:15.
Позивач у засідання не з'явився, надав до суду заяву (вх. №5278 від 27.02.2024) про розгляд справи без участі за наявними в матеріалах справи доказами.
Від Відповідача заяв та клопотань не надійшло. Представника до суду направлено не було. Про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.
Частинами 1, 2 ст. 367 ГПК України визначено, що у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Cудове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналам
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 368 ГПК України судове доручення про надання правової допомоги оформлюється українською мовою. До судового доручення додається засвідчений переклад офіційною мовою відповідної держави, якщо інше не встановлено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення про надання правової допомоги, процесуальні та інші документи, що додано до нього, засвідчуються підписом судді, який складає доручення, та скріплюються гербовою печаткою
Суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.
Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.
Враховуючи вищевказане суд вважає, що учасники процесу були належним чином повідомлений судом про розгляд спору за їх участю. В той же час, вони не були позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Харківської області та визначеними у ній датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, оскільки судом вчинені всі необхідні визначені процесуальним законом вимоги щодо повідомлення сторін, суд визнає, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи, як того вимагають приписи ст.ст.6, 120, 242 ГПК України, однак не скористався своїми правами на подання пояснень, доказів, заперечень на позов та участь у судовому засіданні.
Суд констатує, що з боку Відповідача не вчинені дії по пред'явленню до суду своїх позицій, заяв, клопотань, пояснень, заперечень, відзиву. З боку суду вчинені всі дії щодо повідомлення та вручення Відповідачеві документів, а отже вимоги встановленні процесуальним законодавством та іншими законодавчими актами судом не порушені.
В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України, а отже кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
А також судом повідомлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України).
Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.
24.09.2020 між Фізичною особою-підприємцем Василевським Віктором Яковиче (далі - позивач, продавець) та SRL "KADIGROUP" (далі - відповідач, покупець) було укладено контракт №2409/2020.
Відповідно до умов пункту 1.1. контракту продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити оздоблювальні будівельні матеріали, рекламні матеріали (надалі іменовані «товар»), перелічені у специфікаціях (додатках на поставку) до цього контракту, які складають невід'ємну частину цього контракту.
Згідно п.2.3 контракту, передбачено, що підтвердженням розміщеного замовлення є підписана обома сторонами специфікація (додаток на поставку).
Продавець та покупець погодили товар у додатках від 16.08.2021 №3 на суму 15 820,56 доларів США та від 27.09.2021 №4 на суму 29 675,04 доларів США до контракту.
У відповідності до п.3.8 контракту, датою поставки замовленої покупцем партії товару, а також моментом переходу права власності та всіх ризиків від продавця до покупця вважатиметься дата оформлення електронної митної декларації, що свідчить про те, що продукцію взято під контроль митних органів України.
Пунктом 3.6 контракту (у редакції додаткової угоди від 23.11.2020 №1), вказано, що строк поставки партії товару за цим контрактом становить 21 календарний день від дати підписання сторонами специфікації (додатку на поставку), при виконанні покупцем п.3.4. 3.5 цього контракту.
Продавець взяті на себе зобов'язання за контрактом виконав і поставив товар згідно до специфікацій (додатків на поставку), що підтверджується митною декларацією на поставку відповідачу товару за формою МД-2, а саме: від 28.08.2021 №UA807170/2021/056200 на суму 15820,56 доларів США та від 29.10.2021 №UA807170/2021/0071602 на суму 29 675,04 доларів США.
Згідно умов п. 5.1 контракту (у редакції додаткової угоди від 23.11.2020 №1), передбачено, що покупець оплачує кожну партію товару у розмірі 100% від суми виставленого продавцем інвойсу у строк 30 календарних днів з моменту поставки товару.
Покупець взяті на себе зобов'язання з оплати товару у строк 30 календарних днів з моменту поставки товару не виконав, оскільки не оплатив його у вказаний строк. Відтак, позивач у позовній заяві зазначає, що у відповідача перед позивачем виникли заборгованість у розмірі 45 495,60 дол.США, яка залишається не сплаченою.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Щодо вирішення спору у Господарському суді Харківської області.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у справі є іноземна юридична особа - SRL "KADIGROUP", місцезнаходженням якої є Республіка Молдова м. Каушани.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право".
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право", приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.
Згідно зі статтею 36 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", порядок притягнення до цивільно-правової відповідальності, здійснення такої відповідальності та звільнення від неї може визначатися зовнішньоекономічними договорами (контрактами), якщо це не суперечить чинним законам України.
Відповідно до статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про міжнародне приватне право", у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право", зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у ст. 76 цього Закону.
За змістом ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону.
Статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено випадки виключної підсудності справ з іноземним елементом судам України.
Спір у даній справі не відноситься до випадків виключної підсудності, наведених в статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Крім того, сторони передбачили вирішення спорів, де у відповідності до п.13.1, 13.2 контракту від 24.09.2020 №2409/2020 укладеного між позивачем та відповідачем сторони досягли згоди, що усі спори, розбіжності або вимоги, що виникають за цим контрактом або в зв'язку з ним, у тому числі що стосуються його виконання, порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в господарському суді Харківської області (найменування суду українською мовою - господарський суд Харківської області, 61022, Україна, м. Харків, пл. Свободи, 5) відповідно до процесуального і матеріальним законодавством України.
Ураховуючи досягнення сторонами домовленості щодо розгляду спору в Господарському суді Харківської області, суд вважає, що спір правомірно передано на розгляд до Господарського суду Харківської області та підлягає вирішенню із застосуванням норм матеріального і процесуального права України.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 712 ЦК України унормовано, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. У таких правовідносинах обов'язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов'язок покупця з прийняття та оплати цього товару.
В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Отже, укладаючи та підписуючи контракт №23-21 від 15.09.2021 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, що є належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених контрактом кореспондуючих прав і обов'язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов контракту.
За приписами статті 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Як зазначалось вище, матеріалами справи підтверджено, що позивачем оформлено митні декларації на поставку відповідачу товару за формою МД-2, а отже позивачем підтверджено належними та допустимими доказами поставку відповідачу товар у сумі 45 495,60 дол. США за контрактом №2409/2020 від 24.09.2020.
В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Тобто, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар, і водночас, набуває законного права вимагати його оплати, а покупець, зі свого боку, набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату у погоджений строк.
Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З наведеної вище норми права слідує, що однією із основних умов виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі (контракті).
Відповідно до пункту 4.1. контракту валютою платежу є долар США.
Згідно частини 2 статті 189 ГК України ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 зазначив, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов'язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно п.11.3, 11.4 контракту (у редакції додаткової угоди від 23.11.2020 №1) передбачено, що у разі порушення покупцем строків оплати, передбачених п.5.1. цього контракту, покупець сплачує пеню у розмірі 3% за кожен день прострочення оплати від суми, поставленої, але не сплаченої партії товару.
За порушення строку проведення оплати товару, передбаченого п.5.1. цього контракту, понад 10 календарних днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від суми поставленої, але не оплаченої партії товару.
Матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем прав позивача внаслідок несвоєчасної поставки товару за контрактом, а тому позивач правомірно нарахував до стягнення з відповідача: 1) пеню у розмірі 3% за кожен день прострочення оплати від суми, поставленої, але не сплаченої партії товару згідно:
- додатку від 16.08.2021 №3, поставка товару відбулася 28.08.2021, де загальна сума невиконаного зобов'язання становить 15 820,56 доларів США. У зв'язку з порушення покупцем строків оплати товару більше 30 календарних днів з моменту поставки, кінцева дата поставки 27.09.2021. Тобто кількість прострочених днів з 28.09.2021 по 12.08.2022 складає 319 днів, а отже сума пені за порушення строків сплати складає: 15 820,56 х (319 х 3%) = 151 402,75 доларів США;
- додатку від 27.09.2021 №4, поставка товару відбулася 29.10.2021, де загальна сума невиконаного зобов'язання становить 29 675,04 доларів США. У зв'язку з порушенням покупцем строків оплати товару більше 30 календарних днів з моменту поставки, кінцева дата поставки 28.11.2021. Тобто кількість прострочених днів з 29.11.2021 по 12.08.2022 складає 257 днів. А отже сума пені за порушення строків сплати складає: 29 675,04 х (257 х 3%) = 228 794,55 доларів США.
2) Штраф у розмірі 20% від суми поставленої, але не оплаченої партії товару за порушення строку проведення оплати товару понад 10 календарних днів згідно:
- додатку від 16.08.2021 №3, поставка товару відбулася 28.08.2021. Загальна сума контракту: 15 820,56 доларів США. Період прострочення: з 29.09.2021 по теперішній час = більше 10 днів. Сума штрафу за порушення терміну проведення оплати за товар, більше 10 календарних днів, складає: 15 820,56 х 20% = 3 164,11 доларів США;
- додатку від 27.09.2021 №4, поставка товару відбулася 29.10.2021. Загальна сума контракту: 29 675,04 доларів США. Період прострочення: з 29.09.2021 по теперішній час = більше 10 днів. Сума штрафу за порушення терміну проведення оплати за товар, більше 10 календарних днів, складає: 29 675,04 х 20% = 5 935,00 доларів США.
Перевіривши правильність нарахування пені та штрафу, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 380 197,30 доларів США пені та 9 099,11 доларів США штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах"
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Щодо розподілу судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Ураховуючи те, що згідно наявного у справі пенсійного посвідчення №2808215518 Серії ААК №716129 від 30.10.2019 позивач є інвалідом 2 групи, а тому згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору та ураховуючи те, що позов задоволено повністю, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з SRL "KADIGROUP" (українською: МД-4301, м. Каушани, вул. Михаіла Когелничану, 5, Республіка Молдова, реєстраційний номер 1013608000667; англійською: c/f: 1013608000667, TVA: 4000539, BC Moldova- Agroindbank SA, Sucursala 18 Chisinau, BIC: AGRNMD2X, IBAN USD: MD09AG000000022513661135, ACC. NR. 890-0223-103, BANK OF NEW YORK NEW YORK. USA. SWIFT: IRVTUS3N; Adresa juridіca: or.Causeni str.M.Kogalniceanu, 5, Adresa depozit MD 2023 mun.Chisinau str.Uzinelor 90) на користь Фізичної особи - підприємця Василевського Віктора Яковича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) суму заборгованості в розмірі 434 792,01 доларів США (еквівалент 15 899 735,09 грн) (де: 45 495,60 доларів США - сума попередньої оплати; 380 197,30 доларів США - пеня; 9 099,11 доларів США - штраф).
Стягнути з SRL "KADIGROUP" (українською: МД-4301, м. Каушани, вул. Михаіла Когелничану, 5, Республіка Молдова, реєстраційний номер 1013608000667; англійською: c/f: 1013608000667, TVA: 4000539, BC Moldova- Agroindbank SA, Sucursala 18 Chisinau, BIC: AGRNMD2X, IBAN USD: MD09AG000000022513661135, ACC. NR. 890-0223-103, BANK OF NEW YORK NEW YORK. USA. SWIFT: IRVTUS3N; Adresa juridіca: or.Causeni str.M.Kogalniceanu, 5, Adresa depozit MD 2023 mun.Chisinau str.Uzinelor 90) на користь Державного бюджету (Отримувач коштів: ГУК Харків обл/мХар Шевченк/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37874947, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Код банку отримувача (МФО): 899998, Рахунок отримувача: UA768999980313121206083020653, Код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 238 496,03 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "11" березня 2024 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя І.П. Жигалкін