65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" березня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/796/21(916/4294/23)
Господарський суд Одеської області у складі судді Грабован Л.І.,
за участі секретаря судового засідання Большакова В.А.
дослідивши матеріали справи
за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс-2013" (65014, м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, прим., 15Н) в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни
до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги
у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін:
від позивача: Бова Д.В. (приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду);
від відповідача: Ставніченко М.В. (приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)
СУТЬ СПОРУ: про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги
Судове засідання 01.03.2024р. проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Шанс-2013" (далі - ТОВ "Шанс-2013") в особі ліквідатора Бови Д.В., посилаючись на ст.ст. 7, 42, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 3, 13, 203-215 ЦК України, звернулася із заявою (вх. №3-27/22 від 18.01.2022р.) із врахуванням клопотання, сформованого в системі «Електронний суд» 01.03.2024р. (8720/24 від 01.03.2024р.), про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 16.07.2021р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. за реєстровим №1870, укладений між ТОВ "Шанс-2013" та ОСОБА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.04.2014р. між ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №1007, згідно з яким ТОВ «Шанс-2013» передало у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , що складається в цілому з двох жилих кімнат, житловою площею 34, 02 кв.м., загальною площею 100, 83 кв.м., а ОСОБА_4 прийняв у власність дану квартиру та зобов'язався сплатити 1 000 738 грн. до 31.12.2014р. з можливістю сплати частками. Право власності на квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 23.04.2014р. Оскільки ОСОБА_4 свої зобов'язання з оплати вартості квартири не виконав, ТОВ «Шанс-2013» звернулося до суду із позовною заявою про стягнення заборгованості. Рішенням Приморського районного суду від 02.04.2021р. по справі №522/3841/17 стягнено з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Шанс-2013» грошові кошти за договором купівлі-продажу, посвідченим 23.04.2014р. у розмірі 1 000 738, 00 грн.; інфляційне збільшення суми боргу за період з 01.01.2015р. по 05.07.2017р. в розмірі 711 421, 39 грн.; три проценти річних від простроченої суми за період з 01.01.2015р. по 05.07.2017р. в розмірі 75 425, 49 грн.
При ознайомленні з матеріалами справи №522/3841/17 позивачем була виявлена заява про заміну ТОВ «Шанс-2013», подана ОСОБА_1 , на підставі договору про відступлення права вимоги від 16.07.2021р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. за реєстровим №1870 та укладеного між ТОВ "Шанс-2013" та ОСОБА_1 . Згідно п. 1 вказаного договору ТОВ «Шанс-2013» передав, а ОСОБА_1 прийняв належні кредитору права вимоги до покупця ОСОБА_3 , що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2014р., а саме: вимоги щодо сплати покупцем грошової суми у розмірі 1 000 738 грн. за передане йому у власність (продане) нерухоме майно - квартиру №9, АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 320902951101, що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2014р.; вимоги щодо сплати покупцем інфляційного збільшення суми боргу, процентів річних, пені, будь-яких штрафних, фінансових та/або інших санкцій, пов'язаних з несвоєчасним виконанням покупцем свого зобов'язання перед кредитором, визначеного договором купівлі-продажу. П.3 договору передбачено, що права вимоги за договором купівлі-продажу переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги; відповідно до п. 8 договору сторони визначили вартість прав вимоги за даним договором в 7000 грн., які отримано кредитором до підписання даного договору.
Позивач вказує, що ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.04.2021р. по справі №916/796/21 було відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Шанс-2013», тобто останнім після відкриття провадження у справі про банкрутство було відчужено майно за 7000 грн., в той час як саме право вимоги до ОСОБА_3 складало: щодо виплати основного боргу 1 000 738 грн., інфляційне збільшення суми боргу за період з 01.01.2015р. по 05.07.2017р. в розмірі 711421,39 грн.; три проценти річних від простроченої суми за період з 01.01.2015р. по 05.07.2017р. в розмірі 75425,49 грн., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 28 413, 88 грн.
Водночас ТОВ «Шанс-2013» вже мало непогашену заборгованість перед ТОВ «ТД «Олійно-жирова компанія» у розмірі 8 513 150 грн., ТОВ «Хот-Сток» у розмірі 135 000 грн., що загалом - 8 648 150 грн.
Позивач вказує, що оспорюваний договір було вчинено боржником на шкоду його кредиторам та завдав їм збитків, оскільки ТОВ «Шанс-2013» було відчужено майно на користь третьої особи за ціною, що є значно нижчою дійсної ринкової вартості цього майна та в обхід порядку, визначеного процедурою банкрутства. Позивач вважає, що договір про відступлення права вимоги від 16.07.2021р. підлягає визнанню недійсним.
Позивач вказує, що договір про відступлення права вимоги від 16.07.2021р. був укладений під час провадження у справі про банкрутство ТОВ «Шанс-2013» на стадії процедури розпорядження майном, а тому мав бути укладений виключно із дотриманням положень Кодексу України з процедур банкрутства та з врахуванням прав кредиторів боржника на задоволення їх вимог за рахунок майна ТОВ «Шанс-2013».
Однак, станом на дату укладення спірного договору відступлення права вимоги, комітет кредиторів ТОВ «Шанс-2013» ще не був створений, керівник не звертався ані до розпорядника майном, ані до комітету кредиторів щодо надання згоди на укладення такого договору.
Права вимоги, що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2014р., практично складає основу ліквідаційної маси банкрута, а тому оскільки на момент укладення оспорюваного договору ТОВ «Шанс 2013» перебувало в процедурі розпорядження майном, то відчуження таких активів боржника підпорядковується спеціальному порядку, визначеному нормами Кодексу України з процедур банкрутства.
На підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України, ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, позивач вбачає наявність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 16.07.2021р. за реєстровим №1870, укладеного між ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_1 , а саме: у зв'язку з порушенням сторонами при його укладенні вимог ч. 8 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 3, 13 ЦК України; вчиненням зазначеного правочину на шкоду інтересам кредиторів боржника та з порушенням порядку укладення такого правочину.
Позивачем надано відповідь на відзив, яка сформована в системі «Електронний суд» 18.01.2024р. (вх. №2289/24 від 18.01.2024р.), в якій просить задовольнити позов. Посилаючись на положення ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, позивач зазначає, що договір відступлення права вимоги має бути визнаний недійсним з підстави того, що він укладений з порушенням порядку, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства. Реальність стягнення грошових коштів за договором купівлі-продажу з ОСОБА_3 забезпечується арештом його майна на орієнтовну суму в розмірі 18 988 770,15 грн., у зв'язку з чим продаж прав вимоги номінальною вартістю у 1 787 584,88 грн. за 7 000,00 грн є очевидно економічно необґрунтованим правочином. У власності ОСОБА_3 перебуває майна достатньо для того, щоб розрахуватися повністю або в значній мірій з позивачем, а тому продаж прав вимоги за 7 000,00 грн. має очевидно недобросовісний характер.
Згідно відповіді на відзив заяви між позивачем та відповідачем 16.07.2021р. були укладені 4 договори про відступлення прав вимоги, посвідчені приватним нотаріусом Фроловою Р.В., за реєстраційними №№1870, 1869, 1871, 1872, згідно з якими позивач відчужив фактично усі свої активи, а саме права вимоги до ОСОБА_3 , на користь відповідача. Номінальна вартість усіх відчужених прав вимоги становить декілька мільйонів гривень.
Вважає, що в матеріалах цієї справи та справи про банкрутство є достатньо доказів на підтвердження заниженої ціни прав вимоги в договорі відступлення, а текст цієї відповіді на відзив містить посилання на конкретні докази та місце їх знаходження.
Відповідач
Відповідач у відзиві від 06.12.2023р. (вх. №44616/23 від 12.12.2023р.) просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позовної заяви, оскільки вважає, що договір про відступлення права вимоги від 16.07.2021р. є законним та він є повноправним власником права вимоги грошових коштів до ОСОБА_3 , так як набув відповідне право вимоги у порядку, встановленому чинним законодавством, за реальним, оплатним договором, а внаслідок укладання оспорюваного договору не було порушено прав та інтересів як кредиторів боржника, так і безпосередньо ТОВ «Шанс-2013». Позивач не довів належними та допустимими доказами того, що ціна, за якою ТОВ «Шанс-2013» продало право вимоги, є не ринковою та нібито заниженою. Ціна 7000 грн. абсолютно відповідає дійсній вартості права вимоги грошових коштів до ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 23.04.2014р. ТОВ «Шанс-2013» свої зобов'язання виконало належним чином, передавши ОСОБА_5 квартиру, а останній свої зобов'язання з оплати вартості квартири не виконав, що стало підставою для звернення у лютому 2017р. до суду із позовною заявою про стягнення грошових коштів та відкриття Приморським районним судом м. Одеси провадження по справі №522/3841/17. Вказана справа знаходиться на розгляді в Одеському апеляційному суді.
Відповідач звертає увагу на те, що у провадженні суду перебуває справа №916/824/20 про банкрутство ТОВ «Об'єднана торгівельна мережа». Із протоколу про проведення аукціону №BRD001-UA-20230516-15514 від 30.05.2023р. та акту про придбання майна на аукціоні від 020.6.2023р. арбітражний керуючий Бова Д.В., яка є ліквідатором у вказаній справі, оголосила продаж дебіторської заборгованості на другому повторному аукціоні до ТОВ «Торговий дім «Санко» за договором переведення боргу №27/12/18-4 від 27.12.2018р. у розмірі 59 553 148 грн. та дебіторської заборгованості за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13.08.2013р. по справі №520/1464/13-ц, про стягнення заборгованості у розмірі 114 850 грн. з ОСОБА_6 та продала вказані права вимоги. Відповідач вказує, що ліквідатором ТОВ «Об'єднана торгівельна мережа» у складі єдиного лоту продавались права вимоги грошових коштів на загальну суму 59 667 998 грн.; вказані права вимоги були продані на другому повторному аукціоні за 579 972, 93 грн. (що більш ніж у 100 разів менше ніж сума грошових коштів, право вимоги щодо яких продавалось).
Стосовно продажу права вимоги з порушення порядку, встановленого Кодексом України з процедур банкрутства, відповідач, зазначає, що станом на укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги керівником ТОВ «Шанс-2013» був ОСОБА_7 , який не мав обмежень на вчинення такого роду правочинів, оскільки процедура розпорядження майном боржника у процедурі банкрутства жодним чином не обмежує керівника щодо відчуження ним такого активу як «право вимоги», не пов'язує продаж прав вимоги із проведенням будь-яких аукціонів в процедурі розпорядження майном боржника та узгодження вчинення таких правочинів. Позивачем не надано будь-яких допустимих та належних доказів, що право вимоги грошових коштів, яке було продане на користь ОСОБА_1 , було істотним активом боржника.
Рух справи
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.10.2023р. виділено в окреме позовне провадження позовну заяву (вх. №3-27/22 від 18.01.2022р.) про недійсним договору про відступлення права вимоги від 16.07.2021р., зареєстрованим за №1810, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Фроловою Р.В., укладеного між ТОВ "Шанс-2013" та ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.10.2023р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4294/23; ухвалено розглядати справу №916/4294/23 за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження в межах справи про банкрутство №916/796/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 08.11.2023р. клопотання ТОВ "Шанс-2013" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Бови Д.В. про перехід до загального позовного провадження - задоволено; ухвалено розглядати справу №916/796/21(916/4294/23) за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку загального позовного провадження в межах справи про банкрутство №916/796/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.12.2023р. продовжено строк проведення підготовчого провадження з 08.01.2024р. на тридцять днів до 08.02.2024р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.01.2024р. закрито підготовче провадження у справі №916/796/21 (916/4294/23); призначено справу №916/796/21 (916/4294/23) до судового розгляду по суті.
Обставини, встановлені судом
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Приморського районного суду від 02.04.2021р. по справі №522/3841/17 стягнено з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Шанс-2013» грошові кошти за договором купівлі-продажу, посвідченим 23.04.2014р. у розмірі 1 000 738,00 грн.; інфляційне збільшення суми боргу за період з 01.01.2015р. по 05.07.2017р. в розмірі 711421,39 грн.; три проценти річних від простроченої суми за період з 01.01.2015р. по 05.07.2017р. в розмірі 75425,49 грн.
Згідно вказаного рішення суду 23.04.2014р. між позивачем ТОВ «Шанс-2013» (продавець) та відповідачем ОСОБА_8 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований в реєстрі за №1007, згідно якого ТОВ «Шанс-2013» передало у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , що складається в цілому з двох жилих кімнат, житловою площею 34,02 кв.м, загальною площею 100,83 кв.м, а ОСОБА_4 прийняв у власність дану квартиру та зобов'язався сплатити за неї грошові кошти відповідно до умов цього договору. Згідно п. 2 договору купівлі-продажу від 23.04.2014р. продаж вчинено за 1 000 738,00 грн. з ПДВ. Грошові кошти у вказаній сумі покупець зобов'язується сплатити продавцю до 31.12.2014р. р. з можливістю сплати зазначеної суми частками.
ОСОБА_1 звернувся із заявою від 27.10.2021р. про залучення до участі у справі №522/3841/17 замість ТОВ «Шанс-2013» в якості процесуального правонаступника сторони позивача ОСОБА_1 , посилаючись на договір про відступлення права вимоги, укладений 16.07.2021р. між ним та ТОВ «Шанс-2013».
16.07.2021р. між ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_1 був укладений договір про відступлення права вимоги за договором купівлі-продажу, посвідченим Білоусовою Н.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 23.04.2014р. за реєстровим №1007.
Згідно п. 1 вказаного договору кредитор передав, а новий кредитор прийняв належні кредитору права вимоги до покупця - гр. ОСОБА_9 , що виникли на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Білоусовою Н.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 23.04.2014р. за реєстровим №1007, а саме:
вимоги щодо сплати покупцем грошової суми у розмірі 1 000 738 грн. за передане йому у власність (продане) нерухоме майно - квартиру під АДРЕСА_2 , реєстрацій номер об'єкта нерухомого майна - 320902951101, що виникли на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Білоусовою Н.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 23.04.2014р. за реєстровим №1007;
вимоги щодо сплати покупцем інфляційного збільшення суми боргу, процентів річних, пені, будь-яких штрафних, фінансових та/або інших санкцій, пов'язаних з несвоєчасним виконанням покупцем свого зобов'язання перед кредитором, визначеного договором купівлі-продажу.
Відповідно до п. 3 зазначеного договору права вимоги за договором купівлі-продажу переходять до нового кредитора у повному обсязі на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги.
П. 8 вказаного договору передбачено, що сторони визначили вартість прав вимоги за даним договором в 7000 грн., які отримано кредитором до підписання даного договору. Підписання цього договору сторонами є надходження факту повного розрахунку та свідчить про відсутність у сторін претензій щодо розрахунків одна до одної.
Договір про відступлення права вимоги підписаний директором ТОВ «Шанс-2013» Маркунтовичем В.Ф. та ОСОБА_1 та зареєстрований в реєстрі за №1870.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.04.2021р. відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ „Шанс-2013"; визнано грошові вимоги ТОВ „Торговий дім „Олійно-жирова компанія" до ТОВ „Шанс-2013" у сумі 8 513 150 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ „Шанс-2013"; розпорядником майна ТОВ „Шанс-2013" призначено арбітражного керуючого Бову Д.В.
Ухвалою попереднього засідання від 19.08.2021р. визнано вимоги кредиторів ТОВ „Шанс-2013": ТОВ „Торговий дім „Олійно-жирова компанія" з вимогами до боржника в сумі 8 513 150 грн., ТОВ „Хот-Сток" з вимогами до боржника в сумі 135 000 грн.
Постановою Господарського суду Одеської області від 07.10.2021р. визнано банкрутом ТОВ „Шанс-2013"; відкрито строком на дванадцять місяців ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Бову Д. В.
Згідно звіту про проведення аналізу фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства ТОВ «Шанс-2013», виконаного фізичною особою-підприємцем Кокоревим Е.О., фінансова звітність підприємства свідчить, що останній протягом 2018-2020рр. не здійснювало діяльності, спрямованої на отримання доходу (прибутку), зокрема щодо реалізації товарів (робіт, послуг), отримало дохід за весь період в сумі лише 9, 8 тис. грн. Показники ліквідності свідчать про критичний фінансовий стан підприємства. Підприємство не має достатніх джерел для погашення заборгованості та для фінансування власних активів та діяльності. Показники фінансової стійкості свідчать про критичний фінансовий стан підприємства, недостатність власного капіталу та велику залежність від зовнішнього фінансування. Підприємство отримало збитки протягом 4 років; показники ліквідності мають відхилення від граничних значень; наявні значні суми непогашених зобов'язань, строк сплати яких настав, наявність значної суми непогашених боргових зобов'язань, визнаних юридичною особою - боржником.
Норми права, що застосовуються судом. Висновки суду
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно із ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019р. введено у дію Кодекс України з процедур банкрутства, згідно ч.2 Прикінцевих і Перехідних Положень якого, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом втратив чинність з цього моменту.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки сформовано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).
Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
Ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Згідно ч. 2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб'єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед, це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі № 910/18376/20 (918/445/22).
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий, перш за все, є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (правова позиція Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для створення преференції у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог кредиторів, а також з метою незаконного виведення майна боржника поза межами легальної судової процедури. Боржник у даному випадку діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно інших кредиторів, вимоги яких існували на дату його укладення, а також по відношенню до тих чиї вимогли виникли одразу після вчинення оскарженого правочину, що призвело до подальшого нездійснення господарської діяльності. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
«Недійсність» за статтею 42 КУзПБ перш за все пов'язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а наслідком правового регулювання за цією статтею є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником, зловживаючи своїми правами, вчинення дій на шкоду кредиторам.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
У період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Дії боржника, зокрема, але не виключно, щодо безоплатного відчуження майна, відчуження майна за ціною значно нижче ринкової, для цілей не спрямованих на досягнення розумної ділової мети або про прийняття на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, або відмова від власних майнових вимог, якщо вони вчинені у підозрілий період, можуть свідчити про намір ухилення від розрахунків із контрагентами та спрямовані на завдання шкоди кредиторам.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредиторами, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.
Ч. 1 ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Ч.1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього Кодексу.
Ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.
Ч. 3 ст. 13 ЦК України передбачено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Тому будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.
Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.
Ч. 8 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що у процедурі розпорядження майном боржник не має права без згоди комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту обрання комітету кредиторів) здійснювати продаж істотних активів боржника.
Згідно ч. 9 ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів, у тому числі укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Кодексом, а також позовів щодо визнання недійсними актів, прийнятих у процедурі розпорядження майном щодо зміни організаційно-правової форми боржника.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Судом встановлено наступне.
Рішенням Приморського районного суду стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Шанс-2013» грошові кошти за договором купівлі-продажу, посвідченим 23.04.2014р. у розмірі 1 000 738,00 грн.
За умовами договору купівлі-продажу від 23.04.2014р. продаж вчинено за 1 000 738,00 грн.
16.07.2021р. між позивачем та відповідачем був укладений договір про відступлення права вимоги, підписаний директором ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_1 , за умовами якого кредитор передав, а новий кредитор прийняв належні кредитору права вимоги до покупця ОСОБА_3 , що виникли на підставі договору купівлі-продажу від 23.04.2014р. за реєстровим №1007; вартість права вимоги - 7000 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.04.2021р. відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ „Шанс-2013"; визнано грошові вимоги ТОВ „Торговий дім „Олійно-жирова компанія" до ТОВ „Шанс-2013" у сумі 8 513 150 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном ТОВ „Шанс-2013"; розпорядником майна ТОВ „Шанс-2013" призначено арбітражного керуючого Бову Д.В.
Ухвалою попереднього засідання від 19.08.2021р. визнано вимоги кредиторів ТОВ „Шанс-2013": ТОВ „Торговий дім „Олійно-жирова компанія" з вимогами до боржника в сумі 8 513 150 грн., ТОВ „Хот-Сток" з вимогами до боржника в сумі 135 000 грн.
Постановою Господарського суду Одеської області від 07.10.2021р. визнано банкрутом ТОВ „Шанс-2013"; відкрито строком на дванадцять місяців ліквідаційну процедуру; ліквідатором призначено арбітражного керуючого Бову Д. В.
Таким чином, договір про відступлення права вимоги від 16.07.2021р. був укладений після відкриття провадження у справі №916/796/21 про банкрутство ТОВ «Шанс-2013».
На момент вчинення оспорюваного договору, у ТОВ «Шанс-2013» існували грошові зобов'язання, визнані ухвалою Господарського суду Одеської області.
Таким чином, боржник, будучи обізнаним про наявність заборгованості підприємства перед кредиторами та наявність відносно нього справи про банкрутство та введення процедури розпорядження майном, вчинив правочин з відступлення права вимоги грошової суми 1 000 738 грн. за 7000 грн.
Отже, за встановленими судом обставинами, ТОВ «Шанс-2013» здійснило відчуження майна за цінами, нижчими від ринкових, при недостатності майна боржника на час відчуження для задоволення вимог кредиторів під час проведення процедури розпорядження майном у справі про банкрутство.
Тобто, ТОВ «Шанс-2013» перебуваючи у критичному фінансовому становищі, про що свідчить звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану суб'єкта господарювання щодо наявності ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства, вчинив правочин на вкрай невигідних для себе умовах, що вплинуло на права та обов'язки усіх кредиторів боржника.
Отже, надані докази у сукупності свідчать про наявність очевидно обґрунтованих сумнівів у позивача щодо адекватності ціни, за яку було здійснено відступлення права вимоги.
При цьому за наявності значних боргових зобов'язань перед кредиторами, боржник відчужив право майнової вимоги на користь третьої особи за ціною значно нижчою від ринкової, а відтак боржник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам його кредиторів, в той час, як особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, а угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
З аналізу положень Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що підприємство, відносно якого відкрито провадження у справі про банкрутство та яке знаходиться в процедурі розпорядження майном, не має права приймати рішення щодо відчуження нерухомого майна, вчиняти значні правочини та здійснювати продаж істотних активів боржника без згоди на це розпорядника майна та комітету кредиторів (зборів кредиторів - до моменту формування комітету кредиторів), а режим збереження належного боржнику майна повною мірою забезпечується в силу прямих норм Кодексу України з процедур банкрутства.
Отже, сама процедура розпорядження майном включає в себе певні обмеження розпорядження майном боржника. Такі заборони і обмеження діють в силу закону та, за загальним правилом, не потребують реалізації (установлення) у судових рішеннях, а наслідком їх недотримання є недійсність/нікчемність рішення, правочину чи майнової дії боржника.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спірний правочин, всупереч вимог Кодексу України з процедур банкрутства, розпорядником майна боржника не погоджений, у зв'язку з чим права вимоги були відчужені з порушенням порядку, встановленого вказаним Кодексом.
Сукупність наведених обставин свідчить, що боржник укладаючи оскаржений договір відступлення права вимоги від 16.07.2021р. діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам та кредиторів, його дії були спрямованими не на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активів боржника та завдання йому збитків, з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань та порушення прав кредиторів, а тому суд приходить до висновку про наявність обставин для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Доводи відповідача стосовно проведення арбітражним керуючим Бовою Д.В. продажу майна в ліквідаційні процедурі іншого підприємства в іншій справі про банкрутство не заслуговують на увагу суду, оскільки є за своєю правовою природою іншою процедурою продажу майна, а саме продаж майна банкрута в ліквідаційній процедурі, введеної у справі про банкрутство, та регулюється іншими нормами та таке порівняння не є доказом правомірності дій відповідача.
Відповідач не довів належними та допустимими доказами у розумінні ст.ст. 76-79 стосовно того, що ціна, за якою ТОВ «Шанс-2013» продало право вимоги відповідає дійсній вартості.
Доводи відповідача не спростовують вищевикладених висновків та встановлених судом вище обставин.
Судові витрати
Ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, судові витрати покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Задовольнити повністю позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс-2013" в особі ліквідатора Бови Дарії Володимирівни (вх. №3-27/22 від 18.01.2022р.) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 16.07.2021р., посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною зареєстрованим в реєстрі за №1870, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шанс-2013" та ОСОБА_1 .
2.Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 16.07.2021р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Русланою Валеріївною зареєстрованим в реєстрі за №1870, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шанс-2013" та ОСОБА_1 .
3.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шанс-2013" (65014, м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, прим., 15Н, код ЄДРПОУ 34625935) 4962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн. судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у порядку ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 13 березня 2024р.
Копію рішення надіслати на електронну адресу: ТОВ "Шанс-2013" в особі ліквідатора Бови Д.В. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ); представнику ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Суддя Л.І. Грабован