Дата документу 13.03.2024 Справа № 336/2985/23
Єдиний унікальний №336/2985/23 Головуючий у першій інстанції: Вайнраух Л.А.
Провадження № 22-ц/807/444/24
13 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника Ніколаєнко Олени Миколаївни на заочнерішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник позивача за довіреністю Дашко В.М. в інтересах позивача засобами поштового зв'язку 29.03.2023 звернувся до суду із зазначеним позовом, за змістом якого просить стягнути на користь позивача з відповідача заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 26.05.2008 у сумі 34 964,98 гривень, яка наявна станом на 13.03.2023, в тому числі заборгованість за тілом кредиту у сумі 28 602,80 гривень, за відсотками у сумі 6 362,18 гривень.
За змістом позову, відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, підписавши заяву №б/н від 26.05.2008. У заяві відповідач надав свою згоду із тим, що підписана заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», викладеними на сайті, складає Договір про надання банківських послуг. Зауважує представник позивача, що АТ КБ «Приватбанк» публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує на сайті «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою. Укладений договір, на думку позивача, відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України є договором приєднання. Відповідач був проінформований про умови кредитування, які надані для ознайомлення у письмовій формі. Позивач вважає укладений між сторонами договір змішаним, що містить умови договору банківського рахунку (ст.1066 ЦК України) та кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).
Згідно з позовною заявою, відповідачу відкрито кредитний рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, зазначеному у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку, у подальшому кредитний ліміт змінений до 29 000,00 гривень.
Позивач також вказує, що Банк виконав свої зобов'язання щодо надання банківських послуг, надавши можливість відповідачу розпоряджатися кредитними коштами, на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту, із зміною якого за рішенням та ініціативою банку відповідач погодився, що видно з п.3.2,3.3 Договору.
Виникнення простроченої заборгованості, за твердженнями позивача, відбувається в разі несплати щомісячного обов'язкового (мінімального) платежу до останнього календарного числа місяця (включно), наступного за місяцем, у якому здійснено трати за рахунок кредитних коштів, тоді зобов'язання клієнта вважаються простроченими
За змістом позову, в порушення умов договору та ст.509, 525-527, 530, 598, 599, 610, 615, 629 ЦК України відповідач зобов'язання не виконав, не надавав своєчасно кошти для погашення заборгованості за кредитом та іншими витратами, у зв'язку із чим позивач скористався своїм правом вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань (ст. 1050, 1054 ЦК України).
Станом на 13.03.2023, з урахуванням внесених коштів, за відповідачем, який не виконує своїх зобов'язань за договором, утворилась заборгованість за тілом кредиту у сумі 28 602,80 гривень, за відсотками за користування кредитом у сумі 6 362,18 гривень, тобто, у загальній сумі 34 964,98 гривень. З вказаних підстав, оскільки відповідач продовжує ухилятись від виконання умов договору, укладеного між сторонами, який не розірваний, крім того, заходи досудового врегулювання спору не є обов'язковими у зазначених правовідносинах, представник позивача просить задовольнити позов у визначений спосіб.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023 року у цій справі позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 26.05.2008, яка існує станом на 13.03.2023, а саме, за тілом кредиту у сумі 28 602,80 гривень (двадцять вісім тисяч шістсот дві гривні 80 копійок).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 195,62 гривень (дві тисячі сто дев'яносто п'ять гривень 62 копійки).
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності наявності заборгованості за кредитним договором в межах суми тіла кредиту.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що між позивачем та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до анкети-заяви від 26.05.2008 підписано договір про надання банківських послуг, за змістом якої клієнтом банку засвідчено згоду із тим, що вказана заява разом із пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг. Відповідачу на виконання умов договору видано кредитну картку «Універсальна». Своїм підписом у вищенаведеній заяві відповідач підтвердив, що ознайомлений з зазначеними вище складовими договору, проте, в якій редакції, із тексту не вбачається. Відповідач також своїм підписом підтвердив, що базова процентна ставка на залишок заборгованості становить 3% на місяць, щомісячна комісія - відсутня. Останні умови підписані стороною відповідача у формі довідки, датованої 13.06.2008.
Відповідно до паспорта споживчого кредита, підписаного відповідачем 07.04.2020, у ньому викладені умови кредитування з урахуванням побажань споживача. Пільгова процентна ставка - 0,00001%, поза межами пільгового періоду - для картки «Універсальна» становить 43,2%, універсальна gold - 42,0%.
У матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитною карткою, який здійснений станом на 13.03.2023, на підставі якого й заявлені позовні вимоги.
Крім того, детальною роздруківкою (випискою) за картковим рахунком відповідача підтверджено, що в період з 20.06.2008 відповідачем на виконання його заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг активно використовувалась кредитна картка, в рахунок кредитних коштів в межах встановленого ліміту.
Станом на 13.03.2023 заборгованість за тілом кредитом складає 28 602,80 гривень.
З 17.06.2008 відповідно до наведеного розрахунку процентна ставка становила 3% на місяць (36 % річних), на прострочену заборгованість відповідно 36%. Ставки неодноразово змінювались. Як вбачається з розрахунку, з 24.01.2013 здійснювалось нарахування базової процентної ставки - 30% річних, процентної ставки при порушенні умов кредитування - 30 %, з 01.09.2014 - 34,8% річних відповідно. В подальшому вона змінювалась у бік підвищення. Крім того, з 01.07.2019 у розрахунку наведено дані щодо нарахування в окремі періоди й процентної ставки на залишок заборгованості, і процентної ставки при порушенні умов кредитування, а також на прострочений кредит.
Судом встановлено, що старт карткового рахунка відбувся з 25.05.2008, з вказаної дати кредитний ліміт становив 250,00 гривень, максимально збільшений до 29 000,00 гривень з 07.01.2018, що видно з наявної довідки, з 26.12.2022 зменшений до 0 гривень.
Так, відповідно до розрахунка, наданого позивачем, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 13.03.2023 складає 34 964,98 гривень та складається з наступного: заборгованість за тілом кредиту у сумі 28 602,80 гривень, за відсотками у сумі 6 362,18 гривень. Згідно з наданою довідкою, відповідачу неодноразово, востаннє - 07.04.2020 здійснено видачу іншої кредитної картки, терміном дії до 07/23.
Судом першої інстанції вірно визначено норми матеріального права, що мають бути застосовані під час розгляду справи.
Суд при розгляді справи застосовує правовий зміст норм, які регулюють загальні умови, строки виконання зобов'язань учасниками цивільних правовідносин, правові наслідки їх порушень, зокрема, у відносинах щодо позики, а саме, ст. 207, 509, 525-527, 599, 610, 611, 625, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України. Крім того, на дані правовідносини, поширюються положення про договір (ст. 626-629, 631 ЦК України). Зокрема, ч.1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За приписами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом враховується позиція Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.07.2019 у цивільній справі №342/180/17, пр. 14-131цс19.
Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом зазначено, що враховуючи зміст наведених норм, можна вважати, що споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оскільки такі умови договорів приєднання розробляються АТ КБ «Приватбанк», як надавачем банківських послуг, відповідно, вони мають бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у
зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору та під час його виконання діють певні вимоги у визначеній редакції.
У вказаній справі цієї умови не дотримано позивачем, тому й положення ст.634 ЦК України на правовідносини між сторонами не розповсюджуються.
За нормою ч.2 ст.1050 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Так, ч.1 ст.1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Крім того, згідно з ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Так, в разі укладення кредитного договору, проценти за користування кредитними коштами та міра відповідальності кредитора поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У цій справі позивачем заявлено вимоги про погашення кредиту, а саме, тіла кредиту та відсотків, нарахованих на вказане тіло.
За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позивач у позовній заяві наводить посилання на Умови та правила надання банківських послуг, відповідно до якого сторони ніби то дійшли згоди про те, що в разі непогашення клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому здійснені трати, він зобов'язується сплатити на користь банку проценти відповідно до тарифів, що діють на дату нарахування, викладені на сайті банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік.
Проте, витяг з Умов та правил надання банківських послуг, якими регулюється нарахування зазначених вище відсотків та пені, інших комісій та штрафів, не підписаний відповідачем.
Укладений між сторонами кредитний договір про надання банківських послуг б/н у вигляді заяви із анкетними даними клієнта, підписаної сторонами, не містить умов про зміну розміру процентів, що підлягають сплаті, виходячи зі ставок, які застосовувались, зокрема, з 01.07.2019.
Матеріали справи не містять підтверджень того, що саме із наданими до суду умовами ознайомився й погодився відповідач, підписуючи анкету-заяву. На користь цьому доводу свідчить й те, що з наявних розрахунків заборгованості підтверджено періодичну зміну редакції умов стосовно нарахування відсотків, зокрема, що відбулась 01.07.2019, але підтверджень ознайомлення із змінами клієнта банку (відповідача) суду не надано.
Так, відсоткові ставки, що дорівнюють 40,8%, 42% та 84% тощо сторонами не узгоджені.
Редакція умов, розміщена на сайті позивача, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.05.2015 (провадження № 6-16цс15).
Проте, під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що АТ КБ "Приватбанк» виконало свої зобов'язання за вказаним кредитним договором про надання банківських послуг, а саме, відкрив на ім'я відповідача картковий рахунок, видав платіжну картку із встановленим лімітом, яку використовував ОСОБА_1 протягом строку користування нею.
Підтверджень розірвання договору за ініціативою відповідача чи заперечень проти списання платежів, які стягувались банком протягом строку користування кредитною карткою на час розгляду справи у її матеріалах немає.
Так, з урахуванням наведених норм та наданого позивачем розрахунку суд встановив, що станом на 13.03.2023 відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань до звернення до суду належним чином не виконав, сума тіла кредиту, що підтверджена розрахунком, є обґрунтованою та підлягає стягненню з вказаної фізичної особи в повному обсязі.
Із врахуванням норми ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення заборгованості за тілом кредиту у сумі 28 602,80 гривень.
Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІ споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", прийняті 09 квітня 1985 року N 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року N 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі N 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 03.07.2019 № 342/180/17-ц зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ "ПриватБанк" дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону N 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з рішенням суду та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2023року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 13 березня 2024 року.
Головуючий
Судді: