Справа № 127/36464/23
Провадження №33/801/185/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: Ан О. В.
Доповідач: Сопрун В. В.
13 березня 2024 рокум. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі судді Сопруна В.В.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Ан Ірини Миколаївни на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2024 року,
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2024 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн на користь держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 536,80 грн на користь держави.
Не погодившись з постановою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Ан І.М. подала апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_1 та його адвокат Ан І.М. не були присутні, постанова суду була отримана 10 лютого 2024 року засобами поштового зв'язку. В апеляційній скарзі зазначила, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою, висновки викладені в ній, є такими, що суперечать фактичним обставинам та доказам у справі, судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Таким чином, просила постанову скасувати, провадження у справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Апеляційна скарга мотивована тим, що справа розглянута упередженим судом, оскільки суддя Ан О.В. є матір'ю адвоката Ан І.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1 . Зазначивши, що повноваження адвоката Ан І.М. містяться в матеріалах справи, а тому під час розгляду даної справи, суддя Ан О.В. повинна була заявити самовідвід, проте всупереч діючого законодавства цього не зробила, чим порушила права ОСОБА_1 на справедливий суд.
Крім того, зазначила, що було порушено право ОСОБА_1 на захист та, що постанова суду була винесена не у дату судового розгляду.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 13 березня 2024 року, клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Ан І.М. про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено строк на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ан І.М. задоволено частково. Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2024 року скасовано. Ухвалено нове судове рішення, яким визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605,60 грн.
При розгляді справи апеляційною інстанцією були встановленні порушення суддею Ан О.В. норми адміністративного законодавства та допущені інші помилки.
Пунктом 4 рішення Ради суддів України від 08 червня 2017 року роз'яснено, що у разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до КУпАП, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією.
Відповідно частини першої статті 75 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
Верховний Суд при розгляді справи № 277/599/15-к у постанові від 17 вересня 2019 року зазначив, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, безсторонність (неупередженість) суду в сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції має визначатися згідно з (i) суб'єктивним критерієм, врахувавши особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та (ii) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (рішення у справах: «Фей проти Австрії», «Ветштайн проти Швейцарії»).
Проте, між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а також може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (див. рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру»).
У деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»). У цьому відношенні навіть вигляд має певну важливість іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у рішеннях «Делкурт проти Бельгії» та «Пєрсак проти Бельгії» зазначає, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід.
Згідно з пунктом 2.5 Бангалорських принципів діяльності судді, схвалених резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23, суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи або має бути відведений в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді.
Відповідно до 4.4. Бангалорських принципів поведінки суддів, суддя не бере участі в розгляді справи, якщо будь-хто із членів його родини виступає як представник будь-якої сторони чи в іншій формі має відношення до справи.
Як вказує Європейський суд з прав людини, найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (Hauschildt Case, № 11/1987/134/188, § 48).
У Кодексі України про адміністративні правопорушення відсутні норми, які б передбачали порядок заявлення та вирішення питань про відводи (самовідвідводи) судді, однак діючі КПК України, ЦПК України та КАС України мають відповідні статті, що регулюють порядок вирішення питань про відвід (самовідвід) судді, а тому при розгляді даної заяви про самовідвід слід застосувати аналогію права, а саме виходити з того, що право на заявлення самовідводу судді є невід'ємною складовою права на безсторонній і справедливий суд, передбаченого ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Враховуючи те, що представник ОСОБА_1 - адвокат Ан І.М. (повноваження якої були в матеріалах справи станом на день винесення оскаржуваної постанови) є донькою судді Ан О.В., про що наголошено в апеляційній скарзі, тому з метою виконання вимог Конституції України щодо забезпечення доступу до об'єктивного та неупередженого правосуддя, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, а також п.2.5, п.4.4 Бангалорських принципів діяльності судді, суддя Ан О.В. повинна була заявити про самовідвід від участі у розгляді справи.
За таких обставин постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 25 січня 2024 року в складі судді Ан О.В., прийнята з порушенням вищезазначених норм права.
Враховуючи, що апеляційний суд позбавлений іншої процесуальної можливості в межах наданих повноважень та відповідно до встановленого законом порядку, щоб вплинути на виявлені факти недотримання суддею Вінницького міського суду Вінницької області Ан О.В. вимог адміністративного закону, єдиним засобом реагування на встановлені судом апеляційної інстанції порушення залишається постановлення окремої ухвали.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та мотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом у відповідності до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
За змістом ст. ст. 369, 418 КПК України, суд апеляційної інстанції приймає будь-яке рішення в формі ухвали, крім випадку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, коли вказаним судом ухвалюється вирок.
Обов'язок, за наявності на те підстав, звертати увагу державних органів, громадських організацій чи посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів, або виявлені порушення прав громадян чи інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом, покладався на суд КПК 1960 року шляхом винесення окремої ухвали чи постанови.
Натомість, чинним КУпАП, КПК України не врегульовано питання постановлення такого виду судових рішень, як окрема ухвала чи постанова, які би надавали можливість суду звертатися до державних органів, посадових чи службових осіб з метою належного реагування на встановлені у ході судового розгляду порушення закону, прав і основоположних свобод людини.
Єдиним випадком, коли чинний КПК прямо передбачає постановлення окремих ухвал, є наявність процесуальних підстав, визначених ст. 378 КПК України.
Втім, системне та телеологічне (цільове) тлумачення норм, закріплених у п.10 ч.1 ст.3, ст.ст.91, 110, 369, 371, 372 та 419 КПК України, дозволяє дійти висновку про те, що рішення судів будь-якої інстанції приймаються у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, спрямовані на досягнення завдань кримінального провадження, постановлені або ухвалені в межах судового розгляду, встановлених для відповідного виду провадження.
Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 14 червня 2021 року у справі № 686/9636/18 (провадження № 51-6276кмо19) під час розгляду питання щодо законності постановленої судом окремої ухвали висловила правову позицію про те, що ухвалення рішень, які не пов'язані із суттю кримінального провадження або з його забезпеченням, проте, зумовлені позитивним впливом на ефективність здійснення правосуддя у конкретному кримінальному провадженні та забезпеченням конституційного права на судовий захист, гарантований ст. 55 Конституції України, є можливим.
Враховуючи вказаний висновок, а також виходячи з приписів ст. ст. 369, 418 КПК України, суд апеляційної інстанції за наявності відповідних підстав має процесуальні повноваження для постановлення ухвал, які не вирішують справи по суті, однак звертають увагу уповноважених органів на встановлені у кримінальному провадженні факти порушення закону, які потребують вжиття належних заходів реагування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.282 КУпАП, 369 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Повідомити Вищу раду правосуддя про факт недотримання суддею Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_2 вимог адміністративного закону, що призвело до порушення права особи на справедливий суд.
Копію ухвали направити до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для долучення до матеріалів суддівського досьє судді Вінницького міського суду Вінницької області Ан Ольги Вікторівни.
Окрема ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена особою, інтересів яких вона стосується, в касаційному порядку на протязі тридцяти днів до Верховного Суду.
Суддя Вінницького
апеляційного суду В. В. Сопрун