Справа № 133/2893/23
Провадження № 22-ц/801/669/2024
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кучерук І. М.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
13 березня 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кучерук І.М.,
у справі № 133/2893/23
за позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
за участі ОСОБА_3 (третя особа яка не заявляє вимог щодо предмета спору на стороні позивача)
про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, в обґрунтування якого посилався на те, що відповідач у справі є матір'ю їхнього спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На даний час син є повнолітнім та навчається на денній формі навчання у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського. Строк закінчення навчання 30.06.2026.
У зв'язку з навчанням син, який проживає із ним та перебуває на його утриманні, потребує матеріальної допомоги. Відповідач є фізично здоровою, матеріально забезпечена, займається підприємницькою діяльністю і здійснює її на спрощеній системі оподаткування, а тому має змогу надавати матеріальну допомогу для утримання сина.
За вказаних обставин просить стягувати з відповідача на його користь аліменти на навчання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини зі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 19.09.2023 і до закінчення навчання, але не довше ніж до досягнення ним 23 років.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
16 лютого 2024 року позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити у цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт вважає рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом не спростовано загальновідомих обставин, зокрема того, що для існування людини їй потрібно їсти, одягатись задовольняти культурні потреби, а для цього потрібні кошти, і син сторін у справі, навчаючись у навчальному закладі не має змоги заробляти самостійно, а тому потребує допомоги від батьків.
Вважає, що судом не спростовано й того, що відповідачка надає матеріальну допомогу повнолітньому синові не регулярно і в незначних розмірах. Тим самим суд не врахував ЗУ «Про державний бюджет на 2024», яким встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб.
Крім того зазначає, що відмовляючи у позові, суд не довів, що відповідач, як ФОП не має змоги надавати синові матеріальної допомоги і не спростувала того, що син не потребує матеріальної допомоги.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідчача адвокат Пилипчук В.О. проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив зилишити її без задвоолення, а судове рішення без змін.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 05 березня 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому колегією суддів вирішено, що справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом встановлено, що сторони у справі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є студентом денної форми навчання у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського на другому курсі факультету мистецтв і художньо-освітніх технологій, на бюджетній формі навчання. Термін навчання 01.09.2022 по 30.06.2026 року.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 13.04.2023 у справі №133/3414/21 визначено місце проживання тоді ще неповнолітнього сина ОСОБА_4 разом з його батьком ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання сина у розмірі 1 500 грн. щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.
Постановою від 14.09.2023 ВП № 72070430 закінчено виконавче провадження, у зв'язку з утриманням аліментів в повному обсязі.
З позивача на користь відповідача стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_5 у розмірі 1/6 частини зі всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, станом на 17.10.2023 заборгованість становить 37 886,95 грн.
Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та витягу з Реєстру платників єдиного податку від 04.12.2014 відповідач ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем на 2 групі спрощеної системи оподаткування.
Позиція апеляційного суду
Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року відповідає вказаним вимогам, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності вимог ОСОБА_1 , оскільки останній не надав доказів у чому саме полягає потреба у матеріальній допомозі сину, який навчається, які витрати він несе у зв'язку з навчанням сина, на що саме необхідні кошти, яким є розмір необхідних витрат на утримання сина.
Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та відхиляє доводи апелянта з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правовідносини щодо утримання батьками повнолітніх сина, дочки регулюються главою 16 СК України, яка зокрема передбачає обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 СК України).
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Статтею 199 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання. Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу; право на утримання припиняється у разі припинення навчання; право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов'язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.
Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв'язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов'язано з обов'язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Як роз'яснено в пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Зазначена правова позиція висловлена у Постановах Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 225/1447/16-ц та від 17 квітня 2019 року у справі № 644/3610/16-ц.
Сімейний кодекс України виходить із принципів рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину чи доньці, які продовжують навчання, зобов'язані обоє батьків, незалежно від того, з ким з них проживає їх син (дочка).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Разом з тим, при визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від аліментних зобов'язань, обов'язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.
Аналогічна правова позиція висвітлена в Постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/10510/17.
Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності з ч. 1 ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже при розгляді справ даної категорії позивач повинен довести факт продовження повнолітньою дитиною навчання, її потребу в матеріальній допомозі та її розмір, а відповідач неможливість надання такої допомоги або можливість надання у меншому розмірі, ніж вимагає позивач.
Недоведення позивачем таких обставин може стати підставою для відмови в задоволенні позовної заяви.
Посилання позивача на те, що ті обставини, що дитина в зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги з боку матері, є загальновідомими, є помилковими.
Так само не відповідає нормам процесуального права перекладання позивачем обов'язку доведення відповідних обставин, а відтак і підстави позову, на суд.
Такі висновки відображені й практиці Верховного суду, зокрема Касаційний цивільний суд у складі Верховного суду у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 635/1139/17 прийшов до наступних висновків: «Однак, встановивши, що повнолітні діти відповідача перебувають на повному речовому, продовольчому та фінансовому забезпеченні за рахунок державного бюджету Міністерства оборони України, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що позивачі не довели існування всіх юридичних фактів, які у своїй сукупності надають право стягувати аліменти на підставі статті 199 СК України, що є їх процесуальним обов'язком, не надали будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у них потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).»
Тому звертаючись до суду з позовною заявою про стягнення аліментів на період навчання, необхідно надати всі наявні докази, що підтверджують необхідність отримання такого утримання, наприклад: довідка про вартість навчання, в разі якщо дитина навчається на контрактній формі навчання, докази, що підтверджують вартість проживання в гуртожитку чи договір оренди іншого житла, виписка з банківського рахунку дитини, чи будь-які інші докази на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність у нього потреби в матеріальній допомозі саме у зв'язку з навчанням (понесення витрат на харчування, проїзд, проживання, придбання підручників тощо).
Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Тож, вирішуючи питання про стягнення аліментів суд має встановити матеріальне становище платника та отримувача аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів тощо.
Обов'язок доведення того факту, що особа в силу тих чи інших обставин не може здійснювати сплату аліментів покладається на самого платника аліментів.
Разом з тим, доведення тієї обставини, що отримувач аліментів потребує грошового утримання покладається саме на позивача. Тому, при зверненні з позовною заявою до останньої необхідно долучити всі можливі докази того, що у позивача відсутній дохід, це може бути наприклад виписка по банківським рахункам отримувача аліментів, тощо.
Підсумовуючи вищевикладене, на відмінну від стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на дитину, що продовжує навчання не є безумовним та потребує доказування таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
Натомість позивачем не надано доказів того, які витрати він несе у зв'язку з навчанням сина, на що саме необхідні кошти, у чому саме полягає потреба у матеріальній допомозі сину, який навчається.
Як вбачається з довідки Вінницького державного педагогічного університету ОСОБА_6 навчається на 2 курсі факультету мистецтв і художньо - освітніх технологій, за спеціальністю «Трудове навчання та технології». Форма навчання - бюджетна.
ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, жодним чином не зазначає про розміри своїх доходів, фактично намагаючись повністю покласти обов'язок щодо утримання сина на матір, що є несправедливим, не представив належних доказів, що його витрати на навчання є настільки великими, що потребують стягнення аліментів з матері у визначеному ним розмірі.
Доказів на підтвердження вартості витрат, пов'язаних з навчанням сина (вартості підручників, посібників для навчання, вартості іншого приладдя, проїзду до навчального закладу, тощо) позивач не надав.
Позовна заява містить лише вимогу про стягнення аліментів, перелік норм права, але жодним чином не обґрунтовано розмір стягуваних аліментів.
Як правильно зауважив суд першої інстанції, позивачем навіть не надано доказів проживання повнолітнього сина разом із ним, з урахуванням того, що останній зареєстрований за адресою місця проживання матері.
Посилання на рішення суду, яким визначено місце проживання неповнолітнього сина разом з батьком, є безпідставним, оскільки після досягнення повноліття син має право самостійно обирати місце свого проживання. При цьому відповідно до ст. 199 СК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає син, суд звертає увагу на те, що позивач не надав доказів проживання повнолітнього сина разом з ним.
В той же час, відповідачем надано доказів про те, що вона надає матеріальну допомогу синові на період його навчання. Так, відповідно до банківських платіжних інструкцій, нею самостійно були перераховані кошти синові в період з травня по жовтень 2023 року, тобто після досягнення ним повноліття та на його день народження.
Отже посилання позивача на те, що син перебуває виключно на його утриманні колегія суддів відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_2 як матір, також утримує повнолітнього сина, який продовжує навчатися.
Досліджуючи такий критерій як матеріальне становище платника аліментів, апеляційний суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів про розмір заробітної плати (доходу) відповідача, як однієї із підстав для встановлення факту спроможності відповідача сплачувати аліменти на сина у вказаному позивачем розмірі.
Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не спростував загальновідомих обставин щодо життєдіяльності людини, не довів неможливості відповідача надавати синові матеріальної допомоги та не встановив регулярне й незначне надання відповідачкою матеріальної допомоги повнолітньому синові є хибними, такими, що не заслуговують на увагу.
Так, відповідно до вимог ст. 12, 13 ЦПК України саме сторони несуть тягар по доведенню обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.
Доведення обставин є обов'язком сторони, а не суду.
Отже, відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку наявним в матеріалах справи доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 05 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.
Головуючий: І.М. Стадник
Судді: М.В. Матківська
І.В. Міхасішин