Справа № 948/1071/22 Номер провадження 22-ц/814/1524/24Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.
04 березня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Обідіної О.І.,
суддів: Пилипчук Л.І., Прядкіної О.В.,
за участю секретаря: Владімірова Р.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф", третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держпраці в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (надалі КНП ХОР «ЦЕМДМК»), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Держпраці в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01.10.2013 року вона була прийнята на посаду фельдшера швидкої та невідкладної медичної допомоги Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», а 01.06.2015 її посаду було перейменовано на фельдшера з медицини невідкладних станів.
24.11.2022 вона отримала через поштового оператора «АТ «Укрпошта» витяг наказу про звільнення №404-к від 05.09.2022, підставою для якого став рапорт головного фельдшера, зміст якого їй невідомо, що унеможливило надання нею доказів на спростування викладеного в ньому інформації.
Вважає своє звільнення незаконним, здійсненим з порушенням встановленої положеннями ст.ст. 147, 149 КЗпП України процедури, без належних доказів допущеного прогулу.
У зв'язку з чим просила поновити строк звернення до суду; визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №404-к від 05.09.2022 р. в частині її звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України; поновити її на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги в КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05.09.2022 р. по дату ухвалення рішення у даній справі.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №404-к від 05.09.2022 р., в частині звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з 06 вересня 2022 року.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06.09.2022р. по 27.11.2023р. у розмірі 273075,20 грн., з якої необхідно утримати податки та інші обов'язкові платежі.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь держави судовий збір в розмірі 4715,55 грн.
Допущено до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Задоволення позову обґрунтовано відсутністю достатніх правових підстав для звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, наслідком чого є поновлення її трудових прав, із стягненням з роботодавця середнього заробітку за час вимушеного прогулу та допущенням до негайного виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць.
Додатковим рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Лебедєва Дмитра Володимировича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.
В іншій частині заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення 5000 грн. витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що вказаний розмір є співмірним, обґрунтованим та таким, що відповідає об'єму фактично здійсненої адвокатом роботи.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - КНП ХОР «ЦЕМД та МК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог як безпідставних.
Зокрема вказує, що дисциплінарне стягнення на ОСОБА_1 було накладено без порушення її прав у відповідності до норм чинного трудового законодавства.
Вважає, що позивач погодившись на роботу з 01.09.2022 на підприємстві іншої держави фактично відмовилася та перестала виконувати функції фельдшера на підприємстві.
Також звертає увагу на невірно обрахований судом розмір середнього заробітку, оскільки в нараховані за липень та серпень кошти було нараховано премію та за суміcництво, які не можуть бути включені до розрахунку середньої заробітної плати.
Вважає, що дії позивача та адвоката Лебедєва Д.В. є нічим іншим, як зловживання правом, що суперечить завданню цивільного судочинства, а саме подання завідомо безпідставного позову, у спорі, який має очевидний штучний характер, адже у відповідності до вимог ст. 44 ЦПК України, зловживання процесуальними правами не допускається.
Окрім того апелянт просить скасувати додаткове рішення, відмовивши в задоволенні заяви адвоката про стягнення витрат на правничу допомогу, з огляду на об'єм виконаних робіт та розмір гонорару адвоката. Вважає неналежними надані стороною позивача докази понесених витрат на правову допомогу.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно наказу №175-к від 01.10.2013 ОСОБА_1 була прийнята на 1,0 посади фельдшера швидкої та невідкладної допомоги Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги по переводу з КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня центр екстреної медичної допомоги з медицини катастроф» з посадовим окладом 1551 грн.
За рапортом головного фельдшера КНП ХОР «ЦЕМД та МК» від 05.09.2022 р. доведено до відома директора вказаної установи про те, що при перевірці роботи відділень було встановлено, що в період з 01.09.2022 р. по 05.09.2022 р., в тому числі ОСОБА_1 фельдшер з МНС не виходить на роботу у відділення КНП ХОР «ЦЕМД та МК» без поважних причин, а тому просив звільнити вказаного працівника.
Відповідно до витягу з наказу «Про прийом та звільнення» №404-к від 05.09.2022 ОСОБА_1 була звільнена з посади фельдшера з медицини невідкладних станів Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги 05.09.2022 р. за прогул без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України.
Аналогічні підстави звільнення внесені в трудову книжку ОСОБА_1 .
Згідно листа інспектора відділу кадрів №290/03к від 05.09.2022 р. ОСОБА_1 повідомлено, що вона була звільнена з роботи з 05.09.2022 р. у зв'язку з відсутністю на роботі за прогул без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України та роз'яснено їй про необхідність звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки (а.с.73).
З копії витягу з Книги обліку №2 руху трудових книжок і вкладишів до них вбачається, що ОСОБА_1 отримала трудову книжку 05.09.2022р.
Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов висновку про відсутність доведеного належним чином факту прогулу позивача, знаходження її на робочому місці в с. Великий Бурлук, яке в період з 24.02.2022 по 10.09.2022 перебувало в окупації та недоведеністю відповідачем здійснення нею колабораційної діяльності, що могло стати окремою підставою для звільнення та притягнення до відповідальності.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.
Згідно з ч.1 ст.21КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Як роз'яснено в Постанові Пленуму ВСУ N 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни», судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Аналогічна судова практика висвітлена в постановах Верховного Суду, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року у справі №235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».
Судом вірно встановлено та не заперечувалося сторонами, що робочим місцем фельдшера ОСОБА_1 було Великобурлуцьке відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, яке знаходиться в смт Великий Бурлук Куп'янського району Харківської області, яке, як вбачається з Розділу ІІ наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022р. № 309 з 24.02.2022р. по 10.09.2022р. знаходилося під тимчасовою окупацією російської федерації, а згідно Розділу І з 10.09.2022р. відноситься до територій можливих бойових дій.
Підставою для звільнення в зв'язку з прогулом підприємство зазначало відсутність ОСОБА_1 на робочому місці з 01.09.2022 та початок її роботи у так званій «швидкій допомозі» держави агресора.
Співпраця з державою агресором відноситься до колабораційної діяльності, відповідальність за яку передбачено ст. 111-1 КК України.
В даному випадку факт колабораційної діяльності позивача не було доведено роботодавцем, допитані судом свідки лише висловили своє припущення щодо можливої співпраці позивача з владою рф, оді як відповідний висновок з цього приводу компетентними органами не зроблений, кримінального провадження не порушено, обвинувального вироку в передбаченому Законом порядку не ухвалено.
Оцінюючи рапорт головного фельдшера Федорової Л.О. про виявлений нею факт відсутності в період з 01.09.2022 р. по 05.09.2022 р. працівника відділення ОСОБА_1 , суд першої інстанції вказав, що останній не містить зазначення причин відсутності працівника на робочому місці.
Згідно зі ст. 140 КЗпП трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (ст. 147 КЗпП).
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.
Частиною 1 ст. 148 КЗпП передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується роботодавцем безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків.
Оцінюючи зібрані по справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку про недотримання роботодавцем визначеної ст. 149 КЗпП України процедури звільнення позивача ОСОБА_1 , зокрема не забезпечення можливостей для отриманням від останньої як порушника трудової дисципліни письмових пояснень, в тому числі із зазначенням нею поважності причин відсутності на робочому місці.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що підприємством не було дотримано порядку притягнення працівника до відповідності за порушення трудової дисципліни, оскільки у ОСОБА_1 не було взято пояснення, а підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільненням з роботи став лише рапорт головного фельдшера Федорової Л.О. про невихід на роботу деяких працівників Великобурлицького відділення Е(Н)МД КНП ХОР «ЦЕМД та МК», в тому числі і позивача.
Зважаючи на недоведеність належними доказами факту здійсненого ОСОБА_1 прогулу без поважних причин, з урахуванням перебування її робочого місця в с. Великий Бурлук, Куп'янського району в період з 24.02.2022 р. по 10.09.2022 р. під тимчасовою окупацією рф - правових підстав вважати проведене звільнення останньої з дотриманням норм трудового законодавства не має.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Встановивши обставини по справі та дійшовши висновку про звільнення позивача без достатніх правових підстав, суд першої інстанції з врахуванням вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 стягнув на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, який мав місце в період з 06.09.2022 і по дату ухвалення рішення - 27.11.2023, взявши при цьому до уваги середній розмір заробітної плати отриманої за два місяці, які передували звільненню працівника.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду та не містять посилання на обставини, з якими законодавство пов'язує підстави для скасування чи зміни судового рішення.
Так, посилання апелянта на перехід ОСОБА_2 на роботу у так звану «швидку допомогу» держави агресора не було доведено належними та допустимими доказами, а відтак не може бути взятий до уваги як обставина, якою відповідач заперечував заявлені позивачем вимоги.
Незгода підприємства з проведеним розрахунком середньоденної заробітної плати, оскільки на думку апелянта з заробітної плати мали бути виключені премія та виплати за сумісництво не береться судом до уваги та не свідчить про допущені судом першої інстанції порушення розрахунку, здійсненого в порядку ст. 235 КЗпП України.
Так, згідно розрахункових листів за серпень 2022 заробіток без відрахувань становив 17 415,65 грн, а за липень 2022 року 20132,09 грн.
Відповідно до п.4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов'язків, та премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності).
У вказані місяці позивачу була нарахована премія, разом з тим, розрахункові листи не містять даних, що остання підпадає під норми п. 4 вищевказаного порядку та не повинна зараховуватися як складова частина середньої заробітної плати.
Також безпідставним є посилання апелянта на включення доплат за сумісництво, оскільки в розрахунковому листі за липень є лише нарахування за замісництво, що є відмінним від сумісництва, оскільки замісництво є виконанням обов'язків тимчасово відсутнього працівника на відміну від сумісництва, яке є виконання працівником поряд iз своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою), в межах робочого часу за основною роботою, на тому самому підприємстві.
За вказаних обставин відсутні підстави для виключення вищевказаних премії та доплат за замісництво при обчисленні середньої заробітної плати.
Не беруться до уваги і твердження апелянта щодо подання позивачем та її представником завідомо безпідставного позову у спорі, який має штучний характер, оскільки відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
В даному випадку, вважаючи своє звільнення незаконним та таким, що порушує її права, ОСОБА_1 і звернулася до суду за захистом своїх порушених прав.
Що стосується доводів апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення суду про часткове стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування, оскільки стягнута судом сума 5000 грн. відповідає складності справи, обсягу та часу витраченого адвокатом на виконання робіт, зважаючи на розгляд справи протягом майже року та фактично виконання саме адвокатом прав та обов'язків сторони у справі, здійснення ним запитів, заявлення клопотань та участі в судових засіданнях.
За вказаних обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни судових рішень, які ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 27 листопада 2023 року та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 22 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 11 березня 2024 року.
Судді: О. І. Обідіна Л.І. Пилипчук О.В. Прядкіна