Справа № 159/4318/23 Головуючий у 1 інстанції: Бойчук П. Ю.
Провадження № 22-ц/802/271/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
13 березня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Губарик К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на неповнолітню дитину за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 січня 2024 року,
У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 03 жовтня 2019 року на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області.
Позивач вказує, що від даного шлюбу у них народилось двоє спільних синів: син ОСОБА_3 , 2010 року народження, та син ОСОБА_4 , 2016 року народження.
Після розірвання шлюбу відповідач разом із дітьми переїхала проживати за іншою адресою.
Зазначає, що на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2019 року з нього на користь ОСОБА_2 було стягнуто аліменти на сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1400,00 грн щомісячно та на сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000,00 грн щомісячно.
Однак, діти були передані матір'ю йому на виховання, оскільки відповідач уклала контракт із ЗСУ та виїхала з місця їх спільного проживання. Згодом вона забрала молодшого сина ОСОБА_7 , а старший син ОСОБА_3 та син відповідачки від першого шлюбу ОСОБА_8 залишилися проживати з ним і на його утриманні.
Разом з тим, ОСОБА_2 , пред'являючи до виконання виконавчий лист про стягнення аліментів до відділу виконавчої служби, приховала ту обставину, що неповнолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 01.06.2023 року з нею не проживає та на її матеріальному утриманні не перебуває. Усі витрати щодо матеріального утримання та забезпечення сина ОСОБА_3 несе виключно позивач.
За таких обставин позивач вважає, що є підстави для припинення з 01.06.2023 року стягнення з нього на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , які стягуються на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2019 року, та стягнення аліментів з матері на його користь , як батька, з яким проживає дитина та який несе витрати на утримання сина.
На підставі викладеного позивач ОСОБА_1 просив суд припинити стягувати з нього аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стягуються на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2019 року, починаючи з 01.06.2023 року, та стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% від встановленого прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 січня 2024 року позов задоволено частково.
Звільнено ОСОБА_1 від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1400 грн щомісячно, починаючи з 24.09.2019 року та продовжуючи до досягнення цією дитиною повноліття, які стягуються на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11.11.2019 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 грн 60 коп.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.08.2023 року та до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави судовий збір в сумі 1073 грн 60 коп.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць в сумі 1598 грн 00 коп. звернуто до негайного виконання.
Не погодившись із даним рішенням суду в частині вимог щодо визначення розміру аліментів, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині, допущення судом порушень норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного за змістом та суттю судового рішення, просив його в цій частині скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказував, що визначений судом розмір аліментів є критично низьким та таким, що суперечить нормам законодавства, не відповідає за способом стягнення тому, який він просив у своїй позовній заяві, адже у прохальній частині він просив стягнути аліменти у розмірі частки від усіх видів доходу відповідачки, що ґрунтується на нормах закону та відповідатиме інтересам сина та його віковим потребам. Зазначав, що відповідачка є особою, яка має регулярний дохід, являється військовослужбовцем. Вказану обставину ОСОБА_2 визнала під час розгляду справи і вказувала, що дійсно уклала контракт. Як на підставу скасування рішення позивач посилався на те, що суд першої інстанції самовільно змінив спосіб стягнення аліментів, що є порушенням ч. 3 ст. 181 СК України, згідно з якою аліменти на дитину можуть бути визначені судом або у частці від доходу матері чи батька дитини, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, з ким проживає дитина. Звертає увагу, що за приписами ч. 3 ст. 181 СК України вибір способу стягнення аліментів належить до виключного права того з батьків, з ким проживає дитина.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що вважає рішення суду в частині стягнення на користь ОСОБА_1 аліментів таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. У зв'язку з її перебуванням та проходженням військової служби в Збройних Силах України просить розгляд справи проводити у її відсутності. Просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення залишити без змін.
Представник відповідача ОСОБА_9 про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції був належним чином повідомлений, про що є в матеріалах справи відповідна розписка.
Від представника позивача ОСОБА_10 через систему Електронний суд надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони позивача (апелянта).
З огляду на належне повідомлення учасників справи про дату та час розгляду даної справи, клопотань про розгляд справи у відсутності учасників судового процесу, колегія суддів, відповідно до вимог ст.372 ЦПК України, ухвалила розгляд справи проводити за їх відсутності.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітній син позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком і перебуває на його повному утриманні, тому суд дійшов висновку про те, що підстави для стягнення аліментів з ОСОБА_1 відпали, а отже, його слід звільнити від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11.11.2019 року.
Разом з тим, задовольняючи вимоги щодо стягнення аліментів з відповідачки, суд виходив з того, що позивач надав суду докази проживання неповнолітнього сина сторін ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним та перебування на його повному утриманні. В той же час, судом зазначено, що на утриманні відповідача перебуває також син від першого шлюбу ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про його народження, а позивач цієї обставини не спростував. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач не довів, спроможності відповідачки сплачувати аліменти у запропонованому ним розмірі, що істотно впливає на визначення розміру аліментів, а тому вважав за можливе встановити мінімальний розмір аліментів, передбачений чинним законодавством, тобто 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання позовної заяви і до досягнення дитиною повноліття.
Проте, з таким висновком колегія суддів в оскаржуваній частині рішення не погоджується, оскільки вважає його таким, що ухвалений з порушенням вимог закону.
В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційний суд на предмет законності та обґрунтованості не переглядає з огляду на межі апеляційного розгляду справи, визначені ст.367 ЦПК України, та враховуючи доводи апеляційної скарги.
Статтею 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Судом встановлено, що рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 03 жовтня 2019 року шлюб, зареєстрований 17 липня 2009 року між ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відділом РАЦС по м. Ковелю Ковельського МРУЮ Волинської області, актовий запис № 248, розірвано.
Від шлюбу сторони мають неповнолітіх дітей: синів ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про народження та рішенням суду про стягнення аліментів.
Згідно з рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі задоволено частково та вирішено стягувати з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 400 грн щомісячно, починаючи з 24.09.2019 року та продовжуючи до досягнення цією дитиною повноліття; сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 000 грн щомісячно, починаючи з 24.09.2019 року та продовжуючи до досягнення цією дитиною повноліття.
Як вбачається з рішення виконкому Ковельської міської ради №230 від 13.07.2023 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на реєстрацію своїх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди матері ОСОБА_2 .
З довідки про склад сім'ї від 24.07.2023 видно, що за вказаною адресою зареєстровані позивач і його сини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 2023 року (а.с.8).
Згідно з висновком служби у справах дітей виконавчого комітету Ковельської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Ковельської міської ради № 376 від 09.11.2023 року, вирішено доцільним визначити місце проживання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки №24 від 07 вересня 2023 року, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_2 перебуває на службі у цій військовій частині (а.с.26).
Отже, суд першої інстанції, врахувавши вищевказані обставини, застосувавши положення СК України, які регулюють дані правовідносини, та встановивши, що дитина ОСОБА_13 проживає разом із батьком і повністю знаходиться на його утриманні, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на утримання сина.
Згідно зі статтею 182 СК України та відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», при визначенні розміру аліментів суд враховує:
1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини;
2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;
3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;
3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;
4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Положеннями частини 2 статті 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Отже, матеріальне утримання дитини є обов'язком батьків, у контексті виховання якого може йтися лише про порядок надання такого утримання та про його розмір з урахуванням відповідних обставин.
Як убачається з мотивувальної частини рішення, суд частково задовольнив позовні вимоги та визначаючи аліменти у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, посилався на те, що дитина проживає разом з батьком, перебуває на його утриманні, а також з того, що позивачем не надано доказів про необхідність стягнення аліментів саме у визначеному ним розмірі, а також, що на утриманні у відповідачки знаходиться ще одна дитина від попереднього шлюбу.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та, як наслідок, неправильно визначився з розміром та способом стягнення аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Аналіз наведених положень закону вказує на те, що право вибору способу стягнення аліментів у твердій грошовій сумі надано тому з батьків, разом з ким проживає дитина.
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив суд стягнути аліменти з ОСОБА_2 на утримання їхнього спільного сина у частці від доходу його матері. Тобто, позивач самостійно визначився із способом стягнення аліментів.
Статтею 184 СК України встановлено порядок визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Частиною третьою цієї статті передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Разом з тим, частиною п'ятою статті 183 СК України, якою передбачений порядок визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, встановлено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, з наведених норм закону слідує, що розмір аліментів - 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку відноситься до розміру, визначеного у твердій грошовій сумі.
Отже, визначаючи розмір аліментів у твердій сумі, а саме у розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 у позовній заяві просив стягнути аліменти у частці від усіх видів доходу - частки заробітку.
Разом з тим, у відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_2 вказувала на те, що на її утриманні перебуває син від першого шлюбу ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що також просила взяти до уваги при визначенні розміру аліментів.
Проте, позивач заперечує вказану обставину, покликаючись на те, що ОСОБА_8 проживає з ним і повністю перебуває на його утриманні.
Заперечення позивача підтверджені актом обстеження умов проживання від 21.06.2023 року, складеним Службою у справах дітей, з якої вбачається, що із позивачем ОСОБА_1 у вказаному помешканні фактично проживає й ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач також долучив до апеляційної скарги письмові пояснення ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в яких він стверджує, що з червня 2023 року проживає із вітчимом ОСОБА_1 за його адресою проживання, перебуває на повному матеріальному його утриманні та виховується ним. Батьки не цікавляться його життям, контакти з матір'ю ОСОБА_2 відсутні, а місце проживання його рідного батька йому не відоме.
Отже, визначаючи розмір аліментів, суд також дійшов помилкового висновку, що на утриманні відповідачки ОСОБА_2 перебуває син від попереднього шлюбу ОСОБА_8 .
У відповідності до ст. 12,13 ЦПК України сторони несуть тягар з доведення обставин, якими обґрунтовують позовні вимоги та заперечення.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Беручи до уваги все вищевикладене, в тому числі й те, що дитина проживає разом з батьком, на якого окрім матеріального забезпечення дитини покладено й обов'язок з постійного виховання дитини, контролю, що потребує більше моральних затрат, враховуючи вік дитини, доходи платника аліментів, а також враховуючи приписи ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України, згідно з якими обов'язок утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття стосується обох батьків, колегія суддів вважає, що за встановлених у справі обставин, визначений судом першої інстанції розмір аліментів та спосіб їх стягнення не відповідає обставинам справи та нормам закону і не буде достатнім та справедливим по відношенню до інтересів дитини.
Крім того, відповідачкою не було надано суду достатніх та належних доказів на підтвердження її неспроможності сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі, а також вона не заперечувала факту необхідності сплати аліментів, що також слід взяти до уваги.
Враховуючи положення зазначених вище правових норм та за наявності відповідної позовної вимоги одержувача аліментів про обрання ним способу стягнення аліментів у частці від доходу платника, розмір аліментів необхідно визначити у частці від доходу матері дитини.
Відповідно до п.1 і п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини слід скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вимоги в цій частині в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо зміни розподілу судових витрат, суд апеляційної інстанції враховує положення статті 141 ЦПК України, згідно з якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення про стягнення аліментів.
Оскільки апеляційна скарга у частині стягнення аліментів задоволена повністю, то судовий збір за подання апеляційної скарги має бути покладений на відповідача, тобто судовий збір у розмірі 1 610 грн 40 коп. слід стягнути з відповідача в рахунок держави.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 січня 2024 року у даній справі в частині стягнення аліментів скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі (однієї четвертої) частки від усіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 07.08.2023 року, до досягнення дитиною повноліття.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1610 (одна тисяча шістсот десять) грн 40 коп. за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 березня 2024 року.
Головуючий
Судді