Провадження № 2/760/6423/24
Справа № 760/4218/24
12 березня 2024 року Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого - судді Зуєвич Л.Л., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; e-mail представника: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП представника /для пошуку в системі «Електронний суд»/: НОМЕР_5) до ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,
Рух справи
21.02.2024 до Солом'янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, за підписом представника позивача - адвоката Трохимець О.П. (діє на підставі ордеру) , в якій позивач просить суд:
- розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, актовий запис № 256;
- після розірвання шлюбу залишити за позивачем прізвище « ОСОБА_1 »;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 17.01.2024 і до повноліття дитини.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.02.2024 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 22.02.2024.
Судом в порядку ч.ч. 6, 8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача у справі. Остання відповідь на такі запити отримана судом 25.02.2024.
28.02.2024 до суду надійшли заяви представника позивача з доказами сплати судового збору та про долучення доказів - заяви відповідача про визнання позову.
Ухвалою Солом'янського районного суду від 01.03.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки, розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).
Щодо правової позиції позивача
Позовна заява обґрунтована, зокрема, тим, що у зв'язку з відсутністю взаєморозуміння та розбіжності поглядів, сімейне життя у сторін не склалось. На даний час шлюбні відносини, ведення спільного господарства та спільне проживання між подружжям припинені.
Позивач наполягає на розірванні шлюбу з огляду на те, що між сторонами має місце припинення подружніх стосунків, що виключає відновлення колишніх сімейних відносин, сім'я припинила своє існування, подальше сумісне життя, збереження сім'ї.
При цьому, вказує, що примирення між сторонами є неможливим, позивач не має наміру зберігати шлюб з відповідачем, у зв'язку з чим просить термін для примирення не надавати.
Крім того, у позові зазначається, що у шлюбі у сторін народилася дитина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка проживає разом з позивачем та перебуває на її повному утриманні.
Разом з цим, зауважується, що домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину відсутні.
На думку позивача, відповідач, який є здоровим та працездатним, будучи батьком дитини та зобов'язаним її утримувати до досягнення повноліття, зможе сплачувати аліменти на рівні 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, оскільки є військовослужбовцем Збройних Сил України та має постійний дохід.
Стягнення аліментів на рівні 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно позивач вважає розумним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини в даному віці.
Зі слів позивача, відповідач інших осіб на утриманні не має, він працездатний, отримує високий дохід, його стан здоров'я дозволяє працювати.
Щодо правової позиції відповідача
В матеріалах справи наявні дві заяви відповідача про визнання позову.
Так, в заяві без дати (а.с. 28) ОСОБА_2 просить суд:
-Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю;
-Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, актовий запис № 256;
-Після розірвання шлюбу залишити за Позивачем прізвище « ОСОБА_1 »;
-Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини.
В заяві від 07.03.2024 (а.с. 36) ОСОБА_2 вказує, що керуючись правом, передбаченим ст. 48 ЦПК України, позов визнає повністю.
Відповідні заяви підписані особисто ОСОБА_2 . Відомостей та обставин які б свідчили про недостовірність такого підпису відповідача на вказаних заявах та, відповідно, сумніву у достовірності волевиявлення відповідача, наразі у суду немає.
Встановлені судом фактичні обставини справи
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що 13.04.2007 між сторонами у справі: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) - укладено шлюб, зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, про що складено актовий запис № 256 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 13.04.2007 (а.с. 5).
У цьому шлюбі у подружжя народилась донька: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 10.10.2007 Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції м. Києва складено актовий запис № 1466 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ; а.с. 6).
Позивач вказує, що у зв'язку з відсутністю взаєморозуміння та розбіжності поглядів, сімейне життя у сторін не склалось, ведення спільного господарства та спільне проживання подружжям припинені. При цьому, наголошує, що примирення між сторонами є неможливим.
На думку позивача, відповідач, який є здоровим та працездатним, будучи батьком дитини та зобов'язаним її утримувати до досягнення повноліття, зможе сплачувати аліменти на рівні 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, оскільки є працездатним, його стан здоров'я дозволяє працювати, має постійний дохід, інших осіб на утриманні не має.
Відповідач проти обставин, викладених у позові та вимог позову не заперечує, звернувся до суду з завою про визнання позову у повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо вимоги про розірвання шлюбу
За змістом ч. 1 ст. 110, ст. 112 Сімейного кодексу України (далі - СК України) позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітніх дітей та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, проте, як встановлено судом, позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем.
Позивач скористалась наданим правом та звернувся до суду з позовом у даній справі, наполягає на розірванні шлюбу.
Сторони не виявили бажання примиритись.
Згідно з положеннями ч.ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) викладена правова позиція відповідно до якої:
«Згідно із статтею 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
За положеннями частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.
Відповідно до частини першої статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
За положеннями статті 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Одночасно згідно із статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя, оскільки такі питання можуть вирішуватися виключно у процесі розгляду конкретної справи.
Важливою особливістю справ про розірвання шлюбу є те, що суд з урахуванням усіх фактичних обставин може відкласти розгляд справи та призначити подружжю строк для примирення, як це визначено частиною сьомою статті 240 ЦПК України.
Отже, шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Надання строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком.
Беручи до уваги те, що ні у заяві про перегляд заочного рішення, ні в апеляційній скарзі на рішення місцевого суду ОСОБА_2 не обґрунтовувалась необхідність надання строку на примирення подружжя, а також враховуючи те, що ОСОБА_1 не бажає зберігати подружні відносини із заявником доводи відповідача про порушення його права на призначення подружжю строк для примирення є безпідставними».
Суд, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, дійшов висновку про те, що подальше подружнє життя суперечитиме інтересам як позивача, так і відповідача, збереження сім'ї є неможливим. З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України, у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Суд роз'яснює, що відповідно до п.п. 1, 2, 3 р. 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 (який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 за № 719/4940), державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану у встановлених законом випадках. У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав рішення суду про розірвання шлюбу, повинен у день його надходження зробити відмітку про розірвання шлюбу на лицьовому боці актового запису про шлюб, зазначивши дату і номер рішення суду, повне найменування суду, яким ухвалено рішення, а також внести відповідні відомості до Державного реєстру актів цивільного стану громадян. Після цього не пізніше наступного робочого дня відділ державної реєстрації актів цивільного стану надсилає повідомлення (додаток 9) до архіву органу державної реєстрації актів цивільного стану, у якому зберігається другий примірник актового запису про шлюб, який у строк, що не перевищує семи робочих днів з дня отримання повідомлення, проставляє у ньому відповідну відмітку.
Відповідно ст. 113 СК України особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Позивач ( ОСОБА_1 ) просить після розірвання шлюбу залишити її прізвище « ОСОБА_1 ».
Щодо вимог про стягнення аліментів на дитину
Положеннями ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року, визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. ч. 7, 8 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України), під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.02.2021 у справі № 520/21069/18, провадження № 61-1347св20).
Згідно ст. 180, ч. 3 ст. 181 СК України, батьки зобов'язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Положеннями ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Вбачається, що обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, чи їх шлюб розірвано або вони взагалі не перебували в ньому.
Отже, перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов'язок батьків утримувати дитину.
При цьому добровільний порядок сплати аліментів не виключає права стягувача аліментів у будь-який час звернутися з заявою про стягнення аліментів до суду.
Відповідно до ст. 8 ЗУ "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Частиною 2 ст. 182 СК України, визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
За змістом законодавства, аліменти є власністю дитини, а обов'язок суду полягає в першу чергу забезпечити дитині право на належне утримання.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ч. 3 ст. 181 СК України).
Статтею 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Частино 5 ст. 183 СК України, передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 184 СК України).
При цьому, підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст.ст. 183, 184 СК України.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач.
Позивач визначила способом стягнення аліментів - їх присудження у частці від доходу батька дитини.
Частка від доходу платника аліментів визначається у дробовому або відсотковому співвідношенні до доходу.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
За змістом ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Матеріали справи не містять доказів матеріального становища відповідача, стану здоров'я чи інших обставин, які б свідчили про те, що останній не має можливості сплачувати аліменти на дитину у розмірі, визначеному позивачем, а саме 1/4 частини від усіх видів доходів щомісячно.
Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, виходячи з того, що спільна дитина сторін проживає з позивачем, щодо чого відповідач не заперечує, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів на утримання дитини.
При цьому суд враховує, що батько дитини зобов'язаний приймати участь в утримані своєї дитини до досягнення нею повноліття, а не перекладати свої обов'язки на позивача та/або інших осіб.
Крім того, суд враховує, що за змістом ч.ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У даній справі відповідачем позов визнано повністю. Обставин, за яких визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, судом не встановлено.
З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Отже, враховуючи встановлені обставини, право дитини на достатній життєвий рівень, суд приходить висновку про необхідність стягнення аліментів з відповідача ( ОСОБА_2 ) на користь позивача ( ОСОБА_1 ) на утримання неповнолітньої дитини: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи із дня пред'явлення позову і до досягнення дитиною повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ).
Судом враховано вимоги ч. 1 ст. 191 СК України, згідно якої аліменти на дітей за рішенням суду присуджуються від дня пред'явлення позову. Вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття.
Вбачається, що позов у даній справі подано 21.02.2024 (див. відтиск штампу канцелярії суду, а.с. 1).
З огляду на викладене, вимога позову в частині стягнення аліментів починаючи стягнення з 17.01.2024 є некоректною.
Задовольняючи позов та стягуючи аліменти у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, суд вважає за необхідне зазначити про стягнення аліментів у розмірі, не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (як це передбачено ч. 5 ст. 183 СК України) та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (як передбачено ч. 2 ст. 182 СК України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Щодо розподілу судових витрат
Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями ч. 1 ст. 142 ЦПК України визначено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що кореспондується з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи визнання позову відповідачем, ОСОБА_1 з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків сплаченого нею за подання позову судового збору (1 211,20 грн, а.с. 25), що становить 605,60 грн.
Іншу частину сплаченого позивачем судового збору (605,60 грн) слід стягнути на її користь з відповідача ( ОСОБА_2 ).
Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з, урахуванням визнання позову з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 грн за позовні вимоги про стягнення аліментів на утримання дитини.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 206, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, - задовольнити частково.
Розірвати шлюб, укладений 13.04.2007 між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований Відділом реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції в місті Києві, актовий запис № 256.
Після розірвання шлюбу залишити за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) прізвище « ОСОБА_1 ».
Стягувати з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) аліменти на утримання неповнолітнього доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи, починаючи з 21.02.2024 і до досягнення дитиною повноліття - ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Рішення підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з державного бюджету 50 відсотків судового збору в сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) сплаченого за подання позову відповідно до квитанції від 26.02.2024.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 605,60 грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) судового збору сплаченого за подання позову.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь держави 605,60 грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) судового збору за подання позову в частині стягнення аліментів на утримання дитини.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л. Л. Зуєвич