12 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/25602/23 пров. № А/857/24729/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Довгої О.І., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року (ухвалене головуючим - суддею Ксензюк А.Я. у м. Луцьк) у справі № 140/25602/23 за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.04.2023 № 0047765-2405-0312, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості 18010300, за податковий період 2022 рік на суму 41125, 50 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, зокрема за використання у господарській діяльності прирельсового складу площею 632,7 кв. м. у відповідача відсутні в силу приписів підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), яким встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 17.11.2023 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 17.04.2023 № 0047765-2405-0312.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що є достатні підстави стверджувати, що належний позивачу об'єкт нерухомості використовується ним за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва, а тому згідно підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у контролюючого органу були відсутні правові підстави для нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2022 рік.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач 06.05.2021 зареєстрований як фізична-особа підприємець, із наступними видами діяльності: 31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (основний); 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 31.09 - виробництво інших меблів; 31.03 - виробництво матраців; 31.02 - виробництво кухонних меблів; 47.91 - роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 47.59 - роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.10).
З 01.01.2012 позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та являється платником єдиного податку 2 групи, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 05.01.2022 № 2771820617 (а.с.11).
Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на праві приватної власності належить об'єкт нежитлової нерухомості: прирельсовий склад площею 632,7 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Вказані обставини також підтверджуються Інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта (а.с.40) та договором купівлі - продажу від 28.12.2020 (арк. спр. 12-14).
17.04.2023 Головне управління ДПС у Волинській області винесено податкове повідомлення - рішення № 0047765-2405-0312, яким згідно із підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 41125,50 грн (а.с.22).
Позивач вважаючи спірне податкове повідомлення - рішення протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп.10.1.1 п.10.1 ПК України податок на майно належить до місцевих податків.
За змістом пп.265.1.1 п.265.1 ст.265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з пп.266.1.2 п.266.1 ст.266 ПК України, якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом.
За змістом пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до пп.266.3.1, 266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з пп.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
За змістом пп.266.7.1, 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
З системного аналізу наведених вище правових норм слідує, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є однією зі складових податку на майно і належить до місцевих податків, визначених статтею 10 ПК України. Податок сплачується за місцем розташування об'єкта/об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу. Платниками податку на нерухомість є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, у власності яких перебуває відповідне майно.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матервалами справи, що позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нежитлової нерухомості: прирельсовий склад площею 632,7 кв. м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у зв'язку із чим оскаржуваним податковим повідомленнями - рішення контролюючий орган визначив йому суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2022 рік в сумі 41125,50 грн.
Крім цього, як зазначалось вище, позивач 06.05.2021 зареєстрований як фізична-особа підприємець, із наступними видами діяльності: 31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (основний); 47.19 - інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 31.09 - виробництво інших меблів; 31.03 - виробництво матраців; 31.02 - виробництво кухонних меблів; 47.91 - роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 47.59 - роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, положеннями пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України закріплено перелік об'єктів, які не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до яких, зокрема, належать будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Пункт 30.1 ст.30 ПК України передбачає, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Відповідно до п.30.2 ст.30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
Так, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно з ДК 018-2000 клас 1251 «Будівлі промислові» віднесено до групи 125 «Будівлі промислові та склади». Клас 1251 «Будівлі промислові» включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промислові». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що сама по собі специфіка об'єкта оподаткування наявність спеціального статусу будівлі, а саме: статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування, оскільки законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його до застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
При цьому, встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в цьому випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та має на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Колегія суддів звертає увагу на те, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
З наведеного вище вбачається, що фізична особа, яка є власником об'єкта промисловості, за умови використання такого об'єкта за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду), має право на застосування податкової пільги, передбаченої нормами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що на підтвердження фактичного виготовлення промислової продукції та використання належних позивачу об'єктів нерухомості за функціональним призначенням, суду надано: товарно транспортні накладні від 15.07.2022 №14, від 18.05.2022 №12, від 10.06.2022 №13, від 19.08.2022 №15, від 20.04.2022 №11, якими підтверджується факт відвантаження товарно - матеріальних цінностей (ліжка, столи, комоди, дивани, прихожі, парти, тумби) за адресою складу: АДРЕСА_1 (а.с.52-61).
Відтак, дані обставини, підтверджують здійснення позивачем промислової діяльності на такому об'єкті оподаткування.
При цьому, контролюючим органом не доведено, що приміщення - прирельсового складу площею 632, 7 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 в в здавалося позивачем в оренду, лізинг, позичку або використовувалося не за призначенням у господарській діяльності суб'єкта господарювання, основна діяльність якого класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Суд першої інстанції також вірно врахував, що підтвердженням фактичного здійснення промислового виробництва є подана ФОП ОСОБА_1 до контролюючого органу податкова декларації платника єдиного податку за 2022 рік, в яких задекларовано дохід промислової діяльності в сумі 4681597, 20 грн (арк. спр. 23-27).
Вказані обставини, підтверджують, що позивач як фізична особа-підприємець здійснює виробництво меблів, що відповідає основному виду його діяльності та отримує дохід від такої діяльності.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належне позивачу на праві власності нерухоме майно використовується ним за функціональним призначенням, тому враховуючи приписи пп.«є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України контролюючий орган помилково відніс належну позивачу нежитлову будівлю (пилораму) до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відтак, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року у справі № 140/25602/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді О. І. Довга
В. Я. Качмар