29 лютого 2024 рокуЛьвівСправа № 380/13034/22 пров. № А/857/15578/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Глушка І.В., Довгої О.І.,
при секретарі судового засідання Пославському Д.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Львівській області, Державної казначейської служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року (суддя Костецький Н.В., ухвалене в м. Львові) у справі № 380/13034/22 за адміністративним позовом фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної казначейської служби України про стягнення пені, інфляційних втрат і трьох процентів річних,
19 вересня 2022 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач - 1), Державної Казначейської служби України (далі - казначейство, відповідач - 2), в якому просила стягнути з Державного бюджету через Державну казначейську службу України на її користь пеню в розмірі 157122,26 грн., три відсотки річних - 15712,23 грн., інфляційні втрати - 66885,94 грн., що в сумі становить 239720,43 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України на суму бюджетної заборгованості за період з 27 червня 2020 року по 23 лютого 2022 року включно у розмірі 20832 (двадцять тисяч вісімсот тридцять дві) грн. 65 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, його оскаржили сторони, подавши апеляційні скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду, покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, неповно досліджено обставини справи.
Апеляційна скарга позивача фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 обгрунтована тим, що суд неправильно розрахував пеню, яка підлягає стягненню з відповідачів, здійснивши нарахування пені у період з 27.06.2020 по 27.06.2023 (1095 днів).
З аналізу п. 200.23 статті 200 ПК України не вбачається, що облікова ставка Національного банку України фіксується на момент виникнення пені та у разі зміни розміру ставки протягом строку нарахування пені, такі зміни при обчисленні не враховуються.
Підпунктом 129.1.5 статті 129 ПК України передбачено випадки нарахування пені, зокрема, у випадку несвоєчасного повернення надміру/помилково сплачених платежів, а також несвоєчасного відшкодування сум податку на додану вартість - починаючи з першого дня, наступного за останнім днем граничного строку повернення таких коштів.
Пунктом 129.4 статті 129 ПК України для всіх інших випадків, визначених підпунктами 129.1.1-129.1.4 пункту 129.1 цієї статті, чітко передбачено нарахування пені за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов'язання, включаючи день погашення, з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.
Зазначає, що розрахунок пені мав здійснюватися за період з 09.09.2019 по 09.09.2022 р. (до дати звернення позивачем в суд), відповідно, й облікова ставка НБУ, що підлягала застосуванню, має враховуватися станом на 09.06.2022, а саме - 25,00%.
Водночас, суд першої інстанції дійшов хибного висновку про нарахування пені у період з 27.06.2020 по 23.02.2022 та застосування облікової ставки НБУ станом на 27 червня 2020 року в розмірі 6%, та відповідно, неправильно розрахував суму пені на бюджетну заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.
Просить скасувати рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пені у розмірі 20832,65 грн. та винести в цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пеню в розмірі 157 122,26 грн.
Апеляційні скарги ГУ ДПС у Львівській області та Державної казначейської служби України обґрунтовані тим, що платник податку на додану вартість може звернутися до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування податку на додану вартість та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, станом на дату звернення позивача до суду, позивачем було пропущено як 6 місячний строк звернення до суду встановлений КАС України так і строк у 1095 днів (який застосовували керуючись ст.102 Податкового кодексу України) оскільки з моменту коли начебто відбулось порушення прав позивача до моменту звернення до суду пройшло 18 років.
Зазначає, що як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, податкове законодавство містило норму щодо нарахування пені на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, встановленої на момент її виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Разом з тим позивач обґрунтовуючи суму пені при розрахунку застосовує облікову ставку НБУ на рівні 25% за весь період.
Таким чином, позивачем невірно розраховано ймовірну суму пені та на виконання частини 1 статті 77 КАС України не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.
Просять скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Головне управління ДПС у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 в якому не погоджується з доводами апелянта, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічній в апеляційній скарзі фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 , просив вимоги такої задовольнити.
В судовому засіданні представник апелянта- Головного управління ДПС у Львівській області проти апеляційної скарги позивача заперечив, апеляційні скарги відповідачів підтримав, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в позові відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу позивача та відмовити у задоволенні апеляційних скарг відповідачів, представника відповідача- Головного управління ДПС у Львівській області, яка просить задовольнити апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 слід задоволити, а апеляційні скарги ГУ ДПС у Львівській області та Державної казначейської служби України слід залишити без задоволення, з огляду на наступні підстави.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що стаття 625 ЦК України, якою передбачена цивільна відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час такого прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, не є цивільним зобов'язанням в розумінні частини 1 статті 509 ЦК України, а сторони не набули статусу кредитора та боржника у розумінні статті 625 ЦК України, а тому суд відмовив у задоволенні вимог позивача щодо стягнення з Державного бюджету України на її користь 3-х відсотків річних на суму 15712,23 грн. та інфляційні витрати на суму 66885,94 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені, то суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач набув право на отримання, відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, пені на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 27.06.2020 по 23.02.2022.
Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
У цій справі спір між сторонами виник щодо стягнення платником податків з податкового органу пені, нарахованої у зв'язку з несвоєчасним відшкодуванням бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до ДПІ у Франківському районі м. Львова, Відділення державного казначейства у Франківському районі м. Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень в частині 174421,00 грн. та в частині 3530,00 грн. донарахованого податку на додану вартість та 1458,00 грн. штрафних санкцій і зобов'язання ВДК у Франківському районі м. Львова відшкодувати бюджетну заборгованість з податку на додану вартість в сумі 174421,00 грн.
Постановою Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 року у справі № 5/2074-12/346 позов СПД-ФО ОСОБА_1 задоволено частково, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2015 року № 11132/10/17-2; відшкодовано бюджетну заборгованість з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства у Франківському районі м. Львова на користь СПД ОСОБА_1 в розмірі 174421,00 грн.; визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2005 року № 11132/10/17-2 в частині 2278,64 грн. донарахованого податку на додану вартість та 957,03 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2006 року постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 року у справі № 5/2074-12/346 - залишено без змін.
07.03.2006 року Господарським судом Львівської області видано виконавчий лист № 5/2074-12/346 про відшкодування бюджетної заборгованості з розрахункового рахунку відділення Державного казначейства у Франківському районі м. Львова на користь СПД ОСОБА_1 в розмірі 174421,00 грн.
Ухвалою Вищого адміністративного суду від 15.05.2007 року касаційну скаргу ДПІ у Франківському районі м. Львова - залишено без задоволення, касаційне подання прокуратури Львівської області - залишено без задоволення, а постанову Господарського суду Львівської області від 24.11.2005 року та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 07.03.2006 року по справі № 5/2074-12/346 - залишено без змін.
Виконавчий лист від 07.03.2006 року по справі № 5/2074-12/346 про стягнення 174421,00 грн. було пред'явлено позивачем до виконання 10.05.2006 року.
З платіжної інструкції №27/06/2023 від 27.06.2023 вбачається відшкодування на користь ФОП ОСОБА_1 бюджетної заборгованості в розмірі 174421,00 грн. на виконання виконавчого листа № 5/2074-12/346, виданого 07.03.2006 Господарським судом Львівської області.
У зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду, позивач звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Ч.2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).
Відповідно до пункту 200.15 статті 200 ПК України після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов'язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.
Згідно з п. 200.12 ст. 200 ПК України зазначена у заяві сума бюджетного відшкодування вважається узгодженою в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування з однієї із таких дат: а) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення перевірки, в разі, якщо контролюючим органом внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про відсутність порушень під час такої перевірки; б) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку проведення камеральної перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату початку та закінчення проведення перевірки даних, зазначених у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, з обов'язковою відміткою щодо виду перевірки (камеральна, документальна); в) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для складення акта перевірки, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату складення акта перевірки; г) з дня, наступного за днем закінчення граничного строку, передбаченого цим Кодексом для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, в разі, якщо контролюючим органом не внесені до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості про дату та номер податкового повідомлення-рішення; ґ) з дня визнання протиправним та/або скасування податкового повідомлення-рішення.
Відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України, суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення. Положення другого речення абзацу першого цього пункту не застосовується у разі, якщо така заборгованість зумовлена виникненням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв'язку із введенням воєнного, надзвичайного стану.
Аналіз викладених норм свідчить, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов'язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня.
Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов'язку з виплати заборгованості з відшкодування податку на додану вартість протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України.
Нарахування пені пов'язується саме із недотриманням суб'єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.
Дане, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
Апеляційний суд вважає, що позивач набув право на отримання відповідно до пункту 200.23 статті 200 ПК України пені на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.
На підставі п. 200.23 ст. 200 ПК України, позивач звернувся до суду з цим позовом, зокрема, щодо стягнення пені на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії.
Апеляційний суд погоджується з твердженням позивача про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нарахування пені у період з 27.06.2020 по 23.02.2022 і застосування облікової ставки НБУ станом на 27 червня 2020 року в розмірі 6%, та відповідно, неправильно розрахував суму пені на бюджетну заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що заявлений позивачем, період нарахування пені з 09.09.2019 по 19.09.2022 (дата звернення до суду з даним позовом) розраховується за формулою:
[Y] = [Е погашення боргу] х [Кднів] / 100% х [UШБУ] х 1,2 / [R]
Де:
[Y] - сума пені, що нараховується на фактично погашену суму податкового боргу (завжди округлюється до другого знака після коми)
[E погашення боргу] - сума податкового боргу
ь [UHБУ] - більша з облікових ставок Національного банку України, що діяли на день виникнення податкового боргу або на день його (його частини) погашення
1,2 - коефіцієнт, що дозволяє розрахувати 120 % річних ставки НБУ
[Кднів] - кількість днів затримки сплати податкового зобов'язання
[R] - кількість днів у календарному році.
Відтак, апеляційний суд погоджується з розрахунком позивача, а саме:
Період з 09.09.2019 року по 31.12.2019 року - 114 днів [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 1,2 = 30,000% [Пеня] = 174 421,00 грн. (сума боргу) х 30,000% (розрахункова ставка) /100% х 114 (кількість днів)/365 (днів у році) = 16 343,01 грн.
Період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року - 366 Днів [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 1,2 = 30,000% [Пеня] = 174 421.00 грн. (сума боргу) х 30,000% (розрахункова ставка) /100% х 366 (кількість днів) / 366 (днів у році) = 52 326,30 грн.
Період розрахунку: з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року - 365 Днів [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 1,2 = 30,000% [Пеня] = 174 421.00 грн. (сума боргу) х 30,000% (розрахункова ставка) /100% х 365 (кількість днів) / 365 (днів у році) = 52 326,30 грн.
Період з 01.01.2022 року по 09.09.2022 року - 252 дні [Розрахункова ставка] = 25,000% (облікова ставка НБУ) х 1,2 = 30,000% [Пеня] = 174 421,00 грн. (сума боргу) х 30,000% (розрахункова ставка) / 100%х 252 (кількість днів)/365 (днів у році) = 36 126,65 грн.
Разом: 1097 днів та розмір пені - 157122, 26 грн.
Облікові ставки НБУ за спірний період:
06.09.2019 - 16,50 % (рішення НБУ від 05.09.2019р. № 645-рш)
25.10.2019 - 15,50 % (рішення НБУ від 24.10.2019р. № 797-рш)
13.12.2019 - 13,50 % (рішення НБУ від 12.12.2019р. № 925-рш)
31.01.2020 - 11,00 % (рішення НБУ від 30.01.2020р. № 76-рш)
13.03.2020 - 10,00 % (рішення НБУ від 12.03.2020р. № 172-рш)
24.04.2020 - 8,00 % (рішення НБУ від 23.04.2020р. № 289-рш)
12.06.2020 - 6,00 % (рішення НБУ від 11.06.2020р. № 397-рш)
05.03.2021 - 6,50 % (рішення НБУ від 04.03.2021р. № 84-рш)
16.04.2021 - 7,50 % (рішення НБУ від 15.04.2021р. № 142-рш)
23.07.2021 - 8,00 % (рішення НБУ від 22.07.2021р. № 342-рш)
10.09.2021 - 8,50 % (рішення НБУ від 09.09.2021р. № 461-рш)
10.12.2021 - 9,00 % (рішення НБУ від 09.12.2021р. № 608-рш)
21.01.2022 - 10,00 % (рішення НБУ від 20.01.2022р. № 24-рш)
03.06.2022 - 25,00% (рішення НБУ від 02.06.2022р. № 262-рш)
Апеляційний суд обумовлює те, що Головне управління ДПС у Львівській області в апеляційній скарзі не заперечує, що як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, податкове законодавство містило норму щодо нарахування пені на рівні 120 відсотків від облікової ставки НБУ на суму бюджетної заборгованості з ПДВ, встановленої на її момент виникнення, протягом строку її дії, включаючи день погашення, разом з тим вважає неправильно розраховану ймовірну суму пені.
Слід зазначити, що абз. 2 п. 200.23 ст. 200 ПК України згідно до якого положення другого речення абзацу першого цього пункту не застосовується у разі, якщо така заборгованість зумовлена виникненням форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв'язку із введенням воєнного, надзвичайного стану.
Аналіз абз. 2 п. 200.23 ст. 200 ПК України дає можливість зробити висновок, що пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України не застосовується у разі, якщо буде доведено, що заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість зумовлена виникненням форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у зв'язку із введенням воєнного, надзвичайного стану.
Відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 23.02.2022 у справі № 922/2897/21, від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21: форс - мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс - мажорними саме для даного конкретного випадку. Разом з тим, відповідачі про таке не зазначали.
Щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 66885,94 грн. та 3% річних в розмірі 15712,23 грн., то апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 1212 ЦК України встановлено загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Частиною другою статті 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З системного аналізу норми стаття 625 ЦК України вбачається, що така не може застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки несвоєчасне відшкодування податку на додану вартість, не є цивільним зобов'язанням в розумінні частини 1 статті 509 ЦК України, а сторони не набули статусу кредитора та боржника у розумінні статті 625 ЦК України.
Щодо покликання відповідачів (апелянтів) на пропущення строку звернення до суду з даним позовом, то апеляційний суд зазначає наступне.
Строк звернення до суду у спірних правовідносинах визначається частиною другою статті 122 КАС України і становить шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас встановлений у частині другій статті 122 КАС України строк звернення до суду не є преклюзивним, адже за змістом частини першої статті 121 КАС України може бути поновлений судом за заявою учасника справи, якщо будуть визнані причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
У питанні наявності підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом, усталеним є підхід Верховного Суду про те, що поважність причин пропуску є оціночним поняттям та за відсутності визначеного законом переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, відноситься до компетенції суду, який безпосередньо розглядає спір, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням фактичних обставин кожної справи.
Тобто, оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Статтею 102 Податкового кодексу України передбачено строк давності у 1095 днів, зокрема на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов'язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування (пункт 102.5).
Крім того, положеннями пункту 43.3 статті 43 ПК України встановлено, що обов'язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов'язання є подання платником податків заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.
Згідно з пунктом 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.
Верховний Суд у постанові від 30.05.2019 року у справі №803/655/17 зазначив, що наведені норми встановлюють обов'язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена у строк, визначений в статті 200 Податкового кодексу України, безвідносно до того, чи така бюджетна заборгованість була виплачена, чи ні. При цьому, непогашення заборгованості бюджету з податку на додану вартість у визначений законодавцем строк є підставою для виникнення у платника податку права вимоги щодо виплати пені за прострочення бюджетного відшкодування.
Крім цього, у постанові від 11.04.2019 у справі № 810/1228/17 Верховний Суд зробив висновок, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, тобто протягом 1095 днів з дня повної виплати податковим органом суми бюджетного відшкодування, позаяк пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір поки не буде відшкодовано кошти.
Відтак, строк звернення до суду з вимогами щодо стягнення пені не може розпочати свій відлік раніше, ніж дата погашення заборгованості. Отже, визначений ПК України строк у 1095 днів повинен обчислюватись з дня погашення заборгованості перед позивачем.
З цих же мотивів виходив і суд першої інстанції згідно з ухвалою суду від 05 квітня 2023 року.
Колегія суддів не має обґрунтованих підстав сумніватися у правильності такого висновку, виходячи з сукупності встановлених обставин.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про часткове задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційних скарг відповідачів не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 328 КАС України, суд,-
Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2023 року у справі № 380/13034/22 - скасувати та прийняти нове яким, позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 пеню в розмірі 157122 (сто п'ятдесят сім тисяч сто двадцять дві) грн. 26 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді І. В. Глушко
О. І. Довга
Повне судове рішення складено 11.03.2024